Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.09.2019 року у справі №910/9859/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 910/9859/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Губенко Н. М., Мамалуя О. О.,

за участю секретаря судового засідання - Черненка О. В.

за участю представників:

Позивача: Гусонька В. В.

Відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А1119

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019

(головуючий суддя Кравчук Г. А., судді Коробенко Г. П., Хрипун О. О.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2019

(головуючий суддя Котков О. В., судді Мандриченко О. В., Щербаков С. О.)

у справі №910/9859/18

за позовом Військової частини А1119

до Корпорації "Співдружність"

про розірвання договорів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. Військова частина А1119 (далі - Військова частина) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Корпорації "Співдружність" (далі - Корпорація) про розірвання договорів №75/27-11 від 04.07.2011 та № 76/27-11/1 від 03.10.2011 на надання послуг по зберіганню майна, укладених між Корпорацією "Співдружність" та Військовою частиною А1119, з зобов'язанням Корпорації "Співдружність" невідкладно прийняти та перемістити все майно, що зберігається на підставі вказаних договорів, з території Військової частини А1119 на інші місця зберігання.

2. Звертаючись з позовом про розірвання договорів, на підставі ст. 652 ЦК України, позивач вказував на наявність зміни істотних обставин, якими сторони керувались при укладенні договору (а саме настання надзвичайної ситуації, що сталася на території військової частини, вибухи боєприпасів), в свою чергу відповідач відмовляється розірвати договір та вивезти майно, що стало причиною звернення позивача до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019, у задоволенні позову відмовлено.

4. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено наявності одночасно чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, які є підставою для розірвання договорів, у зв'язку з істотною зміною обставин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5. Військова частина не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

6. У касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування судами ст. 652 ЦК України, та зазначає:

- що не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на момент укладення спірних договорів, обставини на які вказує позивач, як на істотні обставини для розірвання договору, не носили характеру непередбачуваності для позивача;

- також скаржник посилається на те, що судами не враховано, що особа, якою підписано спірні договори, діяла з перевищенням повноважень, та, що сторонами не погоджено всіх істотних умов договорів, саме щодо строку їх дії.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на безпідставність доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

8. Як встановлено судами, 04.07.2011 та 03.10.2011 між Корпорацією "Співдружність" (замовник) та Військовою частиною А 1119 (виконавець) укладено договори на надання послуг по зберіганню майна №75/27-11 та № 76/27-11/1 відповідно (далі - договір №75/27-11 від 04.07.2011 та договір №76/27-11/1 від
03.10.2011, договори).

9. Пунктом 1.1. договору № 75/27-11 від 04.07.2011 встановлено, що замовник передає, а виконавець приймає на зберігання майно, вказане в акті приймання-передачі майна (додаток №1, який є невід'ємною частиною даного договору).

10. Пунктом 1.1. договору № 76/27-11/1 від 03.10.2011 встановлено, що замовник передає, а виконавець приймає на зберігання майно.

11. Пунктом 1.2. договорів передбачено, що виконавець зобов'язується власними силами і засобами забезпечити надійне зберігання майна замовника, а замовник зобов'язується оплатити надані послуги.

12. Відповідно до п. 2.1. договорів, передача майна на зберігання здійснюється одночасно з підписанням повноважними представниками сторін акту приймання-передачі майна.

13. У п. 7.1. договорів визначено, що вони набирають чинності від дати підписання сторонами і діють до моменту повної передачі майна замовнику. Сторони зобов'язані протягом 20 днів після закінчення дії цього Договору здійснити остаточні розрахунки за ними.

14. За умовами п. 7.2. договорів, зміни та доповнення, що вносяться до Договору, розглядаються сторонами протягом 10 днів. Одностороння відмова від виконання Договору та внесення змін до нього не допускається. Всі зміни та доповнення до цього Договору оформлюються у вигляді додаткових угод, які дійсні лише тоді, якщо складені у письмовій формі та підписані повноважними представниками сторін.

15. Пунктом 7.3 договорів встановлено, що розірвання договору можливе за згодою сторін. Розірвання договору здійснюється не раніше ніж через 10 днів після отримання другою стороною письмового повідомлення про намір розірвати договір з обґрунтуванням причин.

16. Пунктом 8.1. договорів передбачено, що усі суперечки та розбіжності, що стосуються цього договору вирішуються сторонами шляхом переговорів, у випадку недосягнення згоди - судом.

17. Судами встановлено, що позивачем було надіслано відповідачу лист № 1563 від
26.05.2017 про наміри розірвати вищезазначені договори, з посиланням на те, що у військовій частині - арсеналі в м. Балаклея, Харківської обл., в березні 2017 року сталися вибухи боєприпасів, з метою запобігання можливих негативних наслідків зберігання майна сторонніх організацій на території частини, командуванням частини прийнято рішення про розірвання договорів № 75/27-11 від
04.07.2011 та № 76/27-11/1 від 03.10.2011 на надання послуг по зберіганню майна.

Відповіді на вказаний лист відповідач не надав.

18.11.10.2017 позивачем повторно надіслано відповідачу лист-пропозицію № 3263 щодо розірвання договорів № 75/27-11 від 04.07.2011 та № 76/27-11/1 від
03.10.2011 за згодою сторін, у зв'язку з істотною зміною обставин та запропоновано в найкоротші строки вивільнити місця зберігання від майна відповідача. У листі позивач вказує на те, що на території військової частини А1119 в м. Калинівка Вінницької області 26.09.2017 сталася надзвичайна ситуація (вибухи боєприпасів), у зв'язку з чим, у позивача виникла необхідність у звільненні місць зберігання від майна відповідача на території позивача для зберігання боєприпасів, що належать Державі.

19.18.11.2017 відповідач, листом № 149, надав відповідь на лист позивача № 3263, в якому повідомив, що вилучення майна потребує певного часу, про терміни готовності до вилучення майна позивача буде повідомлено.

20. У подальшому, зважаючи на невиконання вимог щодо звільнення місць зберігання, позивачем повторно було надіслано відповідачу письмову пропозицію № 1168 від 27.03.2018 про розірвання договорів № 75/27-11 від 04.07.2011 та № 76/27-11/1 від 03.10.2011 за згодою сторін, у зв'язку з істотною зміною обставин та вивільнення місць зберігання від майна відповідача.

21. Проте, станом на момент звернення з позовом до суду майно з території військової частини не вивезене та не вчинено дій щодо розірвання договорів № 75/27-11 від 04.07.2011 та № 76/27-11/1 від 03.10.2011.

Позиція Верховного Суду

22. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права з дотриманням процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

23. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 ЦК України).

24. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

25. Частиною 1 ст. 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

26. Частинами 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

27. Згідно із статтями 627, 628 та 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статтями 627, 628 та 629 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

28. Згідно зі статтею 526 ЦК України і статтею 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 193 ГК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

29. Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберегти річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

30. Як вказувалось між позивачем і відповідачем виникли зобов'язання на підставі договорів зберігання майна № 75/27-11 від 04.07.2011 та № 76/27-11/1 від
03.10.2011, відповідно до п. 1.1 яких, позивач взяв на себе зобов'язання по зберіганню майна відповідача, а відповідач щодо оплати обумовленого зберігання.

31. Розділом 4 договорів, сторонами погоджено умови щодо приймання, зберігання, контролю майна, переданого на зберігання.

32. Спір між сторонами виник у зв'язку з розірванням договорів, на підставі ст. 652 ЦК України, та зобов'язанням відповідача забрати все майно, що зберігається позивачем за спірними договорами.

33. В якості зміни істотних обставин, позивач вказував на те, що на території військових частин м. Балаклея, Харківської області та м. Калинівка, Вінницької області, сталася надзвичайна подія (вибухи боєприпасів). Зважаючи на вказані обставини, позивач просив розірвати договори зберігання майна, з метою запобігання можливих негативних наслідків зберігання майна сторонніх організацій на території військової частини.

34. Згідно з статтею 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

35. Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

36. Частини 1 статті 652 ЦК України встановлює, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

37. Отже, за загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, що відповідає свободі договору. При цьому, можливість розірвання договору може бути обмежена, а саме у випадку, коли інше передбачено договором або випливає із суті зобов'язання.

38. Сторони не дійшли згоди щодо розірвання укладених між ними договорів №75/27-11 від 04.07.2011 та № 76/27-11/1 від 03.10.2011 на підставі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договорів.

39. У відповідності до частини 2 статті 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

40. Водночас, договір у разі істотної зміни обставин може бути розірваним не лише за згодою сторін, а і на підставі рішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились. У такому разі суд при вирішенні питання на предмет можливості задоволення вимоги заінтересованої сторони, має встановити факт зміни істотної обставини, за наявності одночасно чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

41. Поняття "істотна зміна обставин" є оціночним. Критерії визначення цього поняття закріплені в абз. 2 частини 1 статті 652 ЦК України, яка визначає, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

42. За відсутності істотної зміни обставин, тобто за незначної зміни обставин або за виникнення ускладнень у виконанні, які сторони могли розумно передбачити, договір відповідно до положень статті 652 ЦК України не підлягає розірванню, як за згодою сторін, так і за рішенням суду.

43. Отже, укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, проте, під час виконання договору можуть виникати обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

44. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникає під час виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред'явлення вимоги про розірвання договору.

45. Беручи до уваги положення вищест.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу Україниодавства, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність істотної зміни обставин, за наявності яких ст. 652 ЦК України, надає можливість розірвати договір.

46. Так, укладаючи договір, позивач, зважаючи на обов'язки, покладені на нього Законом України "Про Збройні Сили України", Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Законом України "Про боротьбу з тероризмом", не міг не передбачувати ризику настання змін істотних обставин, які можуть мати місце, зважаючи, що на території військової частини знаходяться в т. ч. і боєприпаси. А тому, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем наявності зміни істотних обставин, якими сторони керувалися при укладенні договорів, оскільки, на момент укладення спірних договорів позивач усвідомлював можливість настання надзвичайних обставин, але погодив всі істотні умови договорів, підписавши договори прийняв на себе ризик настання таких обставин.

47. Отже, вищезазначеним відхиляються доводи касаційної скарги, за якими позивач не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на момент укладення спірних договорів, обставини на які вказує позивач, як на змінені істотні обставини, що можуть бути підставою для розірвання договорів, не носили характеру непередбачуваності для позивача.

48. З огляду на підстави заявлених позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначені у позовній заяві доводи про істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договорів, саме настання надзвичайних подій (вибухів боєприпасів) на території військових частин, не є достатніми підставами для розірвання спірних договорів, у розумінні приписів частини 2 статті 652 ЦК України, оскільки закон пов'язує можливість розірвання договору одночасно за істотної зміни обставин, та наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, з чим погоджується й касаційний суд.

49. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від
31.10.2019 у справі № 910/14416/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17.

50. Крім того, судом касаційної інстанції відхиляються доводи скаржника про те, що сторонами не погоджено всіх істотних умов договорів, саме щодо строків їх дії, зважаючи на вимоги ст.530 ЦК України, та п. 8.3 договорів, яким встановлено, що договір вступає в силу з моменту підписання його тексту та всіх додатків, зазначених в п. 9.1. цього Договору, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

51. Щодо доводів касаційної скарги про відсутність повноважень у особи, яка підписала спірні договори, вказані доводи є безпідставними і не приймаються касаційним судом, оскільки предметом судового розгляду у даній справі є саме наявність обставини щодо розірвання договорів, передбачених ст. 652 ЦК України, тоді як, дослідження обставин підписання договорів особою з перевищенням повноважень не входить до предмету доказування у даній справі, а зважаючи на вимоги ст.ст. 203, 215 ЦК України, може бути підставою недійсності правочину.

52. Таким чином, суд касаційної інстанції констатує, що суди надавши повну та всебічну оцінку обставинам справи з правильним застосуванням положень матеріального права з дотриманням процесуальних норм, дійшли до обґрунтованого висновку про відмову в позові.

53. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

54. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

55. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України).

56. Таким чином, перевіривши рішення та постанову судів попередніх інстанцій, встановивши, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для їх зміни чи скасування.

Розподіл судових витрат

57. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Військової частини А1119 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2019 у справі №910/9859/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді Н. М. Губенко

О. О. Мамалуй