Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.02.2019 року у справі №905/1135/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 905/1135/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Студенець В.І., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - 1 -не з'явився,

- 2 -не з'явився,

прокуратури - Попенка О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу виконавчого комітету Вугледарської міської ради,

на рішення Господарського суду Донецької області

(суддя - Чернова О.В.)

від 04.10.2018,

та постанову Східного апеляційного господарського суду

(головуючий - Терещенко О.І., судді - Слободін М.М., Хачатрян В.С.)

від 02.01.2019,

за позовом заступника керівника Волноваської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Вугледарської міської ради,

до 1) виконавчого комітету Вугледарської міської ради, 2) комунального підприємства «Благоустрій» Вугледарської міської ради»,

про визнання недійсними рішення тендерного комітету виконавчого комітету Вугледарської міської ради про визнання переможця переговорної процедури комунального підприємства «Благоустрій» Вугледарської міської ради» про закупівлю послуг з придбання та підмітання вулиць № б/н від 16.01.2018, договору про закупівлю послуг № 14 від 29.01.2018 та додаткової угоди до договору № 1 від 27.04.2018,

В С Т А Н О В И В:

у червні 2018 року заступник керівника Волноваської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Вугледарської міської ради звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом про визнання недійсними рішення тендерного комітету виконавчого комітету Вугледарської міської ради про визнання переможця переговорної процедури комунального підприємства «Благоустрій» Вугледарської міської ради» про закупівлю послуг з придбання та підмітання вулиць № б/н від 16.01.2018, договору про закупівлю послуг № 14 від 29.01.2018 та додаткової угоди до договору № 1 від 27.04.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про визначення переможця переговорної процедури і укладений на підставі цього рішення договір № 14 про закупівлю послуг щодо благоустрою території м. Вугледар Донецької області та додаткова угода № 1 від 27.04.2018 прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, ст. ст. 3, 35 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому є недійсними.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 04.10.2018, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.01.2019, позов задоволено.

Визнано недійсними рішення тендерного комітету виконавчого комітету Вугледарської міської ради про визначення переможця переговорної процедури КП «Благоустрій» Вугледарської міської ради» про закупівлю послуг з придбання та підмітання вулиць № б/н від 16.01.2018, договір про закупівлю послуг № 14 від 29.01.2018 та додаткову угоду до договору № 1 від 27.04.2018, укладені між виконавчим комітетом Вугледарської міської ради та комунальним підприємством «Благоустрій» Вугледарської міської ради».

22.01.2019 виконавчий комітет Вугледарської міської ради подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду Донецької області від 04.10.2018 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.01.2019, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення.

Підставами для скасування судових рішень зазначає те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, Закони України «Про публічні закупівлі», «;Про благоустрій населених пунктів», «;Про місцеве самоврядування в Україні» (щодо основних завдань та повноважень органу місцевого самоврядування на території окремої визначеної адміністративно-територіальної одиниці), «Про прокуратуру» (щодо належного представництва прокурором інтересів держави). Посилається на те, що ст. 37 Закону України «Про публічні закупівлі» визначені випадки, в яких договір про закупівлю є недійсним, однак прокурор таких при укладенні оспорюваного правочину не довів, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним. На думку відповідача -1, захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Вказує і на те, що прокурором не було надано доказів нездійснення або неналежного здійснення суб'єктом владних повноважень, а саме Вугледарською міською радою, захисту інтересів держави в цьому випадку. Посилається на постанови Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 927/880/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 10.05.2018 у справі № 910/6814/17.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Як встановлено судами, 29.06.2016 рішенням Вугледарської міської ради № 7/5-13 «Про створення комунального підприємства з надання послуг з благоустрою та вивезення твердих побутових відходів» створено комунальне підприємство з надання послуг з благоустрою та вивезення твердих побутових відходів «Благоустрій» Вугледарської міської ради» і затверджено статут цього підприємства.

Відповідно до Статуту КП «Благоустрій» Вугледарської міської ради» власником і засновником підприємства є територіальна громада міста Вугледара Донецької області в особі Вугледарської міської ради.

Рішенням Вугледарської міської ради № 7/8-16 від 23.09.2016 «Про передачу функцій з утримання об'єктів благоустрою міста та надання послуг з вивезення твердих побутових відходів новоствореному комунальному підприємству «Благоустрій» Вугледарської міської ради» передано функції з утримання об'єктів благоустрою та надання послуг з вивезення твердих побутових відходів новоствореному комунальному підприємству «Благоустрій» Вугледарської міської ради». Визнано його підприємством з утримання об'єктів благоустрою комунальної власності у місті Вугледарі з 01.10.2016.

22.12.2017 рішенням Вугледарської міської ради № 7/25-16 «Про затвердження міської цільової програми «Благоустрій міста Вугледарська» на 2018 рік» затверджено міську цільову програму «Благоустрій міста Вугледарська» на 2018 рік», згідно з якою обсяг видатків на заходи з благоустрою території міста складає 3 200,0 тис. грн. Визначено, що джерелом фінансування міської цільової програми «Благоустрій міста Вугледарська» на 2018 рік» є міський бюджет в сумі 4 036,0 тис. грн.

11.01.2018 протоколом засідання тендерного комітету виконавчого комітету Вугледарської міської ради № 2 вирішено застосувати переговорну процедуру щодо закупівлі благоустрою території код ДК 021:2015:90610000-6 «Послуги з прибирання та підмітання вулиць».

Відповідно до оголошення про проведення закупівлі, опублікованого на веб - порталі уповноваженого органу з питань закупівлі «Prozzoro» за № UA-2018-01-16-003158-с, замовником є виконавчий комітет Вугледарської міської ради; предмет закупівлі - послуги з прибирання та підмітання вулиць; місце поставки товарів або місце виконання робіт чи надання послуг: 85670, Україна, Донецька обл., Вугледар, 30-річчя Перемоги, 16. Строк поставки товарів або місце виконання робіт чи надання послуг: « 31» грудня 2018 шляхом застосування переговорної процедури закупівлі.

16.01.2018 замовником оприлюднено повідомлення про намір укласти договір (під час застосування переговорної процедури) № UA-2018-01-16-003158-с з учасником - КП «Благоустрій» Вугледарської міської ради».

За результатами проведення переговорної процедури закупівлі, 29.01.2018 між КП «Благоустрій» Вугледарської міської ради» (виконавець) та виконавчим комітетом Вугледарської міської ради (замовник) було укладено договір про закупівлю послуг щодо благоустрою м. Вугледар Донецької області № 14, за умовами якого виконавець зобов'язувався надати замовнику послуги за ДК 021:2015:90610000-6 «послуги з прибирання та підмітання вулиць» території міста Вугледар Донецької області (згідно з додатку № 1) відповідно до діючих норм та стандартів, а замовник - прийняти та оплатити такі послуги.

Сума договору становить 3 200 000,00 грн з урахуванням ПДВ 20 % (п. 2.1 договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 27.04.2018).

За п. 2.2 договору сума договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Пунктом 7.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 27.04.2018) договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.07.2018, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановивши, що виконавчим комітетом Вугледарської міської ради було безпідставно проведено публічну закупівлю шляхом застосування переговорної процедури (за наявності конкуренції), чим порушено ст. 12, п. 2 ст. 35 Закону України "Про публічні закупівлі", визнав недійсними рішення тендерного комітету виконавчого комітету Вугледарської міської ради про визначення переможця переговорної процедури комунального підприємства «Благоустрій» Вугледарської міської ради» про закупівлю послуг з придбання та підмітання вулиць № б/н від 16.01.2018; договір про закупівлю послуг № 14 від 29.01.2018 та додаткову угоду до договору № 1 від 27.04.2018, укладені між виконавчим комітетом Вугледарської міської ради та КП «Благоустрій» Вугледарської міської ради» згідно з ст. ст. 203, 215 ЦК України. Вказали і на те, що при зверненні з цим позовом (за захистом інтересів держави) прокурором було дотримано вимог Закону України "Про прокуратуру", ГПК України.

Проте, повністю погодитися з такими висновками господарськими судів не можна з огляду на таке.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закон України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Так, згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

В контексті зазначеного судам слід враховувати, окрім іншого, і рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99.

Так, Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (неофіційний переклад): "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

(аналогічна правова позиція, викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме - має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Частиною 1 ст. 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частин 4 та 5 цієї статті Закону України "Про місцеве самоврядування" самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, передбачених цим та іншими законами.

Статтею 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначені повноваження, зокрема міських рад у сфері благоустрою населених пунктів.

Однак, господарськими судами не було належним чином досліджено у чому саме полягає завідомо суперечна інтересам держави та суспільства мета прийняття рішення тендерним комітетом та вчинення на підставі тендерного рішення спірного правочину та додаткової угоди, оскільки самі по собі посилання на порушення при укладенні спірних правочинів вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та невжиття зазначеними органами (Вугледарською міською радою) відповідних заходів щодо усунення порушень при використанні бюджетних коштів, не є безумовними правовими підставами для здійснення представництва в суді інтересів держави прокурором.

Також судами попередніх інстанцій належним чином не досліджувались і обставини щодо належності коштів (державного чи місцевого бюджету) з використанням яких була проведена така переговорна процедура закупівлі та порушення в такому разі саме "інтересів держави" при проведенні такої процедури та укладенні договору та додаткової угоди до нього.

Приймаючи рішення у справі судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки обставинам, які б свідчили про неналежне здійснення уповноваженими органами належних їм відповідних повноважень, а відповідно, і обґрунтованість прокурором наявності підстав для здійснення представництва; не з'ясовувалося, чи потребують захисту державні інтереси у цьому випадку, чи замінює прокурор у цьому судовому провадженні орган, уповноважений на виконання відповідних функцій, який не здійснює захисту або робить це неналежно.

Суди також не перевірили причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду, як і не з'ясували, чи вжито прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави.

Без належного дослідження і встановлення підставності звернення до суду прокурора в цьому випадку не можна прийняти рішення, яке відповідає вимогам ст. 236 ГПК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин судові рішення про задоволення позову підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно взяти до уваги вказане, належним чином дослідити наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, встановити наявність чи відсутність відповідного органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та причини, які перешкоджали захисту інтересів держави належним суб'єктом; належним чином встановити чи було звернення прокурора спрямоване на захист інтересів держави і задоволення суспільної потреби. В залежності від встановленого і відповідно до вимог закону прийняти рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.

Оскільки справа підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, то відповідно до вимог п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу виконавчого комітету Вугледарської міської ради задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Донецької області від 04 жовтня 2018 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02 січня 2019 року у справі за № 905/1135/18 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді В. Студенець

І. Ткач