Історія справи

Ухвала КГС ВП від 30.01.2018 року у справі №910/8265/16
Постанова ВГСУ від 05.10.2016 року у справі №910/8265/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/8265/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ" (далі - Банк),

представник позивача - Різунов Р.С. (за довіреністю від 15.01.2018 № 1486/юр),

відповідач-1 - Головне територіальне управління юстиції у Київській області в особі Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Київській області (далі - Відповідач-1),

представники Відповідача-1: Федорін І.В. (за довіреністю від 11.01.2018 №7-5/103);

Торбинська О.М. (за довіреністю від 16.01.2018 № 395),

відповідач-2 - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - Відповідач-2),

представник Відповідача-2 - Куценко А.Г. (за довіреністю від 10.01.2018 № 12-30/1),

відповідач-3 -Державна казначейська служба України (далі - Відповідач-3),

представник Відповідача-3 - не з'яв.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача-1 - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ ПВР),

представник третьої особи - не з'яв.

розглянув касаційну скаргу Відповідача-1

на рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2017

(головуючий - суддя Гумега О.В.) та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2017

(головуючий - суддя Пономаренко Є.Ю., судді Дідиченко М.А. і Руденко М.А.)

у справі № 910/8265/16

за позовом Банку

до: Відповідача-1;

Відповідача-2;

Відповідача-3

про стягнення 7 972 280,16 грн.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача-1 - Відділ ПВР.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Банк звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача-1, Відповідача-2 і Відповідача-3 про стягнення з державного бюджету України 7 972 280,16 грн. майнової шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю головного державного виконавця та керівника Відповідача-1 (з урахуванням 3% річних та інфляційних нарахувань).

Позов було мотивовано, зокрема, тим, що Відповідач-1 під час виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04.11.2010 у справі № 754-17450/13-ц щодо солідарного стягнення з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 заборгованості в розмірі 499 226,08 дол. США, штрафу в розмірі 120 000 грн., судового збору 1 700 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу вчинив неправомірні дії, які полягають у тому, що замість перерахування Банку 120 000 грн. у рахунок погашення заборгованості боржника ОСОБА_10 у виконавчому провадженні № 30903998 та 4 024 570,55 грн. у рахунок погашення заборгованості останнього за кредитним договором від 24.12.2007 № К/07-129/КД (далі - Кредитний договір) державний виконавець, на порушення вимог частини шостої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження", частину коштів у сумі 4 156 070,55 грн., отриманих внаслідок реалізації заставного майна ОСОБА_10, перерахував останньому.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.01.2017, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2017: позов задоволено частково; стягнуто з державного бюджету на користь Банку 4 144 570,55 грн. майнової шкоди; в іншій частині позову відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано тим, що: вимоги про стягнення власне майнової шкоди в сумі 4 144 570,55 грн. є обґрунтованими; що ж до сум 3 % річних - 408 438,91 грн. та інфляційних нарахувань - 3 419 270,70 грн., то вони стягненню не підлягають, оскільки відшкодування шкоди в даному разі відбувається не на виконання грошового зобов'язання, а з інших підстав.

Відповідач-1, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, просить: застосувати до позовних вимог Банку в цій справі позовну давність; скасувати оскаржувані судові рішення попередніх судових інстанцій з даної справи та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові. Так, згідно з доводами Відповідача-1, викладеними в касаційній скарзі, судами попередніх інстанцій у вирішенні даного спору:

- неправильно застосовано статті 33, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній до 15.12.2017;

- не враховано, що Відповідачем-1 правомірно вирішено відмовити Банку в перерахуванні коштів, які залишилися після стягнення всіх платежів у межах виконавчого провадження № 30903998;

- не взято до уваги положень статті 52 Закону України "Про виконавче провадження";

- у Відповідача-1 не перебував на виконанні виконавчий документ, виданий на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25.01.2011 зі справи № 2-1246/11, яким забезпечено захист прав Банку за Кредитним договором;

- помилково не застосовано позовну давність, яка спливла.

Відзив Банку на касаційну скаргу надійшов з пропуском строку, встановленого для подання такого відзиву згідно з ухвалою Верховного Суду від 30.01.2018. А згідно із статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку; документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відтак касаційна скарга розглядається за наявними у справі матеріалами, без урахування зазначеного відзиву.

Водночас у матеріалах справи наявний поданий Банком раніше (до 15.12.2017, коли набрала чинності нинішня редакція ГПК України) відзив на касаційну скаргу, в якому Банк заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність оскаржуваних судових рішень та необґрунтованість відповідних доводів, і просить скаргу залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04.11.2010 у справі № 2-5617/10 стягнуто з ОСОБА_11 та ОСОБА_10 на користь Банку: суму заборгованості за кредитом 499 226,08 дол. США; суму штрафу 120 000 грн.; судовий збір у сумі 1 700 грн. і 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На виконання цього рішення 15.02.2011 названим судом видано виконавчі листи;

- головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_12 винесено відповідну постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.01.2012 № 30903998;

- рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25.01.2011 у справі № 2-1246/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_10 та ТОВ "СТЕЛС" на користь Банку, зокрема, заборгованість за Кредитним договором у сумі 4 050 055,79 дол. США. На виконання цього рішення 22.02.2012 видано виконавчі листи;

- постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 17.08.2012 відкрито виконавче провадження № 33925584 про солідарне стягнення з ОСОБА_10 та ТОВ "СТЕЛС" на користь Банку заборгованості за Кредитним договором;

- отже, фактично відкрито два виконавчих проваджень, стягувачем в яких є Банк, а боржником - ОСОБА_10;

- у результаті реалізації майна боржника з прилюдних торгів отримано кошти в сумі 8 547 918,01 грн., які перераховані Головному управлінню юстиції в Київській області;

- з 25 лютого по 20 березня 2013 року відділом Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області на рахунок Банку в межах виконавчого провадження № 30903998 перераховано кошти в сумі 3 992 134,06 грн.;

- за даними Відповідача-1, згідно з розпорядженням державного виконавця від 06.02.2013 кошти в сумі: 3 992 134,06 грн. перераховано стягувачу (Банку); 500 грн. перераховано як витрати на проведення виконавчих дій; 399 213,40 грн. перераховано як виконавчий збір. Водночас 4 156 070,55 грн. перераховано ОСОБА_10 як надлишково стягнуті;

- при перерахуванні зазначених коштів Банку державний виконавець керувався постановою про відкриття виконавчого провадження, в якій сума штрафу була помилково зазначена 120 грн., тоді як згідно з виконавчим документом сума штрафу - 120 000 грн.;

- у зв'язку з невиконанням посадовими особами Відповідача-1 покладених на них обов'язків Банк звернувся до Деснянського районного суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Василевич Т.М. та начальника того ж відділу ОСОБА_14 Названим судом винесено ухвалу від 19.12.2013 у справі № 754-17450/13-ц, якою (з урахуванням ухвали від 22.01.2014 про виправлення описки): скаргу Банку задоволено; визнано неправомірною бездіяльність названого державного виконавця щодо неперерахування коштів, отриманих від реалізації заставного майна, в сумі 4 144 570,55 грн. на рахунок стягувача (заставодержателя) - Банку; зобов'язано названий відділ стягнені у виконавчому провадження № 30903998 кошти перерахувати на поточний рахунок Банку, а саме: 120 000 грн. - у рахунок повного погашення заборгованості у ВП № 30903998; 4 024 570,55 грн. - у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_10 за Кредитним договором (8 547 918,01 грн. - 4 112 134,06 грн. - 411 213,40 грн. виконавчого збору 10 %);

- згадана ухвала від 19.12.2013 набрала законної сили, але Відповідачем-1 не виконана;

- відтак Банк у квітні 2014 року звернувся до суду з позовом про відшкодування збитків шляхом стягнення з державного бюджету України 4 144 570,55 грн. майнової шкоди на підставі статей 22, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України у вигляді 3% річних у сумі 153 973,80 грн. та "інфляційних втрат" у сумі 145 259,97 грн., - у зв'язку з невиконанням Відповідачем-1 згаданої ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2013.

Питання про наявність або відсутність підстав для стягнення зазначених сум й стала причиною спору зі справи.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, згідно з ними стягнуто з державного бюджету України на користь Банку 4 144 570,55 грн. майнової шкоди; з відповідним висновком місцевого господарського суду, який підтримав і суд апеляційної інстанції, погодитися не можна.

Дійсно, згідно із статтею 1174 ЦК України, на яку посилався Банк в обґрунтування своїх позовних вимог, шкода, завдана, зокрема, юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У силу положень ГПК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень):

- при задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються, зокрема, найменування сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум (пункт 1 частини другої статті 84);

- наказ господарського суду має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження" (частина перша статті 117).

А згідно із статтею 4 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на час розгляду даної справи попередніми судовими інстанціями) у виконавчому документі зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я, по батькові (для фізичних осіб) боржника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи. При цьому боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (стаття 15 названого Закону в тій же редакції).

Водночас державний бюджет України, як і будь-який інший бюджет, - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду (стаття 2 Бюджетного кодексу України). Тобто державний бюджет України не має статусу ні юридичної, ні фізичної особи, ані держави як такої, і не може виступати ні стороною, з якої здійснюється стягнення грошових сум, ані боржником у виконавчому провадженні. Отже, згадані судові рішення не можуть бути виконані, а права позивача, якщо вони були порушені, не можуть бути захищені у визначений судом спосіб. Тому в частині, яка стосується стягнення суми майнової шкоди 4 144 570,55 грн., судові рішення, ухвалені по суті справи, прийнято з порушенням згаданих пункту 1 частини другої статті 84, частини першої статті 117 ГПК України, статей 4, 15 Закону України "Про виконавче провадження" - у відповідних редакціях цих законодавчих актів, а в зв'язку з таким порушенням не досліджені належним чином докази і обставини справи стосовно визначення сторони, з якої, на думку суду, мала б стягуватися грошова сума (боржника).

Поряд з тим суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

При цьому суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта тієї ж статті ГПК України).

Тому відповідно до статті 310 названого Кодексу оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в зазначеній частині з направленням справи в тій же частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини та дослідити докази, про які зазначено в даній постанові, дати цим обставинам і доказам та доводам учасників справи належну правову оцінку і вирішити спір згідно із законом; за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу відповідних судових витрат зі справи.

Що ж до відмови у позові в частині стягнення сум 3% річних та інфляційних нарахувань, здійснених на підставі статей 625 ЦК України, то суди попередніх інстанцій в цій частині прийнятих зі справи рішення та постанови дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для такого стягнення, оскільки ЦК України, у тому числі його згаданою статтею, не передбачено можливості нарахування відповідних сум на суми, стягувані в порядку відшкодування збитків (шкоди). Тому у відповідній частині згадані судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 308, 310, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Київській області в особі Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Київській області задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2017 зі справи № 910/8265/16 скасувати в частині стягнення з державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" 4 144 570,55 грн. майнової шкоди.

Справу у відповідній частині направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

У решті зазначені рішення і постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов