Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/13072/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 (Агрикова О.В., Жук Г.А., Чорногуз М.Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2017 (Підченко Ю.О.) у справі №910/13072/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Арсенал Лайф" про відшкодування заборгованості 405 910,15 грн

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Платинум Банк" (далі - Позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Арсенал Лайф" (далі - Відповідач) про відшкодування заборгованості по виплаті винагороди в сумі 405 510, 04 грн та 4 400, 11 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Відповідач не сплатив суми винагороди відповідно до умов договору доручення № 01102014-1/Д від 01.10.2014 за листопад та грудень 2016 року, в результаті чого у Відповідача виникла заборгованість.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2017 у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду мотивоване тим, що Позивачем не доведено факту надання Відповідачеві агентських послуг за договором доручення №01102014-1/Д від 01.10.2014, а наданий до матеріалів справи акт № 16 від 22.07.2017 підписаний лише Позивачем, складений після шести місяців звітного періоду і докази його надіслання Відповідачу відсутні.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2017 залишено без змін з тих же підстав.

Позивач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статей 526, 1000, 1002 ЦК України, статті 15 Закону України "Про страхування".

Відзив на касаційну скаргу Відповідач не надав, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2017 у даній справі у касаційному порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між Позивачем (Повірений) та Відповідачем (Довіритель) 01.10.2014 укладено договір доручення № 01102014-1/Д, за умовами якого Повірений зобов'язався надавати Довірителю агентські послуги (Послуги), пов'язані з реалізацією страхових продуктів, відповідно до програм страхування Довірителя, визначених в додатку №1 до цього договору.

Відповідно до пункту 2.2 договору Довіритель зобов'язався сплачувати Повіреному винагороду за надання ним послуг на умовах цього договору (Винагорода).

Повірений зобов'язався звітувати перед Довірителем про укладені договори страхування в спосіб та порядку, визначені пунктами 4.2.1, 4.2.1.2, 4.1.4 договору.

Згідно з пунктом 5.2.1 договору (в редакції договору про внесення змін №1 до договору доручення) за надання послуг, передбачених цим договором, Довіритель сплачує Повіреному винагороду згідно умов цього договору, у розмірі, що встановлюється, як певний відсоток, визначений у додатку №1 до цього договору, від сум сплачених страхувальниками та отриманих Довірителем у звітному періоді страхових платежів, відповідно до укладених за посередництвом Повіреного договорів страхування та розраховується від різниці між сумою страхових платежів, які фактично надійшли на рахунок Довірителя за укладеними повіреним протягом звітного місяця договорами страхування, та сумою страхових платежів, повернутих страхувальникам протягом звітного місяця, за укладеними Повіреним договорами страхування, що були достроково припинені.

Пунктом 5.2.2 договору визначено порядок, в якому здійснюється розрахунок і сплата Довірителем Винагороди на користь Повіреного. Зокрема, щомісяця не пізніше 2 (другого) робочого дня місяця, наступного за днем отримання в електронному вигляді Довірителем щомісячного звіту від повіреного, за відсутності заперечень щодо даних, викладених у щомісячному звіті, довіритель складає у двох примірниках акти наданих послуг за формою, викладеною у додатку № 3 до договору окремо до кожного отриманого щомісячного звіту за видами страхування відповідно до додатку №1, та надсилає акти на електронну адресу відповідальної особи Повіреного (перелік електронних адрес повірений надсилає на електронну адресу Довірителя протягом 5 робочих днів з моменту укладання цього договору) (пункт 5.2.2.3 договору); за відсутності зауважень до актів повірений надсилає довірителю підписані і скріплені печаткою оригінали 2 (двох) примірників актів (пункт 5.2.2.5 договору); протягом 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів, Довіритель надсилає акти на адресу Повіреного по 1 (одному) примірнику, що підписані та скріплені печатками сторін (пункт 5.2.2.6); Довіритель зобов'язаний здійснити оплату винагороди на користь Повіреного у розмірах, вказаних в актах, протягом 5 робочих днів (термін оплати винагороди може змінюватись за згодою Сторін) з дати отримання підписаних з боку Повіреного актів, шляхом безготівкового перерахування відповідних сум винагороди на рахунок Повіреного, що зазначені в акті (додаток №3 до Договору) (пункт 5.2.2.7 договору).

Господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Позивачем, як доказ належного виконання своїх зобов'язань за договором № 01102014-1/Д, до матеріалів справи додано акт наданих послуг № 16 від 22.07.2017 за період з 01.12.2016 по 31.12.2016 про надання за звітний період послуг згідно пункту 2.1 договору на загальну суму 401510,04 грн, проте, як стверджує Позивач, Відповідач зобов'язань за договором з перерахування суми винагороди не виконав, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення винагороди в сумі 401510,04 грн та пені в сумі 4 400, 11 грн за несвоєчасне виконання зобов'язань.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (статті 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (стаття 525 ЦК України).

Статтею 1000 ЦК України встановлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Дослідивши матеріали справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведення Позивачем факту надання Відповідачеві агентських послуг за договором доручення №01102014-1/Д. Так, судами встановлено, що статтями 4 та 5 договору саме на Позивача покладено обов'язок надсилати щомісячні звіти Відповідачу, а Відповідач, в свою чергу, за відсутності зауважень і заперечень, підписує їх і вже на підставі підписаних звітів складає та направляє на електрону адресу Позивача для підписання підготовлений акт наданих послуг, що й є підставою для сплати комісійної винагороди. При цьому, як з'ясували суди першої та апеляційної інстанцій, в матеріалах справи відсутні докази надсилання Позивачем щомісячних звітів.

Надавши оцінку акту наданих послуг № 16 від 22.07.2017 за період з 01.12.2016 по 31.12.2016 суди зазначили, що він не може бути взятий до уваги як належний доказ на підтвердження факту надання Відповідачеві послуг, оскільки підписаний та завірений печаткою лише Позивача, складений після шести місяців звітного періоду. До того ж, відсутні докази його надіслання Відповідачу, тоді, як пунктами 4.1.4 та 9.1 договору передбачено надсилання всіх повідомлень та документів рекомендованим письмом з повідомленням про вручення поштового відправлення, що Позивачем не було зроблено, про що вірно зазначив суд апеляційної інстанції.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки Позивачем не доведено факту надання Відповідачеві агентських послуг за договором доручення № 01102014-1/Д, в зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення з Відповідача боргу та, відповідно, пені.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми статей 526, 1000, 1002 ЦК України, статті 15 Закону України "Про страхування" колегією суддів відхиляється, оскільки судами попередніх інстанцій повно та всебічно досліджено фактичні обставини справи, здійснено перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосовано законодавство під час розгляду справи.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2017 у справі №910/13072/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.