Історія справи

Постанова КГС ВП від 31.10.2021 року у справі №922/4268/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/4268/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Зуєва В. А., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Гогусь В. О.,

за участю представників:

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області - Зучека Є. Н. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

Фізичної особи-підприємця Каспарянца Рубена Ренгардовича - не з'явилися,

Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 (колегія суддів: Здоровко Л. М. - головуючий, Мартюхіна Н. О., Плахов О. В. ) у справі

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях

до Фізичної особи-підприємця Каспарянца Рубена Ренгардовича

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут"

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 67707,40 грн

та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Каспарянца Рубена Ренгардовича

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях

про визнання продовженим договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2020 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях (далі - РВ ФДМУ) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Каспарянца Рубена Ренгардовича (далі - ФОП Каспарянц Р. Р. ) про стягнення 67707,40 грн неустойки за договором оренди № 6178-Н від 01.09.2016 та повернення балансоутримувачу - Національному технічному університету "Харківський політехнічний інститут" шляхом підписання акта приймання-передачі орендованої одноповерхової будівлі інв. № 10131000110, площею 21,86 м2, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 85 (далі - спірна будівля).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01.09.2019 строк дії договору оренди закінчився, а заява про припинення дії договору оренди була вручена орендарю
19.09.2019. Таким чином, у орендаря виник обов'язок повернути орендоване майно балансоутримувачу шляхом звільнення цього майна та підписання акта приймання-передачі. Враховуючи, що орендоване державне майно станом на дату звернення із цим позовом не повернуто балансоутримувачу, позивачем нараховано неустойку за період з 11.09.2019 до 31.10.2020 у розмірі 67707,40 грн відповідно до положень статті 785 Цивільного кодексу України.

1.3. У лютому 2021 року ФОП Каспарянц Р. Р. звернувся до Господарського суду Харківської області із зустрічною позовною заявою до РВ ФДМУ про визнання продовженим договору оренди.

1.4. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що орендарем не було отримано заяву орендодавця про припинення дії договору. Тому орендар вважає, що договір оренди є продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, тобто до 01.09.2021.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.04.2021 у справі № 922/4268/20 первісні позовні вимоги РВ ФДМУ по Харківській, Донецькій та Луганській областях до ФОП Каспарянца Р. Р. про стягнення неустойки та повернення спірного майна задоволено у повному обсязі. Зобов'язано ФОП Каспарянца Р. Р. повернути балансоутримувачу - Національному технічному університету "Харківський політехнічний інститут" шляхом підписання акта приймання-передачі орендовану одноповерхову будівлю, інв. № 10131000110, площею 21,86 м2, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 85. Стягнуто з ФОП Каспарянца Р. Р. на користь Державного бюджету неустойку в розмірі 67707,40

грн. Відмовлено у повному обсязі у задоволенні зустрічних позовних вимог ФОП Каспарянца Р. Р. до РВ ФДМУ по Харківській, Донецькій та Луганській областях про визнання продовженим договору оренди.

2.2. Задовольняючи первісні позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що РВ ФДМУ відповідно до вимог законодавства та положень договору своєчасно повідомило ФОП Каспарянца Р. Р. про відмову у продовженні дії договору та про необхідність повернення орендованого майна. За висновком господарського суду першої інстанції, договір оренди № 6178-Н від 01.09.16 припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, а тому це свідчить про припинення договірних відносин між сторонами та необхідність повернення орендованого майна балансоутримувачу. Крім того, перевіривши здійснений РВ ФДМУ розрахунок неустойки, суд першої інстанції дійшов висновку про його арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим також задовольнив позовні вимоги в частині стягнення суми неустойки.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2021 у справі № 922/4268/20 в частині стягнення з ФОП Каспарянца Р. Р. 32430,15 грн неустойки і 3153,00 грн судового збору та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Викладено резолютивну частину рішення в іншій редакції. Первісний позов задоволено частково. Зобов'язано ФОП Каспарянца Р. Р. повернути балансоутримувачу - Національному технічному університету "Харківський політехнічний інститут" шляхом підписання акта приймання-передачі орендовану одноповерхову будівлю, інв. № 10131000110, площею 21,86 м2, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 85. Стягнуто з ФОП Каспарянца Р. Р. на користь Державного бюджету неустойку в розмірі 35277,25
грн. Відмовлено у повному обсязі у задоволенні зустрічних позовних вимог.

2.4. Частково скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині задоволення первісних позовних вимог, апеляційний господарський суд зазначив про правомірність та обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що спірний договір припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку на який його було укладено. Тому апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення орендованого майна балансоутримувачу. Поряд із цим, за висновком апеляційного господарського суду, здійснені РВ ФДМУ розрахунки щодо стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення майна з 11.09.2019 до 31.10.2020 без урахування сплаченої ФОП Каспарянцевим Р. Р. орендної плати за цей же період, не відповідають правовому регулюванню, встановленому частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України. З огляду на викладене, суд констатував, що з ФОП Каспарянца Р. Р. необхідно стягнути 35 277,25 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від
13.07.2021 у справі № 922/4268/20, до Верховного Суду звернулося Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (далі - РВ ФДМУ по Харківській області) із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ФОП Каспарянца Р. Р. 32430,15 грн неустойки, та в цій частині залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2021 у справі № 922/4268/20. В решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 у справі № 922/4268/20 скаржник просить залишити без змін.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, РВ ФДМУ по Харківській області зазначає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. РВ ФДМУ по Харківській області, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наголошує, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував статтю 762, частину 2 статті 785 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу РВ ФДМУ по Харківській області Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. На думку Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут", апеляційний господарський суд правильно стягнув з ФОП Каспарянца Р. Р. 35277,25
грн.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 03.09.2021 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.

Ухвалою Верховного Суду від 20.09.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою за касаційною скаргою РВ ФДМУ по Харківській області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 у справі № 922/4268/20.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.10.2021 № 29.3-02/3612 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 922/4268/20 у зв'язку з запланованою відпусткою судді Дроботової Т. Б.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 11.10.2021 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Зуєв В. А., Чумак Ю. Я.

4.2. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 01.09.2016 між РВ ФДМУ по Харківській області (далі - орендодавець) та ФОП Каспарянцем Р. Р. (далі - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, яке належить до державної власності № 6178-Н (далі - договір).

4.3. Відповідно до умов пункту 1.1 договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: одноповерхову будівлю для господарських потреб, інв. № 1031000261 (далі - майно), загальною площею 21,86 м2, за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 85, що перебуває на балансі Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" (далі - балансоутримувач).

4.4. Згідно з пунктом 10.1 договору строк його дії становить 1 (один) рік.

Додатковою угодою № 1 від 19.07.2017 до договору, пункт 1.1 Розділу 1 договору викладено в новій редакції, а саме: "замість слів "інв. № 1031000261" читати "інв. № 10131000110". Судами зазначено, що у подальшому строк дії договору неодноразово продовжувався додатковими угодами, а саме: № 2 від 23.07.2018 - до
01.09.2018; № 3 від 04.10.2018 - до 01.09.2019.

4.5. Ураховуючи наведене, судами констатовано, що строк дії договору було продовжено до 01.09.2019 включно. Відповідно до пункту 10.6 договору, чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

4.6. Згідно з пунктом 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - березень 2016 року - 1985,10
грн. Орендна плата за перший місяць оренди - вересень 2016 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за квітень-вересень 2016 року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (з урахуванням вимог законів України про Державний бюджет на відповідний рік) (пункт 3.3 договору).

4.7. Відповідно до пункту 3.11 договору, у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

4.8. Суди установили, що заявою від 04.09.2019 №11-03-02-01479 РВ ФДМУ повідомило ФОП Каспарянца Р. Р. про те, що 01.09.2019 закінчився термін дії договору оренди №6178-Н від 01.09.2016. При цьому РВ ФДМУ наголошувало, що на новий строк зазначений договір продовженим бути не може, у зв'язку з цим вимагало повернути майно.

4.9. Згідно зі здійсненим РВ ФДМУ розрахунком неустойки за договором, за період з 11.09.2019 до 31.10.2020 нараховано неустойку у розмірі 71 123,59 грн; сплачено неустойку - 3416,19 грн. Отже, на думку РВ ФДМУ, підлягає стягненню з ФОП Каспарянца Р. Р. неустойка у розмірі 67707,40 грн.

4.10. При цьому, до розрахунку додано витяг з виписок Управління державного казначейства про сплату ФОП Каспарянцем Р. Р. згідно з платіжним дорученням від
16.10.2019 - 1338,17 грн (сплата оренди, у тому числі пеня), і згідно з платіжним дорученням від 18.11.2019 - 2090,54 грн (сплата оренди, неустойка, пеня). Відповідно до складеного РВ ФДМУ акта звірки розрахунків по договору, заборгованість орендаря з орендної плати складає 1423,55 грн, 0,75 грн пені і 67707,40 грн неустойки.

4.11. Поряд із цим, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, зазначив, що ФОП Каспарянц Р. Р. в апеляційній скарзі зазначав, що ним було сплачено 33853,70 грн орендної плати. Крім того, апеляційний господарський суд констатував, що у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду представник позивача за первісним позовом не заперечував, що орендна плата сплачувалась відповідачем за первісним позовом. Також представник позивача за первісним позовом надавав пояснення, що сплачена орендна плата не була включена до розміру нарахованої неустойки, оскільки оплата оренди за договором, який припинив свою дію, і нарахування неустойки за користування майном за договором, який припинено, не залежать одне від одного.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.2. Предметом первісних позовних вимог РВ ФДМУ є стягнення 67707,40 грн неустойки та повернення балансоутримувачу - Національному технічному університету "Харківський політехнічний інститут" шляхом підписання акта приймання-передачі спірної будівлі. Предметом зустрічних позовних вимог ФОП Каспарянца Р. Р. є визнання продовженим договору оренди.

5.3. Підставою первісних позовних вимог, на думку РВ ФДМУ, є неповернення після закінчення дії договору спірної будівлі балансоутримувачу. Підставою зустрічних позовних вимог, на думку ФОП Каспарянца Р. Р., є продовження спірного договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, тобто до 01.09.2021.

5.4. З урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.5. Верховний Суд зазначає, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 у цій справі не оскаржується в частині задоволення первісних позовних вимог про повернення спірної будівлі балансоутримувачу, стягнення 35277,25 грн та в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання продовженим договору оренди.

5.6. Підставою подання касаційної скарги стала незгода скаржника із постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 у цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 32430,15 грн.

5.7. Отже, з урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд переглядає у касаційному порядку оскаржувану постанову апеляційного господарського суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.8. Верховний Суд зазначає, що за змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

5.9. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

5.10. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

5.11. В частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

5.12. Верховний Суд зазначає, що правові наслідки порушення умов договору оренди державного майна визначені відповідними положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у редакції Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.

5.13. Невиконання наймачем передбаченого частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов Договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

5.14. Отже, відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України для застосування наслідків, передбачених статті 614 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

5.15. Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов'язання.

5.16. Згідно з положеннями статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

5.17. Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

5.18. Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

5.19. Статтею 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

5.20. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.21. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, установив та констатував, що учасниками справи не заперечується, що за період з 11.09.2019 до 31.10.2020 відповідач за первісним позовом сплачував орендну плату. З огляду на наведене, за висновком апеляційного господарського суду, здійснені РВ ФДМУ розрахунки щодо стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення майна з 11.09.2019 до 31.10.2020 без урахування сплаченої ФОП Каспарянцем Р. Р. орендної плати за цей же період, не відповідають правовому регулюванню, встановленому частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

5.22. РВ ФДМУ по Харківській області не погоджується із такими висновками, а тому звернулося із касаційною скаргою на оскаржувану постанову апеляційного господарського суду в цій справі у відповідній частині. РВ ФДМУ по Харківській області, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.23. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.24. Касаційну скаргу із посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував статтю 762, частину 2 статті 785 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19

5.25. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.26. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" 397746,25 грн, що становить 120601,58 грн - заборгованість з орендної плати, 17422,13 грн - пеня, 12060,16
грн - штраф, 4619,64 грн - інфляційні втрати, 1839,58 грн - 3 % річних та 241203,16 грн - неустойка за неповернення майна з оренди.

У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови про те, що: "після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві. З урахуванням викладеного Суд доходить висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини 2 статті 785 ЦК України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно".

5.27. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 924/80/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ПВКП "Механік" про стягнення з ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" 1831935,00 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування орендованим майном за час прострочення його повернення, 15385,06 грн інфляційних втрат та 4083,29 грн 3% річних.

У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови про те, що: "Можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) передбачена статтею 233 ГК України та частиною 3 статті 551 ЦК України. Частинами 1 та 2 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. У частині 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Така неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України. Оскільки неустойка, заявлена на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення і не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України, до якої застосовуються приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України, то до неустойки у розмірі подвійної орендної плати передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо можливості зменшення її розміру не застосовуються".

5.28. Проаналізувавши висновки, які викладені у зазначених постановах Верховного Суду, та які, на думку скаржника, не були враховані апеляційним господарським судом, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що суд ухвалив оскаржувану постанову без урахування таких висновків, оскільки зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник.

Водночас оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена відповідно до наведених висновків.

Крім того, Верховний Суд установив, що зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що судом застосовані висновки, які містяться у постанові Верховного Суду від
19.04.2021 у справі № 910/11131/19. Поряд із цим, у справі яка переглядається, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовної вимоги про стягнення неустойки.

Водночас у справі № 910/11131/19, на яку посилається скаржник, Верховний Суд дійшов висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним положенням Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Проте, у справі, що розглдається, позовні вимоги про стягнення орендної плати не заявлялися.

5.29. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.30. Поряд із цим, доводи скаржника про те, що ФОП Каспарянц Р. Р. не довів належними та допустимими доказами сплати 33853,70 грн, не можуть бути взяті до уваги Верховним Судом, оскільки апеляційний господарський суд установив, що РВ ФДМУ під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції не заперечувало факт сплати орендної плати відповідачем за первісним позовом за період з 11.09.2019 до 31.10.2020.

5.31. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

6.3. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.5. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.6. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 у справі № 922/4268/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді В. А. Зуєв

Ю. Я. Чумак