Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.12.2020 року у справі №904/10714/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/10714/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Семенчука М. А.,

Дніпропетровської обласної ради - не з'явився,

Комунального закладу"? Дніпропетровський геріатричний

пансіонат? Дніпропетровської обласної ради" - не з'явився,

Дніпровської районної державної

адміністрації Дніпропетровської області - не з'явився,

Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області -

не з'явився,

Любимівської сільської ради Дніпровського району

Дніпропетровської області - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2020

(у складі колегії суддів: Білецька Л. М. (головуючий), Вечірко І. О.,

Верхогляд Т. А.), якою залишено без розгляду позов

у справі № 904/10714/16

за позовом Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради в особі Комунального закладу "? Дніпропетровський геріатричний пансіонат? Дніпропетровської обласної ради"

до Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області,

про визнання недійсним розпорядження від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки",

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року керівник Дніпровської місцевої прокуратури № 3 (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради (далі - позивач, Дніпропетровська облрада) в особі Комунального закладу"? Дніпропетровський геріатричний пансіонат? Дніпропетровської обласної ради" (далі - позивач, Комунальний заклад) до Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (далі - відповідач, Дніпровська райдержадміністрація), в якому просив визнати недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки" (далі - оспорюване розпорядження).

Позов обґрунтовано тим, що Дніпропетровська райдержадміністрація вийшла за межі наданих їй законом повноважень та прийняла оспорюване розпорядження з порушенням ст. 19 Конституції України, ст. 122, 142, 149 Земельного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним.

Також прокурор у позовній заяві вказав про підстави звернення із вказаним позовом до суду, а саме: наявність порушення інтересів держави, нездійснення їх захисту органом місцевого самоврядування в особі створеного ним комунального закладу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Так, Дніпропетровська облрада та Комунальний заклад тривалий час не звертаються до суду із позовом про визнання недійсним розпорядження від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки", що призводить до порушення майнових інтересів держави щодо користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2016 (з урахуванням ухвали суду від 26.12.2016 про виправлення описки) залучено до участі у справі Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - Управління Держгеокадастру) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, а Любимівську сільську раду Дніпровського району Дніпропетровської області (далі - Любимівська сільрада) - як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 позов задоволено повністю. Визнано недійсним розпорядження голови Дніпропетровської райдержадміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки".

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Одночасно суд зауважив, що прокурор з дотриманням норм ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" належним чином обґрунтував порушення інтересів держави та необхідність захисту таких інтересів; правильно визначив уповноважений орган місцевого самоврядування; вказав, у чому полягає неналежне здійснення позивачами захисту законних інтересів держави.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2020 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 скасовано, а позовну заяву прокурора залишено без розгляду.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що прокурором порушено засади представництва інтересів держави, не дотримано встановлених законом порядку та підстав для представництва інтересів держави, не надано можливості позивачам протягом розумного строку відреагувати на виявлені порушення та самостійно захистити свої права, що призвело до того, що у судах різної юрисдикції (адміністративної та господарської) одночасно вирішувались дві аналогічні справи з однаковими позовними вимогами (однієї - за позовом прокурора, другої - за позовом Комунального закладу).

Також суд вважав, що з моменту прийняття Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду постанови від 09.04.2020 у справі №804/7822/16 і передачі вказаної справи Верховним Судом до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду в порядку господарського судочинства за заявою Комунального закладу, стали відсутні підстави представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпропетровської облради в особі Комунального закладу у справі № 904/10714/16, яка розглядається.

Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від
20.10.2020, у листопаді 2020 року Перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та наявність випадку, передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просив скасувати постанову апеляційного господарського суду від
20.10.2020, а рішення суду першої інстанції від 23.06.2020 залишити в силі.

У касаційній скарзі прокурор вказав, що суд апеляційної інстанції, залишаючи позов прокурора без розгляду, порушив приписи ст. 53, 226, 236 ГПК України, ст.23 Закону України "Про прокуратуру", а висновки суду суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Також прокурор наголосив, що при зверненні до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської облради в особі Комунального закладу дотримався вимог ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", обґрунтував порушення інтересів держави, необхідність їх захисту прокурором, визначив уповноважений орган, вказав, в чому полягає захист позивачами інтересів держави неналежним чином, а також письмово повідомив позивачів про наявність підстав для представництва інтересів держави до звернення з позовом до суду і позивачі підтримали позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 904/10714/16 з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на
20.01.2021.

11.01.2021 Любимівська сільрада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечила доводи касаційної скарги, просила закрити касаційне провадження у справі № 904/10714/16 на підставі п. 4 ч. 1 ст.296 ГПК України, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 вже викладала висновок щодо питання застосування норми права (зокрема, ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру") і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у справі № 904/10714/16, яка розглядається, відповідно до такого висновку.

Враховуючи те, що касаційне провадження у справі № 904/10714/16 відкрито з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а не з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 цієї статті, відсутні підстави для застосування положень п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України та закриття касаційного провадження у справі відповідно до них.

Дніпропетровська облрада, Комунальний заклад, Дніпровська райдержадміністрація та Управління Держгеокадастру не скористалися своїм правом відповідно до ст. 295 ГПК України та не подали до суду касаційної інстанції письмових відзивів на касаційну скаргу прокурора.

У судове засідання 20.01.2021 Дніпропетровська облрада, Комунальний заклад, Дніпровська райдержадміністрація, Управління Держгеокадастру та Любимівська сільрада своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, до початку судового засідання із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання або з клопотаннями про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до ч. 4 ст. 197 ГПК України не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В'ячеслав Корчагін проти Росії" та те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов'язком, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників Дніпропетровської облради, Комунального закладу, Дніпровської райдержадміністрації, Управління Держгеокадастру та Любимівської сільради.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані Любимівською сільрадою заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом ст. 2 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом - 22.11.2016) господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави (ч.1). Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених ч. 3 ст. 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому ст. 2 ГПК України (ч.2).

Згідно з ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України (далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст. 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній як на час звернення прокурора з позовом до суду, так і на час розгляду справи судами) представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (ч. 3).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1,2 ч. 4).

Системне тлумачення ст. 53 ГПК України й ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Вказане випливає зі змісту положеннь абз. 1,2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов'язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва інтересів саме держави, не повинен установлювати протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від
26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції від 23.06.2020 у справі №904/10714/16, яка розглядається, та залишаючи позов прокурора без розгляду, суд апеляційної інстанції у постанові від 20.10.2020 зазначив про недотримання прокурором встановленого законом порядку та підстав для представництва інтересів держави, а саме щодо відсутності надання розумного строку позивачам для реагування на виявлені порушення, що призвело до існування у судах різної юрисдикції (адміністративної та господарської) двох аналогічних справ з однаковими позовними вимогами - однієї за позовом прокурора, і другої за позовом позивача (Комунального закладу).

Також суд вважав, що з моменту прийняття Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду постанови від 09.04.2020 у справі №804/7822/16 (якою було скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від
22.11.2016 про задоволення позову Комунального закладу та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2017, якою вказану постанову окружного адміністративного суду залишено без змін) та передачі справи № 804/7822/16 з Верховного суду до Господарського суду Дніпропетровської області за заявою Комунального закладу, підстави для представництва прокурора інтересів держави у справі №904/10714/16, яка розглядається, відпали, оскільки у господарському суді перебував аналогічний позов позивача (Комунального закладу) про захист своїх прав і пріоритет у захисті прав мав бути відданий позивачеві.

Касаційний господарський суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права, адже не ґрунтуються на матеріалах справи, з огляду на наступне.

Судами у справі № 904/10714/16, яка розглядається, зокрема, встановлено, що
22.11.2016 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшов позов прокурора в інтересах держави в особі Дніпропетровської облради в особі Комунального закладу про визнання недійсним розпорядження голови Дніпропетровської райдержадміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки".

Мотивуючи підстави звернення до суду з вказаним позовом, прокурор зазначив, що користувачем земельної ділянки, яка вилучена на підставі оспорюваного розпорядження, є Комунальний заклад, що підтверджується державним актом від
06.03.1998 ІІ-ДП № 007739, виданим Дніпропетровською районною радою народних депутатів; порушення інтересів держави полягають в тому, що прийняття оспорюваного розпорядження з порушенням вимог земельного законодавства призвело до незаконного вилучення земельної ділянки з постійного користування Комунального закладу, який заснований на спільній власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області та перебуває в управлінні Дніпропетровської облради (орган управління майном), та позбавило Комунальний заклад можливості вироблення сільськогосподарської продукції з метою забезпечення харчування та утримання осіб, проживаючих у пансіонаті; уповноважені органи - Дніпропетровська облрада в особі створеного нею Комунального закладу протягом тривалого часу не здійснюють захист інтересів держави та реалізацію наст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повноважень щодо визнання недійсним оспорюваного розпорядження, що призводить до порушення майнових інтересів держави щодо користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності.

Суди також встановили, що в матеріалах справи наявні докази повідомлення прокурором Дніпропетровської облради та Комунального закладу листами від
14.11.2016 (тобто до звернення з позовом) про наявність підстав згідно з ч. 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для представництва інтересів держави в особі уповноваженого органу - Дніпропетровської облради в особі створеного нею Комунального закладу шляхом звернення керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської облради в особі Комунального закладу до Дніпровської райдержадміністрації про визнання недійсним розпорядження від
09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки".

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами у справі, яка розглядається,
16.11.2016 Комунальний заклад звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської райдержадміністрації про скасування розпоряджень голови Дніпропетровської райдержадміністрації від 15.12.2006 № 1750-р "Про вилучення з постійного користування Дніпропетровського будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів земельну ділянку площею 20,0 га та передання у державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради" та від 09.07.2015 № Р-428/0/291 "Про вилучення земельної ділянки" (справа № 804/7822/16).

Разом з тим на час розгляду справи № 904/10714/16 апеляційним судом постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 804/7822/16 було скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2016 про задоволення позову Комунального закладу та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від
15.03.2017, якою вказану постанову окружного адміністративного суду залишено без змін, а провадження у справі №804/7822/16 - закрито, оскільки розгляд справи № 804/7822/16 віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції.

З наявної в матеріалах справи № 904/10714/16, яка розглядається, ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 804/7822/16 вбачається, що заяву Комунального закладу про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено і справу № 804/7822/16 передано до Господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2020 у справі №804/7822/16 (яка також наявна в матеріалах справи) прийнято до розгляду позов Комунального закладу до Дніпровської райдержадміністрації про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Дніпропетровської райдержадміністрації від 15.12.2006 № 1750-р "Про вилучення з постійного користування Дніпропетровського будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів земельну ділянку площею 20,0 га та передання у державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради" та від 09.07.2015 № Р-428/0/291 "Про вилучення земельної ділянки", і відкрито провадження у справі.

Таким чином з 03.06.2020 справа № 804/7822/16 за вказаними позовними вимогами Комунального закладу (про визнання незаконними та скасування розпоряджень від
15.12.2006 № 1750-р та від 09.07.2015 № Р-428/0/291) перебувала на розгляді Господарського суду Дніпропетровської області.

Отже, рішення адміністративного суду у справі № 804/7822/16 не набрало законної сили і на момент винесення судом апеляційної інстанції постанови від 20.10.2020 у справі, яка розглядається, було скасовано судом касаційної інстанції, а справу № 804/7822/16 передано до господарського суду, що свідчить про безпідставність висновків суду апеляційної інстанції у справі № 904/10714/16 про паралельне та одночасне існування в судах різної юрисдикції двох аналогічних справ з однаковими позовними вимогами (господарської справи - за позовом прокурора в інтересах держави в особі Дніпропетровської облради в особі Комунального закладу, та адміністративної справи - за позовом Комунального закладу).

Зі змісту рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2020 у справі № 804/7822/16 вбачається, що 02.07.2020 (тобто до прийняття апеляційним господарським судом постанови від 20.10.2020 у справі 904/10714/16, яка розглядається, про скасування рішення суду першої інстанції від 23.06.2020 у цій справі та залишення позову прокурора без розгляду) Комунальний заклад подав заяву про відмову від позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження від 09.07.2015 № Р-428/0/291 "Про вилучення земельної ділянки" через прийняття Господарським судом Дніпропетровської області рішення від
23.06.2020 у справі № 904/10714/16, яка розглядається, про задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі Дніпропетровської облради в особі Комунального закладу про визнання недійсним розпорядження від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15, і таку заяву Комунального закладу ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2020 у справі № 804/7822/16 було задоволено, прийнято відмову позивача від позову у вказаній частині, закрито провадження у справі № 804/7822/16 в частині позовних вимог Комунального закладу про визнання незаконним та скасування розпорядження від 09.07.2015 № Р-428/0/291.

За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від
15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт незвернення до суду органу місцевого самоврядування, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом.

Ураховуючи викладене, на момент винесення апеляційним господарським судом постанови від 20.10.2020 у справі № 904/10714/16, яка розглядається, про скасування рішення суду першої інстанції від 23.06.2020 у цій справі та залишення позову прокурора без розгляду, іншої судової справи, в якій предметом розгляду були би вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження від
09.07.2015 №Р-428/0/291, не існувало, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, в результаті чого помилково вказав на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у справі, яка розглядається, з огляду на існування аналогічної справи у суді, та необґрунтовано з наведених підстав залишив позов прокурора у цій справі без розгляду.

Перелік випадків залишення позову без розгляду міститься в ст. 226 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду позов прокурора, заявлений в інтересах держави в особі Дніпропетровської облради в особі Комунального закладу, ні на одні із цих випадків не послався, внаслідок чого взагалі не вказав в оскаржуваній постанові правової підстави залишення позову без розгляду (не визначив будь-якого пункту ч. 1 ст. 226 ГПК України).

За таких обставин висновок апеляційного господарського суду про залишення без розгляду позову прокурора, заявленого в інтересах держави в особі Дніпропетровської облради в особі Комунального закладу, є передчасним, а ухвалена судом апеляційної інстанції постанова від 20.10.2020 не відповідає вимогам ст. 236, 237, 238 ГПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з ч. 6 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Зважаючи на викладене та враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України), касаційна скарга Першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції від 20.10.2020 - скасуванню з направленням справи № 904/10714/16 до цього суду для продовження розгляду.

З огляду на висновок Касаційного господарського суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.10.2020 у справі № 904/10714/16 скасувати.

3. Справу № 904/10714/16 направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий