Історія справи

Постанова КГС ВП від 20.05.2025 року у справі №906/57/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 906/57/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокурора - Галезник О. І.,

позивача - не з`явився,

відповідача - Мазуренко Т. С. (адвоката, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 (колегія суддів: Маціщук А. В. - головуючий, Василишин А. Р., Бучинська Г. Б.) у справі

за позовом керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Малинської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Малинівська"

про повернення земельних ділянок та винесення будівель та споруд із прибережної захисної смуги,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Керівник Коростенської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Малинської міської ради звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Малинівська" (далі - ТОВ "Агрофірма Малинівська"), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд:

- усунути перешкоди власнику - Малинській міській раді у користуванні та розпорядженні землею шляхом зобов`язання ТОВ "Агрофірма Малинівська" повернути земельну ділянку з кадастровим номером 1823485200:10:000:0096 площею 2,0000 га у комунальну власність та винести будівлі і споруди з прибережної захисної смуги;

- усунути перешкоди власнику - Малинській міській раді у користуванні та розпорядженні землею шляхом зобов`язання ТОВ "Агрофірма Малинівська" повернути земельну ділянку з кадастровим номером 1823485200:10:000:0097 площею 1,7432 га у комунальну власність та винести будівлі і споруди з прибережної захисної смуги;

- усунути перешкоди власнику - Малинській міській раді у користуванні та розпорядженні землею шляхом зобов`язання ТОВ "Агрофірма Малинівська" повернути земельну ділянку з кадастровим номером 1823485200:10:000:0098 площею 2,0000 га у комунальну власність та винести будівлі і споруди з прибережної захисної смуги.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор посилався на те, що відповідач незаконно використовує землі водного фонду, право власності на які відповідно до законодавства належить Малинській міській раді. Таке використання, за твердженням Прокурора, суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, закріпленим у статті 14 Конституції України та статті 5 Земельного кодексу України. Прокурор також зазначав, що ТОВ "Агрофірма Малинівська" використовує земельні ділянки, що включають прибережні захисні смуги і є землями водного фонду, на які поширюється особливий порядок використання та надання їх у користування; спірні земельні ділянки частково перебувають у межах ландшафтного заказника місцевого значення "Круча". Відтак, як зазначав Прокурор, спірні земельні ділянки не можуть перебувати у приватній власності, тому їх слід повернути Малинській міській раді та звільнити від будівель та споруд.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.10.2024 (суддя Кравець С. Г.) у справі № 906/57/24 позов Прокурора задоволено.

Вирішено усунути перешкоди власнику - Малинській міській раді у користуванні та розпорядженні землею в межах прибережної захисної смуги земельних ділянок шляхом зобов`язання ТОВ "Агрофірма Малинівська" повернути земельні ділянки з кадастровими номерами: 1823485200:10:000:0096 площею 2,0000 га, 1823485200:10:000:0097 площею 1,7432 га та 1823485200:10:000:0098 площею 2,0000 га у комунальну власність та винести будівлі і споруди з прибережної захисної смуги вказаних земельних ділянок.

2.2. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Прокурора, виходив із того, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 1823485200:10:000:0096 площею 2,0000 га, 1823485200:10:000:0097 площею 1,7432 га та 1823485200:10:000:0098 площею 2,0000 га частково накладаються на землі водного фонду; на них розміщені будівлі і споруди, які розташовані у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги р. Лумля. Суд першої інстанції також зазначив, що землі водного фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання, тому передача у приватну власність та подальше відчуження ТОВ "Агрофірма Малинівська" земельних ділянок частково за рахунок земель водного фонду разом із прибережною захисною смугою р. Лумля суперечить положенням Земельного та Водного кодексів України. Суд першої інстанції виснував, що повернення частини земельної ділянки неможливе у зв`язку з її сформованістю як єдиного об`єкта цивільних прав, тому зобов`язати відповідача повернути частину сформованої земельної ділянки на користь Малинської міської ради у такому випадку буде неправомірним, оскільки здійснити її поділ неможливо. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Прокурора про повернення спірних земельних ділянок позивачу є обґрунтованими.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Прокурора про винесення будівель і споруд із прибережної захисної смуги на земельних ділянках із кадастровими номерами: 1823485200:10:000:0096, площею 2,0000 га, 1823485200:10:000:0097 площею 1,7432 га та 1823485200:10:000:0098 площею 2,0000, виходив із того, що об`єкти, які знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим, проте непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають установленим режимам господарювання, підлягають винесенню із прибережних захисних смуг.

Суд першої інстанції також виснував, що оскільки позов пред`явлено Прокурором як негаторний із посиланням на статтю 391 Цивільного кодексу України, частину 2 статті 152 Земельного кодексу України, то неправомірне володіння відповідачем спірними земельними ділянками в частині прибережної захисної смуги р. Лумля має триваючий характер. Відтак суд першої інстанції зазначив, що строк позовної давності до таких вимог не може бути застосований.

2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 у справі № 906/57/24 рішення Господарського суду Житомирської області від 17.10.2024 скасоване. Ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову Прокурора відмовлено.

2.4. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Прокурора, виходив із того, що Прокурор не надав доказів на підтвердження того, що спірні земельні ділянки межують із водосховищем і повністю чи частково знаходяться в межах ландшафтного заказника місцевого значення "Круча". Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів перевірки використання спірних земельних ділянок органами Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, його територіальними органами чи виконавчими органами Малинської міської ради, які відповідно до статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" можуть здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності. Разом з тим суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Приватного (приватно-орендного) сільськогосподарського підприємства "Малинівське" загальною площею 5,7432 га та витягів із Державного земельного кадастру від 06.06.2023 спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 1823485200:10:000:0096, 1823485200:10:000:0097, 1823485200:10:000:0098 частково накладаються на прибережну захисну смугу.

Суд апеляційної інстанції також звернув увагу на те, що спірні земельні ділянки за основним цільовим призначенням належать до категорії земель сільськогосподарського призначення на підставі затвердженого Головним управлінням Держгеокадастру проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 17.03.2015 та від 11.06.2015, а Управління Держземагенства у Малинському районі внесло такі відомості про спірні земельні ділянки до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру від 29.01.2019. Натомість, як зазначив суд апеляційної інстанції, Прокурор не оскаржує рішення виконавчого органу про визначення категорії спірних земельних ділянок як земель сільськогосподарського призначення.

Суд апеляційної інстанції також зауважив, що Прокурор не заявляє позовні вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності земельних ділянок за відповідачем та про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що такі вимоги були би належним способом захисту права, оскільки скасування державної реєстрації права приватної власності зумовлює припинення речових прав на спірні земельні ділянки та одночасне скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок поновить права законного розпорядника спірних земельних ділянок у межах прибережної захисної смуги. Натомість, як зазначив суд апеляційної інстанції, повернення спірних земельних ділянок повністю у власність Малинської міської ради порушуватиме право приватної власності ТОВ "Агрофірма Малинівська" на частину земельних ділянок, які не входять до прибережної захисної смуги. Як виснував суд апеляційної інстанції, передача земельних ділянок у комунальну власність в інших частинах є безпідставною і оцінюється як надмірне втручання у право відповідача на мирне володіння майном, оскільки відповідач буде повністю позбавлений права користування земельними ділянками, які придбані ним за відплатними договорами купівлі-продажу від продавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибацький хутір" (далі - ТОВ "Рибацький хутір") і на яких розміщено його нерухоме майно (телятники, приміщення для запліднення, конюшня, комори тощо). Тобто, як зазначив суд апеляційної інстанції, земельні ділянки є необхідними для обслуговування приміщень і здійснення господарської діяльності.

Суд апеляційної інстанції виснував, що в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тих частин земельних ділянок, що перебувають у межах прибережної захисної смуги та накладаються на земельну ділянку, що знаходиться у власності ТОВ "Агрофірма "Малинівська". Тому повернення спірних земельних ділянок у теперішніх межах Малинській міській раді від відповідача, який набув їх на підставі відплатного договору, суд апеляційної інстанції оцінив як неправомірне.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що Прокурор у позовній заяві, зокрема, в її прохальній частині, чітко не визначає, на яких саме земельних ділянках, які конкретні споруди і будівлі розміщені, на його думку, у прибережній захисній смузі водного об`єкта на річці Лумля та мають бути винесені відповідачем за межі прибережної смуги. Як зазначив суд апеляційної інстанції, надані суду докази (протоколи огляду місця події, складені слідчими СВ ВП № 1 Коростенського РУП, що проведені на підставі матеріалів кримінального провадження № 12023060510000143 (самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці), акт Коростенського районного управління Головного управління Держспоживслужби в Житомирській області, складений за результатами проведення комісійного обстеження щодо додержання ТОВ "Агрофірма "Малинівська" вимог законодавства у сфері ветеринарної медицини) не містять відомостей про такі споруди і будівлі, розміщені у прибережній захисній смузі водного об`єкта. Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що йому не надані належні та допустимі докази, на підставі яких можна достовірно встановити обставини розміщення відповідачем конкретних будівель і споруд у прибережній захисній смузі. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що неконкретне формулювання позовної вимоги "винести будівлі і споруди з прибережної захисної смуги" без чіткого визначення таких будівель і споруд не дає суду можливості перевірити правомірність та обґрунтованість позовної вимоги, а в подальшому - утруднить виконання такого рішення суду. Отже, суд апеляційної інстанції визнав позовну вимогу Прокурора про винесення будівель і споруд з прибережної захисної смуги спірних земельних ділянок необґрунтованою, тому відмовив у її задоволенні.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 у справі № 906/57/24 та залишити в силі рішення Господарського суду Житомирської області від 17.10.2024 у справі № 906/57/24.

3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про незастосування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду:

- викладених у постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, відповідно до яких право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам;

- викладених у постановах від 19.01.2022 у справі № 363/2877/18, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, відповідно до яких зайняття земельних ділянок, зокрема, шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння цим майном, тому ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном;

- викладених у постановах від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 № 372/1684/14, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, відповідно до яких заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями), щодо яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, є неможливим;

- викладених у постановах від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, відповідно до яких заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 Земельного кодексу України. Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду;

- викладених у постановах від 23.05.2018 у справі № 310/5834/13-ц, від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14, від 15.10.2024 у справі № 921/504/20, відповідно до яких відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом, а надання у власність або користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахувань обмежень, зазначених у статті 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам цього Кодексу;

- викладених у постановах від 18.07.2022 у справі № 330/1009/19, від 21.02.2024 у справі №495/4980/21, відповідно до яких в Україні землі водного фонду є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання;

- викладених у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, відповідно до яких у спорах стосовно земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, держава, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству;

- викладених у постановах від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки водного фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом;

- викладених у постановах від 23.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 19.01.2022 у справі № 363/2877/18, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, відповідно до яких зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення земельних ділянок, треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника його володіння цими ділянками, тому ефективним способом захисту права є усунення перешкод у користуванні належним йому майном;

- викладених у постановах від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, відповідно до яких згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм;

- викладених у постанові від 22.06.2022 у справі № 676/1795/20, відповідно до яких ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру) від 23.10.2017 № 6-6624/14-17-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ; надано їй у власність земельну ділянку загальною площею 1,7432 га (кадастровий номер 1823485200:10:000:0097) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Малинського району, за межами населених пунктів Малинівської сільської ради.

4.2. Наказом ГУ Держгеокадастру від 23.10.2017 № 6-6622/14-17-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 ; надано йому у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 1823485200:10:000:0096) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Малинського району, за межами населених пунктів Малинівської сільської ради.

4.3. Наказом ГУ Держгеокадастру від 23.10.2017 №6-6621/14-17-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 ; надано їй у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 1823485200:10:000:0098) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Малинського району, за межами населених пунктів Малинівської сільської ради.

4.4. Відповідно до витягу НВ-1801720792015 від 11.06.2015 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на земельній ділянці з кадастровим номером 1823485200:10:000:0097 наявні сільськогосподарські будівлі і споруди.

4.5. Згідно з витягом НВ-1801720762015 від 11.06.2015 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на земельній ділянці з кадастровим номером 1823485200:10:000:0096 наявні сільськогосподарські будівлі і споруди.

4.6. Відповідно до витягу НВ-1801720802015 від 11.06.2015 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на земельній ділянці з кадастровим номером 1823485200:10:000:0098 наявні сільськогосподарські будівлі і споруди.

4.7. Крім того, у зазначених витягах містяться відомості про обмеження у використанні таких земельних ділянок, а саме: прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах.

4.8. 26.12.2017 між ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ "Рибацький хутір" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1823485200:10:000:0096 для ведення особистого селянського господарства.

4.9. 26.12.2017 між ОСОБА_3 (продавець) та ТОВ "Рибацький хутір" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1823485200:10:000:0098 для ведення особистого селянського господарства.

4.10. 16.03.2018 між ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ "Рибацький хутір" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1823485200:10:000:0097 для ведення особистого селянського господарства.

4.11. Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.12.2020 № 1548 ТОВ "Рибацький хутір" продало Приватному (приватно-орендному) сільськогосподарському підприємству "Малинівське" (ТОВ "Агрофірма Малинівська") об`єкти нерухомості, які розташовані на земельних ділянках з кадастровими номерами: 1823485200:10:000:0093, 1823485200:10:000:0094, 1823485200:10:000:0095, 1823485200:10:000:0096, 1823485200:10:000:0097, 1823485200:10:000:0098.

4.12. 02.12.2020 між ТОВ "Рибацький хутір" та Приватним (приватно-орендним) сільськогосподарським підприємством "Малинівське" (ТОВ "Агрофірма Малинівська") укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства № 1549 з кадастровими номерами: 1823485200:10:000:0093, 1823485200:10:000:0094, 1823485200:10:000:0095, 1823485200:10:000:0096, 1823485200:10:000:0097, 1823485200:10:000:0098. У договорі зазначено, що земельні ділянки продані разом із будівлями і спорудами (пункт 1.7 договору).

4.13. Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Приватному (приватно-орендному) сільськогосподарському підприємству "Малинівське" загальною площею 5,7432 га, з них для ведення особистого селянського господарства, розташованих у с. Лумля на території Малинської міської територіальної громади Коростенського району Житомирської області:

- на частину земельної ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства проходять межі охоронних зон, а саме: прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах площею 0,3141 га;

- на частину земельної ділянки площею 1,7432 га для ведення особистого селянського господарства проходять межі охоронних зон, а саме: прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах площею 1,3127 га;

- на частину земельної ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства проходять межі охоронних зон, а саме: прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах площею 0,9538 га.

4.14. Відповідно до витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку:

- земельна ділянка з кадастровим номером 1823485200:10:000:0096 має обмеження у використанні, вид обмеження - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах площею 0,3141 га; підстава - Водний кодекс України; строк дії - безстроково, а також вид обмеження - охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи площею 0,0438 га; підстава - Закон України "Про електроенергетику", постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил охорони електричних мереж", строк дії - безстроково;

- земельна ділянка з кадастровим номером 1823485200:10:000:0098 має обмеження у використанні, вид обмеження - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах площею 0,9538 га; підстава - Водний кодекс України; строк дії - безстроково;

- земельна ділянка з кадастровим номером 1823485200:10:000:0097 має обмеження у використанні, вид обмеження - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах площею має обмеження у використанні, вид обмеження - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах площею 1,3127 га; підстава - Водний кодекс України; строк дії - безстроково.

4.15. Суд першої інстанції зазначив, що частина вказаних земельних ділянок розташована в прибережній захисній смузі водойми річки Лумля.

4.16. Рішенням Житомирської обласної ради від 09.07.2019 № 1503 "Про утворення об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення" утворено на території Малинського району об`єкти природно-заповідного фонду місцевого значення, зокрема, ландшафтний заказник місцевого значення "Круча" площею 13,2 га, місцезнаходження якого - с. Лумля Малинський район, землекористувач / землевласник Малинівська сільська рада.

4.17. Досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12023060510000143, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.05.2023 за частиною 3 статті 197-1 Кримінального кодексу України, встановлено, що частина вказаних земельних ділянок розташована у прибережній захисній смузі водойми та використовується ТОВ "Агрофірма Малинівська" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з вирощування та утримання тварин (ферма), для досягнення мети чого у прибережній захисній смузі товариством збудовано нові будівлі і споруди.

4.18. Як зазначив суд першої інстанції, відповідно до протоколів огляду місця події від 06.05.2023 та від 19.05.2023 у с. Лумля виявлено, що в прибережній захисній смузі водосховища наявні новозбудовані навіс, бетонна конструкція та огорожа на відстані 2- 7 метрів до водойми. Згідно зі складеним до протоколу огляду місця події схематичним планом прибережної захисної смуги водного об`єкта на річці Лумля в с. Лумля Коростенського району виявлено, що в прибережній захисній смузі шириною 50 метрів від водного об`єкта збудовано навіс, бетонний паркан, яких при передачі земельної ділянки у власність не було.

4.19. Згідно з актом від 21.08.2023 № 16-01/104, складеним за результатами проведення комісійного обстеження щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері ветеринарної медицини ТОВ "Агрофірма Малинівська", на фермі в с. Лумля наявний літній табір для тварин на випасі, який розміщений за 11,7 м від краю водойми (відстань вимірювалася від електропастуха). Відстань від паркану господарства до водойми становить 12,2 м. Відстань від житлової забудови до паркану господарства - 25 м. Відстань до найближчого приміщення, де утримуються тварини, становить 90 м.

4.20. З інформації Державної екологічної інспекції від 06.10.2023 № 3539/2/1-05 за результатами обстеження встановлено, що по межі спірних земельних ділянок з боку водного об`єкта встановлено капітальну бетонну огорожу. При цьому між межею земельної ділянки з кадастровим номером 1823485200:10:000:0098 та урізом води водойми проведені роботи по облаштуванню насипу ґрунтосуміші на земельній ділянці розміром 55 м х 7,5 м, висота насипу становить від 1 м до 1,5 м. Також у прибережній смузі навпроти водойми встановлено тимчасову огорожу (з додатковим застосуванням "електропастуха"), що обмежує доступ до водойми.

4.21. Як зазначили суди, відповідно до наявних у справі документів встановлено факт відведення земельних ділянок з кадастровими номерами: 1823485200:10:000:0096, 1823485200:10:000:0097, 1823485200:10:000:0098 із прибережною захисною смугою об`єкта водного фонду (ставка) у приватну власність та використання земельної ділянки прибережної захисної смуги навколо водойми з порушеннями встановлених обмежень.

4.22. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для усунення перешкод Малинській міській раді шляхом зобов`язання ТОВ "Агрофірма Малинівська" повернути спірні земельні ділянки у комунальну власність та винести будівлі і споруди з прибережної захисної смуги.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Малинської міської ради про усунення перешкод Малинській міській раді шляхом зобов`язання ТОВ "Агрофірма Малинівська" повернути спірні земельні ділянки у комунальну власність та винести будівлі і споруди з прибережної захисної смуги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Агрофірма Малинівська" неправомірно використовує в господарських цілях земельні ділянки прибережної захисної смуги навколо водойми з порушенням встановлених обмежень та вимог законодавства. Водночас прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, на них поширюється особливий порядок використання та надання у користування.

5.4. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 19 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких виділяють, зокрема, землі водного фонду.

5.5. До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами (пункт "б" частини 1 стаття 58 Земельного кодексу України та стаття 4 Водного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).

5.6. Відповідно до пункту "ґ" частини 4 статті 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

5.7. Згідно із частинами 1, 2, 4 статті 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

5.8. Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги (частина 1 статті 60 Земельного кодексу України).

5.9. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61- 62 Земельного кодексу України, статті 89- 90 Водного кодексу України).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок використання та особливі вимоги щодо надання в користування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 сформульовано висновок про те, що оскільки прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, у цих смугах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

5.10. У спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, держава, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству. Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок, які набуваються лише згідно із законом (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

5.11. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 1823485200:10:000:0096, 1823485200:10:000:0097, 1823485200:10:000:0098 частково накладаються на прибережну захисну смугу.

5.12. Задовольняючи позов Прокурора, суд першої інстанції зазначив, що оскільки спірні земельні ділянки розташовані частково в межах прибережної захисної смуги р. Лумля та належать до земель водного фонду, то такі земельні ділянки не могли передаватися у власність з іншою метою, ніж визначена у частині 4 статті 59 Земельного кодексу України. Відтак, як зазначив суд першої інстанції, передача у приватну власність та подальше відчуження ТОВ "Агрофірма Малинівська" земельних ділянок частково за рахунок земель водного фонду разом із прибережною захисною смугою р. Лумля суперечить нормам Земельного кодексу України та Водного кодексу України.

5.13. Натомість суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Прокурора про повернення земельних ділянок у комунальну власність, виснував, що повернення спірних земельних ділянок повністю у власність Малинської міської ради порушуватиме право приватної власності ТОВ "Агрофірма Малинівська" на частину земельних ділянок, яка не входить до прибережної захисної смуги. Як зазначив суд апеляційної інстанції, передача земельної ділянки в іншій частині у комунальну власність, є безпідставною і оцінюється як надмірне втручання у право відповідача на мирне володіння майном, оскільки відповідач буде повністю позбавлений права користування земельними ділянками, які придбані ним за відплатними договорами купівлі-продажу, і на яких розміщено його нерухоме майно, тобто земельні ділянки є необхідними для обслуговування приміщень і здійснення господарської діяльності.

Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належним (правомірним) способом захисту може бути віндикаційний позов про витребування тих частин земельних ділянок, які перебувають в межах прибережної захисної смуги та накладаються на земельні ділянки, що знаходяться у власності ТОВ "Агрофірма "Малинівська".

5.14. Не погодившись із висновками, викладеними в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 у справі № 906/57/24, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.15. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Щодо належного способу захисту

5.16. Касаційна скарга з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована, зокрема, тим, що Прокурор обрав належний спосіб захисту порушеного права, оскільки, як зазначає скаржник, цивільний оборот земельних ділянок водного фонду є і був обмежений законодавчо, вказане стосується і земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах. Посилаючись на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також у постанові Верховного суду від 22.06.2022 у справі № 676/1795/20, скаржник стверджує, що в цьому випадку правильним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України до нинішнього власника земельної ділянки з метою усунення перешкод, які він створює власнику - Малинській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.

5.17. Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури також у касаційній скарзі посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 19.01.2022 у справі № 363/2877/18, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, відповідно до яких зайняття земельних ділянок шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння цим майном; у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

5.18. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

5.19. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

5.20. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, на яку посилається скаржник.

5.21. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

5.22. Колегія суддів установила, що відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, на які посилається скаржник, право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

5.23. В Україні землі водного фонду є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.07.2022 у справі № 330/1009/19, від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21, на які посилається заступник керівника Житомирської обласної прокуратури.

Тому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на яку посилається скаржник, звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству.

5.24. При цьому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 Земельного кодексу України, суперечить статтям 83, 84 цього Кодексу (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 310/5834/13-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, та в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21, на які посилається заступник керівника Житомирської обласної прокуратури).

5.25. Колегія суддів установила, що відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 № 372/1684/14, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на які посилається скаржник, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями), щодо яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, є неможливим.

5.26. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також у постанові Верховного суду від 22.06.2022 у справі № 676/1795/20, на які посилається скаржник, сформульовано висновок про те, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

5.27. З огляду на викладене, встановивши, що спірні земельні ділянки, передані у власність відповідача, розташовані в межах прибережної смуги та накладаються на земельні ділянки, що знаходяться у власності ТОВ "Агрофірма "Малинівська", апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, дійшов помилкового висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є вимога про витребування тих частин земельних ділянок, які перебувають у межах прибережної захисної смуги.

5.28. Відтак доводи скаржника про те, що у цьому випадку правильним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України до власника земельних ділянок з метою усунення перешкод, які він створює власнику - Малинській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду, є обгрунтованими. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з доводами заступника керівника Житомирської обласної прокуратури про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо належного способу захисту у спірних правовідносинах.

5.29. Отже, висновки суду апеляційної інстанції щодо неправильного способу захисту, обраного Прокурором, суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц а також у постанові Верховного суду від 22.06.2022 у справі № 676/1795/20, на які посилається скаржник.

Щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про повернення земельних ділянок

5.30. У справі, що розглядається, Прокурор просив, зокрема, повернути у комунальну власність земельні ділянки: площею 2,0000 га з кадастровим номером 1823485200:10:000:0096, площею 1,7432 га з кадастровим номером 1823485200:10:000:0097, площею 2,0000 га з кадастровим номером 1823485200:10:000:0098.

5.31. Суди попередніх інстанцій установили, що ГУ Держгеокадастру затвердило проекти землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_1 (земельну ділянку загальною площею 1,7432 га з кадастровим номером 1823485200:10:000:0097), ОСОБА_2 (земельну ділянку загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 1823485200:10:000:0096), ОСОБА_3 (земельну ділянку загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 1823485200:10:000:0098) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані на території Малинського району, за межами населених пунктів Малинівської сільської ради. В подальшому зазначені громадяни ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ) продали зазначені земельні ділянки ТОВ "Рибацький хутір". Водночас ТОВ "Рибацький хутір" відчужило спірні земельні ділянки та об`єкти нерухомості, які розташовані на цих земельних ділянках, Приватному (приватно-орендному) сільськогосподарському підприємству "Малинівське" (ТОВ "Агрофірма Малинівська"),.

5.32. Суди попередніх інстанцій також установили, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 1823485200:10:000:0096 площею 2,0000 га, 1823485200:10:000:0097 площею 1,7432 га та 1823485200:10:000:0098 площею 2,0000 га частково накладаються на земельну ділянку водного фонду, і на них розміщені будівлі і споруди, які розташовані у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги р. Лумля. Так, земельна ділянка з кадастровим номером 1823485200:10:000:0096 загальною площею 2,0000 га має часткове накладення площею 0,3141 га, земельна ділянка з кадастровим номером 1823485200:10:000:0097 загальною площею 1,7432 га має накладення 1,3127 га, земельна ділянка з кадастровим номером 1823485200:10:000:0098 загальною площею 2,0000 га має накладення 0,9538 га із прибережною захисною смугою.

5.33. Водночас Прокурор пред`явив вимогу про повернення у комунальну власність сформованих земельних ділянок, які були набуті відповідачем за цивільно-правовими угодами.

5.34. Колегія суддів зазначає, що повернення земельних ділянок як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 1823485200:10:000:0096 площею 2,0000 га, 1823485200:10:000:0097 площею 1,7432 га та 1823485200:10:000:0098 площею 2,0000 га площею 0,1259 га, оскільки така вимога може бути задоволена тільки щодо тієї частини земельних ділянок, що накладаються на прибережну захисну смугу. Відтак Прокурор повинен довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на прибережну захисну смугу.

5.35. За змістом частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі.

5.36. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка, що накладається, зокрема на прибережну захисну смугу, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі відповідно до статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр".

Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Близькі за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 та постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16.

5.37. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 звертала увагу на те, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору.

5.38. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, повернення спірних земельних ділянок в їх теперішніх межах призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ті частини земельних ділянок, які накладаються на прибережну захисну смугу, а й на ті частини земельних ділянок, які не є спірними, і правомірність набуття яких у власність відповідачем не ставиться під сумнів.

Відтак доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 363/2877/18, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19 (щодо належного способу захисту порушеного права держави внаслідок незаконного формування земельної ділянки за рахунок земель державного лісового фонду) є безпідставними, оскільки вимога про повернення спірних земельних ділянок як належний спосіб захисту у цій справі може розглядатися тільки щодо тієї частини земельних ділянок, що накладаються на прибережну захисну смугу. Тому суд апеляційної інстанції загалом дійшов правильних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог Прокурора про повернення земельних ділянок.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача винести будівлі і споруди з прибережної захисної смуги

5.39. Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури в касаційній скарзі зазначає, що відповідачем під час розгляду справи не заперечувався факт будівництва нових будівель і споруд (об`єктів нерухомості) на спірних земельних ділянках. При цьому, як стверджує скаржник, чинне законодавство не містить зобов`язань щодо оформлення дозвільних документів на будівництво парканів (огорож) та навісів. Тому заступник керівника Житомирської обласної прокуратури зазначає, що такі будівлі та споруди підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

5.40. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, відповідно до яких згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм,.

Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури в касаційній скарзі також посилається на те, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 сформульовано такий висновок:

"11.12. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31))".

5.41. Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Відповідно до частин 2, 3 цієї статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

5.42. Згідно зі статтею 61 Земельного кодексу України, статтею 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Отже, споруди та об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, які не відповідають встановленим режимам господарювання та не можуть експлуатуватись без порушення режиму, визначеного законодавством, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

5.43. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Прокурор у позовній заяві доводить, що в прибережній захисній смузі водного об`єкта на річці Лумля в с. Лумля, яка складає 50 м, збудовані навіс, бетонний паркан, огорожа, про які не зазначено у довідці з Державного земельного кадастру при передачі земельної ділянки у власність. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що, враховуючи вимоги статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр", внесення відомостей до Державного земельного кадастру про наявність на земельній ділянці навісу, бетонного паркану чи тимчасової огорожі "електропастух" не передбачається. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що Прокурор у позовній заяві, зокрема, у прохальній частині чітко не визначив, на яких саме земельних ділянках, які конкретні споруди і будівлі, розміщені, на його думку, у прибережній захисній смузі водного об`єкта на річці Лумля та мають бути винесені відповідачем за межі прибережної смуги. Як зазначив суд апеляційної інстанції, Прокурор не надав суду належних та допустимих доказів, на підставі яких можна достовірно встановити обставини розміщення відповідачем конкретних будівель і споруд у прибережній захисній смузі.

При цьому, як зазначив суд апеляційної інстанції, неконкретне формулювання позовної вимоги "винести будівлі і споруди з прибережної захисної смуги" без чіткого визначення таких будівель і споруд не дає суду можливості перевірити правомірність та обґрунтованість позовної вимоги, а в подальшому - утруднить виконання такого рішення суду. Суд апеляційної інстанції виснував, що, вирішуючи спір по суті, суд не може самостійно конкретизувати позовну вимогу та визначати у резолютивній частині рішення об`єкти (конкретну будівлю або споруду), про які не зазначав позивач / Прокурор.

5.44. Колегія суддів зазначає, що неточне формулювання позовної вимоги не є самостійною підставою для відмови в позові. При вирішенні справи по суті заявлених позовних вимог суд має встановлювати зміст позовних вимог та уникати суто формального підходу в оцінці заявлених стороною підстав, обраних формулювань, обставин справи та правильного вирішення справи по суті. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 522/11935/20.

5.45. Водночас однією із засад (принципів) господарського судочинства є принцип диспозитивності (пункт 5 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України). За змістом частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

5.46. Суд не може вийти за межі позовних вимог та самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Зазначений правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 760/23795/14.

5.47. У постанові від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20 Верховний Суд зазначив про те, що принцип "jura novit curia", з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.

5.48. Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини "Гусєв проти України" від 14.01.2021 (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж унаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.

5.49. Отже, застосування принципу jura novit curia не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. За таких умов слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.05.2024 у справі № 369/2869/22, від 11.07.2024 у справі № 916/2946/21(916/5207/23).

5.50. У справі, що розглядається, Прокурор не зазначив, які конкретні будівлі та споруди у прибережній захисній смузі слід винести, натомість суд не може самостійно конкретизувати позовну вимогу та визначати у резолютивній частині рішення об`єкти (конкретну будівлю або споруду), про які не зазначав позивач. Відтак у цьому випадку мова йде не про неправильну юридичну кваліфікацію позивачем спірних правовідносин, а про невизначеність та недоведеність вимог Прокурора про винесення будівель і споруд із прибережної захисної смуги. Тому доводи скаржника про незастосування судом апеляційної інстанції принципу jura novit curia та неврахування зазначених висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, є необґрунтованими.

5.51. За наведених обставин колегія суддів вважає, що визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, під час касаційного провадження у справі № 906/57/24 частково підтвердилися.

5.52. Оскільки висновки суду апеляційної інстанції щодо неправильного способу захисту, обраного Прокурором, суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц а також у постанові Верховного суду від 22.06.2022 у справі № 676/1795/20, на які посилається скаржник, то мотивувальну частину оскаржуваної постанови належить змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

5.53. Водночас оскільки суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків щодо відмови у задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Малинської міської ради до ТОВ "Агрофірма Малинівська" про повернення земельних ділянок та винесення будівель та споруд із прибережної захисної смуги, то в решті оскаржувану постанову слід залишити без змін.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

6.3. Згідно із частиною 1 статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

6.4. З урахуванням викладеного, оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувану постанову - змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.

7. Судові витрати

З огляду на висновок про зміну мотивувальної частини оскаржуваної постанови із залишенням без змін її резолютивної частини відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 у справі № 906/57/24 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 у справі № 906/57/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак