Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.11.2018 року у справі №910/2972/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/2972/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Жукова С.В., Катеринчук Л.Й.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця",

представник позивача - Кузьміна Г.А. (довіреність № Ц/6-63/281-18 від 28.12.2018),

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк",

представник відповідача - Яценко Є.О. (довіреність № 09/12/387 від 22.08.2018),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця",

представник третьої особи - не з'явився,

розглянувши касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення господарського суду міста Києва

від 23.07.2018

у складі судді: Гумега О.В.,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

від 24.09.2018

у складі колегії суддів: Яковлєва М.Л. (головуючий), Разіної Т.І., Суліма В.В.,

у справі за позовом

Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця",

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця",

про визнання недійсними умов договору,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про визнання недійсними пункту 2.2 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3765/2-1 від 29.12.2011, пунктів 3.5 та 3.8 Договору кредиту в редакції Договору про внесення змін та доповнень № 20-3390/2-1 від 28.09.2012 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3765/2-1 від 29.12.2011, пункту 3.9 Договору кредиту в редакції Договору про внесення змін № 20-3782/2-1 від 29.12.2011 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3765/2-1 від 29.12.2011.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані пункти Договору кредиту за своїм змістом суперечать вимогам актів цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, що є порушенням ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України та відповідно до ч. 1 ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання їх недійсними.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.07.2018 у справі № 910/2972/18 відмовлено у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску загального строку позовної давності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 у справі № 910/2972/18 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції вказав на те, що позовні вимоги в частині визнання недійсними пунктів 3.5 та 3.8 Договору кредиту в редакції Договору про внесення змін та доповнень № 20-3390/2-1 від 28.09.2012 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3765/2-1 від 29.12.2011, пункту 3.9 Договору кредиту в редакції Договору про внесення змін № 20-3782/2-1 від 29.12.2011 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3765/2-1 від 29.12.2011 є обґрунтованими. За висновками суду, заміна сторін у зобов'язані не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності і та обставина, коли правонаступник дізнався про порушення права, не впливає на визначення початку перебігу позовної давності, а тому відлік початку строків позовної давності щодо оскарження спірних пунктів Договору кредиту поширюється і на позивача.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 23.07.2018 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 у справі № 910/2972/18, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось з касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги вказує на порушення господарськими судами попередніх інстанцій приписів ст. ст. 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 13, 42, 76-79, 86, ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/2972/18 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Жуков С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 19.11.2018 у справі № 910/2972/18 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", датою проведення судового засідання визначено 15.01.2019. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 25.12.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Також відповідач зазначив, що Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду вже розглядалась справа з ідентичним складом сторін та предметом розгляду.

В судовому засіданні 15.01.2019 представник скаржника підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача - заперечував проти її задоволення. Третя особа явку повноважного представника не забезпечила, про дату, час та місце розгляду касаційної скарги повідомлена належним чином.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, Міністерство інфраструктури України, листом № 11494/11/10-11 від 27.12.2011 повідомило Укрзалізницю та ДГТО "Південно-західна залізниця" про те, що розглянуло листи Укрзалізниці від 23.12.2011 № ЦЗЕ-11/2493 та від 12.12.2011 № ЦЗЕ-11/2362 щодо погодження умов залучення ДГТО "Південно-західна залізниця" довгострокових кредитних ресурсів (відновлювальна кредитна лінія). Відповідно до документів, поданих на розгляд Міністерству, залучення планується здійснити шляхом укладання кредитних договорів, зокрема, з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на загальну суму 91,25 млн. доларів США на наступних умовах: термін користування кредитом - 3 роки, відсоткова ставка - 11,0% річних. комісійні платежі відсутні, забезпечення виконання - майнові права у співвідношенні 1:3,34, цільове призначення кредиту - виконання програми капітальних інвестицій. Відповідно до Порядку погодження залучення державними підприємствами, в тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №809 від 15.06.2011, Міністерство погодило ДГТО "Південно-західна залізниця" зазначені умови залучення довгострокового кредиту. Одночасно, з метою захисту інтересів державного підприємства, рекомендовано "при укладенні кредитного договору п.3.9 виключити, в п.5.5 зменшити розмір штрафу".

Листом № 31-12110-103-10/33215 від 29.12.2011 Міністерство фінансів України надало погодження ДАЗТ "Укрзалізниця" (за результатами розгляду листа № ЦЗЕ-11/2365 від 12.12.2011) на здійснення довгострокових внутрішніх запозичень ДТГО "Південно-західна залізниця" шляхом укладення кредитних договорів, зокрема, з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк": сума кредитів 91,25 млн. доларів США, строк користування кредитними коштами: 3 роки, відсоткова ставка 11,0% річних. комісійні платежі відсутні, забезпечення: застава майнових прав у співвідношенні 1:3,34, мета: виконання програми капітальних інвестицій та перекредитування діючих запозичень; за умови, якщо не будуть перевищені відповідні показники фінансового плану підприємства на 2011 рік.

Господарськими судами попередніх інстанцій також встановлено, що 29.12.2011 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк) та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (позичальник) укладений Кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-3765/2-1, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 12 500 000, 00 доларів США (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим Договором. Дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 22.12.2014.

За змістом п. 6.1 Договору, останній набирає чинності з дати його підписання уповноваженим представниками сторін, отримання погодження Міністерства інфраструктури України і Міністерства фінансів України/ скріплення печатками сторін, та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором.

Пунктом 6.9 Договору визначено, що всі зміни та доповнення до цього Договору щодо мети, обсягу і строку залучення кредиту, виду забезпечення виконання зобов'язань, плати за користування кредитом, обов'язків, прав та відповідальності сторін, а також реструктуризації боргових зобов'язань вносяться за погодженням Міністерства інфраструктури України та Міністерства фінансів України у письмовій формі, набувають чинності з дати їх підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, та є невід'ємними частинами цього Договору.

Договором про внесення змін № 20-3782/2-1 від 29.12.2011 до Договору кредиту розділ 3 доповнено п. 3.9 "Позичальник зобов'язується забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у Банку у розмірі не менше 300000000 (триста мільйонів) гривень. У разі порушення (невиконання) позичальником з будь - яких підстав зобов'язань, передбачених цим пунктом, Банк має право стягнути з позичальника штраф у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень за кожен випадок невиконання. Сплата штрафу не звільняє позичальника від належного виконання зобов'язань за цим Договором".

28.09.2012 сторонами укладено Договір про внесення змін та доповнень №20-3390/2-1 до Договору кредиту, за змістом якого сторони виклали в новій редакції, зокрема, п.п. 3.5, 3.8 Договору.

За змістом п. 3.5 Договору у редакції Договору про внесення змін від 28.09.2012, сторони встановлюють наступну черговість погашення позичальником заборгованості (згідно встановленого пріоритету - зверху вниз): - на погашення прострочених до сплати понад 31 день процентів за користування кредитом; - на погашення простроченої до сплати понад 31 день суми комісійної винагороди; - на погашення прострочених до сплати не більше ніж на 31 день процентів за користування кредитом; - на погашення простроченої до сплати не більше ніж 31 день суми комісійної винагороди; - на погашення простроченої до сплати суми кредиту; - сплата нарахованих процентів за користування кредитом; - сплата нарахованої комісійної винагороди; - сплата суми кредиту; - сплата неустойки (пені, штрафів). Погашення позичальником заборгованості кожної наступної черги повинна відбуватися виключно після повного погашення заборгованості кожної попередньої черги. Сторони встановлюють, що банк має право самостійно зараховувати кошти, які направлені позичальником на погашення заборгованості, згідно встановленої черговості. З підписанням цього договору, у відповідності з чинним законодавством України, позичальник надає банку право самостійно приймати рішення щодо зміни черговості погашення заборгованості позичальника за цим Договором. Банк інформує позичальника у письмовій формі на його запит про застосовану черговість погашення кредитної заборгованості.

За змістом п. 3.8 Договору у редакції Договору про внесення змін від 28.09.2012: "З метою забезпечення належного та своєчасного виконання зобов'язань позичальника по погашенню кредиту, плати за кредит та неустойки позичальник відповідно до вимог ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" доручає банку за умови настання строків виконання грошових зобов'язань за цим договором від імені та за рахунок позичальника здійснювати договірне списання коштів в сумі заборгованості за кредитом, платою за кредитом та неустойкою, з поточного рахунку № 26008601002256, або з будь-яких рахунків, які відкрито позичальником у Банку, код Банку 300012, або з будь-яких рахунків, які відкрито позичальником у ПАТ "Промінвестбанк" та направити на погашення заборгованості перед банком за цим договором (на відповідні рахунки обліку Банком зазначеної заборгованості). У разі відсутності або недостатності коштів на поточному рахунку позичальника у валюті заборгованості, позичальник доручає банку від імені та за рахунок позичальника:

- здійснити списання коштів з будь-яких рахунків в іншій іноземній валюті, які відкрито позичальником у банку, код банку 300012, або з будь-яких рахунків в іноземній валюті, які відкрито позичальником у ПАТ "Промінвестбанк" в сумі еквівалентній сумі заборгованості, по курсу банку на день списання, та здійснити продаж/обмін відповідної іноземної валюти, що була списана, на іноземну валюту заборгованості за курсом банку на день здійснення операції. Кошти, отримані в результаті здійснення операції з продажу/обміну іноземної валюти, зарахувати на рахунок, відкритий позичальнику у валюті заборгованості у банку, код банку 300012;

- здійснити списання коштів з будь-яких рахунків у національній валюті, які відкрито позичальником у банку, код банку 300012, або з будь-яких рахунків у національній валюті, які відкрито позичальником у ПАТ "Промінвестбанк", у сумі еквівалентній сумі заборгованості, по курсу банку на день списання, та здійснити купівлю іноземної валюти в сумі заборгованості, за курсом банку на день здійснення операції. Кошти, отримані в результаті здійснення операції з купівлі іноземної валюти, зарахувати на рахунок, відкритий позичальнику у валюті заборгованості у банку, код банку 300012. При купівлі іноземної валюти позичальник доручає банку, а банк зобов'язується утримати суму відповідно до чинного законодавства та умов Договору банківського рахунку № 20-2/592 від 26.12.2011.

Позичальник доручає банку за здійснення операції з купівлі, обміну та продажу валюти списати кошти в еквіваленті суми комісійної винагороди банку за здійснення відповідної операції з поточного рахунку в національній валюті позичальника № 26009601002255, або з будь-яких поточних рахунків в національній валюті, які відкрито позичальником у банку, код банку 300012, або з будь-яких поточних рахунків в національній валюті, які відкрито позичальником у ПАТ "Промінвестбанк". У випадку відсутності коштів для оплати комісійної винагороди на зазначених рахунках, позичальник доручає банку здійснити списання коштів з рахунків в іноземній валюті, відкритих у банку, код банку 300012, або відкритих у ПАТ "Промінвестбанк" в еквіваленті суми комісійної винагороди банку по курсу банку на день списання та здійснити продаж/обмін іноземної валюти за курсом банку на день здійснення операції. Передбачене цим пунктом договірне списання здійснюється банком у відповідності до нормативно-правових актів Національного банку України".

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст. 215 ЦК України).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 207 ГК України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Частиною 7 ст. 179 ГК України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України № 809 від 15.06.2011 затверджено Порядок погодження залучення державними підприємствами, в тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями, який визначає процедуру погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі (далі - підприємства), кредитів (позик) шляхом укладення кредитного договору, договору позики або випуску облігацій підприємства (далі - залучення кредиту (позики), у результаті якого виникають зобов'язання щодо повернення коштів, та надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку, залучення підприємством кредиту (позики), надання гарантій або поруки за таким зобов'язанням погоджується: Мінфіном - щодо внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик); органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю (далі - уповноважений орган), - щодо внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик).

Згідно з п. 3 Порядку, для погодження залучення підприємством кредиту (позики), надання гарантії або поруки за таким зобов'язанням підприємство подає Мінфіну або уповноваженому органу заяву, до якої додаються: 1) у разі погодження залучення кредиту (позики) в т.ч.: проект кредитного договору (договору позики, проспекту емісії або рішення про закрите (приватне) розміщення облігацій підприємства, а в разі надання повноважень щодо залучення кредиту (позики) - також проект відповідного договору), який зокрема: не може передбачати дострокове виконання зобов'язань за кредитом (позикою) з ініціативи кредитора із необґрунтованими фінансовими втратами (за винятком здійснення запозичення у формі випуску облігацій підприємства); копії в т.ч.: рішення уповноваженого органу про погодження умов кредиту (позики) (подається Мінфіну).

Мінфін або уповноважений орган протягом 30 робочих днів після надходження заяви приймає рішення щодо погодження залучення кредиту (позики), забезпечення підприємством виконання зобов'язань за кредитом (позикою) порукою або гарантією чи відмови у погодженні, про що письмово повідомляє підприємству (п. 4 Порядку).

Господарськими судами попередніх інстанцій з'ясовано, що зміст листів № 31-12110-103-10/33215 від 29.12.2011 Міністерства фінансів України, №11494/11/10-11 від 27.12.2011 Міністерства інфраструктури України свідчить про те, що відповідними центральними органами виконавчої влади було надано погодження Укрзалізниці та ДГТО "Південно-західна залізниця" на укладення Кредитного договору на умовах трирічного строку користування кредитом та без комісійних платежів.

Разом з тим, відповідно до п. 2.2 Договору дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 22.12.2014, в той час, як кредитний договір укладено 29.12.2011, що є меншим трирічного строку користування кредитними коштами, погодженого уповноваженими органами.

При цьому, в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірних докази на підставі яких можливо було б зробити висновок про те, що Міністерству фінансів України та Міністерству інфраструктури України направлявся текст саме у редакції спірного Кредитного договору та Договорів про внесення змін до нього, оскільки фактично викладені в спірному Кредитному договорі умови, зокрема, п. 2.2 та п. 3.8 у відповідній редакції Кредитного договору, відрізняються від тих, що були погоджені вказаними міністерствами та стисло відображені в їх листах № 31-12110-103-10/33215 від 29.12.2011, № 11494/11/10-11 від 27.12.2011 що вбачається з їх змісту.

Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання недійсним п. 2.2 Кредитного договору № 20-3765/2-1 від 29.12.2011 є обґрунтованими.

Пунктом 6.9 Договору передбачено, що всі зміни та доповнення до цього Договору щодо мети, обсягу і строку залучення кредиту, виду забезпечення виконання зобов'язань, плати за користування кредитом, обов'язків, прав та відповідальності сторін, а також реструктуризації боргових зобов'язань вносяться за погодженням Міністерства інфраструктури України та Міністерства фінансів України у письмовій формі, набувають чинності з дати їх підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, та є невід'ємними частинами цього Договору.

Відповідно до п. 7 Порядку, зміни до кредитного договору (договору позики), договору поруки або договору про надання гарантії, а також до умов розміщення облігацій підприємства щодо мети, обсягу і строку залучення кредиту (позики), виду забезпечення виконання зобов'язань, плати за користування кредитом (позикою), обов'язків, прав та відповідальності сторін, а також реструктуризації боргових зобов'язань за кредитами (позиками) підлягають погодженню з Мінфіном або уповноваженим органом відповідно до цього Порядку шляхом подання техніко-економічного обґрунтування необхідності внесення таких змін.

Разом з цим, суди вказали на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували отримання позичальником за договором погодження Міністерства інфраструктури України та Міністерства фінансів України у письмовій формі на внесення змін до умов Кредитного договору № 20-3765/2-1 від 29.12.2011 (доповнення договору п. 3.9 та викладення пунктів 3.5, 3.8 в новій редакції) шляхом укладення відповідних договорів про внесення змін та доповнень (від 29.12.2011 та 28.09.2012).

Вказаними умовами договору встановлено положення про його зміну в частині прав та обов'язків сторін. При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено про невідповідність п. 3.8 Кредитного договору в редакції Договору про внесення змін та доповнень № 20-3390/2-1 від 28.09.2012 погодженій умові щодо відсутності комісійних платежів, яка не передбачала виключень на здійснення валютно-обмінних операцій.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання недійсними пунктів 3.5, 3.8 Кредитного договору в редакції Договору про внесення змін та доповнень № 20-3390/2-1 від 28.09.2012 та пункту 3.9 Кредитного договору в редакції Договору про внесення змін № 20-3765/2-1 від 29.12.2011 обґрунтовані.

Проте, відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено про застосування строку позовної давності, за наслідками розгляду якої, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог саме з підстав пропуску строку позовної давності.

Враховуючи встановлені приписами ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог касаційної скарги.

Так, предметом касаційного оскарження є висновки судів попередніх інстанцій в частині визнання пропущеним строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40075815) утворено згідно із Законом України "Про особливості утворення публічно акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" (далі - Закон) та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Постанова КМУ від 25.06.2014).

Статут ПАТ "Українська залізниця" затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735.

21.10.2015 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців був внесений запис про проведення державної реєстрації юридичної особи ПАТ "Українська залізниця".

Відповідно до постанови КМУ від 25.06.2014 ПАТ "Українська залізниця" утворюється на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код ЄДРПОУ 00034045), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (аналогічні положення також містяться у статтях 2, 3 Закону). Серед таких підприємств зазначено в т.ч. Державне територіально - галузеве об'єднання "Південно-західна залізниця", яке є стороною в кредитному договорі, права та обов'язки за яким перейшли до позивача, як правонаступника.

Аналогічна інформація про те, що ПАТ "Українська залізниця" є правонаступником щодо ДТГО "Південно-західна залізниця" також наявна у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до п.п. 1, 2, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення ПАТ "Українська залізниця" вирішено утворити Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - товариство), 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код згідно з ЄДРПОУ 00034045) (далі - Укрзалізниця), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування (далі - підприємства), які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що ПАТ "Українська залізниця" є правонаступником прав й обов'язків Державного територіально - галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця", яке є стороною в кредитному договорі та яке було обізнано щодо наявності вказаного договору й договорів про внесення змін і доповнень до нього з моменту їх укладання.

Відповідно до ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-3765/2-1 та Договір про внесення змін № 20-3782/2-1 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3765/2-1 були укладені 29.12.2011, а Договір про внесення змін та доповнень № 20-3390/2-1 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3765/2-1 від 29.12.2011 - 28.09.2012 відповідно.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину, тобто 29.12.2011 (дата укладення Кредитного договору та Договору про внесення змін № 20-3782/2-1) та 28.09.2012 (дата укладення Договору про внесення змін та доповнень № 20-3390/2-1). А відповідно, строк позовної давності щодо заявлених вимог сплив 29.12.2014 та 28.09.2015.

При цьому, апеляційною інстанцією зауважено, що відповідно до ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Позовна давність не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписами ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять доказів неможливості вчасного звернення з відповідним позовом позичальником за кредитним договором.

Також, судами попередніх інстанцій зазначено, що звернення позивача до суду з вказаним позовом, відбулось лише після звернення відповідача з позовом про стягнення заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням позичальником його зобов'язань за Кредитним договором.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Інститут позовної давності покликаний також сприяти сталості цивільних відносин.

Аналогічна правова позиція щодо застосування строків позовної давності і наслідків їх спливу викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 910/2974/18.

Відповідно до ч. 2 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

У цій справі, що переглядається у касаційному порядку, колегія суддів не вважає за необхідне відступати від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду та відповідно, не вбачає підстав для передачі справи на розгляд об'єднаної палати.

Отже, встановлення обставин пов'язаних зі спливом строку позовної давності свідчить про правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Доводи скаржника про необґрунтовану відмову судом апеляційної інстанцій в задоволенні його клопотання про оголошення перерви відхиляються судовою колегією, як безпідставні та необґрунтовані, з огляду на таке.

Клопотання про оголошення перерви мотивовано тим, що прийняття Верховним Судом остаточного рішення у справі № 910/15453/17 сформує правову позицію з розгляду даної категорії справ і матиме важливе значення при розгляді апеляційної скарги по справі № 910/2972/18.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що зі змісту поданої разом з клопотанням про оголошення перерви роздруківки постанови Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/15453/17 вбачається, що позовні вимоги, за результатами яких у цій справи прийнято рішення, є схожими за обґрунтуванням (підставами позову щодо невідповідності умов укладеного договору положенням законодавства та законодавчо визначеної процедури) до тих, що мають місце у справі № 910/2972/18.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що у копії поданої разом з клопотанням про оголошення перерви роздруківки постанови Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/15453/17 зазначено, що: "заява про застосування наслідків пропущення строку позовної давності не заявлена відповідачем протягом строку проведення підготовчого провадження і не долучена до матеріалів справи на момент винесення рішення, таким чином не знаходить свого підтвердження".

Крім того, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що у даній справі (№ 910/2972/18) позивачем, у встановлений судом та Господарським процесуальним кодексом України строк, у відзиві на позовну заяву 06.04.2018 заявлено про застосування позовної давності щодо позовних вимог, що в свою чергу свідчить про відмінність процесуальних обставин справ № 910/15453/17 та № 910/2972/18, а відповідно і відмінність процесу та надання судами відповідної оцінки обставинам справи.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про оголошення перерви в судовому засіданні 24.09.2018 у справі № 910/2972/18, оскільки перегляд у касаційному порядку постанови Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/15453/17 не є тією обставиною, яка у розумінні ч. 2 ст. 216 ГПК України зумовила б неможливість вирішення спору у судовому засіданні, в якому позивач просив оголосити перерву.

При цьому, судом апеляційною інстанцією враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що судами попередніх інстанцій було надано скаржникові вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" та залишення рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2018 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 у справі № 910/2972/18 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2018 у справі № 910/2972/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді С.В. Жуков

Л.Й. Катеринчук