Історія справи

Ухвала КГС ВП від 08.07.2020 року у справі №910/3205/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/3205/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В. П. (головуючий), Бенедисюка І. М. і Львова Б. Ю.,

за участю помічника судді Курмишевої А. Г. (за дорученням головуючого судді),

представників учасників справи:

позивача - концерну "Військторгсервіс" - Гущи В. О.,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "ДПА Компанія" - Ніколенко О. В.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства оборони України - Бабко Ю. О.,

розглянув касаційну скаргу концерну "Військторгсервіс" (далі - Концерн)

на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2019

(суддя Привалов А. І.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020

(головуючий суддя - Мальченко А. О., судді Чорногуз М. Г. і Агрикова О. В. )

зі справи № 910/3205/19

за позовом Концерну

до товариства з обмеженою відповідальністю "ДПА Компанія" (далі - Товариство)

про розірвання договору про спільну діяльність,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство оборони України (далі - Міністерство).

РУХ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Позов було подано про розірвання договору про спільну діяльність (простого товариства) від 25.07.2005 № 140/5/877 (далі - Договір).

2. Позов обґрунтовано використанням відповідачем державного нерухомого майна у власних цілях з передачею його в оренду та суборенду іншим господарюючим суб'єктам без будь-якої сплати частини прибутку на користь позивача та без будь-якої сплати податків і зборів, встановлених чинним законодавством, які ведуть спільну господарську діяльність, що є порушенням розділу 5 Договору та свідчить про завдання збитків державі в особі Концерну та Міністерства.

Короткий зміст рішень судових інстанцій

3. Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020, у позові відмовлено.

4. Рішення та постанову мотивовано недоведеністю позивачем суду наявності істотного порушення відповідачем умов Договору, а відтак - відсутністю обставин, з якими закон пов'язує можливість розірвання договору.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

5. У касаційній скарзі до Верховного Суду Концерн, зазначаючи про прийняття вказаних судових рішень з порушенням норм матеріального права, недотриманням норм процесуального права, за неправильної оцінки доказів, просить ці судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про розірвання Договору.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи, наведені в касаційній скарзі

6. Судами не враховано обставини та докази, пов'язані з порушенням відповідачем Договору, при тому, що останнім (у пункті 12.2) передбачена можливість його розірвання за заявою однієї із сторін Договору у випадку невиконання другою стороною своїх зобов'язань.

7. Судами не взято до уваги, що у розгляді даної справи застосуванню підлягала не стаття 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, а норма Договору (пункт 12.2 останнього), яка передбачає можливість його розірвання безвідносно до істотності допущених порушень.

Доводи інших учасників справи

8. У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та про обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, і просить скаргу залишити без задоволення, а зазначені судові рішення - без змін.

9. Від Міністерства відзив на касаційну скаргу не надходив.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10. Головним управлінням торгівлі Тилу (за текстом Договору - сторона-1, ГУТТ Міністерства) і товариством з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівський гарнізон" (за текстом Договору - сторона-2, ТОВ "Старокостянтинівський гарнізон") було укладено Договір, за умовами якого, зокрема:

- сторони зобов'язалися шляхом об'єднання своїх зусиль та майна, що використовується у спільній діяльності, спільно діяти без створення юридичної особи в сфері організації виробничої та торговельної діяльності, надання послуг, у тому числі з перевалки, збереження майна (вантажів, товарів тощо), стоянки та збереження автотранспорту, надання майна в найм, а також здійснення інших видів діяльності, не заборонених чинним законодавством, для досягнення таких спільних господарських цілей: отримання доходу (прибутку) з метою його використання на розвиток виробництва, підтримки у належному стані основних засобів, що спільно використовуються, а також використання частини прибутку на задоволення соціальних потреб трудових колективів сторін договору (розділ 1);

- даний договір може бути розірваний за заявою однієї із сторін у випадку невиконання другою стороною своїх зобов'язань. У цьому випадку всі невигідні наслідки розірвання покладаються на винну сторону (пункт 12.2).

11. У подальшому до Договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими, зокрема:

- усі права та обов'язки за Договором, які виконувало ГУТТ Міністерства, переходять до його правонаступника - Концерну;

- термін дії Договору "становить з дати підписання", і Договір діє до 24.07.2020 включно;

- у зв'язку із припиненням зобов'язань стороною-1 за Договором усі права та обов'язки цієї сторони переходять до правонаступника сторони-1 за Договором - сторони-2, окрім наявної і несплаченої кредиторської заборгованості за Договором;

- у тексті Договору замінено найменування сторони-1 на товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп" (сторона-2, ТОВ "Інтерінвестгруп");

- Концерн, ТОВ "Інтерінвестгруп" і Товариство вирішили у тексті Договору назву сторони-2 ТОВ "Інтерінвестгруп" замінити на назву "Товариство з обмеженою відповідальністю "ДПА Компані".

12.01.04.2013 на виконання умов Договору його сторони підписали акт приймання-передачі основних фондів у спільну діяльність Товариства (відповідача зі справи).

13. На час звернення до суду з позовом у даній справі учасниками Договору були Концерн (сторона-1 за Договором) і Товариство (сторона-2 за Договором).

14. За твердженням позивача, ним з метою перевірки стану виконання Договору та використання відповідачем переданого в користування державного нерухомого майна Товариству направлялися відповідні запити про надання інформації, звітів, планів, копій документів, доказів належної сплати податків і зборів, встановлених чинним законодавством, тощо.

Оскільки відповідь на запит у термін, визначений розділом 3 Договору, не надійшла, позивач вважає дане порушення таким, що є підставою розірвання Договору.

15. Крім того, позивач посилається на те, що:

- 22.11.2018 на підставі наказу начальника Головного управління майна та ресурсів від 19.11.2018 з перевірки об'єктів державного нерухомого майна у м.

Старокостянтинові, яке перебуває на балансі Концерну та знаходиться згідно з Договором у користуванні Товариства, було створено комісію з представників Концерну і названого Головного управління для перевірки стану використання Товариством відповідного майна;

- під час обстеження цією комісією зазначених об'єктів нерухомості з'ясовано передачу останніх Товариством в оренду підприємствам та фізичним особам-підприємцям для ведення господарської діяльності на підставі договорів з Товариством. Наведене, на думку позивача, свідчить про порушення відповідачем умов розділу 6 Договору, за яким сторона-2 останнього має право здавати тимчасово вільні площі в оренду третім особам виключно з дозволу Концерну;

- комісією також встановлено, що приміщення комбінату побутового обслуговування у м. Старокостянтинові (складова того ж майна) перебуває у занедбаному стані, відсутні вікна та двері, приміщення не використовується та не охороняється, має місце порушення вимог пожежної безпеки. Це, на думку позивача, є порушенням розділу 5 Договору, яким визначено, що сторона-2 (Товариство) зобов'язалася організувати охорону приміщень, здійснювати в них заходи протипожежної безпеки.

16. Наведені у пунктах 14,15 цієї постанови обставини, зокрема, стали підставою для подання позову в даній справі.

17. Позивач у розгляді справи не посилався на наявність завданої йому відповідачем шкоди, не зазначив, наскільки він був позбавлений того, на що розраховував за Договором (з огляду на термін, на який укладався Договір, з урахуванням й заборгованості, яку допускав відповідач у певні проміжки часу).

У матеріалах справи відсутні розрахунки збитків, які були б завдані позивачеві у зв'язку з порушенням умов Договору, а також й судові рішення щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором.

Судами не прийнято доводи позивача щодо невиконання відповідачем зобов'язань, визначених статтею 5 Договору, в частині сплати податків і зборів, встановлених законодавством для підприємств, які ведуть спільну діяльність. Зокрема, за інформацією податкового органу станом на 27.04.2018 по Договору податковий борг не обліковується.

Відповідачем доведено суду, а позивачем не спростовано належне виконання відповідачем умов Договору в частині сплати податків до бюджету та перерахування ним на рахунок позивача коштів як частини прибутку за Договором.

18. Порушення, на які посилається позивач, зокрема щодо недотримання норм протипожежної безпеки та відсутності охорони на об'єктах, переданих за Договором, були зафіксовані лише у 2018 році й не свідчать про завдання позивачеві шкоди та істотність порушень умов Договору. Рішень уповноважених органів з вимогами до відповідача про усунення порушень норм протипожежної та санітарної безпеки суду не надано.

19. У постанові Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2015 у справі № 910/1094/14 встановлено, що: пунктом 6 Договору його сторони передбачили право ТОВ "Інтерінвестгруп" за дозволом Концерну здавати тимчасово вільну площу в оренду третім особам; у матеріалах справи є довіреність від
26.04.2011, відповідно до якої Концерн уповноважив Товариство на ведення спільних справ за Договором, у тому числі - здавати в оренду третім особам тимчасово вільні площі майна, тобто зазначена довіреність підтверджує надання позивачем згоди на передачу вільних площ в оренду (суборенду) третім особам.

20. Судом апеляційної інстанції відхилено клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткових (нових) доказів, оскільки: в апеляційній скарзі не обґрунтовано та не доведено неможливості подання деяких з цих доказів суду першої інстанції з об'єктивних причин, а інші докази (документи) з числа поданих позивачем до суду апеляційної інстанції були створені вже після прийняття рішення місцевого господарського суду з даної справи.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

21. ЦК України:

стаття 610:

- порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання);

частина перша статті 611:

- у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

стаття 629:

- договір є обов'язковим для виконання сторонами;

частини перша та друга статті 651:

- зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом;

- договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанції

22. Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для розірвання Договору.

23. У вирішенні цього питання обидві попередні суди вдалися до з'ясування обставин істотності порушення стороною Договору (відповідачем) цього договору, зокрема наявності/відсутності шкоди, завданої порушенням Договору.

При цьому названі судові інстанції посилалися як на наведені положення статті 651 ЦК України, так і на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13 та Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 910/5027/19, а саме:

- чинним законодавством передбачено, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт порушення стороною умов договору, зокрема і невиконання своїх зобов'язань за договором;

- при цьому при вирішенні відповідного спору суди мають оцінити істотність такого порушення, тобто дослідити його наслідки та визначити, чи була у даному випадку заподіяна шкода, яка позбавляє іншу сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

- істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору;

- оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені абзацом другим частини 2 статті 651 ЦК України. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору;

- іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору;

- вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати сторона від виконання договору;

- отже, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

24. З урахуванням наведеного та з'ясувавши недоведеність у даній справі саме істотного порушення відповідачем умов Договору, попередні судові інстанції дійшли й висновку про відсутність обставин, з наявністю яких закон пов'язує можливість розірвання цього договору.

Такий висновок є помилковим, оскільки ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права до спірних правовідносин саме у даній справі.

25. Як зазначалося, частиною 2 статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути, зокрема, розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У даному разі такий "інший випадок" встановлено з'ясованою попередніми судовими інстанціями умовою пункту 12.2 Договору, а саме: Договір може бути розірваний за заявою однієї із сторін у випадку невиконання другою стороною своїх зобов'язань.

Зазначена умова Договору не ставить можливість його розірвання у залежність від істотності порушення Договору однією з його сторін, тобто таке порушення (невиконання зобов'язань) не обов'язково має бути істотним у розумінні абзацу другого частини 2 статті 651 ЦК України.

26. Попередні судові інстанції у розгляді цієї справи наведеного не врахували, а тому й припустилися неправильного застосування (у вигляді неправильного тлумачення) норми матеріального права - частини 2 статті 651 ЦК України до спірних правовідносин у даній справі.

Зазначені судові інстанції також неправомірно послалися й на правові висновки Верховного Суду України і Верховного Суду, наведені у пункті 22 цієї постанови.

Вони не взяли до уваги, що такі висновки були зроблені за інших фактичних обставин відповідних справ, зокрема за інших умов договорів, які в них розглядалися і за якими саме істотність порушення таких договорів їхніми сторонами дійсно була визначальною для вирішення спорів у таких справах.

27. Зазначене у попередньому пункті цієї постанови неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норми матеріального права унеможливило як належне встановлення ними фактичних обставин, що входили до предмета доказування в даній справі, так і правильне дослідження відповідних доказів, які - обставини і докази - були пов'язані з наявністю/відсутністю порушень відповідачем своїх зобов'язань за Договором (безвідносно до того, чи належали такі порушення, за їх наявності, до істотних у розумінні абзацу другого частини 2 статті 651 ЦК України).

28. Отже, у Касаційного господарського суду відсутні підстави для висновку про відповідність оскаржуваних судових рішень з даної справи вимогам частин 1 , 2 і 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

Водночас згідно з частин 1 , 2 і 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. У зв'язку з наведеним не можуть бути прийняті доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу. Що ж до посилання Товариства на те, що дія Договору закінчується 24.07.2020, то відповідний довод не може вважатися підставою для відмови в касаційній скарзі, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій саме на час їх прийняття (у даному разі - 19.09.2019 та 27.05.2020), а не на момент розгляду касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

30. Таким чином, згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України зазначені судові рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У новому розгляді суду необхідно встановити обставини та дослідити докази, зазначені в цій постанові, надати їм належну правову оцінку і прийняти судове рішення відповідно до закону.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання щодо судових витрат у ній.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу концерну "Військторгсервіс" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 зі справи № 910/3205/19 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов