Історія справи

Ухвала КГС ВП від 02.12.2020 року у справі №914/285/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/285/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М. - головуючого, Банаська О. О, Ткаченко Н. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г. Є.;

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Геолсервіс" з іноземною інвестицією

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.10.2020

та рішення Господарського суду Львівської області від 20.02.2020

у справі № 914/285/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Геолсервіс" з іноземною інвестицією,

до відповідача 1: Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки"

до відповідача 2: Відкритого акціонерного товариства "Львівскладмаш",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради,

про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно

у межах справи №5015/45/11

за заявою ТзОВ "Центр муніципального розвитку"

про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Львівскладмаш".

Представники сторін та учасників справи в судове засідання не з'явились, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Геолсервіс" з іноземною інвестицією (далі - ТОВ "СП "Геолсервіс", позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", відповідач 1) та до Відкритого акціонерного товариства "Львівскладмаш" (далі - ВАТ "Львівскладмаш", відповідач 2) про скасування рішення ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 01.08.2012 про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, яке розташоване за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 355з, а саме, на нежитлову будівлю за літ. П-1 склад загальною площею 513,6 кв. м., реєстраційний номер об'єкту 12902490.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення державного реєстратора прийняте з порушенням вимог чинного на момент дії реєстраційного законодавства, невідповідність його вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", та обумовлені загрозою порушення майнових прав позивача.

Позивач вказував, що 01.08.2012 на підставі дублікату свідоцтва про право власності від 05.07.2012, виданого Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради, за ВАТ "Львівскладмаш" зареєстровано право власності на зруйновану будівлю "П-1", яка відсутня на земельній ділянці в натурі. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що діє з 01.01.2013, запис про право власності на вказану будівлю відсутній.

У позовній заяві позивач посилався на те, що ВАТ "Львівскладмаш" намагається отримати дозвіл на виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки із кадастровим номером 4610136300:05:010:0029 з подальшим наданням частини у користування.

На думку позивача, дії відповідача-2 не мають під собою жодних законних підстав та направлені на незаконне заволодіння частиною земельної ділянки під неіснуючим об'єктом нерухомості з можливим втручанням у господарську діяльність ТзОВ "СП "Геолсервіс" з іноземною інвестицією, що є власником реальних споруд та будівель, розташованих на даній земельній ділянці.

Справа №914/285/19 розглядалася в межах справи № 5015/45/11 про банкрутство ВАТ "Львівскладмаш".

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.02.2020 у задоволенні позову ТОВ "Спільне підприємство "Геолсервіс" з іноземною інвестицією до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" та до Відкритого акціонерного товариства "Львівскладмаш" про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 рішення Господарського суду Львівської області від 20.02.2020 у справі № 914/285/19 залишено без змін.

Судові рішення аргументовано тим, що позивачем не надано доказів порушення його права внаслідок прийняття оскаржуваного рішення від 01.08.2012 про державну реєстрацію права власності, оскільки зазначена дія державного реєстратора не є підставою для набуття права власності, а лише засвідчує визнане державою вже набуте особою право власності.

З посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.05.2019 у справі № 367/2022/15ц, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, суди у своїх рішення зазначили, що рішення державного реєстратора вичерпало свою дію, а натомість заявлена позовна вимога про скасування рішення, задоволення якої навіть за її підставності, не може відновити порушеного права особи за наявності не скасованого запису в Реєстрі прав власності на нерухоме майно. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Обставини встановлені судами

Судами встановлено що з 23.03.2007 ТОВ "СП Геолсервіс" з іноземною інвестицією було власником нерухомого майна, розташованого за адресою м. Львів, вул. Городоцька 355-3, а саме, нежитлової будіаті літ. С-1 (прохідної) загальної площею 15,9 кв. м., нежнтлової будіаті Р-1 (магазин) загальною площею 50,3 кв. м., нежитлової будівлі Н-2; Н-1 (виробничий корпус зі складом) загальною площею 5014,7 кв. м. Дане право зареєстровано на підставі договорів купівлі-продажу № 841,844,847 від 06.03.2007.

У процесі банкрутства позивача нерухоме майно, що належало позивачу ТОВ "СП Геолсервіс" з іноземною інвестицією на праві власності, продано іншому власнику.

Нерухоме майно розташоване на земельній ділянці за кадастровим номером 4610136300:05:010:0029, за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, буд. 355-3 та складається з: - нежитлової будівлі під літ. Н-2, Н-1 - виробничий корпус зі складами, загальною площею 5014,7 кв. м. ; - нежитлова будівля під літ. Р-1 - магазин загальною площею 50,3 кв. м. ; - нежитлова будівля під літ. С-1; - прохідна загальною площею 15,9 кв. м.

Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 178573286,178576511,178571093 від 23.08.2019 власником зазначеного нерухомого майна є Товариство з обмеженою відповідальністю "Мєгал", код ЄДРПОУ ~organization0~.

Право власності ВАТ "Львівскладмаш" на нежитлову будівлю складу площею 513,6 кв. м. літ. П-1 зареєстровано реєстратором ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" 23.11.2005, що підтверджується копією відповідного рішення. Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.11.2005, підставою виникнення права власності за ВАТ "Львівскладмаш" вказаної нежитлової будівлі є свідоцтво про право власності від 07.11.2005, видане Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі розпорядження № 1140.

24.05.2012 ліквідатор ВАТ "Львівскладмаш" звернувся в ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" з проханням про видачу довідки щодо права власності на нежитлову будівлю, склад, який розташований за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 355-3.

У довідці ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" за вих. № юр2/741 від 24.05.2012 вказано, що згідно з архівними даними та даними Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 23.05.2012, нежитлова будівля під літ. П-1 склад загальною площею 513,6 кв. м. за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 355-3 зареєстрована за ВАТ Львівскладмаш на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності від 07.11.2005.

З пояснень ліквідатора оригінали свідоцтва про право власності на нерухоме майно і витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно було втрачено.

Ліквідатор звертався до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради для отримання дубліката свідоцтва, а в подальшому до ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" для реєстрації права власності.

05.06.2012 видано дублікат свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю під літ. П-1 склад загальною площею 513,6 кв. м. за адресою м. Львів, вул.

Городоцька, 355-3.

Представник ліквідатора ВАТ "Львівскладмаш" звернувся до ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" з заявою від 30.07.2012 про повторну реєстрацію прав на підставі дубліката свідоцтва про право власності.

В матеріалах інвентаризаційної справи міститься акт біжучих змін, складених інженером ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", в якому зазначено, що при обстеженні будівлі змін не виявлено, проведено індексацію. Зміни зареєстровані 12.07.2012.

У довідці за вх. №ю/3/786 від 10.07.2012 ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" вказано, що вартість нежитлової будівлі під літ. П-1 склад загальною площею 513,6 кв. м. за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 355-3 становить 320 799,00 грн.

01.08.2012 реєстратором ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" на підставі дублікату свідоцтва про право власності та інших наданих документів прийнято рішення про державну реєстрацію прав на об'єкт в цілому П-1, площею 513,6 кв. м.

У позовній заяві позивач просить скасувати рішення суб'єкта владних повноважень ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 01.08.2012 про державну реєстрацію права власності за ВАТ "Львівскладмаш" на об'єкт нерухомого майна, яке розташоване за адресою м.

Львів, вул. Городоцька, 355з, а саме нежитлову будівлю за літ. П-1 склад загальною площею 513,6 кв. м., реєстраційний номер об'єкту 12902490.

Короткий зміст касаційної скарги

ТОВ "Спільне підприємство "Геолсервіс"" з іноземною інвестицією (скаржник) подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від
20.02.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від
05.10.2020 у справі № 914/285/19 скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

В обґрунтування посилається на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування судом норм матеріального права.

Скаржник вважає, що в порушення статей 73, 76, 77 ГПК України суд першої інстанції упереджено відмовляв позивачу (скаржнику) у задоволенні клопотань щодо збирання даних для встановлення наявності обставин (фактів), що обґрунтовували позовні вимоги. Процесуальні дії суду у сукупності унеможливили будь-яке документарне встановлення фактів, в результаті чого спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненадання доводам учасників відповідної правової оцінки, що є порушенням вимог процесуального законодавства.

Скаржник зазначає, що в рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції не визначено, якою саме редакцією Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" керувалися суди на момент прийняття рішення, а посилання на Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на його думку, свідчить про безпідставне та необґрунтоване застосування закону, який не підлягав застосуванню в редакції, яка не була чинною на момент спірної реєстрації, що відбулася 01.08.2012.

ТОВ "Спільне підприємство "Геолсервіс"" з іноземною інвестицією наголошує, що висновок судів про те, що належним способом захисту права може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права, не відповідає діючому законодавству на момент прийняття спірних судових рішень.

З 16.01.2020 статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції, яка не передбачає такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, що позбавляє позивача можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, запропонований в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Центр муніципального розвитку" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Товариство вважає, що на дату прийняття рішення у позивача вже було відсутнім порушене або оспорюване право, незалежно від встановлених інших обставин.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статті 300 ГПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначає сам позивач, предмет позову ТОВ "СП "Геолсервіс" не містить вимоги про набуття права на предмет спору - знищений об'єкт нерухомості. Позивач посилається з порушенням вимог чинного законодавства під час державної реєстрації прав власності на фактично зруйновану будівлю П-1, яка відсутня на земельній ділянці в натурі. У такий спосіб, на думку позивача, ВАТ "Львівскладмаш" намагається заволодіти частиною земельної ділянки під неіснуючим об'єктом нерухомості з можливим втручанням у господарську діяльність ТзОВ "СП Геолсервіс" з іноземною інвестицією, що є власником реальних споруд та будівель, розташованих на даній земельній ділянці. Позивач зазначає, що спір обумовлений загрозою порушення майнових прав позивача.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Втручання, крім випадків, передбачених статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Статтею 13 Закону передбачено, що реєстрація заяв про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень, заяв про зупинення державної реєстрації прав, а також реєстрація запитів стосовно надання витягів з Державного реєстру прав проводиться в базі даних про реєстрацію заяв і запитів. Заява і запит реєструються у базі даних Державного реєстру прав, якщо заявником додержані вимоги, встановлені цією статтею та статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до частини першої статті 15 Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Станом на час проведення державної реєстрації права власності порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні серед іншого регулювався Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від
07.02.2002 № 7/5.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди не перевірили дотримання відповідачем1 вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та вищенаведеного Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно при здійсненні державної реєстрації права власності на спірний об'єкт, зокрема щодо технічної інвентаризації спірного об'єкта нерухомості.

Натомість місцевий суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, відмовив у задоволенні позову через недоведеність позивачем порушеного права чи інтересу, чи загрозу порушення прав, з посиланням на ненадання позивачем доказів порушення порядку реєстрації прав на нерухоме майно. При цьому, поза увагою судів залишилися доводи позивача про реєстрацію права власності на фактично відсутній спірний об'єкт нерухомості з посиланням на докази, як на підтвердження своїх вимог, а саме: копії витягу з технічного звіту з проведення геодезичної зйомки земельної ділянки; копії плану земельної ділянки та копію кадастрового плану земельної ділянки номер undefined; експертному висновку № 27 від
17.09.2020 судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, виконаної за заявою заінтересованої особи - ТОВ "Мєгал", яким не надано правової оцінки.

Встановивши, що відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 178573286,178576511,178571093 від 23.08.2019 власником зазначеного нерухомого майна є ТОВ "Мєгал", код ЄДРПОУ ~organization1~, суди не залучили останнього до участі у справі.

Приймаючи оскаржувані рішення та постанову, суди попередніх інстанцій послалися на висловлену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2019 у справі № 367/2022/15ц правову позицію про те, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (яке оспорюється у цій справі) із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому після внесення такого запису скасування рішення державного реєстратора не може бути належним способом захисту права чи інтересу позивача. За певних умов таким належним способом захисту права могло б бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (частина 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній до 16.01.2020).

Проте колегія суддів вважає наведені посилання та висновки судів помилковими, такими, що не відповідають чинному законодавству в сфері реєстрації речових прав і не можуть призвести до відновлення порушеного права, з огляду на таке.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від
05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від
30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Законом України від 05.12.2019 № 340-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з
16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, колегія суддів вважає, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак місцевий та апеляційний господарські суди помилково зазначили про необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

За таких обставин касаційна інстанція погоджується з доводами скаржника про те, що у зв'язку із викладенням статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у новій редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, наразі чинне законодавство взагалі не передбачає скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а навпаки визначає, що такі відомості не підлягають скасуванню або вилученню.

Таким чином, зважаючи на те, що з 16.01.2020 і на час ухвалення оскаржуваних рішення та постанови матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, на що не звернули уваги суди першої та апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає про наявність достатніх підстав вважати, що за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, запропонований в оскаржуваних рішенні та постанові, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення та постанову, не врахував вищенаведену правову позицію Верховного Суду та дійшли до передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" від 03.04.2008р. (заява №3236/03), "Рябих проти Росії" від 03.12.2003р. (заява №52854/99), "Нєлюбін проти Росії" від
02.11.2006р. (заява №14502/04)), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 ГПК України).

Зважаючи на те, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, з огляду на встановлені статтею 300 ГПК України межі компетенції суду касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги шляхом скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Геолсервіс" з іноземною інвестицією задовольнити.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 та рішення Господарського суду Львівської області від 20.02.2020 у справі № 914/285/19 скасувати.

3. Справу № 914/285/19 передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Огороднік К. М.

Судді Банасько О. О.

Ткаченко Н. Г.