Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.09.2019 року у справі №904/49/19
Ухвала ВП ВС від 24.10.2019 року у справі №904/49/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/49/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В. (головуючий), Бенедисюка І. М., і Селіваненка В. П.,

за участю секретаря судового засідання Шевчик О. Ю.,

учасників справи:

позивач - приватне акціонерне товариство "Компанія "Райз",

представник позивача - не з'явився,

відповідач - приватний виконавець Крайчинський Сергій Станіславович,

представник відповідача - не з'явився,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України",

представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Пистогова С. В, адвокат (за довіреністю від 28.08.2019 № 0001000/2063719),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з додатковою відповідальністю "Житлобуд-2",

представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз"

на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2019 (суддя Петренко Н. Е.) та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2019 (судді:

Широбокова Л. П. -головуючий, Подобєд І. М., Орєшкіна Е. В. )

за позовом приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" (далі - Компанія)

до приватного виконавця Крайчинського Сергія Станіславовича (далі - Виконавець)

про зобов'язання вчинити певні дії,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - Банк),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з додатковою відповідальністю "Житлобуд-2".

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

У зв'язку з перебуванням судді Колос І. Б. у відпустці склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 12.12.2019, який наявний в матеріалах справи.

Короткий зміст позовних вимог

Компанія звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Виконавця про звільнення з-під арешту майна, що належить на праві власності Компанії накладеного Виконавцем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в забезпечення виконання кредитних договорів, які були укладені з Банком, компанія передала в заставу (іпотеку) нерухоме майно, на яке Виконавцем накладено арешт в рамках виконавчого провадження № 56838418, № 56838755. При цьому Виконавцем не було враховано положення частин 6 та 7 статті 3 Закону України "Про іпотеку" та статті 51 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до яких звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог виключно стягувача-заставодержателя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2019, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від
08.07.2019, закрито провадження у справі. Повернуто Компанії з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

Ухвала та постанова судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що відносини між позивачем та відповідачем не носять господарського характеру і є приватно-правовими, а тому позивачеві, з метою захисту своїх прав, необхідно звернутися "до цивільного судочинства".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судові рішення не відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства, просить скасувати оскаржувані постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Стягнути з відповідача на користь Компанії понесені судові витрати.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скаржник вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах. Указав на те, що накладене приватним виконавцем обтяження виникло на підставі господарських правовідносин між банком і позивачем. Неправильними вважає посилання судів попередніх інстанцій на те, що делеговані приватним виконавцям повноваження із здійснення діяльності з примусового виконання рішень не є господарською діяльністю і останній не може вважатися суб'єктом господарювання. Посилається на положення підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" і вказує, що ці норми ототожнюють правовий статус фізичної особи - підприємця зі статусом самозайнятої особи. Вважає спір приватноправовим.

Позиція інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили.

Рух справи

Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду ухвалою від 24.09.2019 справу № 904/49/19 разом з касаційною скаргою Товариства та доданими до неї документами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини 6 статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки доводи касаційної скарги Товариства зводились до оскарження судових рішень з підстав порушення судами правил суб'єктної юрисдикції.

Великою Палатою Верховного Суду ухвалою від 21.10.2019 справу № 904/49/19 за касаційною скаргою Товариства на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2019 повернула відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала суду мотивована тим, що правова позиція щодо юрисдикціності спору у правовідносинах, подібних до правовідносин у цій справі, вже висловлена у постанові від 02.10.2019 справа № 904/51/19, а тому відповідно до приписів частини 6 статті 303 ГПК України справа повертається відповідній колегії для розгляду.

Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду ухвалою від 14.11.2019 розгляд касаційної скарги Товариства призначено на 17.12.2019.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

23.02.2006 між Банком та закритим акціонерним товариством науково-виробничим підприємством "Райз-Агро" та 23.03.2006 між Банком та дочірнім підприємством "Райз-Агросервіс" було укладено генеральні угоди №15106N3 та №15106N6, на підставі яких Банк взяв на себе зобов'язання з фінансування позичальників. На забезпечення виконання зобов'язання за вказаними угодами в період 2006-2016 між Банком та закритим акціонерним товариством "Компанія "Райз" було укладено низку іпотечних договорів щодо передачі в заставу (іпотеку) нерухомого майна, належного Товариству на праві власності, а також щодо накладення 24.07.2018 приватним виконавцем Крайчинським С. С. арешту на все рухоме і нерухоме майно в рамках виконавчого провадження №56838755.

Товариство зазначало, що звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання державним виконавцем за виконавчим документом для задоволення вимог стягувача, який не є іпотекодержателем, є порушенням передбаченого частиною шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку" пріоритету права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки (право, що виникло або виникне в майбутньому).

Водночас судами встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що приватний виконавець Крайчинський С. С. зареєстрований як підприємець. Даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань така інформація теж не підтверджується. За таких обставин Виконавець не може бути відповідачем у господарському процесі, що виключає можливість розгляду господарським судом спору в частині заявлених до нього позовних вимог.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення про закриття провадження у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір не є господарським і повинен вирішуватися у порядку цивільного судочинства, оскільки визначений у справі відповідач - Виконавець не зареєстрований як підприємець, у зв'язку з чим він не може бути відповідачем у господарському процесі.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття провадження у справі, однак вважає помилковими наведені ними мотиви для вчинення цієї процесуальної дії, виходячи з таких міркувань.

Відповідно до частини 6 статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Юридичний статус приватних виконавців та правові засади їхньої діяльності врегульовані Законами України "Про виконавче провадження" та "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

У частинах 1 та 2 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених частинах 1 та 2 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Статтею 16 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.

Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності.

Предметом спору у цій справі є дії органів виконавчої служби під час вчинення виконавчих дій, зокрема, щодо накладення арешту на майно боржника у виконавчих провадженнях № 56838418 та № 56838755.

Утім, у матеріалах цієї справи відсутнє судове рішення або рішення іншого органу (посадових осіб), на виконання якого видано виконавчий документ і приватним виконавцем відкрито виконавчі провадження № 56838418 та № 56838755 та накладено арешт.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Проте у цій справі з такою вимогою звернувся сам боржник, якому належить іпотечне майно. При цьому з матеріалів справи не вбачається існування спору щодо права власності на це майно у іншої, крім Товариства, особи. Тобто посилання останнього у позовній заяві на норми цивільного законодавства щодо захисту права власності не заслуговують на увагу, оскільки ним не визначено особи, яка порушує це право, що свідчить про відсутність спору про право.

Статтею 14 ГПК України передбачений принцип диспозитивності господарського судочинства, який передбачає позицію позивача щодо вибору способу захисту з урахуванням тієї обставини, що роль суду зведена до організації господарського процесу, сприяння реалізації прав учасників процесу та контролю за виконанням ними законодавчо визначених обов'язків, і суд не повноважний визначати спосіб захисту без відповідного звернення зацікавленої особи, оскільки суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Статтею 14 ГПК України випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених Статтею 14 ГПК України.

Натомість, з урахуванням відсутності у цій справі доказів, що підтверджують, на виконання якого виконавчого документа приватним виконавцем відкриті виконавчі провадження № 56838418 та № 56838755, слід зазначити про право Товариства звернутися до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби в порядку частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якщо цей виконавчий документ виданий на виконання судового рішення, або - до адміністративного суду в порядку частини другої цієї ж статті, якщо він виданий на виконання рішення іншого органу (посадових осіб), та/або за умови перебування його у зведеному виконавчому провадженні, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Відтак вимоги Товариства до Виконавця про звільнення майна з-під арешту, заявлені позивачем у цій справі в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви, не підлягають вирішенню у господарських судах і закриття провадження у справі є правильним саме з цих мотивів.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спір у цій справі № 904/49/19 про звільнення майна з-під арешту не може бути розглянутий в порядку господарського судочинства, а тому правильно закрили провадження у справі. Однак такі мотиви для закриття провадження як відсутність у Виконавця статусу підприємця станом на момент винесення постанови про накладення арешту є помилковими. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 904/51/19.

Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини 4 статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні, зокрема, його мотивувальної частини. У цій справі суди попередніх інстанцій постановили правильні по суті судові рішення про закриття провадження у справі, однак з помилковим застосуванням норм закону, тому за таких обставин, Суд вважає доцільним залишити оскаржувані судові рішення без змін, однак з урахуванням мотивів та висновків, що наведені у цій постанові.

Щодо судових витрат

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від
25.04.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від
08.07.2019 у справі № 904/49/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко