Історія справи

Ухвала КГС ВП від 30.08.2018 року у справі №917/1756/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 917/1756/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 (судді: Терещенко О.І., Сіверін В.І., Слободін М.М.) і рішення Господарського суду Полтавської області від 24.04.2018 (суддя Солодюк О.В.)

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" у справі № 917/1756/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро"

до Селянського фермерського господарства "Криниця"

про стягнення 678 580,32 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" (далі - ТОВ "Спектр-Агро") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Селянського фермерського господарства "Криниця" (далі - СФГ "Криниця") про стягнення 678 580,32 грн курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору).

В обґрунтування позову позивач послався на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасного і повного проведення розрахунків за отриманий товар за договором поставки на умовах товарного кредиту від 12.03.2010 № 1203/10-ч (далі - договір від 12.03.2010); наявність у позивача права, передбаченого умовами цього договору, на нарахування та стягнення курсової різниці у цьому випадку. Позивач зазначив, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.08.2011 у справі № 18/2049/11 було стягнуто з відповідача на користь позивача 341 466,50 грн основного боргу, 45 056,53 грн пені, 85 855,62 грн штрафу у виді 28 % річних, 4 723,79 грн витрат з оплати держмита, 19,16 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; при розгляді спору у справі № 18/2049/11 та прийнятті судового рішення у справі № 18/2049/11 позивач не заявляв вимог щодо перерахунку або іншого визначення (прив'язки) гривневого еквівалента заборгованості до курсу іноземної валюти; суму основної заборгованості за договором відповідачем остаточно було сплачено лише 28.09.2016, у зв'язку з чим позивач здійснив нарахування курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору) після цієї дати, що за розрахунком позивача становить 678 580,32 грн, тобто суму, заявлену до стягнення.

1.2. У відзиві на позов відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначаючи, що нормами чинного законодавства не передбачено права позивача на стягнення саме такого платежу як курсова різниця.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

2.2. Під час нового розгляду справи рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.04.2018 (суддя Солодюк О. В.) у позові відмовлено.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача нарахованої курсової різниці, зазначивши, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено саме сплату відсотків за користування товарним кредитом.

2.3. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 (судді: Терещенко О. І., Сіверін В. І., Слободін М. М.) рішення Господарського суду Полтавської області від 24.04.2018 залишено без змін із тих же підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, ТОВ "Спектр-Агро" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 24.04.2018 і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи підстави для скасування оскаржених судових рішень, ТОВ "Спектр-Агро" посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме статей 524, 533, 599, 692 Цивільного кодексу України, статей 5, 13, 74-77, 86, 238 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, скаржник наголошує, що сторонами у спірному договорі з урахуванням додатків до нього погоджено можливість нарахування курсової різниці (гривневої різниці ціни договору) у випадку, якщо комерційний курс гривні до іноземної валюти, встановлений на день фактичної оплати покупцем ціни договору (її неоплаченої частини), буде вищим за комерційний курс гривні до іноземної валюти, який діяв на день укладення договору. ТОВ "Спектр-Агро" акцентує, що судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки умовам договору у їх взаємозв'язку, а лише їх процитовано. Водночас скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 902/330/17, від 15.05.2018 у справі № 910/15863/16, від 07.02.2018 у справі № 910/11249/17, постанову Верховного Суду України від 20.01.2011 у справі № 10/25, зазначає, що наявність судового рішення, яким вирішено питання про стягнення суми основного боргу, як і відмова стягувача від примусового виконання такого рішення, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, допоки борг не буде сплачено, та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

3.2. Від СФГ "Криниця" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому господарство просить залишити без змін судові рішення у справі як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Переглянувши оскаржені у справі постанову та рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди визнали позовні вимоги необґрунтованими та відмовили у їх задоволенні, пославшись на те, що умови спірного договору передбачають право позивача на нарахування і стягнення відсотків за користування товарним кредитом, натомість позивачем заявлено до стягнення суму курсової різниці.

Однак наведені висновки господарських судів слід визнати передчасними та необґрунтованими через нез'ясування судами усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення цього спору, ненадання оцінки усім зібраним у справі доказам.

4.3. Як убачається із матеріалів справи та установлено господарськими судами попередніх інстанцій, 12.03.2010 між ТОВ "Спектр-Агро" - постачальником і СФГ "Криниця" - покупцем укладено договір поставки, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця в строки, визначені договором, продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець, у свою чергу, - прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом у сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Згідно з пунктом 1.2 цього договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, гривнева ціна товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок і термін оплати товару, нарахування відсотків, інші умови, визначено у додатку № 1 до договору, який є його невід'ємною частиною.

У пункті 2.1 договору від 12.03.2010 передбачено, що ціна договору становить загальну вартість товару, що передається за цим договором, і суму належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, зазначеній у додатку № 1.

Відповідно до пункту 2.3 договору від 12.03.2010 у випадку, якщо комерційний курс гривні до іноземної валюти, встановлений на день фактичної сплати покупцем ціни договору (її несплаченої частини), буде вищим за комерційний курс гривні до іноземної валюти, який діяв на день укладення договору, постачальник має право виставити рахунок на сплату вирахуваної гривневої різниці ціни договору як плату за користування товарним кредитом, а покупець зобов'язується оплатити цей рахунок не пізніше трьох банківських днів із дня його виставлення. У цьому випадку ціна договору, зазначена у рахунку підлягає, розрахунку за формулою: Ц2 = Ц1 х К2/К1, де Ц2 - ціна договору (її несплачена частина), що зазначається у рахунку; ЦІ - ціна договору (її несплачена частина), що вказується у додатку; К1 - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату укладення договору; К2 - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату оплати.

Згідно з пунктом 2.4 договору покупець проводить сплату вартості (ціни) товару та відсотків за користування товарним кредитом шляхом перерахування коштів у національній валюті, вирахуваної відповідно до положень пункту 2.2, на банківський рахунок постачальника.

Пунктом 2.5 договору передбачено, що термін сплати вартості (ціни) частини товару, яка оплачується покупцем, зазначено у додатку № 1 до договору.

Разом із тим у пункті 2.6 спірного договору сторони передбачили, що за користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника відсотки, розмір яких передбачений додатком № 1 до договору. Строк користування товарним кредитом починається із дня, наступного за днем отримання товару покупцем та закінчується днем, в якій згідно з договором підлягає сплаті сума (або її частина) відстроченого платежу (пункт 2.7 договору).

Пунктом 2.9 договору сторони встановили, що до відсотків застосовується порядок визначення розміру грошових зобов'язань покупця та їх оплати, встановлений пунктами 2.2, 2.3 договору.

Відповідно до пункту 2.11 договору відсотки за користування товарним кредитом нараховуються постачальником щомісячно. До 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим, сторони підписують акт надання (приймання-передачі) послуг товарного кредитування. Акт про надання послуг товарного кредитування надсилається постачальником на адресу покупця. Покупець зобов'язується підписати акт та повернути його протягом одного дня з дати отримання. Сплата нарахованих відсотків відбувається одночасно зі сплатою платежів, відповідно до затвердженого у додатку № 1 до даного договору порядку оплати.

Згідно з пунктом 3.5 договору покупець зобов'язаний провести оплату за товар і сплатити відсотки за користування товарним кредитом у такі терміни: частину вартості (ціни) товару, яка сплачується авансом, у термін, визначений у додатку № 1, тобто у строк до 01.04.2010 (пункт 3.5.1); відстрочені платежі з товарного кредитування - у терміни, визначені сторонами у відповідній таблиці додатку № 1 до договору, тобто у строк до 15.10.2010 (пункт 3.5.2); відсотки за користування кредитом - у терміни, встановлені в договорі (пункт 3.5.3).

Пунктом 5.1 договору сторони передбачили, що господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року із дня підписання його тексту уповноваженими представниками сторін, крім зобов'язань покупця зі сплати вартості товару, процентів за користування товарним кредитом і відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням (крім випадку, передбаченого пунктом 9.1 договору).

У разі перерахування покупцем коштів пізніше строків, установлених договором, постачальник має право притримати виконання та передати покупцеві товар за вартістю, яка складається на день передачі, або відмовитися від виконання своїх зобов'язань і повернути покупцеві раніше сплачені ним суми (пункт 9.1 спірного договору).

Додатком № 1 від 12.03.2010 до спірного договору (з урахуванням коригування № 1 від 01.06.2010) і додатком № 1/2 від 11.06.2010 визначено товар, який покупець купує на умовах товарного кредиту, та графік його оплати.

Згідно з додатковою угодою № 1 від 03.09.2010 до спірного договору сторони внесли зміни до розділу "Юридичні адреси та банківські реквізити Сторін", а також у частині здійснення оплати - оплата за товар здійснюється тільки на розрахунковій рахунок, зазначений у пункті 1 цієї додаткової угоди.

Судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання умов цього договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 724 415,35 грн, за який відповідач розрахувався лише частково, у сумі 382 948,85 грн; отже, заборгованість відповідача становила 341 466,50 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.08.2011 у справі № 18/2049/11 було стягнуто з відповідача на користь позивача 341 466,50 грн основного боргу, 45 056,53 грн пені, 85 855,62 грн штрафу у виді 28 % річних, 4 723,79 грн витрат з оплати держмита, 191,16 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У подальшому відповідачем було сплачено позивачеві, з урахуванням додаткових нарахувань, грошові кошти у загальній сумі 477 293,60 грн. Однак у зв'язку із тим, що суму основної заборгованості за договором відповідачем остаточно було сплачено лише 28.09.2016, тобто з простроченням, позивач здійснив нарахування курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору) після цієї дати у сумі 678 580,32 грн.

Позивач звертався до відповідача із вимогою про сплату зазначеної суми курсової різниці, однак цю вимогу залишено відповідачем без задоволення.

Наведене і стало причиною звернення позивача до господарського суду із позовом у цій справі.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною другою статті 11 Кодексу серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків визначено договори та інші правочини.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 525 Кодексу унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 628 зазначеного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (стаття 632 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Згідно зі статтею 524 зазначеного Кодексу зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити у грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11, від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11 зазначено, що положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Як убачається із матеріалів справи, за змістом пункту 2.1 спірного договору сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, зазначеній у додатку № 1. Водночас у пункті 2.2 спірного договору сторони погодили, що сума у національній валюті, яка підлягає сплаті покупцем на виконання ним зобов'язань за договором, визначається шляхом множення еквіваленту ціни договору в іноземній валюті, зазначеній у додатках до договору, на комерційний курс гривні до іноземної валюти, який діяв на день підписання цього договору; а у пункті 2.3 сторони передбачили право постачальника виставити рахунок на сплату вирахуваної гривневої різниці ціни договору у випадку якщо комерційний курс гривні до іноземної валюти, встановлений на день фактичної сплати покупцем ціни договору (її несплаченої частини), буде вищим за комерційний курс гривні до іноземної валюти, який існував на день укладення договору, і визначили формулу ціни договору у такому випадку та порядок її обрахунку. Тобто сторони при укладенні договору визначили особливості формування ціни договору, погодивши можливість її коригування з урахуванням зміни комерційного курсу гривні до іноземної валюти (долар США) станом на момент фактичної сплати покупцем ціни товару, при цьому, як убачається із матеріалів справи, предметом спору у ній є саме стягнення курсової різниці у зв'язку зі зміною комерційного курсу гривні до долара США станом на момент фактичної сплати покупцем ціни товару.

Однак здійснюючи судовий розгляд справи, суди першої та апеляційної інстанцій наведеного не врахували, належної оцінки положенням укладеного між сторонами договору у їх сукупності, з урахуванням додатків до договору, не надали, натомість вдалися при цьому лише до перерахування окремих пунктів договору у судових рішеннях та обмежилися висновком про те, що спірним договором обумовлено нарахування саме відсотків за користування товарним кредитом. Попередні судові інстанції достеменно не з'ясували дійсних правовідносин сторін, не дослідили змісту прав та обов'язків обох сторін, виходячи з умов укладеного між сторонами договору; не з'ясували та не визначили підстав для нарахування та стягнення у цьому випадку спірної суми курсової різниці (вирахуваної гривневої різниці ціни договору); не перевірили розрахунок заявленої до стягнення суми на відповідність його вимогам закону та договору; відповідних обставин, які входять до предмета доведення цього позову, суди не дослідили.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Однак оскаржені судові рішення у справі цим вимогам не відповідають. Отже, доводи, зазначені у касаційній скарзі, отримали підтвердження.

Таким чином, суду для правильного вирішення цього спору необхідно урахувати викладене, встановити усі обставини, що входять до предмета доказування такого позову, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими регулюються спірні правовідносини.

6. Висновки Верховного Суду

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи, що господарські суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цього спору, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу слід задовольнити частково.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 і рішення Господарського суду Полтавської області від 24.04.2018 у справі № 917/1756/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак