Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року

м. Київ

справа №401/2378/21

провадження № 51-3203км24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_1 ,

судді: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

засуджений ОСОБА_6 у режимі відеоконференції),

захисник ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

потерпілий ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 та прокурора на вирок Кропивницького апеляційного суду від 29 травня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021121190000002, стосовно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає у АДРЕСА_1 ), засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України),звільненого від призначеного покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України.

І. Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування оскарженого судового рішення та закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Свої доводи захисник мотивує тим, що судом під час апеляційного розгляду було порушено засади змагальності сторін, формально досліджено докази, які викладено у вироку суду виключно з позиції сторони обвинувачення, а такі докази як показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 , присутність якого на місці події ніким не оспорюється, суд відхилив без наведення жодних мотивів такого рішення.

Крім того, суд не надав оцінки показанням свідка ОСОБА_12 , наданих в суді апеляційної інстанції, з точки зору їх правдивості та відповідності іншим доказам по справі, оцінюючи показання потерпілого ОСОБА_8 , який вказав, що не має неприязних стосунків з обвинуваченим, хоча потерпілий в суді апеляційної інстанції поводив себе агресивно.

Суд апеляційної інстанції виклав показання обвинуваченого ОСОБА_6 аналогічно тим, як вони зазначені у тексті вироку суду першої інстанції, хоча за змістом показання обвинуваченого в суді апеляційної інстанції 29 травня 2024 року були відмінними та більш деталізованими.

Вказує, що суд апеляційної інстанції не переглядав безпосередньо диск із записом пояснень ОСОБА_8 , наданих наступного дня місцевому журналісту, де він пояснював, що обвинувачений його штовхнув, а потім зазначив, що вже й не пам`ятає цих обставин.

Захисник зазначає, що апеляційний суд надав доказам іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, при цьому безпосередньо не допитуючи свідків та не досліджуючи деякі матеріали справи, що суперечить правовій позиції Верховного Суду, висловленій в постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №404/2605/20 від 19 січня 2022 року, відповідно до якої, якщо в апеляційній скарзі порушувалося питання про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що потребувало детальної перевірки матеріалів, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, відмінне за змістом від рішення місцевого суду, не мав обмежуватися дослідженням меншої сукупності доказів порівняно з тією сукупністю, яку дослідив місцевий суд. Ухвалення апеляційним судом рішення без допиту свідка, дослідження лише частини письмових доказів у провадженні, а також надання іншої оцінки доказам, які суд не досліджував безпосередньо, суперечить вимогам кримінального процесуального закону.

Зазначає, що під час дослідження доказів у суді апеляційної інстанції, наданий потерпілим ОСОБА_8 в якості доказу диск із відеозаписом подій, який містить у собі збільшений формат подій 04 лютого 2021 року, у зв`язку з технічними недоліками неможливо переглянути, однак колегія суддів відмовила в задоволенні клопотання сторони захисту щодо недопустимості цього доказу, зазначивши, що дослідила його та вважає, що учасники справи безпосередньо не оспорюють відомостей, що на ньому містяться.

Зауважує, що суд апеляційної інстанції вказав, що переглянув відеозапис слідчої дії - проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_8 в судовому засіданні, однак такі твердження суду апеляційної інстанції не відповідають дійсності, оскільки безпосередньо в суді апеляційної інстанції був переглянутий лише диск із відеозаписом слідчої дії - слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_13 , а переглянути у судовому засіданні відеозапис слідчої дії - проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_8 не представилось можливим, оскільки диск із записом мав технічні недоліки та запустити його не вдалось.

Вказує, що, дослідивши відеозапис із камери відеоспостереження в приміщенні Світловодської міської ради, колегія суддів погодилася із твердженням сторони захисту, що рух обвинуваченого ОСОБА_6 «закривається» стіною та куди цей рух прийшовся надалі є лише припущеннями сторони обвинувачення, однак суд апеляційної інстанції трактував цей доказ як такий, що безпосередньо вказує на факт удару обвинуваченим в обличчя потерпілого.

Вказує, що поза увагою апеляційного суду залишився й той факт, що не дивлячись на отримання відеозаписів із камер відеоспостереження в Світловодській міській раді на підставі ухвали слідчого судді, отримані відеозаписи із відеокамер спостереження не були переглянуті (оглянуті) ніким із правоохоронних органів (дізнавачем чи прокурором), тобто не складався протокол перегляду відеозапису із переліком відеофайлів, які містяться на відповідному носії та визначення дізнавачем (прокурором) фактичних даних, які містяться у цих файлах.

Вважає, що колегія суддів залишила поза увагою, що в повідомленні про підозру, складеному 19 липня 2021 року, врученому 21 липня 2021 року, відсутнє будь-яке посилання на висновок спеціаліста №33 від 04 березня 2021 року. Більш того, відсутнє таке посилання й у обвинувальному акті від 03 серпня 2021 року. Таким чином стороні захисту взагалі не було відомо про існування саме висновку спеціаліста, а не висновку судового експерта.

Вказує, що судом апеляційної інстанції було залишено поза увагою вимоги п.2 ч. 2 ст. 242 Кримінального процесуального кодексу України ( далі - КПК України).

На думку захисника, у матеріалах кримінального провадження,до направлення справи до суду, був відсутній висновок судово-медичного експерта, хоча дізнавач призначив саме судово-медичну експертизу, та ще й зазначив про необхідність попередження судового експерта про кримінальну відповідальність, що є ключовим у цьому кримінальному провадженні, оскільки висновок спеціаліста має відмінність від висновкуексперта перш за все відсутністю попередження судового експерта про кримінальну відповідальність. Більш того, особа потерпілого ОСОБА_8 експертом не встановлена згідно п. 4.2. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (Наказ МОЗ №6 від 17 січня 1995 р.), де зазначено, що судово- медичний експерт встановлює особу обстежуваного за паспортом чи іншим документом, що його замінює. Однак таких відомостей у висновку не наведено.

Захисник вважає, що прокурор, висунувши обвинувачення ОСОБА_6 03 серпня 2021 року не мав у своєму розпорядженні належного доказу наявності у потерпілого тілесних ушкоджень відповідного ступеня тяжкості. Змінивши обвинувачення 14 грудня 2022 року, прокурор знову ж таки висунув повторно обвинувачення ОСОБА_6 без наявності у нього належного доказу щодо наявності у потерпілого ОСОБА_8 тілесних ушкоджень певного ступеня тяжкості, чим порушив приписи ч. 2 ст. 242 КПК України, а також загальні засади кримінального провадження, визначені у ст. 7 КПК України.

Зазначає, що використання висновку спеціаліста для визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілої особи як доказу (всупереч вимогам п.2 ч.2 ст. 242 КПК України) містить виключну правову проблему щодо можливості використання такого висновку у справах щодо кримінальних проступків, оскільки сторона захисту вважає, що в даному випадку норми п.2 ч.2 ст. 242 КПК України є спеціальними по відношенню донормправа, викладених у ст. 298-1 КПК України.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про зміну вироку суду апеляційної інстанції шляхом виключення із судового рішення посилання суду про призначення ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 125 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Свої доводи прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, визнавши винуватим ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 125 КК України, безпідставно призначив покарання засудженому, оскільки суд апеляційної інстанції прийняв рішення про звільнення останнього від відбування покарання з визначенням виду та розміру покарання, що суперечить практиці Верховного Суду.

ІІ. Зміст судових рішень, у тому числі оскаржуваного та встановлені судами обставини кримінального провадження

Вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 червня 2023 року ОСОБА_6 визнано невинуватим за ч.2 ст.125 КК України та виправдано відповідно до п.3 ч.1 ст.373 КПК України, в зв`язку із недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.

Вироком Кропивницькогоапеляційного суду від 29 травня 2024 апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_14 задоволено.

Виправдувальний вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 червня 2023 року стосовно ОСОБА_6 скасовано. Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 визнано винуватим за ч. 2 ст. 125 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України - його звільнено від призначеного покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.125 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Як установлено судами, ОСОБА_6 , відповідно до протоколу пленарного засідання першої сесії Світловодської міської ради восьмого скликання від 20 листопада 2020 року, є депутатом Світловодської міської ради.

Так, ОСОБА_6 , будучи депутатом Світловодської міської ради, 04 лютого 2021 року у період часу з 10:00-12:00 перебував на другому поверсі у приміщенні адміністративної будівлі виконавчого комітету Світловодської міської ради, розташованої за адресою: Кіровоградська область, місто Світловодськ, вул. Героїв України, 14, з метою вирішення питань, пов`язаних з його депутатською діяльністю.

В цей час біля приймальні Світловодського міського голови ОСОБА_6 зустрів раніше йому знайомого ОСОБА_8 , з яким у нього виник конфлікт з приводу образливих висловлювань ОСОБА_6 в соціальних мережах на адресу ОСОБА_8 , як громадського активіста та керівника громадської організації «Світловодський народний люстраційний фронт».

Після чого, ОСОБА_8 , з метою припинення вказаної конфліктної ситуації, пішов у напрямку кабінету Приватного підприємства редакція газети «Світловодськ вечірній», що знаходиться на другому поверсі адміністративної будівлі виконавчого комітету Світловодської міської ради.

У подальшому, з метою продовження вказаного конфлікту, ОСОБА_6 підійшов до ОСОБА_8 та між ними продовжилася суперечка біля кабінету Приватного підприємства редакція газети «Світловодськ вечірній», під час якої у ОСОБА_6 на ґрунті давніх неприязних відносин виник протиправний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 .

Реалізуючи свій умисел до кінця, розуміючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, ОСОБА_6 умисно наніс ОСОБА_8 один удар кулаком лівої руки в праву частину обличчя поблизу ока, після чого його дії були припинені працівниками міської ради.

Своїми умисними та протиправними діями ОСОБА_6 спричинив ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді внутрішньо-черепної травми у вигляді струсу головного мозку та забійну рану правої виличної дільниці, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, з короткочасним розладом здоров`я.

ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.125 КК України, а саме умисне спричинення легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

III. Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу захисника, заперечили доводам касаційної скарги прокурора, просили скасувати оскаржене судове рішення та закрити кримінальне провадження. Прокурор підтримала касаційну скаргу прокурора, заперечувала касаційній скарзі захисника. Потерпілий касаційну скаргу захисника просив залишити без задоволення.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про час і місце судового розгляду, але в судове засідання вони не з`явилися.

IV. Мотиви суду

Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За правилами ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальністьчи невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційних скаргах захисника та прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність

Статтею 370 КПК України регламентовано, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Щодо показань свідків, потерпілого

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 зазначає, що апеляційний суд виклав показання обвинуваченого ОСОБА_6 аналогічно як вони зазначені у тексті вироку суду першої інстанції, не взяв до уваги показання свідків сторони захисту: ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , безпідставно відкинув показання свідка ОСОБА_11 , не надав оцінки показанням свідка ОСОБА_12 .

Вказані доводи сторони захисту Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Так КПК України не передбачає обов`язку суду дослівно викладати у вироку показання свідків. Таке джерело доказів відображається судом у тому обсязі, який необхідний для встановлення істини у кримінальному провадженні. Якщо зі змісту технічних записів судових засідань випливає, що показання свідків викладено у вироку з достатньою повнотою, без зайвої деталізації, відображено сутнісну (змістовну) складову показань, що має значення для встановлення судом обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні відповідно до ст. 91 КПК України, то це свідчить про відсутність порушень вимог кримінального процесуального законодавства.

Щодо показань обвинуваченого, які викладені у вироку апеляційного суду, то як убачається із оскарженого судового рішення, ці показання обвинуваченого ОСОБА_6 не є тотожними тим, які викладені у судовому рішенні суду першої інстанції.

Колегія суддів апеляційної інстанції у своєму рішення зазначила, підстави з яких, не взяла до уваги показання зазначених свідків сторони захисту, зокрема - що один з них не був очевидцем бійки та нічого не бачив, інший - повідомив, що бачив опухлість обличчя потерпілого, та відхилив показання третього свідка через те, що такі спростовуються показаннями інших свідків.

Доводи касаційної скарги захисника про те що суд апеляційної інстанції не переглядав безпосередньо диск із записом пояснень ОСОБА_8 , наданих наступного дня місцевому журналісту, тобто, дослідив менше доказів, ніж суд першої інстанції, є неспроможними. Як вказала колегія суддів апеляційної інстанції у своєму рішенні вина обвинуваченого ОСОБА_6 підтверджується і письмовими доказами, дослідженими в суді апеляційної інстанції, серед яких і є диск з інтерв`ю з ОСОБА_8 від 04 лютого 2021 року.

Щодо посилання захисника ОСОБА_7 на постанову колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду по справі №404/2605/20 від 19 січня 2022 року, то вононе є релевантним, оскільки у вказаному судовому рішенні йшла мова про ухвалення апеляційним судом рішення без допиту свідка, дослідження лише частини письмових доказів у провадженні, а також надання іншої оцінки доказам, які суд не досліджував безпосередньо. Проте у цьому кримінальному провадженні з оскаржуваного судового рішення та матеріалів провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції допитав всіх свідків, проаналізував їхні показання та інші письмові докази, які були досліджені в суді апеляційної інстанції, надав оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 .

Щодо дослідження доказів апеляційним судом

Доводи захисника про безпідставність відмови колегії суддів у задоволенні клопотання сторони захисту щодо недопустимості наданого потерпілим ОСОБА_8 диску із відеозаписом подій, який містить у собі збільшений формат подій 04 лютого 2021 року у зв`язку з технічними недоліками і не можливістю його переглянути, є неспроможними і не відповідають матеріалам кримінального провадження.

Так, у матеріалах цього провадження міститься клопотання ОСОБА_7 від 06 травня 2024 року (а.с 154-161, т.4), у якому захисник просив відеозапис та фотознімки (по типу «стоп-кадр»), надані потерпілим ОСОБА_8 04 лютого 2022 року, висновки спеціаліста №35 та №36 від 15 березня 2021 року та протокол проведення слідчого експерименту від 10 березня 2021 року зі свідком ОСОБА_13 із застосування відеозапису - визнати недопустимими доказами у зв`язку з допущеними грубими порушеннями норм КПК України.

Колегія суддів апеляційного суду зазначила, що стороною захисту оспорюється автентичність записів наданих потерпілим та фотографії збільшених окремих кадрів відео, однак суд апеляційної інстанції не може визнати недопустимим доказом відеозапис та фотознімки, які були надані додатково потерпілим ОСОБА_8 , оскільки фактично вони самі по собі містять збільшений формат подій, що мали місце в міській раді 04 лютого 2021 року за участю обвинуваченого та потерпілого, які містяться на відеозапису з камер відео спостереження розташованих у приміщеннях міської ради за 04 лютого 2021 року за період часу з 10 до 12 години, який отриманий органом досудового розслідування в порядку тимчасового доступу до речей і документів.

Ба більше, в матеріалах цього провадження наявний висновок експерта №2981 за результатами проведення дослідження відео-, звукозапису за заявою адвоката ОСОБА_7 від 20 лютого 2023 року, відповідно до якого відеофонограми №1-3, які зафіксовано на лазерному ком пакт-диску DVD-R My MEDIA ZE6271-DVR-J47F4 є копіями, записаними за допомогою комп`ютерної техніки. Ознак переривання, змін відео зображення - не встановлено. Якість наданих відео файлів задовільна для перегляду навколишнього оточення в цілому, але недостатня для деталізації окремих дрібних предметів, чітких деталей подій тощо, навіть при їх збільшенні із відеоряду через незадовільну якість відеозапису з причин, наведених у дослідженні.

Доводи захисника про те, що суд апеляційної інстанції вказав у судовому засіданні про перегляд відеозапис слідчої дії - проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_8 , натомість в суді апеляційної інстанції був переглянутий лише диск із відеозаписом слідчої дії - слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_13 , у зв`язку з технічними перешкодами, також є неспроможними, оскільки як убачається із журналу судового засідання Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року о 16:02:17 відбувалось відтворення звукозапису та демонстрація відеозапису проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_13 від 10 березня 2021 року, а о 16:15:38 відбувалось відтворення звукозапису та демонстрація відеозапису проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_8 від 10 березня 2021 року.

Доводи про те, що не дивлячись на отримання відеозаписів із камер відеоспостереження в Світловодській міській раді на підставі ухвали слідчого судді, отримані відеозаписи із відеокамер спостереження не були переглянуті (оглянуті) ніким із правоохоронних органів (дізнавачем чи прокурором), тобто не складався протокол перегляду відеозапису із переліком відеофайлів, які містяться на відповідному носії та визначення дізнавачем (прокурором) фактичних даних, які містяться у цих файлах, що залишилось поза увагою апеляційного суду не заслуговують на увагу. Суд апеляційної інстанції у своєму вироку зазначив, що в матеріалах справи є протокол тимчасового доступу до речей і документів від 19 лютого 2021 року, відповідно до якого дізнавач ОСОБА_15 , у присутності ОСОБА_16 , на підставі ухвали слідчого судді ОСОБА_17 від 19 лютого 2021 року з робочого столу комп`ютеру, який знаходиться в приміщенні адміністративної будівлі Світловодської міської ради, за допомогою USB-накопичувача марки Kingston Micro SD 16 Gb було скопійовано відеозаписи з камер відео спостереження розташованих у приміщеннях міської ради за 04 лютого 2021 року за період часу з 10 до 12 години.

Крім того, Суд відхиляє доводи касаційної скарги захисника щодо неправильної оцінки відеозапису із камери відеоспостереження в приміщенні Світловодської міської ради, як такого, що безпосередньо вказує на факт удару обвинуваченим в обличчя потерпілого.

Так, під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції досліджувався безпосередньо відеозаписи з камер відео спостереження, розташованих у приміщенні виконавчого комітету Світловодської міської ради, за адресою: вул. Героїв України, 14 в м. Світловодськ, за 04 лютого 2021 року, в період часу з 10 по 12 годину, з яких вбачається, що ОСОБА_8 своєю лівою рукою відштовхує ОСОБА_6 , після чого вони обидва роблять по кроку назад. При цьому ОСОБА_8 переміщується праворуч таким чином, що його зображення переривається стіною за дверним отвором та надалі до завершення відеозапису не переглядається. Згодом ОСОБА_6 робить різкий рух (удар) лівою рукою в напрямку місця де знаходився ОСОБА_8 .

Така оцінка судом вищезазначеного відеозапису підтверджена показаннями, наданими обвинуваченим ОСОБА_6 в суді першої та апеляційної інстанції, про те що він свідомо здійснив різкий рух в сторону потерпілого ОСОБА_8 .

Щодо використання висновку спеціаліста

Не заслуговують й на увагу доводи касаційної скарги захисника щодо можливості використання висновку спеціаліста у справах щодо кримінальних проступків, відсутності попередження судового експерта про кримінальну відповідальність та відсутності в повідомленні про підозру, складеному 19 липня 2021 року, врученому 21 липня 2021 року, та у обвинувальному акті від 03 серпня 2021 року будь-якого посилання на висновок спеціаліста №33 від 04 березня 2021 року.

Згідно з ч. 1 ст. 298-1 КПК України процесуальними джерелами доказів у кримінальному провадженні про кримінальні проступки, крім визначених статтею 84 цього Кодексу, також є пояснення осіб, результати медичного освідування, висновок спеціаліста, показання технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Тобто джерелами доказів у кримінальному провадженні про кримінальні проступки є й докази, визначені положеннями ст. 84 КПК України (показання, речові докази, документи, висновки експертів), і пояснення осіб, результати медичного освідування, висновок спеціаліста, показання технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до ч. 2 ст. 298-4 КПК України одночасно із врученням повідомлення про підозру особа інформується про висновок спеціаліста за його наявності. У разі незгоди з висновком спеціаліста особа протягом сорока восьми годин має право звернутися до дізнавача або прокурора з клопотанням про проведення експертизи. У такому разі дізнавач або прокурор має право звернутися до експерта для проведення експертизи із дотриманням правил, передбачених цим Кодексом. У разі якщо протягом встановленого строку особа не звернеться з клопотанням про проведення експертизи, відповідне клопотання може бути заявлено лише під час судового розгляду.

Крім того, ст. 300 КПК України передбачено, що для досудового розслідування кримінальних проступків дозволяється отримувати висновок спеціаліста. Зокрема, статтею ст. 298-1 КПК України висновок спеціаліста віднесено до процесуальних джерел доказів.

Вищевказаними нормами й не передбачено попередження експерта про кримінальну відповідальність при складанні висновку спеціаліста.

Колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано вказала,що під час досудового розслідування від обвинуваченого та захисника заперечення на вказаний висновок спеціаліста не надходили і цей висновок складений у відповідності до норм КПК України.

У судовому засіданні сторона захисту поставила під сумнів вказаний висновок спеціаліста, а тому за клопотанням прокурора ухвалою суду призначено та проведено відповідну судово-медичну експертизу. Відомості, викладені у висновку судово-медичної експертизи №17 від 30.01.2023 є аналогічними, як і у висновках №33 від 04 березня 2021 року, №35 та №36 від 15 травня 2021 року.

В подальшому сторона захисту знову не погодилася з висновком судово-медичної експертизи, тому судом за клопотанням захисника призначено комісійну судово-медичну експертизу, висновок якої за №9 від 24 березня 2023 року також є аналогічним висновку судово-медичної експертизи № 17 від 30 січня 2023 року.

Суд вважає, що висновок колегії суддів апеляційного суду про необґрунтованість доводів клопотання захисника про визнання вищенаведених доказів недопустимими є правильним, а незгода сторони захисту із висновками спеціаліста, не є підставою для неможливості використання цього висновку у справах щодо кримінальних проступків.

Дослідивши під час апеляційного розгляду зібрані докази, зокрема показання потерпілого, свідків, обвинуваченого, письмові докази, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, про те, що вина ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, а саме в умисному спричиненні потерпілому ОСОБА_8 легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, доведена поза розумним сумнівом,

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх достатньо обґрунтованими, вмотивованими та переконливими, а доводи касаційної скарги захисника щодо істотного порушення судом вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність - безпідставнимита такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора, то Суд вважає їх такими, що заслуговують на увагу.

Так, суд апеляційної інстанції, визнавши винуватим ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 125 КК України, безпідставно призначив покарання засудженому, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про звільнення останнього від відбування покарання з визначенням виду та розміру покарання, не врахувавши того, що під звільненням від покарання слід розуміти звільнення не від конкретного покарання, визначеного в санкції статті чи призначеного судом, а від його призначення як виду примусових заходів у цілому.

Аналогічна позиція узгоджується із висновкам Верховного Суду викладених у постанові від 18 червня 2020 року (справа №756/6876/19, провадження № 51-5464км19) та у постанові від 19 березня 2024 року (№ 756/3924/20, провадження № 51-5550км23).

З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, тому посилання суду про призначення ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 125 КК України у виді обмеження волі на строк 2 рокислід виключити із судового рішення.

Таким чином касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок апеляційного суду - зміні в частині призначеного покарання.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Кропивницького апеляційного суду від 29 травня 2024 року стосовно ОСОБА_6 змінити.

Виключити із судового рішення посилання суду про призначення ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 125 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Вважати ОСОБА_6 звільненим від покарання за ч. 2 ст. 125 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

У решті судове рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3