Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.03.2018 року у справі №911/1967/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/1967/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного підприємства "Андріївка"

на рішення господарського суду Київської області від 14.08.2017 (головуючий суддя Карпечкін Т.П.)

постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 (головуючий Зубець Л.П., судді: Алданова С.О. і Мартюк А.І.)

у справі № 911/1967/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія НІКО-ТАЙС" (далі - Компанія)

до: 1) приватного підприємства "Андріївка" (далі - Підприємство);

2) товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" (далі - Товариства),

про стягнення 9 661,66 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Підприємства та Товариства (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення солідарно з відповідачів 9 661,66 грн., з яких: 1 054,42 грн. - пеня, 5 341,18 грн. - штраф, 1 505,74 грн. - 30% річних, 1 760,32 грн. - інфляційні втрати, а також 1 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Позовні вимоги (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) мотивовані неналежним виконанням відповідачами грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 07.04.2009 № 07/04-Х-9 (далі - Договір купівлі-продажу) з урахуванням угоди про заміну кредитора у зобов'язанні від 26.01.2011 № НЮК-50-ТА (далі - Угода від 26.01.2011), угоди про заміну кредитора у зобов'язанні від 02.07.2012 № 210/07-12 (далі - Угода від 02.07.2012) та договору поруки від 07.04.2014 № 07-04-2014-210 (далі - Договір поруки), яке встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 11.05.2010 у справі № 55/23-10.

Рішенням господарського суду Київської області від 14.08.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2017, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь 1 054,42 грн. пені, 5 341,18 грн. штрафу, 1 505,58 грн. 30% річних, 1 760,32 грн. інфляційних втрат та стягнуто з відповідачів по 1 299,97 грн. судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що Компанією доведено неналежне виконання Підприємством грошового зобов'язання, а саме несвоєчасну оплату товару за Договором купівлі-продажу, у зв'язку з чим Компанією були нараховані штрафні санкції, та, враховуючи умови Договору поруки, позовні вимоги підлягають задоволенню солідарно за рахунок обох відповідачів. При цьому судами здійснено перевірку наданого Компанією розрахунку та виявлено помилку в розрахунку 30 % річних, у зв'язку з чим позовні вимоги у частині стягнення 30 % річних задоволено частково, а саме у розмірі 1 505,58 грн.

Крім того, постанова апеляційного суду у частині посилання Товариства в апеляційній скарзі на застосування позовної давності мотивована тим, що у пункті 8.3 Договору купівлі-продажу сторони відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п'ять років з моменту підписання даного договору. Крім цього, сторони відповідно до статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором здійснюється протягом п'яти років. Таким чином, укладаючи Договір купівлі-продажу сторони цього правочину погодили всі його істотні умови, зокрема, й відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов договору та збільшення позовної давності. Доказів, які б свідчили про протилежне, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для висновку про невиконання Товариством обов'язку зі сплати відповідних нарахувань за неналежне виконання Договору купівлі-продажу.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- в матеріалах справи відсутні докази надіслання Товариству ухвал про порушення провадження у справі від 29.06.2017 та про відкладення розгляду справи від 26.07.2017;

- у справі відсутні докази надіслання Товариству заяви Компанії про збільшення розміру позовних вимог;

- судами залишено поза увагою факт сплати Товариством заборгованості;

- суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив заяву Товариства про застосування позовної давності та не звернув уваги на докази фіктивності Договору поруки.

Компанія подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Підприємства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 07.04.2009 товариством з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" як продавцем та Підприємством як покупцем було укладено Договір купівлі-продажу.

Умовами Договору купівлі-продажу визначено умови купівлі-продажу засобів захисту рослин (далі - Товар) на умовах відстрочення платежу. Предметом договору є Товар, який належить продавцю на момент укладання договору або буде набутий продавцем у майбутньому.

Асортимент, ціна, кількість та якість Товару визначені у розділі 2 Договору купівлі-продажу, згідно з яким асортимент Товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного договору, які є його невід'ємною частиною. Всі рахунки та накладні документи, що виписані у період дії даного договору є його невід'ємною частиною. Якість Товару, який поставляється продавцем, відповідає якості, яка обумовлюється сторонами та може на вимогу покупця бути підтверджена відповідними сертифікатами. Підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з Товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі сертифікату якості, інструкції щодо використання та застосування даного Товару.

Відповідно до пункту 3.2 Договору купівлі-продажу Товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних.

Згідно з пунктом 5.3 Договору купівлі-продажу оплата Товару проводиться таким чином: 30% від вартості товару оплачується покупцем протягом 3-х робочих днів з моменту підписання даного договору; 70% від вартості оплачується в строк до 01.11.2009.

Пунктами 8.2-8.4, 8.6 Договору купівлі-продажу передбачено, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Сторони відповідно до статті 259 ЦК України домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п'ять років з моменту підписання даного договору. Крім цього, сторони відповідно до статті 232 ГК України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором здійснюється протягом п'яти років. Покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару. Сторони згідно з вимогами статті 625 ЦК України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати Товару за користування коштами продавця сплачує на його користь 30% річних.

Відповідно до пункту 11.1 Договору купівлі-продажу він діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по договору.

На виконання умов Договору купівлі-продажу товариство з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" поставило Підприємству Товар на загальну суму 139 707,65 грн., про що було складено та підписано видаткові накладні від 07.04.2009 № РН-ХР00033 на суму 50 688,00 грн. та від 16.04.2009 № РН-ХР00055 на суму 89 019,65 грн.

Однак Підприємство не здійснило повний розрахунок за Договором купівлі-продажу, внаслідок чого виникла заборгованість 97 795,36 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Підприємства про стягнення 138 343,68 грн. заборгованості за Договором купівлі-продажу, з яких: 97 795,36 грн. - основний борг, 4 888,42 грн. - пеня, нарахована за період з 02.11.2009 по 29.01.2010, 7 144,92 грн. - 30% річних, нараховані за період з 02.11.2009 по 29.01.2010, 1 955,91 грн. - інфляційні витрати за період листопад-грудень 2009, нараховані на суму боргу у розмірі 97 795,36 грн., 19 559,07 грн. - штраф, 7 000,00 грн. - адвокатські та інші судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.05.2010 у справі № 55/23-10 позов було задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" 4 888,42 грн. пені, 7 144,92 грн. 30% річних, 1 955,91 грн. інфляційних втрат, 19 559,07 грн. штрафу, 1 313,43 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У частині стягнення суми боргу у розмірі 97 795,36 грн. провадження у справі було припинено на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній до 15.12.2017) у зв'язку із сплатою боргу; у стягненні 7 000,00 грн. адвокатських витрат відмовлено.

26.01.2011 товариством з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" як первісним кредитором та товариством з обмеженою відповідальністю "Незалежна юридична компанія" як новим кредитором було укладено угоду № НЮК-50-ТА (відступлення права вимоги у порядку статей 512-519 ЦК України; далі - Угода від 26.01.2011).

За умовами Угоди від 26.01.2011 первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання Підприємством (боржник) зобов'язання щодо сплати розміру заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці), пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі Договору купівлі-продажу, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно з Договором купівлі-продажу. За цією угодою новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми у нарахованому розмірі заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці), пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат за період існування прострочення виконання боржником грошового зобов'язання згідно з Договором купівлі-продажу. Вартість зобов'язання, що відступається за даною угодою, становить, проте не обмежується сумою у розмірі 15 000,00 грн.

На виконання Угоди від 26.01.2011 товариство з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" передало товариству з обмеженою відповідальністю "Незалежна юридична компанія" документи, які підтверджували право вимоги до Підприємства, про що складено відповідний акт прийому-передачі документів від 26.01.2011.

02.07.2012 товариством з обмеженою відповідальністю "Незалежна юридична компанія" як первісним кредитором та Компанією як новим кредитором було укладено угоду № 210/07-12 (відступлення права вимоги у порядку статей 512- 519 ЦК України; далі - Угода від 02.07.2012).

За умовами Угоди від 02.07.2012 первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання Підприємством (боржник) зобов'язання щодо сплати розміру заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці), пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі Договору купівлі-продажу, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно з Договором купівлі-продажу. За цією угодою новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми у нарахованому розмірі заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці), пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат, за період існування прострочення виконання боржником грошового зобов'язання згідно Договору купівлі-продажу. Вартість зобов'язання, що відступається за даною угодою, становить, проте не обмежується сумою у розмірі 15 000,00 грн.

Компанією та товариством з обмеженою відповідальністю "Незалежна юридична компанія" було складено акт прийому-передачі документів від 02.07.2012.

07.04.2014 Товариством як поручителем та Компанією як кредитором було укладено Договір поруки.

Відповідно до умов Договору поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку Підприємством (боржник) щодо виконання грошового зобов'язання з оплати розміру пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Підприємством грошового зобов'язання згідно з Договором купівлі-продажу та Угоди від 02.07.2012. Відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою розміру пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат у сумі 11 000,00 грн. У разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за Угодою від 02.07.2012, кредитор вправі звернутися з вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Пунктами 6.1, 6.2 Договору поруки передбачено, що він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Компанія зверталась до Товариства з вимогою, в якій повідомляла про те, що Підприємство не виконало зобов'язання згідно з Угодою від 02.07.2012 і просила Товариство виконати свої зобов'язання за Договором поруки, проте вимога залишена без належного реагування, заборгованість погашена не була.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідачів штрафних санкцій за неналежне виконання умов Договору купівлі-продажу.

Розглядаючи дану справу по суті, суди виходили з того, що відповідно до частини третьої статті 35 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) обставини, встановлені рішенням господарського суду Харківської області від 11.05.2010 у справі № 55/23-10 не підлягають повторному доведенню під час розгляду справи № 911/1967/17.

Судовим рішенням у справі № 55/23-10 було, зокрема, встановлено факт прострочення виконання Підприємством своїх зобов'язань з оплати вартості поставленого йому за Договором купівлі-продажу Товару.

Надані докази, зокрема, Договір купівлі-продажу, Угода від 26.01.2011, Угода від 02.07.2012 та Договір поруки свідчать про те, що наразі Компанія є кредитором Підприємства щодо виконання зобов'язань з оплати розміру заборгованості у вигляді дооцінки вартості товару (курсової різниці), пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі Договору купівлі-продажу, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Підприємством грошового зобов'язання за Договором купівлі-продажу. При цьому Товариство є поручителем Підприємства, відповідальність якого перед Компанією як кредитором обмежується сплатою розміру пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат у сумі 11 000,00 грн.

Відповідно до статей 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Частинами першою, другою статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на день звернення Компанії до суду Підприємство погасило заборгованість за Договором купівлі-продажу. Однак оплата Підприємством отриманого за Договором купівлі-продажу Товару відбувалася з простроченням, у зв'язку з чим у Компанії, як кредитора, виникло право на нарахування пені, штрафу, інфляційних втрат та процентів річних.

Доводи Підприємства про те, що: ані первісний, ані наступні кредитори не повідомляли його про укладення договорів щодо відступлення прав вимоги та переходу прав кредитора до інших осіб; будь-яких вимог про сплату боргу на його адресу не надходило; у зобов'язанні не визначено строк, протягом якого боржник має задовольнити вимогу кредитора, а тому згідно із статтями 517, 530 ЦК України порушення прав Компанії не відбулося, були відхилені апеляційним судом, оскільки відповідно до статей 516, 517 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

З наведеного вбачається, що згода боржника (Підприємства) на заміну кредитора законом не вимагається. Право боржника не виконувати свого обов'язку новому кредитору пов'язується з наданням боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Статтею 518 Ц України передбачено, що боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

На порушення наведеної норми права Підприємством не надано суду заперечень проти вимог первісного кредитора.

Що ж до посилань на те, що Підприємство не отримувало вимог від Компанії про погашення боргу, а тому права Компанії не є порушеними зі сторони Підприємства, то апеляційним судом встановлено, що відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно з пунктом 4.1 Договору поруки у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що Компанія могла звернутись з відповідною вимогою як до Підприємства, так і до Товариства.

Судом апеляційної інстанції також були відхилені посилання Підприємства на те, що Договір поруки, укладений Компанією та Товариством, є фіктивним, спрямованим на зміну підсудності справи та неповідомлення Підприємства про стягнення з нього коштів, у зв'язку з чим воно просило визнати вказаний договір недійсним, оскільки загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України та статтями 207, 208 ГК України.

Відповідно до частини першої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із статтею 215 ЦК України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним.

Судами встановлено, що Компанія як кредитор зверталась з відповідними вимогами про виконання зобов'язань до Товариства як поручителя.

Наведене свідчить про те, що Компанією як стороною Договору поруки вчинялися дії щодо його виконання, тобто вчинялись дії для досягнення правового результату названого правочину, а відтак він не може вважатися фіктивним.

Що ж до тверджень Підприємства про те, що одночасне стягнення штрафу та пені не відповідає положенням статті 61 Конституції України, то судом апеляційної інстанції зазначено, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12.

Що ж до доводів Підприємства про те, що воно не було повідомлене про розгляд даної справи, то, відхиляючи такі доводи, суд апеляційної інстанції встановив, що у матеріалах справи наявні належні докази надіслання на адресу Підприємства як позовної заяви з усіма доданими до неї документами, так і ухвал суду: про порушення провадження у справі; про відкладення розгляду справи за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України, а саме: 64031, Харківська область, Кегичівський район, село Андріївка. Також у матеріалах справи наявні докази надіслання Підприємству заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Посилання Підприємства на те, що судами було безпідставно стягнуто на користь Компанії судові витрати на оплату послуг адвоката, були предметом розгляду судів попередніх інстанцій та ними відхилені, оскільки витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи у господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017).

Відповідно до частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката у порядку, визначеному Законом України "Про адвокатуру ", а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Водночас судами встановлено, що у матеріалах справи наявні договір від 25.03.2013 № 25-31/03 про надання адвокатських послуг (правової допомоги), акт прийому-передачі документів від 25.03.2013, додаткова угода від 01.10.2015 № 1 до договору про надання адвокатських послуг, акт прийому-передачі документів від 01.10.2015, Акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 12.07.2017 на суму 1 000,00 грн., платіжне доручення від 29.03.2013 № 241, копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката на ім'я ОСОБА_6.

За умовами договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) виконавець (адвокат ОСОБА_6), зокрема, зобов'язався надати замовнику (Компанії) правову допомогу щодо аналізу правовідносин між замовником та Підприємством (боржником), які виникли на підставі Договору купівлі-продажу та Угоди від 02.07.2012, надання консультацій з приводу можливого та законодавчо доцільного стягнення із боржника обрахованого відповідно до норм чинного законодавства України розміру пені, 30% річних, штрафу та інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником перед замовником зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару на підставі Договору від 02.07.2012 та Угоди від 02.07.2012, підготовки та написання від імені замовника до господарського суду відповідної позовної заяви, представництва інтересів замовника у суді під час розгляду судової справи за поданим позовом, здійснення інших процесуальних заходів, направлених на виконання умов та обов'язків виконавця за даним договором. Розмір оплати послуг виконавця (гонорар) за даним договором становить 1 000,00 грн.

Таким чином, суди дійшли висновку, що Компанією надано належні докази на підтвердження того, що ним було здійснено оплату коштів за отримання послуг саме адвоката, і тому судами було розподілено відповідні витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

Посилання Підприємства на те, що перебіг позовної давності за заявленими позивачем вимогами розпочався 02.11.2009 і на дату звернення Компанії до суду вона сплинула, а його посилання на пункт 8.3 Договору купівлі-продажу є безпідставними, були відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки відповідно до статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.3 Договору купівлі-продажу сторони, відповідно до статті 259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п'ять років з моменту підписання даного договору. Крім цього, сторони відповідно до статті 232 ГК України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором здійснюється протягом п'яти років.

Відповідно до статей 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 628, 629 ЦК України).

Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому апеляційним господарським судом встановлено, що Договір купівлі-продажу, укладений товариством з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" та Підприємством, виконувався сторонами даного правочину, жодних зауважень (заперечень) щодо недійсності названого договору повністю чи в якійсь його частині, зокрема пункту 8.3, суду не надано. Крім того, Договір купівлі-продажу був виконаний товариством з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро" у частині поставки (продажу) товару та Підприємством у частині оплати вартості цього товару.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, укладаючи Договір купівлі-продажу, сторони цього правочину погодили всі його істотні умови, зокрема, й відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов договору та збільшення позовної давності, а тому відсутні підстави для невиконання Підприємством свого обов'язку зі сплати відповідних нарахувань за неналежне виконання Договору купівлі-продажу відсутні.

Однак Касаційний господарський суд не може погодитись з висновком суду апеляційної інстанції щодо заяви Товариства про застосування позовної давності, оскільки апеляційний суд, відхиляючи вказану заяву, зазначив, що у пункті 8.3 Договору купівлі-продажу сторони відповідно до статті 259 ЦК України домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п'ять років з моменту підписання даного договору. Крім цього, сторони відповідно до статті 232 ГК України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором здійснюється протягом п'яти років. Таким чином, укладаючи Договір купівлі-продажу, сторони цього правочину погодили всі його істотні умови, зокрема, й відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов договору та збільшення позовної давності. Доказів, які б свідчили про протилежне, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для невиконання Товариством обов'язку зі сплати відповідних нарахувань за неналежне виконання Договору купівлі-продажу.

При цьому судом апеляційної інстанції не встановлювалась дата початку та закінчення перебігу позовної давності для кожного з відповідачів.

Так, судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки пункту 8.3 Договору купівлі-продажу, яким передбачено, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п'ять років з моменту підписання даного договору та доводам Товариства, викладених у апеляційній скарзі, в яких воно посилається на початок перебігу строку позовної давності з 02.11.2009.

Водночас у матеріалах справи наявна вимога Компанії, з якою вона зверталась до Товариства (поручитель) щодо виконання зобов'язань, які не виконані Підприємством, та відповідь на вказану вимогу, в якій Товариство погодилось виконати зобов'язання.

Також у матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення вказаної вимоги Підприємству (боржник) та докази відповіді Підприємства на таку вимогу. Тобто судом не встановлювалось, чи переривалася позовна давність щодо кожного з відповідачів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, надаючи правову оцінку заяві Товариства про застосування позовної давності, не здійснив належної оцінки всіх доказів у справі, які підлягають дослідженню при вирішенні даного питання.

Крім того, Касаційний господарський суд зазначає, що відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Разом з тим Касаційний господарський суд не може погодитись з висновком суду апеляційної інстанції, викладеним щодо відхилення доводів Підприємства про неотримання ним вимог від Компанії про погашення боргу, а тому права Компанії не є порушеними зі сторони Підприємства, - оскільки апеляційним судом залишено поза увагою, що Угода від 26.01.2011, Угода від 02.07.2012 та Договір поруки були укладені без повідомлення Підприємства (як це було встановлено судами попередніх інстанцій), тобто Підприємство не було обізнане про заміну кредитора у зобов'язанні, яке ним було виконане за рішенням суду, а тому у даному випадку суду необхідно було встановити, чи зверталась Компанія до Підприємства з вимогою про погашення заборгованості, що є повідомленням Підприємства про наявність порушеного права Компанії, у зв'язку з чим у Підприємства може виникнути обов'язок зі сплати боргу.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції

Зважаючи на викладене та те, що порушення норм права було допущено судом апеляційної інстанції, постанова у справі підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати наведене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені в даній постанові, об'єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 ГПК України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Андріївка" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 у справі № 911/1967/17 скасувати.

Справу № 911/1967/17 передати на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков

Суддя В. Селіваненко