ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/3438/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 (у складі колегії суддів: Яковлєв М.Л. (головуючий), Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)

у справі № 910/3438/17

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз»

про розірвання договору та зобов`язання повернути майно,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - РВ ФДМУ) звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (далі - ПАТ «Компанія «Райз»), у якому просило розірвати договір купівлі-продажу від 27.08.1997 № 504 об`єкта незавершеного будівництва - лікарні на 400 ліжок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між сторонами у справі; зобов`язати відповідача повернути зазначений об`єкт за актом приймання-передачі РВ ФДМУ.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням ПАТ «Компанія «Райз» умов договору купівлі-продажу від 27.08.1997 № 504 щодо завершення будівництва об`єкта, яке є предметом договору, у визначені строки, що є підставою для розірвання договору та повернення об`єкта приватизації у державну власність.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2017, позов задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу від 27.08.1997 № 504 об`єкта незавершеного будівництва - лікарні на 400 ліжок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між РВ ФДМУ і ПАТ «Компанія «Райз». Зобов`язано ПАТ «Компанія «Райз» повернути РВ ФДМУ зазначений об`єкт незавершеного будівництва за актом приймання-передачі.

Судові рішення мотивовано тим, що з огляду на встановлені обставини справи та факт невиконання відповідачем зобов`язань щодо закінчення будівництва об`єкта приватизації у визначені строки, наявні правові підстави для розірвання договору купівлі-продажу цього об`єкта та його повернення у державну власність.

У грудні 2019 року до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 (особи, яка не брала участі у справі) на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2017.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2020 поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2017 у справі № 910/3438/17; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено її розгляд.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2017 у справі № 910/3438/17.

Ухвалу апеляційного господарського суду мотивовано тим, що за встановлених у справі обставин, оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду питання про права, обов`язки та інтереси ОСОБА_1 не вирішувалося, що є наслідком закриття апеляційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у березні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує, зокрема, тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права при постановленні оскарженої ухвали та не враховано, що оскаржене рішення суду першої інстанції стосується прав скаржника, оскільки він є належним володільцем об`єкта незавершеного будівництва лікувально-оздоровчого комплексу, що знаходиться у АДРЕСА_1, що підтверджено належними доказами, а судами не встановлено обставин перебування зазначеного об`єкта у державній власності, тому у суду апеляційної інстанції не було підстав для закритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.04.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 910/3438/17 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2017. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі № 910/3438/17 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.05.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 910/3438/17 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 з підстави, передбаченої абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК, та постановлено здійснити перегляд зазначеного судового рішення без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

РВ ФДМУ у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали про закриття апеляційного провадження, тому просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 17 ГПК учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У частині 1 статті 254 ГПК закріплено норму, відповідно до якої учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на час розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може бути взято до уваги.

Отже, за змістом статей 17, 254 ГПК особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку цих статей ГПК, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо зазначено про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

У справі, яка розглядається, предметом позову є вимога РВ ФДМУ про розірвання договору купівлі-продажу від 27.08.1997 № 504 об`єкта незавершеного будівництва - лікарні на 400 ліжок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між РВ ФДМУ та ПАТ «Компанія «Райз», та зобов`язання відповідача повернути зазначений об`єкт за актом приймання-передачі РВ ФДМУ.

Апеляційним судом установлено, що ОСОБА_1 не брав участі у справі під час її розгляду судом першої інстанції, однак, звертаючись з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2017, послався на те, що цим рішенням вирішено питання про його права та інтереси.

В обґрунтування порушення вказаним рішенням його прав та інтересів ОСОБА_1 зазначив, що місцевий господарський суд оскаржуваним рішенням вирішив питання про право власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться у смт Бортничі по вул. Світла, вимога про повернення якого заявлена позивачем у позові, оскільки станом на час прийняття оскаржуваного судового рішення право власності на спірний об`єкт незавершеного будівництва було зареєстровано за скаржником, який є його єдиним володільцем.

Судом апеляційної інстанції з огляду на матеріали справи установлено, що 11.05.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис за № 926958480000 про реєстрацію права власності на зазначений об`єкт незавершеного будівництва за ОСОБА_1 на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13.07.2009 у справі № 2-4409/2009 про визнання дійсним, укладеного між скаржником і Фірмою «ТЕВікс», договору купівлі-продажу спірного майна від 25.06.2002 та визнання за скаржником права власності на це майно.

Разом із тим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 02.03.2011 у справі № 22-2183/11 (№ 2-4409/2009), залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.08.2011, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13.07.2009 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Отже, за висновками апеляційного господарського суду, приватним нотаріусом зареєстровано право власності на спірне майно за скаржником на підставі судового рішення, яке не набрало законної сили та в подальшому було скасоване, тому, таке право було зареєстровано за скаржником без відповідної правової підстави.

Водночас судом апеляційної інстанції установлено, що договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва між Фірмою «ТЕВікс» та ОСОБА_1 було укладено без додержання передбаченої законом нотаріальної форми, а саме статті 227 Цивільного кодексу Української РСР, чинного на час укладення цього договору, що відповідно до частини 1 статті 47 цього Кодексу тягне за собою його недійсність, а відповідно до норм законодавства недійсна угода (правочин) не створює жодних правових наслідків, крім тих, що пов`язані з її недійсністю. За таких обставин і реєстраційне посвідчення права власності скаржника на об`єкт нерухомого майна не породжує жодних правових наслідків.

Крім того, як встановлено судом, зі змісту договору купівлі-продажу, про розірвання якого заявлено позов у цій справі, вбачається, що об`єкт незавершеного будівництва було продано за результатами проведеного аукціону в порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного майна» та Державної програми приватизації. Відповідно до посвідчувального напису, вчиненого на зазначеному договорі, під час його посвідчення нотаріус перевіряв, зокрема, правоздатність продавця - РВ ФДМУ та належність останньому відчужуваного об`єкта незавершеного будівництва.

Будь-яких доказів того, що РВ ФДМУ приймало рішення, спрямоване на відчуження зазначеного майна скаржнику, поза межами договору, який є предметом спору у цій справі, судом установлено не було, а матеріали справи таких доказів не містять.

Разом із тим, за встановлених судом обставин, скаржник не є стороною договору, про розірвання якого заявлено позов РВ ФДМУ у цій справі, та учасником спірних правовідносин; в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 11.05.2017 не міститься висновків про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , у резолютивній частині цього рішення суду також не зазначено про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що права скаржника оскаржуваним судовим рішенням порушено не було.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Таким чином суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи як третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши після відкриття апеляційного провадження, що оскарженим судовим рішенням місцевого господарського суду питання про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка подала апеляційну скаргу, не вирішувалося, правомірно закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК.

Доводи, викладені ОСОБА_1 у касаційній скарзі, зазначених висновків апеляційного суду не спростовують, а в силу положень частини 2 статті 300 ГПК встановлені апеляційним судом обставини не можуть набути інакшої оцінки суду касаційної інстанції, оскільки за приписами цієї норми процесуального права суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 ГПК).

Загалом доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди скаржника з рішенням суду першої інстанції, яке не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального законодавства при прийнятті оскарженого судового акта щодо закриття апеляційного провадження не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування законної ухвали апеляційного господарського суду суд касаційної інстанції не вбачає.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі № 910/3438/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий