Історія справи

Постанова ККС ВП від 09.01.2025 року у справі №161/8760/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2025 року

м. Київ

справа № 161/8760/22

провадження № 51-2628 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021035580002766 від 23 грудня 2021 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, частинами 2, 3, 4 ст. 185 КК України,

за касаційною скаргою з доповненнями захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 26 січня 2023 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2022 року ОСОБА_7 було засуджено до покарання за:

- ч. 1 ст. 357 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців;

- ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахував ОСОБА_7 у строк покарання строк тримання під вартою з 14 по 16 травня 2022 року та з 24 травня 2022 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнив.

Ухвалив стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 25 167 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Разом з тим відповідно до статей 120 124 КПК України стягнув з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 10 000 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.

За встановлених у вироку обставин ОСОБА_7 було визнано винуватим у тому, що він:

- 22 грудня 2021 року приблизно о 03:11, перебуваючи поблизу приміщення пабу «Олдскул», який розташований на вул. Винниченка, 69-А у м. Луцьку Волинської області, таємно викрав із кишені куртки ОСОБА_9 банківську картку ПАТ «КБ Приватбанк», яка належить потерпілому та є офіційним документом. Того ж дня в період з 03:31 по 07:50 ОСОБА_7 повторно за допомогою зазначеної вище банківської карти шляхом уведення попередньо отриманого завдяки підгляданню за потерпілим пін-коду зняв з банкоматів, які розташовані за адресами: вул. Лесі Українки, 67 та вул. Ковельська, 2 у м. Луцьку Волинської області, а також за допомогою ОСОБА_10 , якому не було відомо про протиправне походження банківської карти та грошових коштів, з банкомату, що на просп. Грушевського, 20 у тому ж місті, готівкові грошові кошти у сумі 22 000 грн, які були на банківському рахунку, чим спричинив потерпілому ОСОБА_9 майнову шкоду в указаному розмірі;

- 17 січня 2022 року приблизно о 22:00, перебуваючи поблизу будинку № 45 на просп. Відродження в м. Луцьку Волинської області, шляхом пошкодження замка проник у салон автомобіля марки «Mercedes-Benz 210», реєстраційний номер НОМЕР_1 , звідки таємно повторно викрав майно потерпілого ОСОБА_8 на загальну суму 25 167 грн;

- 27 січня 2022 року приблизно о 23:00, перебуваючи поблизу будинку № 2, на вул. Вороніхіна в м. Луцьку Волинської області, шляхом пошкодження навісного замка проник у багажне відділення екскаватора марки «Ford 655C», реєстраційний номер НОМЕР_2 , звідки повторно таємно викрав майно, яке належить ПП «ДАНЕВОБУД» на загальну суму 9394,94 грн;

- 01 лютого 2022 року приблизно о 22:00, перебуваючи поблизу магазину «Сільпо», який розташований на вул. Київський Майдан, 11 у м. Луцьку Волинської області, шляхом пошкодження замка проник у салон автомобіля марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_3 , звідки повторно таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_11 на загальну суму 1500 грн;

- 21 лютого 2022 року приблизно о 02:00, перебуваючи поблизу будинку № 41 на просп. Відродження в м. Луцьку Волинської області, шляхом розбиття вікна проник у салон автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_4 , звідки повторно таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_12 на загальну суму 16 300 грн;

- 24 лютого 2022 року приблизно о 02:00, перебуваючи поблизу будинку № 42 на просп. Волі в м. Луцьку Волинської області, шляхом зривання навісного замка проник у приміщення серверної, звідки повторно таємно викрав майно ТОВ «Клевер Сторс» на суму 26 666 грн.

Також відповідно до встановлених у вироку обставин ОСОБА_7 було визнано винуватим у тому, що він, діючи умисно, в умовах воєнного стану, введеного та продовженого указами Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Законами України від 24 лютого 2022 року, 15 березня 2022 року, 21 квітня 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»:

- 19 березня 2022 року приблизно о 22:30, перебуваючи поблизу будинку № 41 на просп. Відродження в м. Луцьку Волинської області, шляхом відкриття незамкнених дверей проник у багажне відділення автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter», д.н.з. НОМЕР_5 , звідки повторно таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_13 на загальну суму 2080 грн;

- у період з 18 по 27 березня 2022 року (точну дату та час досудовим розслідуванням не встановлено) через незамкнені ворота проник у приміщення будинку АДРЕСА_3 , звідки повторно таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_14 на загальну суму 10 000 грн;

- 22 квітня 2022 року приблизно о 14:40, перебуваючи у приміщенні магазину «SPAR», що розташований на вул. Львівській, 61 у м. Луцьку Волинської області, шляхом вільного доступу повторно таємно викрав із торгових стелажів магазину товари, які належать ТзОВ «АРГО-Р», на загальну суму 455,22 грн;

- 01 травня 2022 року приблизно о 23:00, перебуваючи поблизу будинку № 50 на просп. Відродження у м. Луцьку Волинської області, шляхом злому замка, проник у салон автомобіля марки «Volkswagen LT 35», реєстраційний номер НОМЕР_6 , звідки повторно таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_15 на загальну суму 10 400 грн;

- 06 травня 2022 року приблизно о 18:30, перебуваючи поблизу супермаркету "Салют", який розташований на бульв. Дружби Народів, 3 у м. Луцьку Волинської області, скориставшись неуважністю потерпілого ОСОБА_16 , непомітно вибивши з його рук, таємно викрав банківську картку АТ «Ощадбанк», яка належить ОСОБА_16 та є офіційним документом. Того ж дня приблизно о 19:25, перебуваючи поблизу будинку № 68-А на вул. Ковельській у м. Луцьку Волинської області, за допомогою вказаної вище банківської картки шляхом уведення попередньо отриманого завдяки підгляданню за потерпілим пін-коду зняв з банкомату готівкові грошові кошти, чим таємно викрав належні ОСОБА_16 грошові кошти в загальному розмірі 8000 грн;

- 14 травня 2022 року приблизно о 15:34, перебуваючи у приміщенні магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», що розташований на АДРЕСА_4, шляхом вільного доступу повторно таємно викрав товари, які належать ФОП ОСОБА_17 , на загальну суму 574,94 грн;

- 24 травня 2022 року приблизно о 15:00, перебуваючи поблизу будинку № 48 на вул. Потебні у м. Луцьку Волинської області, шляхом вільного доступу повторно таємно викрав із дорожньої сумки потерпілого ОСОБА_18 майно на загальну суму 1400 грн.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 26 січня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції змінити і призначити засудженому ОСОБА_7 остаточне покарання із застосуванням положень ст. 69, ч. 1 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На обґрунтування своїх вимог захисник указує, що суди попередніх інстанцій, призначаючи ОСОБА_7 покарання, повною мірою не врахували передбачені ч. 1 ст. 66 КК України обставини, зокрема те, що обвинувачений:

- активно сприяв розкриттю злочинів, адже більше половини інкримінованих йому епізодів крадіжок було розкрито завдяки його показанням і проведеним із ним слідчим експериментам, у ході яких ОСОБА_7 надавав детальні пояснення та відтворив обстановку вчинення кримінальних правопорушень;

- визнав вину, щиро розкаявся у вчиненому, а також повністю визнав заявлений потерпілим ОСОБА_8 цивільний позов;

- має постійне місце проживання;

- є особою молодого віку.

Разом з тим захисник стверджує, що суди не прийняли до уваги факту відсутності в цьому провадженні передбачених ст. 67 КК України обставин, що обтяжують обвинуваченому покарання.

Захисник також звертає увагу на те, що ОСОБА_7 за час проведення досудового розслідування, а також під час судового розгляду неодноразово пожалкував про скоєні ним кримінальні правопорушення та був покараний наріканнями оточуючих людей. Крім того, засуджений проявив і проявляє щиросердне розкаяння в учиненому та обіцяє, що більше не буде вчиняти кримінальні правопорушення.

Наведені вище обставини, на переконання захисника, давали місцевому суду можливість призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України.

Водночас від захисника ОСОБА_6 надійшло клопотання про закриття провадження в частині епізодів у зв`язку з декриміналізацією (які фактично є доповненнями до його касаційної скарги).

На обґрунтування своїх вимог захисник, посилаючись на положення, передбачені Законом України від 18 липня 2024 року № 3886-ІХ, зазначає, що станом на 2022 рік 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян становило 2481 грн, а тому з огляду на зміст зазначеного вище Закону, а також ураховуючи вимоги ст. 58 Конституції України і ст. 5 КК України, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 в частині епізодів від 01 лютого, 19 березня, 22 квітня, 14 травня та 24 травня 2022 року, підлягає закриттю на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки сума викраденого майна під час указаних епізодів не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімуму доходів громадян за 2022 рік.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу з доповненнями та просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги з доповненнями захисника.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Щодо доводів сторони захисту про закриття кримінального провадження у частині епізодів на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з декриміналізацією Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

09 серпня 2024 року набув чинності Закон України від 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (далі - Закон № 3886-IX), яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).

Положеннями ч. 1 ст. 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Частиною 2 ст. 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) установлено, що відповідальність за вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 51 КУпАП настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на зазначене аналіз указаних норм закону свідчить про те, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір такого майна перевищує розмір, установлений ст. 51 КУпАП, а саме 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2024 року у справі № 567/507/23 (провадження № 51-7110 км 23).

Згідно із ч. 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2022 року ОСОБА_7 було визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 357, частинами 2, 3, 4 ст. 185 КК України.

Водночас зі змісту рішення суду першої інстанції, з-поміж іншого, видно, що кримінальні правопорушення, передбачені:

- ч. 3 ст. 185 КК України (повторне таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у сховище), ОСОБА_7 учинив 01 лютого 2022 року (за епізодом стосовно потерпілого ОСОБА_11 на загальну суму 1500 грн);

- ч. 4 ст. 185 КК України (повторне таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у сховище, вчинене в умовах воєнного стану), засуджений учинив 19 березня 2022 року (за епізодом стосовно потерпілого ОСОБА_13 , на загальну суму 2080 грн);

- ч. 4 ст. 185 КК України (повторне таємне викрадення чужого майна, вчинене в умовах воєнного стану) ОСОБА_7 вчинив: 22 квітня 2022 року (за епізодом щодо потерпілого ТзОВ «АРГО-Р» на загальну суму 455,22 грн); 14 травня 2022 року (за епізодом стосовно потерпілого ФОП ОСОБА_17 на загальну суму 574,94 грн); 24 травня 2022 року (за епізодом стосовно потерпілого ОСОБА_18 на загальну суму 1400 грн).

Станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2481 грн, а 50 відсотків від його розміру становили 1240,50 грн.

Таким чином, з огляду на зміст положень Податкового кодексу України та Закону № 3886-IX на момент вчинення ОСОБА_7 зазначених вище кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3, 4 ст. 185 КК України, розмір вартості викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України, становив 2481 грн (1240,50?2=2481).

Отже, ураховуючи вказане вище, вартість таємно викраденого ОСОБА_7 майна (за епізодами від 01 лютого, 19 березня, 22 квітня, 14 травня, 24 травня 2022 року) була меншою за розмір, з якого відповідно до Закону № 3886-IX та положень Податкового кодексу України настає кримінальна відповідальність, а саме - 2481 грн.

Положеннями ч. 1 ст. 3 КК України встановлено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Водночас зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч. 6 ст. 3 КК України).

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зазначені норми Основного Закону України також знайшли своє відображення в ч. 1 ст. 5 КК України, згідно з якою закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 278/1566/21 (провадження № 51-2555 кмо 24), Закон № 3886-IX, яким унесено зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК України для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП. Зміни, унесені Законом № 3886-IX, мають зворотну дію в часі.

У ході з`ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України.

Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв`язку з набуттям чинності Законом № 3886-IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.

За приписами п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.

Згідно зі ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, установивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Ураховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України (у частині епізодів від: 22 квітня 2022 року щодо потерпілого ТзОВ «АРГО-Р»; 14 травня 2022 року стосовно потерпілого ФОП ОСОБА_17 ; 24 травня 2022 року стосовно потерпілого ОСОБА_18 ) з огляду на положення, передбачені п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, підлягає закриттю Судом у зв`язку з втратою чинності законом, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння, а вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню в цій частині.

Водночас щодо вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3, 4 ст. 185 КК України (за епізодами від 01 лютого 2022 року стосовно потерпілого ОСОБА_11 та від19 березня 2022 року стосовно потерпілого ОСОБА_13 ), Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як було зазначено вище, вартість викраденого майна на час вчинення вказаних злочинів становила 1500 грн (епізод стосовно потерпілого ОСОБА_11 ) та 2080 грн (епізод стосовно потерпілого ОСОБА_13 ), тобто не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з яких настає кримінальна відповідальність, а саме 2481 грн.

Проте, як видно з вироку, суд першої інстанції встановив що злочини, передбачені частинами 3, 4 ст. 185 КК України (за епізодами від 01 лютого та від 19 березня 2022 року), ОСОБА_7 вчинив з проникненням, а тому з огляду на зміст постанови об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 278/1566/21 (провадження № 51-2555кмо24) дії засудженого підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 162 КК України, виходячи з наступного.

Так, відповідно до положень, передбачених ч. 2 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Частиною 3 ст. 337 КПК України встановлено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Кримінальним проступком є передбачене цим кримінальним законом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі (ч. 1 ст. 12 КК України).

З огляду на зміст ч. 1 ст. 162 КК України дії, кваліфіковані за цією нормою, на відміну від кваліфікованих за частинами 3, 4 ст. 185 КК України, є кримінальним проступком, а тому їх перекваліфікація покращує становище засудженого.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 162 КК України, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій, не вдаючись до оцінки/переоцінки доказів.

Об`єктивна сторона ст. 162 КК України полягає, серед іншого, в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи, зокрема й до сховища, що у свою чергу було встановлено судами попередніх інстанцій у цьому провадженні в частині епізодів від 01 лютого та 19 березня 2022 року.

Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи потрібно розуміти будь-яке вторгнення, здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням у встановленому законом порядку.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_7 :

- 01 лютого 2022 року приблизно о 22:00, перебуваючи поблизу магазину «Сільпо», який розташований по вул. Київський Майдан, 11 у м. Луцьку Волинської області, шляхом пошкодження замка проник у салон автомобіля марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_3 , звідки повторно таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_11 на загальну суму 1500 грн;

- 19 березня 2022 року приблизно о 22:30, перебуваючи поблизу будинку № 41 на просп. Відродження в м. Луцьку Волинської області, шляхом відкриття незамкнених дверей проник у багажне відділення автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_5 , звідки повторно таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_13 на загальну суму 2080 грн.

На підставі наведеного, ураховуючи положення ч. 3 ст. 337, ч. 2 ст. 433 КПК України, Суд уважає за необхідне вийти за межі вимог касаційної скарги з доповненнями захисника ОСОБА_6 (що не погіршує становища засудженого ОСОБА_7 ), змінити судові рішення та перекваліфікувати дії ОСОБА_7 за епізодами від 01 лютого 2022 року й 19 березня 2022 року (стосовно потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_13 ) із частин 3, 4 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України і призначити йому покарання в межах санкції цієї частини статті.

Під час вирішення питання про призначення виду й розміру покарання колегія суддів, зважаючи на положення статей 50 65 КК України, бере до уваги, зокрема, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його мотив, мету та наслідки, дані про особу засудженого, який раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, перебуває на обліку в лікарів нарколога та психіатра, та інші дані, які наведено в рішеннях судів попередніх інстанцій, а також наявність обставин, що пом`якшують покарання (щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину), та відсутність обставин, які його обтяжують.

З огляду на це Суд уважає, що покарання, призначене в межах санкції ч. 1 ст. 162 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстав сприймати таке покарання явно несправедливим Верховний Суд не вбачає.

Разом з тим колегія суддів зауважує, що навіть з огляду на:

- необхідність закриття кримінального провадження в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України (за епізодами від: 22 квітня 2022 року щодо потерпілого ТзОВ «АРГО-Р», 14 травня 2022 року стосовно потерпілого ФОП ОСОБА_17 , 24 травня 2022 року стосовно потерпілого ОСОБА_18 );

- наявність підстав для перекваліфікації його дій із частин 3, 4 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України (за епізодами від 01 лютого та 19 березня 2022 року стосовно потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_13 ),

правова кваліфікація дій ОСОБА_7 , яку було визначено судами попередніх інстанцій за ч. 1 ст. 357, частинами 2, 3, 4 ст. 185 КК України, залишається незмінною у зв`язку з наявністю інших епізодів злочинної діяльності засудженого, за які відповідно до вимог кримінального закону останній підлягає кримінальній відповідальності.

Стосовно доводів касаційної скарги захисника про те, що призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 357, частинами 2, 3, 4 ст. 185 КК України не відповідає ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Як видно з вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 вид і розмір покарання, виходив з того, що обвинувачений повністю визнав свою вину, розкаявся в учиненому, має постійне місце проживання, однак перебуває на обліку в лікарів нарколога та психіатра, раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення, зокрема, аналогічних кримінальних правопорушень, судимість у встановлений законом строк не погашена, повторно вчинив низку корисливих кримінальних правопорушень, які відповідно до положень ст. 12 КК України належать до категорій кримінальних проступків, нетяжких та тяжких злочинів, що спричинило значні збитки потерпілим, які не відшкодовані, що свідчить про небажання стати на шлях виправлення та підвищену суспільну небезпечність. Також суд першої інстанції враховав думку потерпілого ОСОБА_8 , який наполягав на призначенні ОСОБА_7 найсуворішої міри покарання, та думку інших потерпілих у справі, які щодо міри покарання поклалися на розсуд суду.

Обставинами, що пом`якшують обвинуваченому покарання, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, що обтяжують обвинуваченому покарання, судом встановлено не було.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 357, частинами 2, 3, 4 ст. 185 КК України до остаточного покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни, урахувавши характер і ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, сукупність усіх обставин їх вчинення, дані про особу обвинуваченого, думку потерпілих, які висловили свою позицію щодо призначення обвинуваченому покарання, наявність обставин, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують, погодився з висновками суду першої інстанції щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_7 остаточного покарання.

Водночас суд апеляційної інстанції не погодився з доводами апеляційної скарги захисника щодо можливості призначення обвинуваченому ОСОБА_7 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.

Обґрунтовуючи свою позицію щодо відсутності підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_7 , будучи раніше судимим, знову скоїв, зокрема, аналогічні злочини проти власності, що свідчить про те, що обвинувачений належних висновків для себе не зробив і не став на шлях виправлення, а встановлені пом`якшуючі обставини в цьому випадку не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.

Верховний Суд вважає обґрунтованими такі висновки суду апеляційної інстанції з таких підстав.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до статей 50 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Статтею 69 КК України встановлено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Системне тлумачення цієї норми кримінального закону свідчить про те, що підставами для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є дві групи чинників, котрі характеризують як вчинений злочин, так і особу винного та мають враховуватися в їх сукупності, а саме:

- наявність кількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;

- дані, які певним чином характеризують особу винного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Крім того, у касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , обґрунтовуючи свої вимоги щодо призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, посилається на вік засудженого, наявність у нього постійного місця проживання та відсутність обставин, що обтяжують покарання. Водночас захисник також вказує, що ОСОБА_7 шкодує про вчинені ним кримінальні правопорушення, проявляє щиросердне розкаяння та обіцяє, що більше не буде вчиняти кримінальні правопорушення.

Однак наведені вище обставини, з урахуванням характеру, ступеня тяжкості та кількості вчинених засудженим кримінальних правопорушень, а також установлених судами попередніх інстанцій обставин їх вчинення, зокрема і те, що ОСОБА_7 , будучи раніше неодноразово судимим за вчинення корисливих злочинів, з метою власного збагачення, відверто нехтуючи усталеними у суспільстві моральними цінностями, грубо порушуючи основоположні правові засади, гарантовані Конституцією України, зокрема таку, як право на власність, діючи зухвало, учинив таємне викрадення чужого майна з ознаками повторності, проникнення, а також в умовах воєнного стану, на переконання Суду, жодним чином не вказують на можливість призначення ОСОБА_7 покарання нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 4 ст. 185 КК України (яка передбачає найбільш суворе покарання з усіх кримінальних правопорушень, які були інкриміновані засудженому).

Водночас колегія суддів зауважує, що захисник у своїй касаційній скарзі не навів належних обґрунтувань про те, яким саме чином указані ним обставини, з огляду на вказане вище (у тому числі кількість епізодів вчинених кримінальних правопорушень, та вартість викраденого майна), істотно знижують ступінь тяжкості вчинених засудженим кримінальних правопорушень.

Беручи до уваги наведене, ураховуючи зазначені вище дані про особу засудженого, Верховний Суд не вбачає підстав для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім цього, колегія суддів зауважує, що відповідно до ухвали Маневицького районного суду Волинської області від 06 червня 2024 року (справа № 164/1287/24) ОСОБА_7 було звільнено умовно-достроково від відбування основного покарання у виді позбавлення волі для проходження військової служби за контрактом.

Також Верховний Суд вважає, що, навіть ураховуючи необхідність закриття кримінального провадження в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України (за епізодами від: 22 квітня 2022 року стосовно потерпілого ТзОВ «АРГО-Р», 14 травня 2022 року стосовно потерпілого ФОП ОСОБА_17 , 24 травня 2022 року стосовно потерпілого ОСОБА_18 )та наявність підстав для перекваліфікації його дій з частин 3, 4 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України (за епізодами від 01 лютого та 19 березня 2022 року стосовно потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_13 ), призначене судами попередніх інстанцій ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, яке є наближеним до мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 185 КК України (що передбачає найбільш суворе покарання з усіх кримінальних правопорушень, які були інкриміновані засудженому), з огляду на вимоги статей 50 65 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність і відповідає основній його меті як заходу примусу.

Таким чином, зважаючи на наведені висновки Суду щодо наявності підстав для закриття кримінального провадження в частині епізодів протиправної діяльності ОСОБА_7 , необхідності перекваліфікації його дій, а також з огляду на доводи сторони захисту стосовно призначеного засудженому покарання, колегія суддів вважає, що касаційна скарга з доповненнями захисника ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.

При цьому Верховний Суд вважає за необхідне зауважити те, що зміна та скасування оскаржуваних судових рішень з наведених вище підстав, здійснюється саме з урахуванням положень ст. 5 КК України та Закону № 3886-IX від 09 серпня 2024 року, який станом на момент ухвалення вироку суду першої інстанції від 03 жовтня 2022 року та ухвали суду апеляційної інстанції від 26 січня 2023 року, щене набув чинності.

Керуючись статтями 370 284 433 434 436 438 440 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , задовольнити частково.

У порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 26 січня 2023 року стосовно ОСОБА_7 змінити:

- перекваліфікувати дії ОСОБА_7 за епізодами від 01 лютого 2022 року стосовно потерпілого ОСОБА_11 та від 19 березня 2022 року стосовно потерпілого ОСОБА_13 з частин 3, 4 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України;

- призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 162 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 26 січня 2023 року стосовно засудженого ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України в частині епізодів від:

- 22 квітня 2022 рокустосовно потерпілого ТзОВ «АРГО-Р»;

- 14 травня 2022 року стосовно потерпілого ФОП ОСОБА_17 ;

- 24 травня 2022 року стосовно потерпілого ОСОБА_18 ,

скасувати, а кримінальне провадження в цій частині закрити на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.

Уважати засудженим ОСОБА_7 до покарання за:

- ч. 1 ст. 162 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки;

- ч. 1 ст. 357 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців;

- ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання строк тримання під вартою з 14 по 16 травня 2022 року та з 24 травня 2022 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3