Історія справи

Постанова ККС ВП від 07.08.2025 року у справі №283/2588/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 283/2588/22

провадження № 51- 383 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022060510000152, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Малинського районного суду Житомирської області від 29 липня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 291 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 гривень. На підставі ч. 4 ст. 53 КК України розстрочено ОСОБА_6 сплату штрафу рівними частинами на строк 10 місяців та встановлено суму виплати штрафу у розмірі 3400 гривень щомісяця у строк до останнього дня кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за тим, в якому даний вирок набере законної сили. Роз`яснено, що у разі призначення штрафу з розстрочкою виплати певними частинами, він зобов`язаний сплачувати штраф у розмірі та строки, встановлені вироком суду. Про сплату відповідної частини штрафу має повідомляти уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання шляхом пред`явлення документа про сплату відповідної частини штрафу.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 засуджено за те, що він, 23 липня 2022 року близько 21:40 год, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи велосипедом та рухаючись по вулиці Приходька у напрямку від центру міста, поруч з житловим будинком № 67, в м. Малині Коростенського району Житомирської області, був зобов`язаний дотримуватись вимог п. 6.7 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі - ПДР України), відповідно до яких велосипедисти повинні виконувати вимоги Правил, що стосуються водіїв або пішоходів і не суперечать вимогам розділу 6 ПДР України.

Однак, ОСОБА_6 , керуючи технічно справним велосипедом, допустив порушення п. 2.9 (б), 10.1 та 11.3 вимог ПДР України, звернув із середини проїзної частини дороги ліворуч, виїхавши на зустрічну смугу руху, по якій на зустріч йому рухався мотоцикл марки «LIFAN LF150-2E», д.р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_8 , створивши аварійну обстановку та небезпеку для руху і допустив зіткнення із вказаним мотоциклом, водій якого в умовах даної дорожньої обстановки не мав технічної можливості уникнути зіткнення. У результаті даної дорожньо-транспортної події, водій мотоцикла ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, що потягли за собою тривалий розлад здоров`я.

Безпосередньою причиною даної дорожньо-транспортної пригоди є порушення велосипедистом ОСОБА_6 чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, а саме: п. 10.1 та п. 11.3 ПДР України, які знаходяться у прямому причинному зв`язку із настанням тяжких наслідків - отриманням ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що потягли за собою тривалий розлад його здоров`я.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Обґрунтовуючи вимоги скарги стверджує, що кримінальна відповідальність за ст. 291 КК України не настає за вчинення правопорушення, що потягло за собою заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості одній особі та, в розумінні диспозиції вказаного закону України про кримінальну відповідальність, тілесні ушкодження середньої тяжкості не є іншими тяжкими наслідками, аніж загибель людей.

Наводить доводи про те, що з огляду на скасування під час підготовчого судового засідання постанов слідчого про визнання ОСОБА_9 потерпілим, обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні не відповідав вимогам ст. 291 КПК України та підлягав поверненню, чого безпідставно зроблено не було, а клопотання сторони захисту про це необґрунтовано залишено без задоволення.

Зазначає про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України, оскільки при перевірці доводів апеляційної скарги сторони захисту, в тому числі про відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, за яке його засуджено, вказаний суд не дав належних та обґрунтованих відповідей на них та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції без змін.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали касаційні вимоги сторони захисту та просили їх задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Представник ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_10 надіслав клопотання до суду касаційної інстанції в якому підтримав касаційні вимоги захисника ОСОБА_7 та просив їх задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 під час касаційного розгляду вважала, що підстав для задоволення касаційних вимог захисника немає, а тому просила оскаржуване судове рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє вироки щодо неповноти та однобічності судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Натомість, зазначене є предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Так, суд першої інстанції за наслідком розгляду даного провадження дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення і правильності кваліфікації його дій за ст. 291 КК України. При цьому, перевірив всі версії та твердження сторони захисту, зокрема, про відсутність, на їх думку, складу інкримінованого ОСОБА_6 злочину з посиланням на те, що заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень не є тяжкими наслідками в розумінні диспозиції ст. 291 КК України і обґрунтовано визнав їх неспроможними.

Не погодившись з вироком суду, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій ставив питання про його скасування і закриття кримінального провадження, оскільки вважав, що в діях ОСОБА_6 відсутній склад злочину, за який його засуджено. Захисник наводив доводи про те, що в зв`язку зі скасуванням під час підготовчого судового засідання постанов слідчого про визнання ОСОБА_9 потерпілим, обвинувальний акт у кримінальному провадженні не відповідав вимогам ст. 290 КПК України, а тому підлягав поверненню. Наполягав на безпідставності, на його думку, висновків суду першої інстанції про заподіяння ОСОБА_9 тяжких наслідків, у розумінні диспозиції ст. 291 КК України, оскільки статус останнього як свідка в цьому провадженні свідчить про відсутність тяжких наслідків для нього.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 404 КПК України апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

За вимогами ст. 419 КПК України, в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, суть апеляційної скарги та докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких її визнано необґрунтованою.

Перевіривши вирок в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд, у відповідності з наведеними вимогами ст. 419 КПК України, обґрунтовано залишив його без зміни, визнавши безпідставними всі посилання захисника ОСОБА_7 про відсутність в діях останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України, оскільки обставин, які б свідчили про це, судом в ході розгляду справи встановлено не було.

За результатом апеляційного розгляду суд не встановив порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б давали підстави для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції погодився з наведеним у вироку суду першої інстанції висновком про доведеність винуватості ОСОБА_6 саме у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України, який було зроблено на підставі аналізу всіх наявних доказів у цій справі з точки зору належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Апеляційний суд дав належну оцінку доводам сторони захисту про те, що кримінальна відповідальність за ст. 291 КК України не настає за вчинення правопорушення, що потягло за собою заподіяння тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості одній особі та обґрунтовано визнав їх помилковими.

Статтею 291 КК України передбачено кримінальну відповідальність за порушення чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, а також правил, норм і стандартів виготовлення, переобладнання, ремонту транспортних засобів, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Під іншими тяжкими наслідками в розумінні вказаного закону про кримінальну відповідальність слід розуміти спричинення потерпілому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, великої матеріальної шкоди тощо.

Такий висновок суд зробив оцінюючи склади інших кримінальних правопорушень цього ж розділу Кримінального кодексу України, в тому числі, передбачених ч. 2 ст. 276, ч. 1 ст. 286, ч. 1 286-1 КК України, відповідно до яких порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту наслідком яких є спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень, тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Постановлена за результатами апеляційного розгляду ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України. З наведеними в ухвалі апеляційного суду мотивами визнання доводів сторони захисту безпідставними погоджується і колегія суддів, а нових доводів, які б свідчили, що цю справу розглянуто з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, у касаційній скарзі захисника не наведено.

Суд апеляційної інстанції правильно виснував, що доведеність винуватості ОСОБА_6 у порушенні чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, що спричинило середнього ступеня тяжкості тілесне ушкодження ОСОБА_8 , що потягло за собою тривалий розлад здоров`ю та це і є іншим тяжким наслідком, передбаченим диспозицією ст. 291 КК України.

З наведеним в ухвалі апеляційного суду висновком погоджується і колегія суддів та звертає увагу, що твердження захисника про те, що ОСОБА_9 , як особа якій правопорушенням завдано шкоду, повідомляв суду, що тілесні ушкодження які він отримав під час дорожньо-транспортної пригоди, не були для нього тяжкими та, відповідно, не спричинили для нього інших тяжких наслідків, обґрунтовано визнані безпідставними, оскільки жодним чином не спростовують правильності висновків суду та є лише його особистою думкою, яка може свідчити про вибачення, примирення між потерпілим та обвинуваченим (особою, яка отримала тілесні ушкодження), однак не впливає на правильність кваліфікації дій та не свідчить про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України, в діях ОСОБА_6 .

Дане кримінальне провадження не є провадженням приватного обвинувачення, а тому відмова ОСОБА_8 від статусу потерпілого не свідчить про те, що вчинене ОСОБА_6 діяння перестало бути кримінально-караним.

Зміст ухвали апеляційного суду містить детальний аналіз та відповіді на всі доводи апеляційної скарги захисника, в тому числі про невідповідність, на його думку, обвинувального акту вимогам ст. 290 КПК України, а також інші доводи про істотні порушення вимог кримінального процесуального законодавства, на які посилався ОСОБА_7 . Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Отже, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у цій справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог захисника слід відмовити.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3