Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 925/823/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

за участю представників:

Фізичної особи - підприємця Білоброва Сергія Миколайовича - Білобров С.М., адвокат Ручка О.А.,

Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Спец Хім Агро" - адвокат Андрієнко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Хім Агро" на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.08.2017 (Скиба Г.М.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 (Зубець Л.П., Мартюк А.І., Алданова С.О.) у справі № 925/823/17

за позовом Фізичної особи - підприємця Білоброва Сергія Миколайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Спец Хім Агро" про розірвання договору оренди та стягнення 906 915,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець Білобров Сергій Миколайович (далі - Позивач) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Хім Агро" (далі - Відповідач) про розірвання договору оренди нежитлових приміщень та обладнання №1-2015 від 01.05.2015 та стягнення 757060,00 грн основного боргу, 78069,65 грн пені, 58211,59 грн інфляційних втрат та 13573,96 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням Відповідачем умов укладеного між сторонами договору від 01.05.2015 в частині неповної сплати орендних платежів за період лютий-березень 2016 року та несплати орендної плати за період з травня 2016 року по травень 2017 року, що є підставою для стягнення суми основного боргу, пені, інфляційних втрат, 3% річних, а також розірвання договору.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.08.2017 позовні вимоги задоволено повністю. Рішення суду мотивоване тим, що Відповідачем не доведено дотримання порядку і строків внесення орендної плати за спірним договором в періоди, визначені у позові, а тому має місце прострочення Відповідача, внаслідок чого виникла заборгованість, яка документально підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню в повному обсязі; задоволенню також підлягають заявлені до стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних. Позовна вимога про розірвання договору від 01.05.2015 також підлягає задоволенню з огляду на доведеність наявності заборгованості Відповідача з орендної плати, зміст пункту 5.2 договору та вимоги статті 188, 291 ГК України, статті 651 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 рішення Господарського суду Черкаської області від 01.08.2017 залишено без змін з тих же підстав. Суд відхилив прохання апеляційної скарги Відповідача про застосування пункту 1 статті 83 ГПК України та визнання частково недійсним договору від 01.05.2015, оскільки порушуючи питання про часткову недійсність договору, Відповідачем не зазначено підстави, з якими законодавство пов'язує недійсність правочинів, та конкретну частину (пункт) договору, яку він просить визнати недійсною. При цьому суд врахував, що матеріалами справи доведено, що спірний договір є укладеним та таким, що виконувався як орендодавцем, так і орендарем.

Відповідач подав касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Також, Відповідач просить скористатись правом, передбаченим пунктом 1 статті 83 ГПК України та ухвалити рішення, яким визнати частково недійсним договір № 1-2015 від 01.05.2015 як такий, що не відповідає законодавству України.

В касаційній скарзі Відповідач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій, посилаючись на те, що судами не досліджено та не прийнято до уваги, що акт прийому-передачі від 05.05.2015 та додаткові угоди до договору № 10 та № 12 директором Відповідача не підписувались; судами відмовлено в задоволенні про призначення у справі фізико-хімічної експертизи для визначення давності зазначених документів, з метою встановлення часу їх підписання; судами не досліджувались оригінал спірного договору, його належним чином завірена копія, документи, які засвідчують право власності, користування чи розпорядження нерухомим майном; Позивачем було приховано, що спірний договір є договором суборенди, а не оренди і що орендовані нежитлові приміщення перебувають під арештом; Позивач неодноразово чинив перешкоди в користуванні нежитловими приміщеннями, що може бути підтверджено показами свідків та відповідями на адвокатські запити. Такими діями Позивача були перешкоди в доступі до приміщення та безпідставне відключення електроенергії.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу Відповідача, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій у даній справі без змін з тих підстав, що вимога скаржника застосувати норму пункту 1 статті 83 ГПК України виходить за межі розгляду справи в суді касаційної інстанції; Відповідач безпідставно посилається на те, що при укладенні спірного договору він не був обізнаний про дійсного власника майна, оскільки Відповідачу було відомо, що власником орендованого майна є ОСОБА_1., про що зазначено в пункті 1.2 договору від 01.05.2015; доводи скаржника щодо арешту майна, що впливає на обсяг прав та обов'язків Відповідача, є безпідставними, оскільки арешт стосується виключно власника майна, а не відносин між Позивачем та Відповідачем і зазначені обставини не впливають та обов'язок Відповідача належно виконувати умови договору в частині своєчасної сплати в повному обсязі орендної плати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) 01.05.2015 укладено договір №1-2015 оренди нежитлових приміщень та обладнання, за умовами якого Орендодавець зобов'язався передати Орендареві в строкове платне користування нежитлові виробничі приміщення разом з обладнанням, а саме: приміщення котельні площею 90,2 кв. м, приміщення цеху по виготовленню залізобетонних виробів площею 1688,9 кв. м, літера М в інвентарній справі №1624681, що розташовані за адресою: вул. Кірова, 1, м. Христинівка Черкаської області, загальною площею 1779 кв.м., а Орендар зобов'язався прийняти це майно, своєчасно сплачувати орендну плату та після припинення цього договору повернути орендоване майно Орендодавцеві в належному стані.

Порядок нарахування та сплати орендної плати визначений розділом 3 договору, зокрема, Орендар за користування орендованим майном сплачує орендну плату; розмір місячної орендної плати становить 50000,00 грн; розмір місячної орендної плати може змінюватися у зв'язку з інфляційними та іншими процесами.

У разі прострочення сплати орендної плати Орендар зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення (п.4.3 договору).

Пунктом 5.2, договору визначено, що договір може бути достроково розірваний за ініціативою Орендодавця, якщо Орендар не сплачує орендну плату більше одного місяця.

Сторонами 22.02.2016 та 20.04.2016 укладено додаткові угоди № 10 та № 12 відповідно до яких внесено зміни до пункту 3.1.1 договору щодо розміру орендної плати (за лютий 2016 року - 55550,00 грн, без ПДВ - 20% та за квітень 2016 року - 51510,00 грн, без ПДВ - 20%).

Як дослідили попередні судові інстанції, Відповідачем неналежним чином виконувались умови договору в частині повної та своєчасної сплати орендної плати. За лютий та березень 2016 року Відповідач лише частково здійснив оплату орендних платежів, а з квітня 2016 року орендна плата взагалі не сплачувалася, внаслідок чого у Відповідача утворилась заборгованість перед Позивачем в сумі 757060,00 грн. Крім того, Позивачем нараховано 78069,65 грн пені, 58211,59 грн інфляційних втрат та 13573,96 грн 3% річних. Крім того, Позивач просив розірвати договір №1-2015.

За змістом положень статей 626, 627 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (абз. 1 ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Встановивши неналежне виконання Відповідачем умов договору №1-2015 та наявність підстав для стягнення заборгованості з орендної плати за період з лютого 2016 року по травень 2017 року, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 757060,00 грн основного боргу. Також, суди, перевіривши розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, заявлені Позивачем, з урахуванням вимог статей 549, 625 Цивільного кодексу України, статті 230, частини 6 статті 232 Господарського кодексу України обґрунтовано задовольнили позовні вимоги також і в частині стягнення 78069,65 грн пені, 58211,59 грн інфляційних втрат та 13573,96 грн 3% річних.

Стосовно позовної вимоги про розірвання договору №1-2015, господарські суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи зазначену вимогу Позивача, виходили з положень статей 188, 291 Господарського кодексу України, статті 651 Цивільного кодексу України та врахували, що матеріалами справи доведено прострочення здійснення Відповідачем сплати орендних платежів більш як на 1 місяць, що відповідно до пункту 5.2 договору є підставою для його розірвання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили фактичні обставини справи, здійснили перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосували законодавство під час розгляду справи.

Посилання Відповідача в касаційній скарзі на те, що судами не досліджено та не прийнято до уваги, що акт прийому-передачі об'єкта оренди від 05.05.2015 та додаткові угоди до договору № 10 та № 12 директором Відповідача не підписувались, а заявлене Відповідачем клопотання про призначення у справі фізико-хімічної експертизи для визначення давності зазначених документів, з метою встановлення часу їх підписання, відхилене судом першої інстанції, колегією суддів не приймаються, оскільки експертиза у справі призначається в разі її дійсної необхідності.

Водночас, судом апеляційної інстанції розглянуто клопотання Відповідача про застосування судом пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) та визнання частково недійсним договору №1-2015 від 01.05.2015, як такий, що не відповідає законодавству України. Апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи звернув увагу, що договір №1-2015 є укладеним та таким, що виконувався сторонами; докази оспорення Відповідачем як самого договору №1-2015 від 01.05.2015, так і додаткових угод до нього суду не надано. При цьому, як вказав суд другої інстанції, порушуючи питання про часткову недійсність договору №1-2015, Відповідач не зазначив ані підстав, з якими законодавство пов'язує недійсність правочину, ані конкретну частину (пункт) договору №1-2015, яку він просить визнати недійсною, з огляду на що, суд не знайшов передумов для визнання договору №1-2015 від 01.05.2015 недійсним.

Посилання скаржника в касаційній скарзі, що судами не досліджувались оригінал спірного договору, його належним чином завірена копія, документи, які засвідчують право власності, користування чи розпорядження нерухомим майном, колегією суддів відхиляються, оскільки під час розгляду справи судами були досліджені зазначені документи, про що здійснено мотивовані висновки, які викладені в текстах оскаржених рішення та постанови судів попередніх інстанцій.

Доводи скаржника, що Позивачем приховано, що спірний договір є договором суборенди, а не оренди і що орендовані нежитлові приміщення перебувають під арештом, колегією суддів не приймаються з огляду на вимоги статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції з 15.12.2017), оскільки такі доводи вже були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, їм дана належна оцінка.

Твердження Відповідача, що Позивач неодноразово чинив перешкоди в користуванні нежитловими приміщеннями, що може бути підтверджено показами свідків та відповідями на адвокатські запити, колегія суддів відхиляє, оскільки, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, в порушення норм статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017), Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували зазначені доводи Відповідача. При цьому, на стадії перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, скаржником надано відповіді на адвокатські запити, проте в порушення статті 101 Господарського процесуального кодексу України, не обґрунтовано причини їх ненадання до суду першої інстанції, а тому суд мотивовано відмовив в прийнятті зазначених документів як належних та допустимих доказів.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних рішення та постанови судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

Колегією суддів не може бути застосовано на прохання скаржника норми пункту1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017), оскільки це виходить за межі повноважень, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції від 15.12.2017).

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України (в редакції після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Хім Агро" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 01.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 у справі № 925/823/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.