Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/6510/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 (судді: Ткаченко Б.О., Мартюк А.І., Зеленін В.О.) і рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 (суддя Турчин С.О.) у справі № 910/6510/17

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славкіної Марини Анатоліївни,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славкіної Марини Анатоліївни

до Фізичної особи - підприємця Щотової Марії Степанівни

про стягнення 99 534,65 грн,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк") в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славкіної Марини Анатоліївни (далі - Уповноважена особа Фонду) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Щотової Марії Степанівни (далі - ФОП Щотова М.С.) про стягнення 99 534,65 грн вартості поліпшень орендованого майна на підставі статей 509, 526, 778 Цивільного кодексу України, статей 174, 175, 193, 283 Господарського кодексу України.

Позов обґрунтовано тим, що позивач здійснив поліпшення нежитлового приміщення, орендованого за договором оренди від 25.02.2014 (далі - договір від 25.02.2014), вартість яких, на думку позивача, підлягає відшкодуванню відповідачем.

У відзиві на позов ФОП Щотова М.С. просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що не надавала згоди на поліпшення орендованого майна; умовами спірного договору передбачено, що всі витрати із забезпечення охоронної та пожежної безпеки позивач здійснює самостійно; крім того, 02.09.2015 між позивачем і відповідачем було підписано додаткову угоду до договору від 25.02.2014, якою припинено зазначений договір оренди та засвідчено відсутність між сторонами неврегульованих спорів із приводу виконання цього договору.

Відповідач звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності, посилаючись на положення статті 786 Цивільного кодексу України, згідно з якою до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у позові відмовлено.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що за умовами спірного договору проведені позивачем поліпшення, які стосуються встановлення охоронної, пожежної сигналізації та структурованої кабельної мережі, здійснюються виключно за власний рахунок позивача як орендаря і підлягають поверненню у разі можливості їх відокремлення без завдання шкоди приміщенню; інші поліпшення було проведено без згоди орендодавця (доказів зворотного позивачем не надано); заявлена до стягнення сума є недоведеною. Крім того, суд зазначив, що, уклавши 02.09.2015 додатковий договір до спірного договору, сторони дійшли згоди про його розірвання з 03.09.2015 та підтвердили відсутність будь-яких претензій між сторонами за ним. У зв'язку з необґрунтованістю позову суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про застосування позовної давності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 залишено без змін із тих же підстав.

Уповноважена особа Фонду, не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 і прийняти нове рішення про задоволення позову.

Як на підставу для скасування судових рішень скаржник посилається на те, що під час користування об'єктом оренди орендарем було здійснено поліпшення орендованого майна на загальну суму 99 534,65 грн, яка за приписами статей 776, 778 Цивільного кодексу України підлягає відшкодуванню відповідачем, оскільки була витрачена на здійснення робіт, наслідком яких стало поліпшення орендованого приміщення.

Від ФОП Щотової М.С. відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Переглянувши оскаржені у справі постанову та рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи позивача не можуть бути підставами для скасування оскаржених у справі судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами, виходячи із такого.

Колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають залишенню без змін із таких підстав.

Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позову, виходячи із недоведеності у цьому випадку обставин для відшкодування витрат на поліпшення речі.

Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 25.02.2014 між ФОП Щотовою М.С. - орендодавцем та ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" - орендарем було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендареві, а орендар прийняти у тимчасове платне користування на строк та на умовах цього договору нежитлове приміщення № 83 площею 172,1 кв.м, які визначені у пункті даного 1.2 договору, з належної орендодавцю групи нежилих приміщень № 83 загальною площею 195,4 кв.м, ідентифіковану в додатку № 1 (План Приміщення) до цього договору, розташовану на 1 поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Героїв Сталінграду, будинок 8, літера А, секція 1, корпус 5.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що строк оренди встановлюється з 25.02.2014 (але не раніше дати підписання акта приймання-передачі) по 31.01.2017 включно.

За змістом пункту 8.1 договору під поліпшенням приміщення у цьому договорі сторони розуміють проведення будь-яких робіт, пов'язаних з модернізацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією тощо, з використанням будь-яких матеріалів, що призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, які очікується одержати в майбутньому при використанні приміщення.

Відповідно до пункту 8.2 договору орендареві дозволяється за рахунок власних коштів проводити поліпшення приміщення у частині встановлення охоронної, пожежної сигналізації та структурованої кабельної мережі без пошкодження мереж орендодавця та інших поточних ремонтів. Водночас у пункті 8.3 договору сторони погодили, що будь-які інші поліпшення приміщення, крім зазначених у пункті 8.2 цього договору, можливі тільки за письмовою згодою орендодавця.

Згідно з пунктом 8.4 договору поліпшення орендованого приміщення, здійснені орендарем за рахунок власних коштів і за письмовою згодою орендодавця, підлягають поверненню орендареві (у разі можливості їх відокремлення без завдання шкоди приміщенню).

Суди також установили, що 02.09.2015 між сторонами у справі було укладено додатковий договір № 1 до договору від 25.02.2014, відповідно до пункту 1 якого сторони дійшли згоди розірвати договір оренди з 03.09.2015, при цьому останнім днем надання послуг сторони визначили 02.09.2015.

Відповідно до пункту 2 додаткового договору № 1 сторони підтверджують, що на момент припинення дії договору оренди, між ними немає неврегульованих спорів з приводу його виконання, а також будь-яких невиконаних сторонами зобов'язань, в т. ч. по оплаті наданих послуг; у зв'язку з припиненням дії договору оренди, жодна із сторін не має претензій до іншої сторони щодо договору оренди.

02.09.2015 сторонами підписано акт приймання-передачі приміщення, яким об'єкт оренди повернуто за договором орендодавцю.

Як убачається із матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача 99 534,65 грн витрат на поліпшення орендованого майна.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України та статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За змістом частин 1-3 статті 778 Цивільного кодексу України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Разом з тим, якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості (частина 5 статті 778 Цивільного кодексу України).

Урахувавши приписи наведеного законодавства та надавши оцінку змісту договірної домовленості сторін (зокрема пунктам 8.2-8.4, якими обумовлено долю поліпшень приміщень за спірним договором), господарські суди попередніх інстанцій з'ясували, що проведені позивачем поліпшення, які стосуються встановлення охоронної, пожежної сигналізації та структурованої кабельної мережі, здійснюються (за умовами спірного договору) виключно за власний рахунок орендаря і підлягають поверненню орендареві у разі можливості їх відокремлення без завдання шкоди приміщенню, чого у даному випадку судами установлено не було. При цьому дослідивши наявні у матеріалах справи докази (у тому числі, надані позивачем акти виконаних робіт і наданих послуг), суди зазначили про неможливість з'ясування суми коштів, яку було дійсно використано позивачем на встановлення охоронної, пожежної сигналізації та структурованої кабельної мережі. Водночас господарські суди попередніх інстанцій визнали недоведеною наявність згоди орендодавця на проведення інших поліпшень орендованого майна; що вони є такими, які неможливо відокремити; доказів зворотного позивачем надано не було та матеріали справи не містять.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові ґрунтується на встановлених обставинах і оцінених доказах та узгоджується з положеннями чинного законодавства, а доводи касаційної скарги встановленого судами не спростовують і фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини встановлені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення у справі ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування немає.

Оскільки підстави для скасування судових рішень та задоволення касаційної скарги скаржника відсутні, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славкіної Марини Анатоліївни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 і рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі № 910/6510/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак