Історія справи

Ухвала КГС ВП від 09.06.2019 року у справі №923/623/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 923/623/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Катеринчук Л. Й.,

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 ,

відповідача: не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.01.2019

у складі судді Пінтеліної Т. Г.

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2019

у складі колегії суддів: Богатиря К. В. (головуючий), Бєляновського В. В.,

Поліщук Л. В.

у справі № 923/623/18 (в межах справи № 923/1062/14 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод")

за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод"

про стягнення заробітної плати

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Громадянин ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" про стягнення заробітної плати за період роботи у квітні-травні 1994 року з врахуванням індексу інфляції, в розмірі, який буде визначено після надання відповідачем відомостей про розмір заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, починаючи з 26.05.1994 по день фактичного розрахунку, розмір якого буде встановлено в судовому засіданні після надання відповідачем довідки про розмір заробітної плати.

2. У відповіді стосовно відзиву відповідача позивач просив позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за квітень-травень 1994 року в розмірі 10 994,08 грн, а також середній заробіток за весь час затримки в розмірі 1 517 183, 04 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 10.01.2019 залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 у справі № 923/623/18 відмовлено у задоволенні позову.

4. Судові рішення прийняті з посиланнями на ст.ст. 116, 117, 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ст.ст. 73, 74, 76, 80 Господарського процесуального кодексу України та мотивовані тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності невиплаченої йому заробітної плати у період квітня - травня 1994, а відтак і вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати протягом 286 місяців в розмірі 1 517 183,04грн є необґрунтованою.

5. Під час розгляду справи, господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено:

5.1. Відповідно до наказу Херсонського суднобудівного заводу № 1190 від 28.11.1991 позивача прийнято на роботу в цех № 30 водієм автомобіля 1-го класу.

5.2. Згідно розпорядження № 28 від 26.05.1994 позивача звільнено з займаної посади згідно п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України - невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

5.3. Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що на момент його звільнення існувала заборгованість по заробітній платі за два місяці (квітень-травень 1994 року), проте остання не була виплачена відповідачем, чим порушено вимоги статті 116 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 10.01.2019 та постановою апеляційного господарського суду від 04.04.2019 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою з вимогою скасувати оскаржені судові акти та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 923/623/18 визначено склад колегії суддів: Банасько О. О. (головуючий), судді - Васьковський О. В., Катеринчук Л. Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2019.

8. Ухвалою від 06.06.2019 Верховний Суд прийняв справу № 923/623/18 Господарського суду Херсонської області до провадження та відкрив касаційне провадження; призначив розгляд справи на 27.06.2019.

9. В судове засідання касаційної інстанції 27.06.2019 з`явився позивач та надав пояснення у справі.

10. Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про час та дату судового засідання сповіщений належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважного представника відповідача.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

( ОСОБА_1 )

11. Скаржник зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій порушено принцип справедливості та неупередженості, оскільки суди неповно дослідили наявні у справі докази, дали їм невірну оцінку та не мотивували неврахування деяких доказів.

12. Також скаржник наголошує, що посилання суду на Перелік типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 № 41 є незаконним, оскільки цей Перелік було затверджено в 1998 році, тоді як спірні відносини виникли в 1994 році.

13. Окрім того скаржник зауважує, що довідка про розмір середньомісячної заробітної плати в гривнях була надана відповідачем, тому саме від нього суд зобов`язаний був витребувати співвідношення карбованця 1994 року до гривні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

15. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

За приписами частини 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Аналогічні приписи наведено й у Господарському процесуальному кодексі України (пункт 8 частини 1 статті 20).

Положення статей 116 та 117 КЗпП України свідчать, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадяться в день звільнення. У разі невиконання такого обов`язку з вини роботодавця, у працівника виникає право вимагати виплати йому роботодавцем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період триваючого порушення роботодавцем права працівника на оплату праці. При цьому, до предмета доказування при розгляді зазначеного спору входять такі юридичні факти, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та проведення роботодавцем остаточного розрахунку із звільненим працівником.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 вказується, що "у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат".

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Виходячи з аналізу зазначених норм процесуального права, обов`язок доказування тих обставин, на які посилаються учасники судового процесу, як на підставу своїх вимог або заперечень покладено на сторони. При цьому, суд позбавлений прав самостійно збирати докази, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010).

У справі, яка розглядається, господарські суди попередніх інстанцій за наслідками дослідження наявних в матеріалах справи доказів встановили, що позивач у період квітня-травня 1994 року знаходився у відпустці без збереження заробітної плати (що підтверджується розрахунковими листами) та у бухгалтерському обліку Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" не обліковується (відсутня) заборгованість перед позивачем по заробітній платі за визначений період (що підтверджується довідкою № 260 від 26.10.2018).

Крім того, актом Контрольно-ревізійного відділу в м. Херсоні Державної контрольно-ревізійної служби від 16.07.1996, якому надавалась оцінка судами попередніх інстанцій також підтверджується відсутність нарахувань за табельним номером позивача.

При цьому, апеляційним господарським судом враховано, що рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 02.08.1994 залишеним без змін ухвалою Херсонського обласного суду від 31.08.1994 (за позовом ОСОБА_1 до Херсонського суднобудівного заводу про відновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу) відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалою Комсомольського районного суду м. Херсона від 11.10.2004 (за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "Херсонський суднобудівний завод" про стягнення заробітної плати за квітень, травень 1994 року, компенсації за невикористану відпустку за 1992-1993 роки) позов залишено без розгляду у зв`язку з пропуском встановленого законом строку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (inter alia), який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі, таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], №28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).

У пункті 91 рішення від 09.11.2004 "Науменко проти України" Європейський суд з прав людини Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів.

Зважаючи на викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заробітної плати та відповідно похідних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Щодо суті касаційної скарги

Доводи скаржника, які викладені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

При цьому, з огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК України Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні спору, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом на результат вирішення спору не впливають.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

16. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК У країни суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Враховуючи наведене вище, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та необхідність залишення рішення Господарського суду Херсонської області від 10.01.2019 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 у справі № 923/623/18 без змін, як таких, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 286, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 у справі № 923/623/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько Судді О. В. Васьковський Л. Й. Катеринчук