Ухвала КГС ВП від 06.05.2019 року у справі №910/2540/18

Друк

Пошук

260

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний господарський суд верховного суду ( КГС ВП )

Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.05.2019 року у справі №910/2540/18

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/2540/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. (головуючий), Ткаченко Н.Г., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання (помічника судді) - Резніченко Н.О.,

учасники справи:

позивач - Фізична особа-підприємець Селезньова Катерина Василівна,

представники позивача - Василенко Ю.В., адвокат (Договір від 07.12.2018, Ордер КВ № 352765), Щербак Є.М., адвокат (довіреність від 07.12.2018),

відповідач 1 - Національний банк України,

представник відповідача - Гузієнко Я.М. (довіреність від 18.02.2019),

відповідач 2 - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

представник відповідача - Русскіна О.В., адвокат (довіреність від 18.06.2019),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Громадська організація «Спілка вкладників АТ «Дельта Банк»,

представник третьої особи - Щербак Є.М., адвокат (довіреність від 11.01.2019),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

представник третьої особи - Голік О.А., адвокат (довіреність від 05.07.2019),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2018

у складі судді: Васильченко Т.В.,

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019

у складі колегії суддів: Дідиченко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

у справі за позовом

Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни

до Національного банку України

Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

про визнання недійсним договору застави майнових прав № 06/ЗМП від 26.02.2014,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог

1. Фізична особа-підприємець Селезньова Катерина Василівна (далі - ФОП Селезньова К.В., позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ, відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - АТ «Дельта Банк», відповідач 2) про визнання недійсним Договору застави майнових прав №06/ЗМП від 26.02.2014, укладеного між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк".

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір суперечить вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки під час його укладення не дотримано вимог ст. ст. 209, 577 Цивільного кодексу України та ст.ст. 18, 24 Закону України «Про іпотеку» щодо його нотаріального посвідчення. Крім того, позивач зазначає, що під час укладення спірного договору сторонами не досягнуто всіх істотних умов, так як всупереч вимог ст. 12 Закону України «Про заставу» та ст. ст. 584, 628 Цивільного кодексу України предмет застави не є індивідуалізованим та не містить чіткого опису об`єктів, які передані в заставу. Разом з цим, як на підставу для визнання договору недійсним позивач вказує на відсутність волевиявлення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та Національного банку України на вчинення правочину та уповноваження конкретної особи на його підписання, а також на те, що спірний правочин порушує Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для забезпечення їх ліквідності, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №91 від 24.02.2014.

3. На переконання позивача, на підставі оспорюваного договору застави НБУ має право задовольнити свої кредиторські вимоги позачергово, що має наслідком порушення прав та інтересів позивача як кредитора АТ «Дельта Банк» четвертої та сьомої черги. У зв`язку з укладенням відповідачами договору застави змінюється обсяг та розмір коштів, які мають бути сплачені вкладникам та іншим кредиторам банку, а такі обставини свідчать про грубе порушення прав позивача як вкладника та кредитора банку, оскільки при визнанні недійсним договору застави, отримані кошти від продажу та погашення кредитного портфелю будуть спрямовані на погашення вимог кредиторів, а не НБУ.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2018 у справі № 910/2540/18 в задоволенні позовних вимог ФОП Селезньової Катерини Василівни до Національного банку України та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання недійсним договору відмовлено.

5. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки обставини порушення прав позивача, які мають існувати саме на момент укладення Договору застави майнових прав, при розгляді справи судом не знайшли свого підтвердження, вони не підлягають й судовому захисту шляхом задоволення позову.

При цьому, суд зазначив, що під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що при укладенні спірного Договору застави не додержано загальних вимог, які є необхідними для чинності правочину та передбачені ч. ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України.

6. Під час розгляду справи, встановлено:

6.1. Постановою № 102/БТ від 26.02.2014 "Про надання кредиту для збереження ліквідності" Правління Національного банку України вирішено надати кредит для збереження ліквідності АТ "Дельта Банк"; як забезпечення за наданим кредитом узяти майнові права за укладеними АТ "Дельта Банк" кредитними договорами, заборгованість за якими класифікована за І та ІІ категоріями якості та у зв`язку з чим надано Головному управлінню Національного банку України по м. Києву і Київській області (Лехіцька Є . П.) право укласти з АТ "Дельта Банк" відповідно до законодавства України кредитний договір та договори забезпечення.

Постанова Правління Національного банку України підписана головою С.І . Кубів та погоджена дев`ятьма членами Правління Національного банку України, що складає більшість від загального складу.

6.2. 26.02.2014 між AT "Дельта Банк" та НБУ укладено Кредитний договір № 06, відповідно до п. 1.1 якого кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 800 000 000,00 грн. на строк з 26.02.2014 до 20.02.2015 включно, з процентною ставкою на рівні 19,5% річних.

6.3. Пунктом 1.2. Кредитного договору встановлено графік за яким здійснюється повернення кредиту: дата погашення 20.02.2015, сума погашення 800 000 000,00 грн.

6.4. У пункті 1.8 Кредитного договору сторонами узгоджено, що забезпеченням за цим кредитним договором виступають майнові права за укладеними позичальником кредитними договорами з юридичними та фізичними особами на загальну суму 3 355 266 666,35 грн. згідно з реєстром, який є додатком до договору застави майнових прав від 26.02.2014 № 06/ЗМП.

6.5. Додатковим договором № 2 від 02.03.2015 до Кредитного договору, сторони змінили предмет договору та узгодили, що відповідно до п. 1.1 кредитного договору кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 711 254 408,74 грн. на строк з 26.02.2014 до 10.06.2015 включно. Згідно з п. 1.2 повернення кредиту здійснюється за наступним графіком: дата погашення 10.06.2015, сума погашення 711 254 408,74 грн.

6.6. 26.02.2014 між АТ "Дельта Банк" (заставодавець) та Національним банком України (заставодержатель) укладено Договір застави майнових прав №06/ЗМП, відповідно до п. 1.1 якого предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними та фізичними особами, перелік яких визначений у Додатку №1 до цього Договору (далі - боржники), що є його невід`ємною частиною (далі всі вищезазначені кредитні договори та генеральні кредитні договори, договори про відкриття кредитної лінії, договори про кредитування, чи інша назва договору про надання кредитних коштів на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості та цільового характеру використання разом та/або окремо іменуються - Кредитні договори). Станом на 25.02.2014 заборгованість за кредитними договорами становить 3 355 266 666,35 грн. Зобов`язання, що випливають з укладених кредитних договорів, забезпечуються договорами застави, іпотеки, поруки тощо. (п. 1.1 Договору застави).

6.7. Згідно з п. 1.2 Договору застави, майнові права сторони за домовленістю оцінюють у сумі 3 355 266 666,35 грн., що відповідає незалежній експертній оцінці, яка здійснена 25.02.2014.

6.8. Відповідно до п. 1.3 Договору застави майнових прав, у редакції Додаткового договору № 1 від 02.03.2015, надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з Кредитного договору від 26.02.2014 № 06, укладеного між заставодавцем та заставодержателем, а також всіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі, щодо: повернення заставодавцем заставодержателю заборгованості за кредитом у сумі, на умовах та в строки, визначені Кредитним договором; сплати заставодавцем процентів за користування кредитом у розмірі 19,5% річних в порядку та строки, визначені кредитним договором та виконання заставодавцем інших зобов`язань, передбачених кредитним договором, в повному обсязі, на умовах і в строки, визначені в кредитному договорі (у тому числі при зміні строків виконання зобов`язань), у тому числі зобов`язань щодо сплати неустойок (пені та штрафів) та відшкодування збитків.

Також цим договором забезпечується належне виконання вимог заставодержателя щодо відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет застави, визначений у пункті 1.1 цього договору, та інших вимог заставодержателя, право на задоволення яких за рахунок вартості предмета застави заставодержатель має відповідно до чинного законодавства України.

Усі разом або будь-яке з зобов`язань заставодавця, які визначені в цьому пункті цього договору та/або випливають (та/або випливатимуть у майбутньому) з Кредитного договору, а також додаткових договорів (угод) до нього, якщо такі будуть укладені між заставодержателем та заставодавцем, у тому числі щодо строку та сум виконання зобов`язань, інших умов, надалі іменуються «Основне зобов`язання». У випадку продовження строків виконання зобов`язань за Кредитним договором (шляхом укладення додаткових договорів (угод) до нього), дія застави, передбаченої цим договором, зберігається до повного виконання вказаних зобов`язань.

6.9. Пунктом 3.1.4 Договору визначено право заставодержателя звертати стягнення на предмет застави (отримання вимоги, що випливає із заставленого права) і реалізовувати заставлені майнові права і задовольняти за їх рахунок свої грошові вимоги за кредитним договором у повному обсязі до настання терміну виконання заставодавцем відповідних зобов`язань, у разі: неповернення заставодавцем згідно умов кредитного договору заборгованості за кредитом, процентів за користування ним у разі їх дострокового витребування заставодержателем відповідно до умов кредитного договору, а також пені та штрафу (у разі їх нарахування); одноразової прострочки заставодавцем сплати процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору та строк більше ніж п`ять робочих днів та невиконання заставодавцем обов`язків, передбачених підпунктами 3.4.1, 3.4.7, 3.4.9 та 3.4.10 цього Договору.

6.10. У разі набуття заставодержателем підстав для звернення стягнення на предмет застави відповідно до цього договору та чинного законодавства заставодержатель має право здійснити реалізацію предмета застави шляхом уступки права вимоги за кредитними договорами, у порядку визначеному законодавством України (п.4.1 договору).

6.11. У відповідності до п. 6.3, договір застави набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов`язання за Кредитним договором чи настання одного з випадків, з яким чинне законодавство пов`язує припинення застави.

6.12. Договір застави від імені Національного банку України підписаний заступником начальника Головного управління Національного банку по м. Києву і Київській області Мєзєнцевою Іриною Степанівною, яка діяла на підставі Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України та довіреності від 09.09.2013, зареєстрованої в реєстрі за №904, а від імені АТ "Дельта Банк" - Головою Ради директорів Поповою О.Ю. , яка діяла на підставі Статуту АТ "Дельта Банк".

6.13. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Дельта Банк» та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015 № 181 «Про початок здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» відповідач-2 перебуває в стадії ліквідації.

6.14. Кредиторські вимоги ФОП Селезньової К. В . включено до Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Дельта Банк» в сумі 110 883,22 грн. до сьомої черги задоволення, та в сумі 214 132,74 грн. як фізичної особи до четвертої черги задоволення (затверджені 11.01.2016 рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (протокол № 005/16)), що підтверджується витягом, наданим Банком.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Селезньової Катерини Василівни на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2018 у справі № 910/2540/18 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2018 у справі № 910/2540/18 залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 21.11.2018 та постановою апеляційного суду від 18.03.2019, ФОП Селезньова К.В. звернулася з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових актів, з вимогою прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ФОП Селезньова К.В. в повному обсязі, застосувати ефективний спосіб захисту прав позивача шляхом визнання відсутнім у НБУ права забезпеченого кредитора за кредитним договором № 06 від 26.02.2014.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/2540/18 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Ткаченко Н.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2019.

10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.05.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 910/2540/18 за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни , датою проведення судового засідання визначено 18.06.2019.

11. 17.05.2018 від Громадської організації "Спілка вкладників АТ "Дельта Банк" надійшла заява про відвід судді Ткаченко Н.Г.

12. 31.05.2019 до Верховного Суду від Національного банку України надійшов Відзив на касаційну скаргу з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.

13. 11.06.2019 до Суду надійшли Пояснення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до касаційної скарги, з вимогою касаційну скаргу ФОП Селезньової К.В. задовольнити в повному обсязі.

14. Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2019 з підстав необґрунтованості заявленого відводу провадження у справі № 910/2540/18 було зупинено до вирішення питання про відвід судді Ткаченко Н.Г. в порядку ч. 3 ст. 39 ГПК України.

15. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду заяви Громадської організації "Спілка вкладників АТ "Дельта Банк" про відвід судді Ткаченко Н.Г. у справі № 910/2540/18 було визначено суддю Верховного Суду Огородніка К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2019.

16. Ухвалою Верховного Суду від 21.06.2019 у зв`язку з відсутністю обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді Ткаченко Н.Г. у задоволенні заяви Громадської організації "Спілка вкладників АТ "Дельта Банк" про відвід у справі № 910/2540/18 відмовлено.

17. Ухвалою Суду від 03.07.2019 поновлено касаційне провадження у справі № 910/2540/18 за касаційною скаргою ФОП Селезньової К.В. на рішення Господарського суду м. Києва від 21.11.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019; повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 16.07.2019 о 15:45.

18. Представники скаржника, в засіданні суду касаційної інстанції, повністю підтримали вимоги заявленої касаційної скарги, з підстав наведених у ній; просили Касаційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ФОП Селезньова К.В. в повному обсязі, застосувати ефективний спосіб захисту прав позивача шляхом визнання відсутнім у НБУ права забезпеченого кредитора за кредитним договором № 06 від 26.02.2014.

19. Представники АТ «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Громадської організації «Спілка вкладників АТ «Дельта Банк» в судовому засіданні повністю підтримали вимоги касаційної скарги, з підстав наведених у ній та поясненнях, просили Суд скасувати оскаржені судові акти та прийняти нове рішення.

20. Представник Національного банку України проти вимог та доводів скаржника заперечив з підстав наведених у Відзиві на касаційну скаргу, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 у цій справі залишити без змін.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

(ФОП Селезньової К.В.)

21. В обґрунтування заявлених вимог, скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій ст. 55 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 2, 4 ГПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також скаржник вказує на те, що суди допустили хибне тлумачення ст. ст. 203, 215 ЦК України, й безпідставно пов`язали момент вчинення оспорюваного правочину з необхідністю існування порушених прав позивача саме у цю часову точку.

Доводи учасників провадження у справі

(АТ «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Громадської організації «Спілка вкладників АТ «Дельта Банк»)

22. Сторони доводять:

- Договір застави від 26.02.2014, з урахуванням ч.2 ст. 628 ЦК України, за своєю правовою природою є змішаним, оскільки містить положення як про заставу, так і про відступлення права вимоги, так як його умовами передбачено можливість відчуження Заставодавцем (АТ «Дельта Банк») на користь Заставодержателя (НБУ) предмета застави без укладення додаткового правочину;

- Договір застави майнових прав від 26.02.2014 № 06/ЗМП укладений в порушення ст. ст. 12, 13, 14 Закону України «Про заставу», ст. 24 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 203, 209, 220, 628 ЦК України.

Доводи відповідача

(Національного банку України)

23. Відповідач, заперечуючи проти доводів та вимог скаржника, вказує на те, що:

- ФОП Селезньовою К.В. не доведено належними та допустимими доказами порушення її прав та законних інтересів внаслідок укладення спірного Договору застави (укладений між Національним банком України та АТ «Дельта Банк» Договір застави жодним чином не впливає на черговість задоволення вимог позивача за законом, спірний Договір укладено до початку процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та виникнення у позивача статусу кредитора);

- спірний Договір, за своєю правовою природою є договором застави. Який підпадає під правове регулювання норм ст. ст. 572-593 ЦК України та Закону України «Про заставу»;

- скаржником не доведено невідповідність спірного Договору застави вимогам ст. 12 Закону України «Про заставу», ст. ст. 584, 628 ЦК України;

- скаржником не доведено, що при укладенні спірного Договору застави не додержано загальних вимог, які є необхідними для чинності правочину та передбачені ч. ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

25. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Предметом даного розгляду є вимога ФОП Селезньова К.В. про визнання недійсним Договору застави майнових прав №06/ЗМП від 26.02.2014, укладеного між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк".

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 572 ЦК України, визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 574 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Статтею 13 Закону України "Про заставу" визначено, що договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. При заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права (ст. 23 Закону України "Про заставу" (у редакції, яка діяла на момент укладання оскаржуваного Договору застави).

Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Застава як окремий спосіб забезпечення зобов`язання регулюється параграфом 6 глави 49 ЦК України, законами України "Про заставу", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", "Про іпотеку", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

При цьому, договори застави майнових прав є способом забезпечення виконання зобов`язання та не передбачають заміну кредитора у зобов`язанні.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставами визнання недійсним оспореного договору позивачем визначено:

1. Договір застави, в порушення вимог ст.ст. 18, 24 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 220, 513 ЦК України, укладений у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення;

2. Під час укладення спірного договору, сторони не досягли погодження всіх його істотних умов, предмет застави не є індивідуалізованим та не містить чіткий опис об`єктів, які передані у заставу, а тому не відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про заставу», ст. 584 ЦК України, ч.1 ст. 628 ЦК України;

3. Відсутнє волевиявлення АТ «Дельта Банк» та НБУ на вчинення правочину та уповноваження конкретної особи на його укладення, оскільки відсутнє рішення колегіального органу;

4. Предмет застави не відповідає окремим вимогам законодавства, зокрема, Положенням про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 24.02.2014 №91.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

За приписами ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Щодо порушеного права

При вирішенні спору підлягають застосуванню загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

З урахуванням приписів ст. 4 ГПК України, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Виходячи з приписів ст. 215 ЦК України, правочин може бути визнаний недійсним як на вимогу однієї із його сторін, так і іншої заінтересованої особи.

При цьому, особа вважається заінтересованою, якщо оспорюваний правочин безпосередньо впливає на її права та законні інтереси, отже така особа, звертаючись до суду з відповідним позовом, повинна обґрунтувати порушення своїх прав та інтересів у зв`язку з укладенням цього правочину, а також можливість їх поновлення у такий спосіб, тобто шляхом визнання його недійсним.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Отже підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення, невизнання або оспорення прав чи законних інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач самостійно визначає зміст порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або законних інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, кредиторські вимоги ФОП Селезньової К.В. включено до Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Дельта Банк" в сумі 110 883,22 грн. до сьомої черги задоволення, та в сумі 214 132,74 грн. як фізичної особи до четвертої черги задоволення, що підтверджується витягом, наданим Банком.

Обґрунтовуючи наявність порушеного права, позивач вказує на те, що НБУ на підставі оспорюваного Договору застави майнових прав № 06/ЗМП від 26.02.2014 вправі позачергово задовольнити свої кредиторські вимоги, що, на переконання позивача має наслідком порушення її прав як вкладника та як кредитора АТ "Дельта банк" четвертої та сьомої черги.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Черговість задоволення вимог кредиторів визначена приписами ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". За приписами наведеної статті, майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.

Уповноважена особа Фонду, у разі делегування відповідних повноважень, з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (ч. 1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в редакції на момент акцептування вимог позивача як кредитора)

Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів (ч. ч. 3, 6 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у визначеній редакції).

Судами попередніх інстанцій встановлено: спірний Договір застави укладений 26.02.2014; процедура ліквідації АТ "Дельта банк" розпочалася 02.10.2015; кредиторські вимоги позивача включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Дельта Банк" і затверджені рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 11.01.2016 (черговість за Законом); доказів причинно-наслідкового зв`язку між укладенням спірного договору та початком ліквідації Банку матеріали справи не містять.

Тобто, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій Позивач не довів обставини порушення його права (охоронюваного законом інтересу) внаслідок укладення між відповідачами Договору застави майнових прав.

При цьому Суд враховує, що Позивач не є стороною та безпосереднім учасником спірних правовідносин, які виникли між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

Згідно з положеннями ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання сторонами (стороною) встановлених законодавством вимог саме в момент вчинення правочину.

Однак з встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин не вбачається доведення Позивачем наявності в нього на момент укладення спірного Договору права на задоволення його вимог до АТ «Дельта Банк» в певну чергу, передбачену ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наведеною правовою нормою передбачена черговість задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку. Проте, згідно з встановленими судами обставинами на момент укладення спірного Договору у АТ «Дельта Банк» не була розпочата процедура ліквідації.

