Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 447/2455/20

провадження № 51-4497км21

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 27 лютого 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 травня 2024 року в кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Волгодонська Ростовської області російської федерації, який зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 310 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Рух справи, короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини

За вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 11 березня 2021 року, залишеним без змін 5 липня 2021 року Львівським апеляційним судом, ОСОБА_7 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі за: ч. 2 ст. 185 КК - на строк 2 роки, ч. 3 ст. 185 КК - на строк 4 роки, ч. 2 ст. 310 КК - на строк 3 роки, відповідно до ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне - у виді позбавлення волі на строк 4 роки, а на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування заходу примусу з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки й покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду (далі - Суд), задовільнивши касаційну скаргу прокурора, постановою від 9 листопада 2021 року скасував ухвалу суду апеляційної інстанції і призначив новий розгляд у цьому суді на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), у зв`язку з істотним порушенням ст. 419 цього Кодексу та неправильним застосуванням ст. 75 КК.

За наслідками нового розгляду Львівський апеляційний суд, задовільнивши апеляційну скаргу прокурора, у якій, серед іншого, йшлося про неправильне застосування ст. 75 КК, ухвалою від 12 квітня 2022 року скасував вирок щодо ОСОБА_7 і через порушення ч. 3 ст. 349 КПК призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

За вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 27 лютого 2023 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 травня 2024 року, ОСОБА_7 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі за: ч. 2 ст. 185 КК - на строк 2 роки, ч. 3 ст. 185 КК - на строк 3 роки 6 місяців, ч. 2 ст. 310 КК - на строк 3 роки, а на підставі ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів визначено остаточне - у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.

ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин крадіжок повторно та з проникненням у приміщення, а також у незаконному посіві й вирощуванні конопель.

Як установив суд, уночі 25 липня 2020 року в м. Новий Розділ Стрийського району Львівської області ОСОБА_7 проник до підвальних приміщень будинку АДРЕСА_2 , звідки відповідно о 1:00 та 3:00 викрав належний ОСОБА_8 перфоратор вартістю 465 грн та ОСОБА_9 - велосипед вартістю 1840 грн.

Надалі 29 липня 2020 року приблизно о 15:00 в тому ж місті, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_3 , засуджений викрав належний ОСОБА_10 велосипед вартістю 4590 грн.

Крім того, у середині травня 2020 року в невстановлений час ОСОБА_7 , раніше судимий за ч. 1 ст. 310 КК, незаконно посіяв і вирощував за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 16 рослин коноплі, які виявили та вилучили правоохоронці.

Судовий розгляд здійснено за процедурою ч. 3 ст. 349 КПК.

У порядку виконання вироку Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою від 19 листопада 2024 року на підставі статей 5 74 КК звільнив ОСОБА_7 від покарання, призначеного за ч. 2 ст. 185 та ч. 3 ст. 185 КК (епізоди від 25 липня 2020 року), у зв`язку з усуненням караності діяння і постановив уважати його засудженим за: ч. 2 ст. 185 КК (епізод від 29 липня 2020 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 310 КК - на строк 3 роки, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК визначив остаточне - у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК скасувати згадані судові рішення від 27 лютого 2023 року та 16 травня 2024 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. За твердженням скаржниці, ОСОБА_7 відбув застосований до нього за вироком від 11 березня 2021 року захід примусу, а призначення йому вдруге покарання за новим вироком становить подвійне притягнення до кримінальної відповідальності за ті самі діяння. На думку захисника, суди мали би керуватися ч. 3 ст. 2 КК та ст. 19 КПК, чого не зробили, а тому оспорювані вирок й ухвала суперечать ст. 61 Конституції України та ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не надходило. Захисник та засуджений повідомили про небажання брати участь у розгляді справи.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор заперечив обґрунтованість заявлених захисником вимог.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає оспорювані рішення в межах касаційної скарги. У поданій скарзі не заперечується доведеності винуватості засудженого та правильності кваліфікації діянь. Тому в цій частині вирок та ухвала не ревізуються.

Доводи захисника про порушення щодо ОСОБА_7 заборони подвійного притягнення до кримінальної відповідальності та покарання не можна визнати прийнятними.

Згідно з частиною першою ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Передбачене ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції право не бути притягненим до суду або покараним двічі полягає в тому, що нікого не може бути вдруге притягнуто до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

Згаданий принцип відображено у ч. 3 ст. 2 КК, яка проголошує, що ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за те саме кримінальне правопорушення більше одного разу. Відповідна засада міститься і в ст. 19 КПК: ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили; кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили.

У розумінні наведених положень перешкодою для притягнення особи до кримінальної відповідальності є наявність остаточного обвинувального або виправдувального вироку за вчинення того самого правопорушення.

У цій справі попередній обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_7 (від 11 березня 2021 року) не можна вважати остаточним, адже його було скасовано за рішенням суду апеляційної інстанції (від 12 квітня 2022 року). Тож, на відміну від міркувань захисника, наразі засудженого притягнуто до відповідальності за кримінальні правопорушення проти власності та у сфері обігу наркотичних засобів, учинені 25 та 29 липня 2020 року, лише за одним вироком - від 27 лютого 2023 року.

Посилання авторки скарги на тлумачення Європейським судом з прав людини ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції у справі «Чернов проти України» (заява № 16432/10) не релевантні окресленій ситуації, оскільки висновки міжнародної судової установи в рішенні від 10 грудня 2020 року стосуються неможливості засудження особи за діяння, яке вже було підставою для понесення адміністративної відповідальності, співмірної з кримінальним покаранням.

Також є неспроможними аргументи скаржниці про відбуття ОСОБА_7 покарання, призначеного за попереднім вироком, як підстави для скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, за вироком від 11 березня 2021 року ОСОБА_7 було призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки із застосуванням інституту умовного звільнення з іспитовим строком 2 роки. На спеціальний облік засуджений став 25 листопада 2021 року і був знятий з нього на підставі ухвали Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року про скасування вказаного вироку (т. 2, а. 75, 123).

Згідно зі ст. 78 КК особу, до якої застосовано положення ст. 75 цього Кодексу, суд звільняє від призначеного покарання після закінчення іспитового строку в разі невчинення нею нового кримінального правопорушення та виконання покладених обов`язків.

Проте на момент скасування попереднього вироку встановлений судом дворічний іспитовий строк не закінчився і за правилами п. 9 ч. 1 ст. 537, п. 3 ч. 2 ст. 539 КПК рішення про звільнення ОСОБА_7 від покарання у виді позбавлення волі ухвалено не було. Отже, протилежна позиція скаржниці не ґрунтується на чинному законодавстві.

Разом із цим доводів, які би свідчили про процесуальну необхідність здійснення нового розгляду в суді першої інстанції, у поданій скарзі не наведено.

Істотних порушень норм права, які зумовлюють обов`язкове скасування оскаржених вироку та ухвали на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, про що йдеться в касаційній скарзі, під час перегляду за касаційною процедурою не встановлено.

Тому подану захисником скаргу належить залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК, колегія суддів

ухвалила:

Вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 27 лютого 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 травня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3