Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/17911/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 (судді: Яковлєв М.Л., Разіна Т.І., Чорна Л.В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 (суддя Літвінова М.Є.)

за касаційною скаргою Закарпатської митниці ДФС справі № 910/17911/17

за позовом Державного підприємства "Бродівське лісове господарство"

до Закарпатської митниці ДФС і Державної казначейської служби України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр транспортної логістики",

про стягнення 194 403,30 грн

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року Державне підприємство "Бродівське лісове господарство" (далі - ДП "Бродівське лісове господарство") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Закарпатської митниці ДФС (далі - Закарпатська митниця) та Державної казначейської служби України про стягнення 194 403,30 грн шкоди, заподіяної внаслідок неправомірної бездіяльності Закарпатської митниці на підставі статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, статті 30 Митного кодексу України, статті 25 Бюджетного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що дії Закарпатської митниці із затримання вантажу у вагоні № 32261406 на станції є неправомірними та такими, що призвели до завдання позивачеві збитків у виді сплати Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця") додаткових зборів в сумі 194 403,30 грн.

Закарпатська митниця у відзиві на позов просила відмовити у його задоволенні, посилаючись, зокрема, на недоведеність наявності заявлених до стягнення збитків та їх розміру.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 позов задоволено. Стягнуто з рахунків Державного бюджету України на користь ДП "Бродівське лісове господарство" шкоду в сумі 194 403,30 грн, заподіяну внаслідок неправомірної поведінки Закарпатської митниці.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що внаслідок неправомірної поведінки Закарпатської митниці, що, між іншим, встановлено у постанові Львівського окружного адміністративного суду № 813/2237/16, яка набрала законної сили і має преюдиційне значення, позивачеві завдано шкоду у заявленій до стягнення сумі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 залишено без змін із тих же підстав.

Закарпатська митниця, не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Підставами для скасування судових рішень скаржник вважає порушення норм матеріального права та процесуального права, зокрема, статті 1173 Цивільного кодексу України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.2.2017, положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", пункту 36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845. Скаржник наголошує, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність та розмір шкоди, яка виникла внаслідок дій Закарпатської митниці; причинно-наслідкового зв'язку між діями Закарпатської митниці із забезпечення здійснення митного контролю та сплатою перевізнику (ПАТ "Укрзалізниця") плати за надані послуги перевезення. Крім того, у адміністративній справі № 813/2237/16, на судове рішення у якій послалися суди попередніх інстанцій, не визначено періоду протиправної бездіяльності Закарпатської митниці. Також скаржник вважає, що справу розглянуто з порушенням правил підсудності, що є безумовною підставою для скасування судового рішення.

У відзиві на касаційну скаргу ДП "Бродівське лісове господарство" просило відмовити у її задоволенні, а оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на дотримання судами вимог процесуального законодавства щодо правил виключної підсудності та наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою Закарпатської митниці та понесеними ДП "Бродівське лісове господарство" збитками, оскільки, фактично додаткові витрати було понесено саме внаслідок затримки вагонів.

Переглянувши оскаржені у справі постанову та рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі доводи є підставою для скасування оскаржуваних у справі судових рішень і передачі справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що судові рішення у справі ухвалено без дотримання норм матеріального і процесуального права, тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Ухвалюючи судове рішення, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про обґрунтованість позову та задовольнив його, виходячи із того, що у межах провадження у справі № 813/2237/16 судом адміністративної юрисдикції було встановлено обставини неправомірної поведінки (бездіяльності) Закарпатської митниці, які відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, у редакції, чинній до 15.12.2017, повторного доведення не потребують; у зв'язку із неправомірною затримкою Закарпатською митницею спірного вагону позивачем було сплачено нараховані ПАТ "Українська залізниця" (виконавець послуг з організації перевезень вантажу) 194 403,30 грн додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням вантажів, що, як зазначили суди, були понесені внаслідок затримки вагонів.

Однак висновки господарських судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позову визнаються передчасними з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 28.12.2012 між ДП "Бродівське лісове господарство" (замовник) та ПАТ "Українська залізниця" (виконавець) було укладено договір № 2230/1234-2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах (далі - договір від 28.12.2012), за умовами якого виконавець зобов'язується за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у власних на піввагонах.

10.05.2016 між ДП "Бродівське лісове господарство" (продавець) та фірмою "Пізец ГмбХ" (покупець) було укладено контракт № 7-2016 BR, за умовами якого продавець продає, а покупець купує на умовах DAP (Інкотермс в редакції 2010) деревину паливну породи сосна. Товар завантажений у залізничні вагони.

Кількість товару за цим контрактом становить 1000 куб.м, а саме деревина паливна породи сосна 1000 куб.м (пункт 2.1 контракту).

ДП "Бродівське лісове господарство" на виконання вимог зазначеного контракту здійснило завантаження лісопродукції - 17.05.2016 (вагони № 96399548, № 96391321) та 19.05.2016 (вагони № 32261406, № 32261372). Ці вагони замитнено згідно з митними деклараціями № 209050000/2016/001520, № 209050000/2016/001548. Також 20.05.2016 ДП "Бродівське лісове господарство" завантажено лісопродукції вагоном № 96396643 та здійснено замитнення згідно з митною декларацією № 209050000/2016/001557.

Організація перевезень лісопродукції у зазначених вагонах здійснювалась ПАТ "Українська залізниця" у відповідності до договору від 28.12.2012. Ці вагони пройшли замитнення на Львівській митниці ДФС та були направлені для транспортування деревини за маршрутом Броди-Батьово. Проте такі вагони, у т.ч. вагон № 32261406 (спірний вагон), не пройшли митного огляду та були затримані Закарпатською митницею на станції Батьово.

Господарські суди попередніх інстанцій установили та підтверджено матеріалами справи, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 у справі № 813/2237/16, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2017 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.04.2017, позовні вимоги Державного підприємства "Самбірське лісове господарство", Державного підприємства "Бродівське лісове господарство", Державного підприємства "Буське лісове господарство", Державного підприємства "Бібрське лісове господарство", Державного підприємства "Турківське лісове господарство", Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство", Державного підприємства "Сколівське лісове господарство", Державного підприємства "Золочівське лісове господарство" було задоволено; визнано протиправною бездіяльність Закарпатської митниці щодо затримки залізничних вагонів, серед яких зокрема ДП "Бродівське лісове господарство" № 65235830, № 32261802, № 96399548, № 96391321, № 32261406, № 32261372, № 96396643. У постанові Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 у справі № 813/2237/16 судом встановлено, що Закарпатською митницею не здійснено визначених законом дій для вчинення митних процедур щодо пропуску залізничних вагонів, в тому числі, ДП "Бродівське лісове господарство" через державний кордон України у строк, встановлений статтею 199 Митного кодексу України. Судом також було встановлено, що митне оформлення товару у залізничних вагонах розпочалося з дати, що підтверджена відмітками органу доходів і зборів на вантажно-митних деклараціях, які знаходяться в матеріалах справи.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до положень частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У розумінні положень статті 1173 Цивільного кодексу України (яка визначена підставою позову) відшкодування шкоди відбувається незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Поза тим відповідно до частини 1 статті 4 Митного кодексу України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. Митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Згідно з частиною 2 статті 218 Митного кодексу України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Частинами 1, 2 статті 325 Митного кодексу України визначено, що за письмовою заявою власника товарів або уповноваженої ним особи та з дозволу органу доходів і зборів можуть здійснюватися навантаження, вивантаження, перевантаження, усунення пошкоджень упаковки, розпакування, упакування, перепакування, зважування та визначення інших істотних характеристик товарів, що перебувають під митним контролем, взяття проб та зразків таких товарів, зміна ідентифікаційних знаків чи маркування на цих товарах або їх упаковці, транспортних засобах комерційного призначення, а також заміна транспортного засобу комерційного призначення. Зазначені операції здійснюються за рахунок власника товарів, що переміщуються через митний кордон України, або уповноваженої ним особи. У разі відмови у наданні дозволу на здійснення зазначених операцій орган доходів і зборів зобов'язаний невідкладно письмово повідомити особу, яка звернулася із заявою про надання такого дозволу, про причини і підстави відмови. У встановлених цим Кодексом випадках органи доходів і зборів з власної ініціативи або з ініціативи правоохоронних органів мають право у письмовій формі вимагати від осіб, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України, проведення операцій, передбачених частиною першою цієї статті. У такому разі витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються органом, з ініціативи якого вони проводилися. Якщо в результаті проведення таких операцій виявлено порушення законодавства України, витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються власником товарів, транспортних засобів комерційного призначення або уповноваженими ними особами.

У свою чергу, діяльність залізниці регулює Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 .

Згідно зі статтею 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Пунктом 3 Правил користування вагонами та контейнерами (далі - Правила), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, передбачено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), Актів загальної форми ГУ-23 (додаток 6). За договором між вантажовласником і залізницею всі ці документи можуть оформлятися і надаватися в електронному вигляді. Порядок здійснення електронного документообігу під час перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні регламентується додатком до договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

Відповідно до пункту 4 Правил плата за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу нараховується за Відомостями плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу (додаток 10), які оформляються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів. Відомості плати за користування вагонами, контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами оформляються в електронному або паперовому вигляді. На вимогу вантажовласника йому надається копія Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів.

При цьому за змістом пункту 1.8 розділу ІІІ "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги", затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 № 317 (далі - Збірник тарифів) за маневрову роботу, що виконується локомотивом залізниці не одночасно з подачею або забиранням вагонів на вимогу власника під'їзної колії, вантажовласника або порту, яка оформлена пам'яткою про подавання/забирання вагонів (форми ГУ-45), із зазначенням у ній часу, протягом якого виконувалась маневрова робота, нараховується збір у розмірі 292,60 грн за кожні півгодини роботи локомотива, рахуючи неповні півгодини за повні.

Пунктом 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, визначено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.

Виходячи з наведеного, власники товару або уповноважені ними особи мають обов'язок щодо оплати операцій, здійснених під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від факту виявлення або не виявлення незаконного переміщення товару під час здійснення такого контролю.

Як вже зазначалося, і це з'ясували суди попередніх інстанцій, судами адміністративної юрисдикції у справі № 813/2237/16 було встановлено, що Закарпатська митниця не здійснила визначених законом дій для вчинення митних процедур щодо пропуску залізничних вагонів, в тому числі, ДП "Бродівське лісове господарство" вагон № 32261406, через державний кордон України у строк, встановлений статтею 199 Митного кодексу України. Судами також було встановлено, що митне оформлення товару у залізничних вагонах розпочалося з дати, що підтверджена відмітками органу доходів і зборів на вантажно-митних деклараціях, які знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до частини 1 статті 199 Митного кодексу України граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення у пунктах пропуску через державний кордон України не може перевищувати 30 днів, а для автомобільного транспорту - п'ять днів з моменту прибуття у пункт пропуску через державний кордон України для здійснення митних процедур.

Проте обмежившись посиланням на обґрунтованість позивачем розміру збитків, понесених внаслідок затримки Закарпатською митницею спірного вагону, господарські суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки та не перевірили розрахунок заявленої до стягнення суми збитків; не дослідили та не з'ясували, з чого складаються нараховані ПАТ "Українська залізниця" і сплачені позивачем у цьому випадку додаткові збори (додаткова плата за надані послуги перевезення), тобто їх складових; які суми були нараховані ПАТ "Українська залізниця" окремо за кожною операцією (користування вагонами, маневрова робота, зберігання вантажу, надання інформації про вантажні роботи, подання та забирання вагонів, зважування вагонів при затримці, вантажно-розвантажувальні роботи, а також провізну плату); не досліджено та не з'ясовано судами і періоду, за який проводилися спірні нарахування.

Як убачається з матеріалів справи, Закарпатська митниця упродовж усього розгляду спору наголошувала на необхідності дослідження наведених обставин, проте такі доводи як того вимагали положення статті 43 Господарського процесуального кодексу України к редакції, чинній до 15.12.2017, статті 86 Господарського процесуального кодексу України, судами у повному обсязі оцінені не були, мотиви їх відхилення не зазначені.

У цій частині доводи касаційної скарги знайшли свої підтвердження.

Водночас колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо порушення судами у цьому випадку правил підсудності, оскільки якщо відповідачем у справі є орган, зазначений у частині 5 статті 16 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, у даному випадку - Державна казначейська служба України, то така справа у будь-якому разі, за приписами наведеної норми, підлягала розгляду у Господарському суді міста Києва, що у даному випадку і було зроблено.

За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи, що господарські суди попередніх інстанцій припустились порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення даного спору, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційна скаргу - частковому задоволенню.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Закарпатської митниці ДФС задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 і рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі № 910/17911/17 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я.Чумак