Поряд з цим, враховуючи правове обґрунтування підстав заявлених позовних вимог та те, що на даний час триває ліквідаційна процедура АТ «Дельта Банк», а позивач є акцептованим кредитором по відношенню до Банку, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про можливість надання правової оцінки заявленим підставам визнання оскарженого договору застави майнових прав недійсним.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 300 ГПК України, суд касаційної інстанції має, також, перевірити правомірність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині надання оцінки суті заявлених позовних вимог.

Щодо нотаріальної форми договору

За приписами ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами (ст. 572 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про заставу" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Статтею 13 Закону України "Про заставу" визначено, що договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.

Відповідно до ст. 23 наведеного Закону при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

Згідно з ч.1 ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (від 18.11.2003 № 1255-IV, в редакції чинній на момент укладення спірного договору) якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права.

Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства свідчить, що набуте заставодержателем внаслідок невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання право звернення стягнення на предмет застави - майнові права реалізується шляхом відступлення заставодавцем права майнової (грошової) вимоги заставодержателю, тобто таке відступлення права вимоги і є безпосередньо способом звернення стягнення на вказаний предмет забезпечення. Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.03.2019 у справі № 904/9713/17.

Сам факт укладення договору застави (забезпечення зобов`язання) не замінює сторони у зобов`язанні, майнові права за яким передані в заставу і не є уступкою права вимоги, адже законом передбачено право боржника виконати свої грошові зобов`язання заставодавцю після укладання договору застави в межах своїх договірних зобов`язань. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про заставу", у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об`єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об`єктів - за місцем реєстрації цих об`єктів.

Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як "право очікування", які є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Як про це визначено вище, спірний договір є договором застави майнових прав які за своєю правовою природою не є нерухомим майном, законом на них не поширюється режим нерухомого майна, що вказує на відсутність обов`язковості нотаріального посвідчення спірного правочину. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.04.2019 у справі № 910/7009/18.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що судові рішення у справі № 910/4410/17, не є, в даному випадку, преюдиційними, в розумінні приписів ст.75 ГПК України, оскільки преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом, при оцінці іншого договору застави майнових прав.

Щодо досягнення згоди по істотним умовам договору (предмет)

Згідно з ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Частинами 1, 2 ст. 584 ЦК України передбачено, що у договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, та (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору; опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про заставу" (в редакції чинній на дату укладення спірного договору) у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Враховуючи наведені норми законодавства та на підставі умов спірного Договору застави (п.п. 1.1., 1.3), додатку №1 до цього договору, суди дійшли вірного висновку, що сторонами цього договору дотримано визначених законодавцем вимог щодо опису предмету застави, що підтверджує узгодженість істотних умов спірного правочину.

Крім того, на підставі п.п. 16, 18 Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності (затверджене постановою Правління НБУ від 24.02.2014 № 91, далі - постанова № 91) судами встановлено, що "Реєстр укладених АТ "Дельта Банк" кредитних договорів з фізичними та юридичними особами, що пропонуються у забезпечення Національному банку України (пул кредитів), заборгованість за якими класифікована за І категорією якості (25.02.2014)" та "Реєстр укладених АТ "Дельта Банк" кредитних договорів з фізичними та юридичними особами, що пропонуються у забезпечення Національному банку України (пул кредитів), заборгованість за якими класифікована за ІІ категорією якості (25.02.2014)" складені з дотриманням форми, наведеної у додатку до Положення № 91, відомості наведені у Реєстрах свідчать про ідентифікацію укладених АТ "Дельта Банк" кредитних договорів з фізичними та юридичними особами, що пропонувались у забезпечення НБУ. Реєстри містять відбиток печатки АТ "Дельта Банк" та підпис Голови Ради Директорів АТ "Дельта Банк" Попової О.Ю. , яка при їх підписанні діяла на підставі Статуту АТ "Дельта Банк" та протоколу Спостережної Ради АТ "Дельта Банк".

Поряд з цим, судами встановлено, що АТ "Дельта Банк" на виконання умов п. 3.4.2 Договору застави, з урахуванням ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу", ч. 3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з метою отримання згоди на відчуження предмета застави, неодноразово звертався до НБУ з відповідними листами, які містять в собі інформацію про активи, які виставляються на торги та про спірний Договір застави, за яким дані активи передані в заставу НБУ (копії таких листів наявні в матеріалах справи), тобто визнавав укладеність договору застави та передачу в заставу саме кредитних договорів з фізичними та юридичними особами, які визначені у вищезазначених реєстрах.

При цьому, між сторонами договору застави майнових прав відсутній спір щодо його укладеності, та у разі непогодження предмета застави, який пропонувався у забезпечення Національному банку, Банк не отримав би кредит для забезпечення ліквідності банку за кредитним договором.

Щодо невідповідності предмету застави за спірним договором окремим вимогам законодавства (п. 7 Положення), щодо класифікації договорів забезпечення, за кредитними договорами, як І-ІІІ рівня ліквідності, суди вказали на недоведеність позивачем, що передані в заставу майнові права за всіма укладеними позичальником кредитними договорами з юридичними та фізичними особами, на момент їх передачі в заставу, не відповідали вимогам п. 7 Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності. При цьому, судами зауважено на тому, що на Аналіз неплатоспроможного банку АТ "Дельта Банк" від 20.03.2017 (проведений ТОВ "Ернст енд Янг Аудиторські послуги") ні Прес-релізи ФГВФО, НБУ не містять конкретного посилання на спірний Договір, відтак не можуть бути підставою визнання недійсним оскарженого Договору застави в цілому.

Водночас, суди прийняли до уваги зміст розділу 3 Аналізу з якого вбачається, що під час дослідження кредитних операцій не було виявлено порушень саме Положення Правління Національного банку України № 91, а також умови спірного Договору (п.п. 3.4.7, 3.4.10) якими узгоджені наслідки знецінення заставлених майнових прав та п. 10 Положення №91 (в редакції чинній на дату укладення спірного договору).

При цьому, судами попередніх інстанцій правомірно вказано на те, що рішення апеляційного суду від 11.09.2017 у справі № 910/3117/17 (визнано недійсним договір застави майнових прав № 06/ЗМП від 26.02.2014 в частині передання в заставу майнових прав за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, укладеного між АТ "Дельта Банк" та ДП "Укрспирт" з підстав невідповідності майнових прав за вказаним кредитним договором пункту 7 Положення №91), не свідчить про не відповідність вказаному положенню всіх майнових прав за укладеними банком-позичальником кредитними договорами (більше 10 тис.) з юридичними (крім банків) та фізичними особами, які передані в заставу за спірним договором застави, а відтак і недійсність спірного договору застави в цілому.

Доказів не відповідності приписам Положення №91 інших кредитних договорів, майнові права за якими було передано у заставу за спірним Договором, суду не надано.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

З огляду на наведене, колегією суддів також не приймається до уваги посилання скаржника на судові рішення у справі № 910/4123/16 (визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 12.09.2014, укладений між АТ «Дельта банк» та ТОВ «КУА «СКАЙ КЕПІТАЛ МЕНЕДЖМЕНТ», з підстав укладення його під час дії обмеження господарської компетенції), оскільки не має ознак преюдиції, в розумінні приписів ст.75 ГПК України (інший предмет спору, доказова база та суб`єктний склад).

Враховуючи наведене та положення ст. ст. 76, 77 ГПК України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо недоведеності належними та достовірними доказами невідповідності предмету застави за спірним договором нормам чинного законодавства

Щодо волевиявлення сторін та повноважень представників на підписання оскарженого Договору

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст. ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина 3 ст. 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (ст. ст. 203, 241 ЦК України).

За ч. 2 ст. 203 ЦК України передбачено, що особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Із наявних у справі матеріалів вбачається та як встановлено судами попередніх інстанцій, оскаржуваний Договір застави майнових прав від імені Національного банку України підписаний заступником начальника Головного управління Національного банку по м. Києву і Київській області Мєзєнцевою Іриною Степанівною, яка діяла на підставі Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України та довіреності від 09.09.2013, зареєстрованої в реєстрі за №904, а від імені АТ "Дельта Банк" - Головою Ради директорів Поповою О.Ю. , яка діяла на підставі Статуту АТ "Дельта Банк".

На дату укладення спірного Договору, органами управління AT "Дельта Банк" є Загальні збори акціонерів; Спостережна рада; Рада Директорів (п. 6.1 Статуту).

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Спостережної ради АТ "Дельта Банк", оформленим протоколом № 458 від 25.02.2014, уповноважено Голову ради Директорів Попову О.Ю. на укладення з Національним банком України договорів застави майнових прав за укладеними банком кредитними договорами з юридичними та фізичними особами, що свідчить про надання згоди Спостережної ради на укладення з Національним банком України спірного Договору застави у відповідності до п. 6.4.2 Статуту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спостережною Радою Банку була надана згода на укладання Головою Ради Директорів ПАТ "Дельта Банк" пані Поповою О.Ю. правочинів з Національним Банком України.

Щодо повноважень заступника начальника Головного управління Національного банку по м. Києву і Київській області Мєзєнцевої Ірини Степанівни слід зазначити наступне.

Постановою № 102/БТ від 26.02.2014 "Про надання кредиту для збереження ліквідності" Правління Національного банку України постановило надати кредит для збереження ліквідності АТ "Дельта Банк"; як забезпечення за наданим кредитом узяти майнові права за укладеними АТ "Дельта Банк" кредитними договорами, заборгованість за якими класифікована за І та ІІ категоріями якості та у зв`язку з чим надано Головному управлінню Національного банку України по м. Києву і Київській області (Лехіцька Є . П.) право укласти з АТ "Дельта Банк" відповідно до законодавства України кредитний договір та договори забезпечення (підписана Головою С.І. Кубів та погоджена дев`ятьма членами Правління Національного банку України, що складає більшість від загального складу).

02.03.2011 Національним банком України, в особі його Голови, було видано довіреність на ім`я Лехіцької Євстахії Петрівни , зі строком дії до 02.03.2014 (дата укладення спірного договору - 26.02.2014), яка містила умову, що повноваження за цією довіреністю можуть бути передані іншим особам та встановлювала повноваження на укладання від імені Національного банку України всіх видів договорів, крім зовнішньоекономічних. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С. 02.03.2011 та зареєстрована в реєстрі за №404.

09.09.2013 Національним банком України в особі начальника Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області Лехіцької Євстахії Петрівни, яка діяла в порядку передоручення від імені Національного банку України на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С. 02.03.2011 за реєстром №404, видано довіреність на ім`я Мєзєнцевої І.С. , яка містить повноваження укладати від імені Національного банку України всі види договорів, крім зовнішньоекономічних.

За таких обставин, суди обох інстанцій встановивши наявність у Голови Ради Директорів АТ "Дельта Банк" Попової О.Ю. та заступника начальника Головного управління Національного банку України по місту Києву й Київській області Мєзєнцевої І . С . на момент укладання спірного договору застави майнових прав, необхідного для укладання такого роду договорів обсягу повноважень, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо відсутності підстав для визнання недійсним спірного договору на підставі ч. 2 ст. 203 ЦК України.

Щодо застосування строків позовної даності

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, за змістом названих норм позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення .

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій відсутність порушеного права позивача та підстав для задоволення позову, правомірно не прийнято до уваги заяву відповідача 1 про сплив позовної даності за позовними вимогами у даному спорі.

26. Щодо суті касаційної скарги

Доводи касаційних скарг не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, більш зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції визначені приписами ст. 300 ГПК України.

27. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до п.1) ч.1 ст. 308 ГПК України, суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Колегія суддів перевірила доводи касаційних скарг на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно ж із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційних скарг та необхідність залишення ухвали Господарського суду м. Києва від 23.01.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 у цій справі без змін, як таких, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

28. Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги ФОП Селезньової К.В. та залишенням без змін оскаржених рішення суду першої інстанції та постанови господарського суду апеляційної інстанції, витрати зі сплати судового збору за подання касаційних скарг, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявників.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Селезньової Катерини Василівни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 у справі № 910/2540/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Н.Г. Ткаченко

В.Г. Пєсков