Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 920/1190/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Гута В.І., Катькало А.В.,

відповідача - Заїка І.В.,

третьої особи (Міноборони) - Хлань В.М., Барда С.Ю.,

третьої особи (АТ "Сумиобленерго") - Осипов Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 (у складі колегії суддів: Козир Т.П. (головуючий), Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.)

та рішення Господарського суду Сумської області від 10.08.2021 (Котельницька В.Л.)

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми

до Сумської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Міністерство оборони України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Сумиобленерго"

про визнання недійсним рішення та скасування запису про державну реєстрацію земельної ділянки і присвоєного кадастрового номеру,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Квартирно-експлуатаційний відділ міста Суми (далі - Позивач, КЕВ) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Сумської міської ради (далі - Відповідач, Міськрада) та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати недійсним рішення Міськради "Про затвердження технічної документації з землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками та надання в оренду земельних ділянок ВАТ "Сумиобленерго" стосовно земельної ділянки, розташованої по вул. Гамалія в м. Суми, площею 0,014 га (зазначене п. 156 з додатку 2 до рішення Міськради від 24.02.2010 № 3488-МР);

- скасувати запис про державну реєстрацію земельної ділянки та присвоєний Сумським міським управлінням юстиції кадастровий № 5910136300:12:006:1002 на незаконно відчужену ділянку площею 0,014 га, що перебуває на інвентаризаційному обліку земель оборони, на території військового містечка № 6, під будівлею трансформаторної підстанції за адресою: м. Суми, вул. Гамалія.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що на балансі КЕВ перебуває земельна ділянка, що розташована на території військового містечка № 6 за адресою: м. Суми, вул. Гамалія. Правовстановлюючим документом на вказану земельну ділянку є державний акт на право користування землею, виданий Сумському Вищому артилерійському командному двічі червонопрапорному училищу ім. М.В. Фрунзе, м. Суми, УРСР. Земля надана для об`єктів і навчальних полів, тобто цільове призначення земель оборони зазначено безпосередньо в акті, у безстрокове і безкоштовне користування передано 77,17 га в ділянках землекористування. Акт виготовлений на підставі Рішення ВР УРСР № 868 від 26.05.1976. Згідно індивідуальної картки обліку земельної ділянки, загальна площа земельної ділянки військового містечка № 6 складає 10,25 га.

Приміщення трансформаторної підстанції розміщено на території військового містечка № 6, яке відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 199284476 від 06.02.2020 (дата реєстрації) має реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2024817959101. Складова частина об`єкта нерухомого майна трансформаторна підстанція, загальна площа якої складає 39,4 кв.м. Також, у витягу з ДРРП зазначено, що форма власності об`єкту є державною, а власником є держава в особі Міністерства оборони України. В Журналі обліку площі будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями має місце інформація про площу підстанції, яка складає 39,4 кв.м.

Технічний паспорт на громадський будинок комплекс будівель і споруд (інвентаризаційна справа № 142818) на вул. Гамалія в м. Суми не має номеру будинку, він не присвоювався. Архівні дані про присвоєння номеру відсутні.

Незаконність передачі у комунальну власність та оформлення оренди за АТ "Сумиобленерго" щодо земельної ділянки за адресою: м. Суми, вул. Гамалія, загальною площею 0,014 га, на думку Позивача, полягає у відсутності на це дозволу Міністерства оборони України та Кабінету Міністрів України. Договір оренди зареєстровано 04.12.2014р. за № 7952030, присвоєний кадастровий номер №5910136300:12:006:1002. Місце знаходження земельної ділянки співпадає з місцем розміщення будівлі (за генеральним планом № 12 - трансформаторна підстанція), власником якої є держава в особі Міністерства оборони України.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 10.08.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 у справі № 920/1190/20, відмолено у задоволенні позову.

2.2. Господарські суди попередніх інстанцій виходили із недоведеності того, що спірне рішення Міськради порушує права Позивача, а вимога про скасування запису про державну реєстрацію земельної ділянки є неефективним способом захисту права, яке Позивач вважає порушеним.

При цьому, місцевим господарським судом зазначено, що із наданих Позивачем доказів неможливо об`єктивно без застосування спеціальних знань експерта встановити фактичне накладення земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:12:006:1002 площею 0,014 га на земельну ділянку площею 10,25 га, відведену згідно державного акта про право користування землею від 1976 року.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі КЕВ просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 та від 11.09.2019 у справі № 924/174/18, постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 127/10011/18 та від 17.02.2021 у справі № 910/21404/17, постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 у справі № 6-57цс11.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Міноборони підтримало позицію скаржника та просить скасувати оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій.

3.4. Міськрада та АТ "Сумиобленерго" у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

4. Обставини встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Сумському Вищому артилерійському командному двічі Червонознаменного училищу ім. М.В.Фрунзе у 1976 році було видано Державний акт на право користування землею, відповідно до якого за вказаним землекористувачем закріплюються в безстрокове і безплатне користування 77,17 га землі в межах згідно з планом землекористування для розміщення об`єктів та учбових полів.

Згідно доданих до вказаного Державного акта планів землекористування були передані три ділянки: № 1 площею 59,72 га, № 2 площею 10,25 га, № 3 площею 7,2 га.

4.2. З Індивідуальної картки обліку земельної ділянки вбачається, що за рішенням ВР УРСР № 868 від 26.05.1976 та державним актом № б/н від 1976 року у в/ч НОМЕР_1 , у КЕВ наявна у постійному користуванні земельна ділянка площею 10,25 га за адресою м. Суми, вул. Гамалія.

4.3. Рішенням Міськради № 3488-МР від 24.02.2010 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками та надано в оренду земельні ділянки терміном на 10 років ВАТ "Сумиобленерго" за рахунок земель Міськради, у тому числі на території Зарічного району м. Суми, згідно з додатком 2.

У пункті 156 додатку 2 до вказаного рішення зазначено: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення під розміщеною трансформаторною підстанцією ТП-44, вул. Кірова, 165, площею 0,0140 га.

4.4. З пояснень сторін вбачається, що вулиця Кірова у подальшому була перейменована на вулицю Герасима Кондратьєва.

4.5. 17.10.2014 між Міськрадою (орендодавець) та ПАТ "Сумиобленерго" (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0140 га з кадастровим номером 5910136300:12:006:1002, за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165, на якій розміщена трансформаторна підстанція. Категорія - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Строк оренди до 24.02.2020

4.6. Додатками до договору є Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, акт приймання-передачі, ситуаційний план, технічна документація із землеустрою, акт погодження (встановлення) меж.

4.7. Додатковою угодою від 27.11.2019 строк оренди з 24.02.2020 продовжено на десять років.

4.8. За доводами Позивача на зазначеній земельній ділянці з кадастровим номером 5910136300:12:006:1002, яка є частиною земельної ділянки загальною площею 10,25 га, переданої згідно Державного акта 1976 року, знаходиться трансформаторна підстанція загальною площею 39,4 кв.м, що підтверджується технічним паспортом станом на 15.01.2009, Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та Витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна в управлінні Міноборони.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.3. Згідно із частинами першою, другою статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.

5.4. Відповідно абзацу 3 частини п`ятої статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

5.5. Статтею 77 цього Кодексу встановлено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

5.6. Відповідно до статей 317 319 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна, і лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.

5.7. За приписами статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статей 9 та 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

5.8. Згідно зі статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" Міноборони є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

5.9. Саме Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149 Земельного кодексу України (частина восьма статті 122 Земельного кодексу України). Так само, відповідно до частини третьої статті 142 цього ж Кодексу припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

5.10. Отже, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянок у власність або у користування іншим особам, є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням Міноборони.

Вказані узагальнюючі висновки щодо правового статусу земель оборони та порядку розпорядження ними є усталеними у судовій практиці Верховного Суду та відображені, у тому числі, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18 та постанові Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 910/21404/17, на які посилається заявник касаційної скарги.

5.11. Вищенаведеного господарськими судами попередніх інстанцій не було враховано, а отже нез`ясованим залишилося питання наявності/відсутності відповідного волевиявлення власника земельної ділянки.

При цьому, звертаючись до суду з даним позовом КЕВ стверджував, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5910136300:12:006:1002, площею 0,0140 га, яка була передана спірним рішенням Міськради в оренду ПАТ "Сумиобленерго", є частиною земельної ділянки площею 10,25 га, згідно акта на право користування землею від 1976 року, виданого Сумському Вищому артилерійському командному двічі Червонознаменного училищу ім. М.В. Фрунзе в безстрокове і безплатне користування для розміщення об`єктів та учбових полів.

5.12. Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що Відповідач не міг набути права на спірну земельну ділянку, як з підстав того, що остання перебувала у складі земель оборони, так і з посиланням на те, що спірний об`єкт нерухомого майна також перебуває у відання військової частини.

В такий спосіб, КЕВ наголошує на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій положень статті 120 Земельного кодексу України, зокрема, щодо обставин переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду з посиланням на постанову Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 127/10011/18 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.

5.13. За змістом статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття Міськрадою оскаржуваного рішення) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

5.14. Таким чином для правильного застосування вказаної статті судам необхідно було встановити, зокрема, обставини з наявністю прав на земельну ділянку, набуття права на нерухоме майно, дотримання законодавства щодо порядку поділу земельної ділянки тощо.

5.15. Водночас, місцевий господарський суд при вирішенні спору послався на те, що із наданих Позивачем доказів неможливо об`єктивно без застосування спеціальних знань експерта встановити фактичне накладення спірної земельної ділянки площею 0,014 га на земельну ділянку площею 10,25 га, відведену згідно державного акта про право користування землею від 1976 року.

5.16. Колегія суддів зазначає, що змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

5.17. Згідно із частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

5.18. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

5.19. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

5.20. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

5.21. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

5.22. Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надання доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 927/645/19.

5.23. Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

5.24. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.25. Виходячи з наведеного, Верховний Суд зазначає про те, що суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

5.26. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

5.27. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в цій справі суди попередніх інстанцій не взяли до уваги зазначене вище та ігноруючи обставини вилучення спірної земельної ділянки державної власності в комунальну, фактично самоусунулись від розгляду спору з формальних причин.

5.28. Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

5.29. Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема суду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»).

5.30. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" від 01.06.2006 зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

5.31. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

5.32. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20).

5.33. Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій не були позбавлені можливості вирішити питання, у тому числі, й з власної ініціативи, щодо призначення експертизи для з`ясування питань щодо обставин, які мають значення для справи.

5.34. Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

5.35. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

5.36. Разом з тим, без дослідження і з`ясування питання щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель оборони, набуття права на нерухоме майно, дотримання законодавства щодо порядку поділу земельної ділянки та, як наслідок, наявності або відсутності у Міськради повноважень розпоряджатись спірною земельною ділянкою, у тому числі передавати в оренду третій особі, ухвалені у справі оскаржувані судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

5.37. Колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 16.01.2012 у справі № 6-57цс11, оскільки спір у вказаній справі стосується усунення перешкод у користуванні жилим будинком шляхом зобов`язання особи і її малолітньої доньки знятися з реєстрації в указаному жилому будинку, а також зобов`язання відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Комсомольського Міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області зняти зазначених осіб із реєстрації в жилому будинку і правовідносини у зазначеній справі та справі, в якій подано касаційну скаргу, за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями не є подібними, різним є і їх нормативно-правове регулювання.

5.38. Висновки Верховного Суду, які містяться у постанові від 19.05.2020 у справі № 127/10011/18, на яку посилається скаржник, зроблені у справі про визнання права власності за новими власниками нерухомого майна в порядку статей 120 Земельного кодексу України 377 Цивільного кодексу України. Разом з тим, вони зроблені без обумовлення їх специфічними обставинами конкретних справ та є загальними по відношенню до правовідносин щодо переходу речових прав на земельну ділянку в разі набуття права власності не нерухоме майно, розташоване на ній. У вказаній справі, пославшись на подібні висновки Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16) у справі щодо (постійного) користування земельною ділянкою, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що з набуттям позивачами права власності на комплекс будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці, до них, як до нових власників цього нерухомого майна, в силу положень статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України, не перейшло право власності на спірну земельну ділянку, оскільки продавець на момент укладення договору купівлі-продажу не мав права власності на цю земельну ділянку.

5.39. За обставинами справи № 910/18560/16, на яку також посилається заявник, земельну ділянку було передано для будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом, тобто для нового будівництва. Натомість у справі, яка переглядається, Міськрада надала земельну ділянку для експлуатації та обслуговування вже наявного на ній майна.

5.40. Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень знайшли своє часткове підтвердження, що є підставою для скасування судових рішень попередніх інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 та рішення Господарського суду Сумської області від 10.08.2021 у справі № 920/1190/20 скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік В. Суховий