Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.01.2021 року у справі №917/258/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 917/258/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Остроушка О. Л. (адвокат),

відповідача - не з'явилися,

розглянув касаційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.08.2020 (суддя Ореховська О. О.) і постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 (головуючий - Плахов О. В., судді Геза Т. Д., Лакіза В. В. ) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Полтаваобленерго"

до Комунального підприємства "Теплоенерго"

про визнання недійсним правочину.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У лютому 2020 року Акціонерне товариство "Полтаваобленерго" (далі - АТ "Полтаваобленерго", Товариство) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Комунального підприємства "Теплоенерго" (далі - КП "Теплоенерго", Підприємство) про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19.12.2019 № 12/2095 у редакції змін від 27.12.2019 № 12/2147, внесених до цієї заяви (далі - заява про зарахування вимог від 19.12.2019 № 12/2095, оспорюваний правочин), з посиланням на положення статей 16, 203, 215, 601, 602 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що на правовідносини сторін, які є учасниками ринку електричної енергії, розповсюджується дія частини 1 статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії", відповідно до якої розрахунки за укладеним публічним договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії здійснюються виключно грошовими коштами, а сторони у відповідних правовідносинах не можуть відступати від визначеного законом порядку, зокрема, шляхом проведення таких розрахунків у інший спосіб, отже, оспорюваний правочин зарахування зустрічних однорідних вимог підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить зазначеній правовій нормі.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.08.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2020, позов задоволено повністю.

4. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 11, 16, 202, 203, 204, 215, 601 ЦК України, статей 20, 202, 203 ГК України, статей 13, 73, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які та з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування вимог виключає проведення зарахування у добровільному порядку, тоді як позивач заперечує щодо вчинення відповідачем оспорюваного правочину шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, КП "Теплоенерго" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме положень статей 215, 601, 602 ЦК України, наголошуючи, що: 1) суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови не врахував висновків щодо застосування положень статей 215, 601 ЦК України, викладених у постановах від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18 та від 14.02.2018 у справі № 910/8322/17; 2) заява про зарахування вимог від 19.12.2019 № 12/2095 відповідає усім передбаченим законом умовам, що встановлюються до вимог, які підлягають до зарахування (однорідність, зустрічність, безспірність, настання строку їх виконання), з чим погодився позивач у судовому засіданні; 3) помилковими є посилання суду першої та апеляційної інстанцій на нібито аналогічні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, позаяк вказані постанови ґрунтуються на встановленні судами обставин існування між сторонами у зазначених справах спору щодо змісту та обсягу зобов'язання, яке було покладено в основу зарахування, зокрема щодо розміру боргу за кредитним договором і взагалі спору щодо існування такого боргу, а також одна з вимог, яка підлягала зарахуванню, не є такою, строк виконання якої настав, оскільки відповідну суму не було визначено, а встановлення її розміру та змісту зобов'язань сторін за кредитним договором виходило за межі позовних вимог; 4) суд фактично встановив додаткову (у співвідношенні зі статтею 602 ЦК України) підставу для недопустимості зарахування зустрічних вимог, а саме наявність заперечень іншої сторони проти зарахування, проте у такому разі недобросовісний боржник за зобов'язанням, будучи одночасно кредитором, буде завжди заперечувати проти погашення своєї майнової вимоги, затягуючи таким чином сплату боргу.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Верховного Суду від 11.01.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КП "Теплоенерго" на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.08.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від
11.11.2020 у справі № 917/258/20 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 09.02.2021 о 15:15.

04.02.2021 надійшло клопотання КП "Теплоенерго" про зупинення провадження у справі № 917/258/20 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/11116/19, яке (клопотання) колегією суддів відхиляється з огляду на ухвалення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови від
22.01.2021 у справі № 910/11116/19 та офіційне оприлюднення зазначеної постанови
01.02.2021.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9.23.12.2019 КП "Теплоенерго" направило на адресу АТ "Полтаваобленерго" заяву про зарахування вимог від 19.12.2019 № 12/2095, зі змісту якої вбачається, що:

1) станом на 18.12.2019 Товариство має перед Підприємством заборгованість за транспортування теплової енергії в сумі 32068596,83 грн та заборгованість по сплаті судового збору в сумі 1762 грн згідно з наказом Господарського суду Полтавської області від 12.11.2019 № 917/1324/18;

2) у грудні 2017 року КП "Теплоенерго" транспортувало теплову енергію АТ "Полтаваобленерго" в обсязі 88683,700 Гкал, що підтверджується актом виконаних робіт, наданим АТ "Полтаваобленерго" до КП "Теплоенерго" 11.01.2018 з супровідним листом від 04.01.2018 № 04-35/92. Тариф на транспортовану теплову енергію згідно з рішенням виконавчого комітету від 10.10.2017 № 1093 та додатковою угодою № 2 до договору на транспортування теплової енергії від
18.08.2016 № 1738 становив 99,23 за 1 Гкал;

3) у зв'язку з частковим здійсненням Товариством оплати за транспортовану теплову енергію за договором на транспортування теплової енергії від 18.08.2016 № 1738 та проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог згідно із заявами від 08.08.2019 № 12/1346, від 30.08.2019 № 12/1445, від 21.10.2019 № 12/1721, від 21.11.2019 № 12/1907 залишок заборгованості АТ "Полтаваобленерго" за грудень 2017 року становить 4941298,81 грн;

4) у свою чергу, КП "Теплоенерго" має заборгованість перед АТ "Полтаваобленерго" на підставі виставленого рахунку № АР21500618 на попередню оплату за послуги з розподілу електричної енергії за січень 2020 року на суму 1028624,64 грн.

10. З огляду на вказані обставини Підприємство з посиланням на положення статті 601 ЦК України і статей 202, 203 ГК України повідомило Товариство про припинення наступних зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог:

1) зобов'язання АТ "Полтаваобленерго" перед КП "Теплоенерго" за транспортовану теплову енергію у грудні 2017 року згідно з договором на транспортування теплової енергії від 18.08.2016 № 1738, актом виконаних робіт і наказом Господарського суду Полтавської області від 12.11.2019 №917/1324/18 на загальну суму 1030386,64 грн;

2) зобов'язання КП "Теплоенерго" перед АТ "Полтаваобленерго" на підставі виставленого рахунку № АР21500618 на попередню оплату за послуги з розподілу електричної енергії за січень 2020 року на суму 1028624,64 грн.

Загальна сума зустрічних однорідних зобов'язань, які припиняються, становить 1030386,64 грн.

11.27.12.2019 КП "Теплоенерго" направило на адресу АТ "Полтаваобленерго" заяву від 19.12.2019 № 12/2095 про внесення змін до заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, якою, зважаючи на надходження на адресу Підприємства від позивача нового рахунку № АР21500618 на попередню оплату за послуги з розподілу електричної енергії на січень 2020 року на суму 889389,64 грн, було внесено зміни до вимог, викладених у заяві про зарахування вимог від 19.12.2019 № 12/2095 та конкретизовано їх, зазначивши про припинення шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог:

1) зобов'язання АТ "Полтаваобленерго" перед КП "Теплоенерго" за транспортовану теплову енергію за грудень 2017 року згідно з договором на транспортування теплової енергії від 18.08.2016 № 1738, актом виконаних робіт на суму 887627,64
грн і наказом Господарського суду Полтавської області від 12.11.2019 № 917/1324/18 на суму 1762 грн;

2) зобов'язання КП "Теплоенерго" перед АТ "Полтаваобленерго" на підставі виставленого рахунку № АР21500618 за попередню оплату за послуги з розподілу електричної енергії за січень 2020 року на суму 889389,64 грн.

Всі інші обґрунтування і мотиви заяви про зарахування вимог від 19.12.2019 № 12/2095, що не були уточнені (змінені) цією заявою, як зазначив відповідач, залишаються чинними і дійсними без змін.

Позиція Верховного Суду

12. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши у межах вимог касаційної скарги наведені у ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

13. Предметом позову у цій справі є визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

14. Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частиною 1 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

15. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин 1, 3 статті 215 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

16. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

17. Відповідно до частин 1, 2 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.

18. Відповідно до статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Аналогічні положення містяться у частині 3 статті 203 ГК України.

19. Зарахування зустрічних однорідних вимог є особливим способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

При цьому вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

20. Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено статтею 602 ЦК України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

21. За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

22. Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.

23. Таким чином, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо) (такий правовий висновок сформульовано у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від
30.10.2018 у справі № 914/3217/16).

24. Колегія суддів погоджується з твердженням скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції наведеного у постанові Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18 правового висновку щодо застосування положень статей 215, 601 ЦК України, суть якого полягає у тому, що однією з важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність (прозорість) вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо характеру, змісту, умов виконання та розміру зобов'язань. Таким чином, зобов'язання з оплати заборгованості за договором може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, установлених статтею 601 ЦК України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

Схожий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 910/18256/17, від 30.07.2019 у справі № 918/556/18, від 26.05.2020 у справі № 910/7807/19, від 11.06.2020 у справі № 910/7804/19, у яких, зокрема зазначено, що наявність заперечень однієї сторони не є перешкодою для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони. Однак припинення зобов'язання зарахуванням можливе не тільки за умов однорідності та зустрічності вимог сторін, строк виконання яких настав, але й за обов'язкової їх безспірності. Адже, за відсутності безспірності вимог спір щодо боргу за договором має бути вирішено у порядку позовного провадження, а до цього спірна сума не може бути прийнята судом як зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки вказане зарахування не підтверджується належними і допустимими доказами.

25. Наведеним повністю спростовується покладений судами попередніх інстанцій в основу оскаржуваних рішення та постанови висновок про те, що сама лише наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування вимог, які (заперечення) проявилися у зверненні Товариства до суду з цим позовом про визнання оспорюваного правочину недійсним, виключає проведення зарахування у добровільному порядку, оскільки такий висновок не відповідає фактичним обставинам справи, які суди попередньо достовірно встановили, а саме вимоги сторін оспорюваного правочину є зустрічними, тобто такими, які випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого, безспірними та однорідними.

26. У зв'язку з цим колегія суддів вважає помилковим посилання апеляційного суду в обґрунтування висновку щодо задоволення позову на правові позиції, сформульовані у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, оскільки зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Натомість предмет і підстави позову, фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, у зазначених справах і розглядуваній справі є різними, що виключає як подібність спірних правовідносин, так і підстави для застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.

Зокрема, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій у справах № 910/21652/17 і № 910/21648/17, якими було частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПриватОфис" про стягнення з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" заборгованості з орендної плати, Верховний Суд у відповідних постановах виходив саме зі встановлених судами фактичних обставин про те, що вимоги відповідача за кредитним договором від
17.04.2007 № 07/30/К не є безспірними.

З аналогічних підстав виходив Верховний Суд, скасувавши ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 про закриття провадження у справі № 910/21683/17 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019, які (ухвала і постанова) були мотивовані відсутністю предмета спору у зв'язку з зарахуванням зустрічних однорідних вимог у частині суми основної заборгованості зі сплати орендної плати, і передаючи справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Таким чином, у цій справі та справах № 910/21652/17,910/21648/17,910/21683/17, суди виходили з різних (протилежних) фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, поданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким було надано оцінку згідно з вимогами процесуального закону.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, і справах, на які безпідставно послалися суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

27. Ураховуючи викладене колегія суддів вважає таким, що не відповідає правовій позиції Верховного Суду, сформульованій у постанові від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18, висновок апеляційного суду про обґрунтованість позовних вимог, який ґрунтується виключно на існуванні заперечень позивача на заяву про зарахування вимог від 19.12.2019 № 12/2095 за одночасної доведеності усіх передбачених цивільним законодавством умов для проведення такого зарахування між сторонами (однорідність, зустрічність, безспірність, настання строку їх виконання).

28. Крім того відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені частини 4 статті 300 ГПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

29. Колегія суддів зауважує, що викладений у цій постанові висновок про відмову в задоволенні позову цілком узгоджується з правовим висновком, сформульованим у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 (зі спору, що виник з подібних правовідносин), у пунктах 47,48,49,51 якої зазначено:

" Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним. Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог. Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.".

30. Водночас у пунктах 55,56,57,61,62,63 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 (зі спору, що виник з подібних правовідносин) викладено такі правові висновки:

"З 01.07.2019 Закон України "Про електроенергетику" втратив чинність, на дату вчинення відповідачем одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог (08.08.2019) відносини між учасниками ринку електроенергії регулював Закон України "Про ринок електричної енергії" від 17.04.2017 № 219-VIII, який вже не містив положень щодо спеціального порядку розрахунку.

Закон України "Про ринок електричної енергії" не містив заборон щодо проведення заліку зустрічних однорідних вимог між учасниками ринку електричної енергії.

Договір купівлі-продажу електричної енергії від 18.05.2001 № 698/05-НАЕК7640/01, укладений між ДП "НАЕК "Енергоатом" та ДП "Енергоринок", також не містить жодних заборон щодо припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Стаття 1087 ЦК України "Форми розрахунків" закріплює дві форми розрахунків: готівкову та безготівкову. Відповідно до частини 1 статті 1088 ЦК України "Види безготівкових розрахунків" при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

Тож встановлена договором форма розрахунків (безготівкова) відповідачем не змінювалася в односторонньому порядку.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є не формою розрахунків, а однією з підстав припинення зобов'язань, врегульованих главою 50 ЦК "Припинення зобов'язань". Зарахування зустрічних однорідних вимог регулюється статтями 601, 602 ЦК України, і ця підстава припинення зобов'язання відрізняється від виконання зобов'язання (стаття 599 ЦК України) або припинення зобов'язання за домовленістю сторін (стаття 603 ЦК України)."

31. Зважаючи на те, що постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 офіційно оприлюднено 01.02.2021, тобто вже після подання касаційної скарги у цій справі (02.12.2020), касаційна інстанція вбачає правові підстави для застосування положень частини 4 статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги відповідача з метою врахування висновку щодо застосування норм права, а саме статей 601, 602, 1087 ЦК України і положень Закону України "Про ринок електричної енергії" від 17.04.2017 № 219-VIII.

32. З матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено визначення чинним законодавством або публічним договором про надання послуг з розподілу електричної енергії заборони на проведення зарахування зустрічних однорідних вимог станом на час вчинення Підприємством оспорюваного одностороннього правочину (19.12.2019).

33. З викладених раніше мотивів касаційна інстанція відхиляє зазначені у відзиві на касаційну скаргу доводи позивача як необґрунтовані.

34. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала своє підтвердження під час касаційного провадження, а тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

35. У разі, коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим, висновки суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення.

З огляду на те, що в основу оскаржуваних рішення та постанови покладено помилковий висновок судів попередніх інстанцій про достатність одного лише висловлення Товариством заперечень проти заяви про зарахування вимог від
19.12.2019 № 12/2095 шляхом звернення до господарського суду з позовом про визнання такої заяви недійсною як підстави для задоволення відповідного позову, що свідчить про неправильне застосування судами норм матеріального права (статей 215, 601 ЦК України), тоді як наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, а суди достовірно встановили факт дотримання відповідачем усієї сукупності передбачених законом умов для зарахування зустрічних однорідних вимог (однорідність, зустрічність, безспірність, настання строку їх виконання) під час вчинення відповідачем оспорюваного одностороннього правочину, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення про задоволення позову та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

37. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

38. Відповідно до частин 1 та 3 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частин 1 та 3 статті 311 ГПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

39. За наведених обставин висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову не відповідають положенням статей 203, 215, 601, 602 ЦК України і статей 86, 236, 269 ГПК України.

40. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних і правових підстав позову і заперечень на них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

41. Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, а також допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувані рішення та постанову скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Розподіл судових витрат

42. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про відмову в позові, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, колегія суддів вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат скаржника у вигляді сплаченого ним судового збору у сумі 7357 грн, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій, шляхом покладання обов'язку відшкодування цих витрат на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 18.08.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 917/258/20 скасувати.

Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Стягнути з Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" 7357 (сім тисяч триста п'ятдесят сім) грн витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій.

Доручити видати наказ Господарському суду Полтавської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай