Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/5783/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної іпотечної установи та Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Дідиченко М.А., Михальської Ю.Б., Пономаренка Є.Ю.

від 13.02.2019

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"

до Державної іпотечної установи,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача, - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання припиненими відносин за договором

за участю представників:

позивача: Іванова О.В., Заміховський М.М., Дмітрішин Д.М.

відповідача: Чалов А.О., Тодосієнко В.М.

третьої особи: Сотнікова І.В.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У травні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної іпотечної установи про:

- визнання припиненим з 05.06.2015 права застави по договору застави майнових прав № 7/1-З від 15.10.2008, укладеному між ним та відповідачем;

- визнання припиненим з 05.06.2015 договору відповідального зберігання від 15.10.2008, укладеного між ним та відповідачем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що право застави за укладеним між сторонами у справі договором застави по договору застави майнових прав № 7/1-З від 15.10.2008 припинилось на підставі частини 1 статті 593 Цивільного кодексу України у зв'язку з припиненням зобов'язання, забезпеченого заставою, з огляду на його виконання боржником в обсязі, передбаченому частиною 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який, за твердженням позивача, є спеціальним нормативним актом у спірних правовідносинах, в яких приймає участь неплатоспроможний банк, який з 05.06.2015 перебуває в стадії ліквідації. Позивач зокрема зазначає про те, що зобов'язання з повернення основної заборгованості за кредитним договором є виконаним, зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитом відсутнє, що сторонами не оспорюється, зобов'язання зі сплати інфляційних нарахувань, трьох відсотків річних та процентів за користування грошовими коштами не є забезпеченими спірною заставою, не впливають на чинність чи припинення застави, а зобов'язання зі сплати пені за неналежне виконання умов кредитного договору не входять до обсягу відповідальності, передбаченого абзацом 2 частини 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який передбачає погашення вимог заставодержателя лише в частині основної заборгованості та нарахованих відсотків. За твердженням позивача право поруки підлягає припиненню саме з 05.06.2015 - з дати введення в Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Надра" ліквідаційної процедури. Також позивач зазначає, що в силу припинення договору застави є припиненим і укладений між ним та відповідачем договір про відповідальне зберігання від 15.10.2008, який є похідним від договору застави.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

15.10.2008 між Державною іпотечною установою (кредитор, відповідач) та Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (позичальник, позивач) був укладений кредитний договір № 7/1 під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами (далі по тексту - кредитний договір), згідно з пунктом 1.1. якого кредитор зобов'язався надати позичальнику на умовах цього договору, а позичальник зобов'язався прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути кредитору грошові кошти в сумі 700 000 000,00 грн (далі за текстом - кредит рефінансування) та сплатити відсотки за користування кредитом рефінансування в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит рефінансування надається позичальнику на строк до 10.04.2009 (пункт 1.2. договору).

У пунктах 1.4.1., 1.4.2. кредитного договору сторони погодили, що за користування кредитом рефінансування позичальник сплачує кредитору відсотки наступним чином: відсотки за користування кредитом рефінансування розраховуються в розмірі 9,9 % річних та нараховуються за методом "факт/факт" на фактичний залишок заборгованості позичальника за кредитом рефінансування за фактичний час користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту рефінансування до настання терміну, зазначеного у пункті 1.2. договору.

Відповідно до пунктів 2.2.1., 2.2.2. кредитного договору позичальник зобов'язався не пізніше дня погашення кредиту рефінансування з урахуванням графіку сформувати портфель іпотечних кредитів у національній валюті України - гривні, що відповідають вимогам до кредитів. У строки, обумовлені договором, погасити кредит рефінансування та своєчасно у визначені цим договором строки сплачувати відсотки за користування кредитом рефінансування, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору на першу вимогу кредитора сплатити штрафні санкції, а також в повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати сплачені збитки.

Додатковою угодою № 1 до кредитного договору № 7/1 від 15.10.2008 був доповнений пункт 1.1. першого розділу кредитного договору підпунктами 1.1.1., 1.1.2. наступного змісту: з 23.03.2009 сума кредиту рефінансування, яку кредитор надає позичальнику, а останній зобов'язується повернути, складає 693 595 080,00 грн.

15.10.2008 з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором, між Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", (заставодержатель) та Державною іпотечною установою (заставодавець) був укладений договір застави майнових прав № 7/1-З (далі по тексту - договір застави), предметом застави за яким є майнові права за кредитними договорами та договорами забезпечення, зазначеними у додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до пунктів 1.3., 1.4. договору застави надане у заставу майно забезпечує виконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за кредитом, наданим згідно з кредитним договором, за рахунок заставленого майна вимоги заставодержателя задовольняються в повному обсязі, уключаючи суму основного боргу, нараховані відсотки, пеню, штрафи, неустойку, в разі їх витребування заставодержателем, та збитки, а також витрати на звернення стягнення на заставлені майнові права.

15.10.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", як зберігачем, та Державною іпотечною установою, як поклажодавцем, був укладений договір про відповідальне зберігання (далі по тексту - договір зберігання), відповідно до пункту 1.1. якого поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання кредитні договори, іпотечні договори, договори поруки, отримані від поклажодавця, на виконання умов договору застави майнових прав від 15.10.2008 № 7/1-З та додаткових угод до нього, укладених між сторонами.

Постановою Національного банку України № 83 від 05.02.2015 Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" було віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 26 від 05.02.2015 в Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Надра" з 06.02.2015 було запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці та призначено уповноважену особу на здійснення тимчасової адміністрації.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 85 від 23.04.2015 було продовжено здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Надра" до 05.06.2015.

Постановою Національного банку України № 356 від 04.06.2015 відкликано банківську ліцензію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" та оголошено про ліквідацію банку.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 113 від 05.06.2015 розпочато ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" та призначено уповноважену особу на ліквідацію банку строком на один рік з 05.06.2015 до 04.06.2016 включно, який за рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 616 від 28.04.2016 був продовжений до 04.06.2018. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2342 від 03.11.2016 строк здійснення процедури ліквідації банку був продовжений на два роки: з 04.06.2018 по 03.06.2020 включно з відповідним продовженням повноважень Уповноваженої особи Фонду.

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної іпотечної установи про визнання припиненим з 05.06.2015 - дати введення в Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Надра" ліквідаційної процедури права застави по договору застави майнових прав № 7/1-З від 15.10.2008, укладеного між ним та відповідачем з підстав припинення зобов'язання, забезпеченого заставою, з огляду на його виконання боржником в обсязі, передбаченому частиною 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та про визнання припиненим з 05.06.2015 договору відповідального зберігання від 15.10.2008, укладеного між ним та відповідачем, який був укладений на виконання умов договору застави майнових прав № 7/1-З від 15.10.2008, тобто є похідним від договору застави.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 10.09.2018 позов задовольнив повністю. Визнав припиненим з 05.06.2015 право застави за договором застави майнових прав № 7/1-3 від 15.10.2008, укладеним між Державною іпотечною установою та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра". Визнав припиненим з 05.06.2015 договір про відповідальне зберігання від 15.10.2008, укладений між Державною іпотечною установою та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра". Стягнув з Державної іпотечної установи на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" судовий збір у розмірі 3 524,00 грн.

Місцевий господарський суд виходив з того, що застава є припиненою в силу відсутності у Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" перед Державною іпотечною установою заборгованості за кредитним договором, оскільки основний борг та відсотки за користування ними погашені, а неустойка, інфляційній витрати, три проценти річних та відсотки за користування чужими коштами відповідно до частини 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не погашаються за рахунок заставного майна в позачерговому порядку у разі знаходження банку в процедурі ліквідації, не входять до обсягу забезпеченого заставою зобов'язання та погашаються в порядку загальної черговості, встановленої цим законом. Встановивши факт припинення зобов'язань за договором застави (шляхом сплати заборгованості за кредитним договором та неможливості нарахування неустойки (штрафу, пені) та відсотків, передбачених статтями 625 та 1214 Цивільного кодексу України, суд, врахувавши положення частини 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які є спеціальними для застосування до спірних правовідносин, дійшов висновку, що припиненими є і правовідносини за договором відповідального зберігання, зобов'язання за яким є похідними від договору застави.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 13.02.2019 скасував рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю. Стягнув з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на користь Державної іпотечної установи 5 286,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до положень пункту 1 частини 1 статей 593, 599 Цивільного кодексу України, статті 28 Закону України "Про заставу" право застави за укладеним між сторонами у справі договором застави майнових прав № 7/1-З від 15.10.2008 не припинилось, оскільки забезпечене заставою основне зобов'язання за кредитним договором № 7/1 від 15.10.2008 не було виконане повністю, а саме: не виконане позичальником в частині сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних. При цьому, суд дійшов висновку, що зобов'язання позичальника зі сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами, які були стягнуті за судовим рішенням у справі № 910/14247/14, виникло не з кредитного договору, а з норм актів цивільного законодавства та не входило до обсягу забезпечених заставою зобов'язань, у зв'язку з чим заборгованість, стягнута за зазначеним судовим рішенням, не впливає на вирішення спору у цій справі.

Також апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що положення частини 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" хоч і є спеціальними нормами, які застосовуються до відносин, що виникають у зв'язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, однак, зазначена норма в редакції, чинній станом на 05.06.2015 - дату, на яку позивач просить визнати зобов'язання припиненими, не містила положення щодо спрямування отриманих від реалізації заставленого майна коштів лише на погашення основної заборгованості та нарахованих відсотків. За висновком суду положення частини 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній з 12.08.2015 не передбачають можливості припинення права застави лише у разі погашенням основної суми боргу та відсотків за наявності непогашеного боргу зі сплати штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Врахувавши відсутність підстав для припинення відносин за договором застави, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав і для припинення правовідносин за договором зберігання.

4. Короткий зміст вимог касаційних скарг.

У касаційній скарзі відповідач - Державна іпотечна установа просить змінити мотивувальну частину постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 та виключити з неї висновок суду апеляційної інстанції про те, що задоволення вимоги про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 228 140 524,16 грн відбулося не на підставі та у порядку передбаченому кредитним договором, а на підставі норм Цивільного кодексу України, передбачених статтями 536 та 1048 Цивільного кодексу України, а також виключити висновок суду про те, що стягнуті на підставі статей 536, 1048 Цивільного кодексу України відсотки за користування чужими грошовими коштами не забезпечені договором застави (оскільки кредитним договором не встановлено підстав для їх нарахування, а договором застави - забезпечення), а отже, заборгованість за цим рішенням не впливає на вирішення даного спору. В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 відповідач просить залишити без змін.

У касаційній скарзі позивач - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2019, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 залишити в силі.

5. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема статей 593, 1048 Цивільного кодексу України, статті 203 Господарського кодексу України, статті 3 Закону України "Про заставу" та статей 236, 238 Господарського процесуального кодексу України. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про позадоговірний характер спірних правовідносин у справі № 910/14247/114 та про те, що стягнута з позичальника за судовим рішенням заборгованість зі сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами не була передбачена умовами кредитного договору та зобов'язання позичальника зі сплати цих відсотків не входило до обсягу забезпечених заставою зобов'язань. У зв'язку з цим, за твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином судові рішення у справі № 910/14247/14 та в порушення статей 236, 238 Господарського процесуального кодексу України не врахував висновки господарських судів, з яких виходили суди, задовольняючи позовну вимогу про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами. Зокрема залишив поза увагою висновок судів про те, що спірні правовідносини між сторонами у справі № 910/14247/14 виникли саме на підставі кредитного договору № 7/1 від 15.10.2008, відсотки були стягнуті на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України як відсотки за користування кредитними коштами, а базою нарахування відсотків суди визначили розмір основної заборгованості за кредитним договором, що, за твердженням скаржника, свідчить про те, що обов'язок зі сплати цих відсотків забезпечений спірною заставою.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції:

- дійшов помилкового висновку про те, що положення частини 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній з 12.08.2015, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки не врахував, що положення зазначеної норми пов'язані саме з моментом запровадження в банку ліквідаційної процедури та діють протягом всього часу її здійснення, у зв'язку з чим неплатоспроможний банк, який перебуває в процедурі ліквідації, яка триває і після набуття зазначеною редакції чинності, правомірно застосовує зазначену редакцію Закону;

- дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для припинення права застави за договором застави майнових прав № 7/1-З від 15.10.2008, оскільки не врахував положення частини 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній з 12.08.2015, якою встановлені обмеження щодо обсягу задоволення вимог заставодавця за рахунок предмету застави: лише в обсязі тіла кредиту та процентів за користування кредитом, а вимоги щодо сплати пені, інфляційних втрат, та трьох відсотків річних підлягають погашенню в порядку загальної черговості, тобто їх погашення не входить до обсягу задоволення вимог заставодавця, встановленого зазначеною нормою. У зв'язку з цим суд залишив поза увагою те, що позивач позбавлений можливості виставити на продаж заставне майно з метою погашення вимог заставодавця в порядку частини 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки мета такого продажу вже досягнута - вимоги заставодавця щодо сплати тіла кредиту та процентів за користування кредитом, які підлягають задоволенню за рахунок заставного майна, погашені в повному обсязі, а всі інші вимоги не можуть бути погашені за рахунок предмету застави, у зв'язку з чим застава є виконаною, а право застави припиненим;

- залишив поза увагою, що вимоги Державної іпотечної установи до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" щодо сплати пені, трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань та відсотків за користування чужими коштами, які підтверджені відповідними судовими рішеннями, акцептовані (визнані) неплатоспроможним банком та включені до сьомої черги погашення;

- порушив принцип остаточності судового рішення та частину 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не врахував встановлені Господарським судом міста Києва у рішенні від 13.09.2016 по справі № 910/11633/16, яке набрало законної сили, обставини виконання в повному обсязі обов'язків за договором застави майнових прав № 7/1-З від 15.10.2008 та обставини відсутності права вимоги Державної іпотечної установи на звернення стягнення на заставне майно в обсязі, більшому, ніж передбачено частиною 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які є приюдиційними для цієї справи;

- безпідставно відмовив у задоволенні позовної вимоги про припинення договору про відповідальне зберігання від 15.10.2018, який є похідним від договору застави.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" у відзиві на касаційну скаргу Державної іпотечної установи просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що спірні правовідносини, що склались між сторонами у справі № 910/14247/14, є правовідносинами щодо безпідставного набуття та збереження майна, які за своєю правовою природою мають позадоговірний, деліктний характер, у зв'язку з чим стягнуті за зазначеним судовим рішенням відсотки за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою та підставами виникнення не є договірними та не стосуються спірних правовідносин у цій справі, які є договірними.

Державна іпотечна установа у відзиві на касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду в частині, що не оскаржується Державною іпотечною установою, залишити без змін, посилаючись на те, що позивач безпідставно посилається на норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які не встановлюють та не визначають підстав або випадків та порядку припинення застави, а позивач тлумачить зазначену норм на власний розсуд, розширюючи її зміст. Також в спростування доводів скаржника щодо неможливості виставити на продаж заставне майно посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 15.08.2018 у справі № 910/13405/17, відповідно до якої віднесення кредиторських вимог до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів, як таких, що забезпечені заставою, не позбавляє заставодержателя права на позачергове задоволення цих вимог за рахунок цього майна у встановленому чинним законодавством порядку. Також зазначає про помилковість посилання скаржника як на приюдиційні на обставини, встановлені Господарським судом в рішенні від 13.09.2016 по справі № 910/11633/16, оскільки обставини виконання зобов'язань зі сплати штрафних санкцій та інших платежів за кредитним договором при розгляду зазначеної справи не досліджувались, в зазначеному рішенні були встановлені обставини погашення позичальником суми основної заборгованості, а не виконання ним основного зобов'язання, а позивач помилково ототожнює зазначені поняття.

Третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в поясненнях на касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" підтримує вимоги скаржника, погоджується з доводами, наведеними позивачем в касаційній скарзі та просить задовольнити касаційну скаргу повністю.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Як встановили суди попередніх інстанцій згідно з пунктом 2.2.2. укладеного між сторонами у справі кредитного договору позичальник зобов'язався у строки, обумовлені договором, погасити кредит рефінансування та своєчасно у визначені цим договором строки сплачувати відсотки за користування кредитом рефінансування, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору на першу вимогу кредитора сплатити штрафні санкції, а також в повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати сплачені збитки.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Отже, застава - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання, в силу якої відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до частини 1 статті 574 Цивільного кодексу України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Як встановили суди попередніх інстанцій, виконання передбачених кредитним договором № 7/1 від 15.10.2008 зобов'язань позичальника було забезпечене позивачем заставою за договором застави майнових прав № 7/1-З від 15.10.2008.

Згідно з частиною 1 статті 584 Цивільного кодексу України у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

Суди попередніх інстанцій встановили, що в пунктах 1.3., 1.4. договору застави сторони визначили, що надане у заставу майно забезпечує виконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за кредитом, наданим згідно з кредитним договором № 7/1 від 15.10.2008, за рахунок заставленого майна вимоги заставодержателя задовольняються в повному обсязі, уключаючи суму основного боргу, нараховані відсотки, пеню, штрафи, неустойку та збитки, а також витрати на звернення стягнення на заставлені майнові права.

Підстави припинення застави передбачені у статті 593 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою, втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави, реалізації предмета застави, набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 28 Закону України "Про заставу" застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.

Отже, за загальним правилом право застави припиняється у разі припинення основного зобов'язання.

Дослідивши умови укладених між сторонами у справі кредитного договору № 7/1 від 15.10.2008 та договору застави № 7/1-З від 15.10.2008, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що заставою було забезпечене виконання основного зобов'язання за кредитним договором, яке включало в себе зобов'язання позичальника за кредитним договором з повернення суми основного боргу (тіла кредиту), сплати нарахованих відсотків за користування кредитом, сум пені, штрафу, інших платежів та відшкодування збитків.

Як встановив суд апеляційної інстанції, Господарський суд міста Києва у рішенні від 10.10.2013 по справі № 54/267 (4/397), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 10.02.2014, припинив провадження в частині позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на користь Державної іпотечної установи заборгованості по поверненню кредиту в розмірі 693 595 080,00 грн. В іншій частині позов задовольнив частково, стягнувши з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на користь Державної іпотечної установи 69 359 508,00 грн інфляційних втрат та 28 731 938,65 грн три відсотки річних. Розстрочив виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2013 на п'ять років.

У зазначеному рішенні Господарський суд міста Києва встановив факт виконання позичальником - Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" зобов'язання з повернення кредитору в повному обсязі суми основного боргу (тіла кредиту) в розмірі 693 595 080,00 грн за меморіальним ордером № 60001582 від 31.01.2013. Також Господарський суд міста Києва в зазначеному рішенні встановив факт відсутності у Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 10.04.2009 по 20.01.2010, оскільки нараховані та заявлені до стягнення у справі № 54/267 (4/397) відсотки за вказаний період підпадають під дію мораторію, введеного постановами Правління Національного банку України № 59 від 10.02.2009 та № 452 від 05.08.2009.

Разом з цим суд апеляційної інстанцій у цій справі (№ 910/5783/18) також встановив, що на підставі судових рішень в інших справах з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором № 7/1, виконання зобов'язань за яким забезпечені договором застави, було стягнуто у загальній сумі 150 520 500,14 грн інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені, нарахованих за періоди після закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, з яких:

- 88 898 775,00 грн - інфляційні втрати, стягнуті за судовими рішеннями у справах № 54/267 (4397) та № 34/218-22/171;

- 54 855 847,66 грн - три відсотки річних, стягнуті за судовими рішеннями у справах № 54/267(4/397) та № 5011-35/14679-2012;

- 6 765 877,48 грн - пеня, стягнута за судовими рішеннями у справах № 34/218-22/171 та № 9/343-33/125.

При цьому, як встановив апеляційний господарський суд, доказів виконання позивачем зобов'язань з погашення зазначеної заборгованості по інфляційним втратам, трьом відсоткам річних та пені матеріали справи не містять, що свідчить про наявність у Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" перед Державною іпотечною установою заборгованості за кредитним договором зі сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 150 520 500,14 грн та не дає підстав вважати припиненим право застави.

Касаційний господарський суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що зобов'язання зі сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами, стягнутих з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на користь Державної іпотечної установи за судовим рішенням у справі № 910/14247/14, не входило до обсягу забезпечених заставою зобов'язань.

Як правильно встановив суд апеляційної інстанції відсотки за користування чужими грошовими коштами, стягнуті за рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2014 у справі № 910/14247/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 12.03.2015, були стягнуті не на підставі кредитного договору, а на підставі статей 536, 1214, 1048 Цивільного кодексу України саме як плата за користування чужими коштам, які після спливу встановленого кредитним договором строку для їх повернення були безпідставно збережені та використовувались Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра". Тобто спірні правовідносини щодо безпідставного збереження майна, що склались між сторонами у справі № 910/14247/14, за своєю правовою природою мають позадоговірний, деліктний характер. Відповідно, стягнуті на підставі статей 536, 1048 та 1214 Цивільного кодексу України відсотки за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою та підставами виникнення не є договірними, зобов'язання з їх сплати виникло не з кредитного договору, а з норм актів цивільного законодавства. При цьому, положення статті 1048, які стосуються процентів за договором позики (договірних правовідносин) були застосовані судами до спірних правовідносин у справі № 910/14247/14 не у зв'язку з договірним характером правовідносин, а по аналогії закону.

Наведеним спростовуються посилання Державної іпотечної установи в касаційній скарзі на договірний характер правовідносин у справі № 910/14247/14.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що зобов'язання зі сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами, стягнутих за рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2014 у справі № 910/14247/14, виникло саме з норм цивільного законодавства, підстав для їх нарахування кредитним договором не передбачено, відповідно зазначені зобов'язання не були забезпечені спірною заставою, а отже, стягнута за цим судовим рішенням заборгованість не входить до обсягу забезпеченого спірною заставою договірного зобов'язання та не впливає на вирішення спору у цій справі № 910/5783/18.

Враховуючи викладене Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги Державної іпотечної установи та зміни мотивувальної частини постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 шляхом виключення з неї висновку про те, що зобов'язання зі сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами, стягнутими за судовим рішенням у справі № 910/14247/14, не є договірним та не забезпечене договором застави.

Отже, встановивши обставини наявність у Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" перед Державною іпотечною установою заборгованості за кредитним договором зі сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 593, статті 599 Цивільного кодексу України та статті 28 Закону України "Про заставу", в яких закріплене загальне правило припинення застави (у зв'язку з виконанням основного зобов'язання, забезпеченого заставою), зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" перед Державною іпотечною установою за договором застави не припинилося, оскільки забезпечене основне зобов'язання не виконане повністю, а саме: не виконане в частині сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 150 520 500,14 грн.

Крім того, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність підстав вважати припиненим право застави на підставі частини 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яку позивач визначив підставою позовних вимог.

Як встановили суди попередніх інстанцій постановою Правління Національного банку України № 83 від 05.02.2015 та рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 26 від 05.02.2015 Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" віднесено до категорії неплатоспроможних та запроваджено в банку тимчасову адміністрацію з 06.02.2015. Постановою Правління Національного Банку України № 356 від 04.06.2015 та рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 113 від 05.06.2015 відкликано банківську ліцензію та розпочато з 05.06.2015 ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра".

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються зокрема Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (частина 3 статті 1 зазначеного Закону).

Отже, Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема в частині норм, які стосуються ліквідації банків, є спеціальним Законом, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі, в яких позивач є неплатоспроможним банком, який з 05.06.2015 знаходиться в процедурі ліквідації, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення банків з ринку" № 629-VIII від 16.07.2015, який набув чинності 12.08.2015, на яку позивач послався як на підставу припинення права застави та підставу позовних вимог, майно банку, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом. У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку. У разі якщо обсяг коштів від продажу Фондом заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої цим Законом.

Зазначена норма стосується порядку задоволення забезпечених заставою вимог кредиторів банку, який знаходиться у стані ліквідації, встановлює обмеження на погашення вимог заставодержателя за рахунок заставленого майна. При цьому, в частині 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не встановлені, не визначені підстави або випадки та порядок припинення права застави. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, її положення не передбачають можливості припинення забезпечення основного зобов'язання у зв'язку з погашенням основної суми боргу та відсотків, у випадку наявності боргу зі сплати штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних. Отже, частина 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" хоч і є спеціальною щодо спірних відносин з огляду на перебування позивача (банку) в процедурі ліквідації, однак не є нормою, що регулює правовідносини з припинення права застави.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що він позбавлений можливості виставити на продаж заставлене майно з метою погашення вимог заставодавця в порядку частини 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки мета такого продажу вже досягнута - вимоги заставодавця щодо сплати тіла кредиту та процентів за користування кредитом, які підлягають задоволенню за рахунок заставного майна, погашені в повному обсязі, а всі інші вимоги в силу вимог зазначеної норми не можуть бути погашені за рахунок предмету застави.

Однак, Касаційний господарський суд не бере до уваги зазначені посилання позивача, оскільки положення частини 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містять заборони на продаж заставленого майна у разі якщо основна заборгованість та заборгованість по нарахованим відсоткам є погашеними та не виключають можливості виставлення на продаж заставленого майна у такому випадку. Натомість в абзаці другому частини 3 статті 52 зазначеного Закону йдеться про те, що решта коштів (отриманих від реалізації заставленого майна, які залишились після погашення вимог заставодержателя щодо основної заборгованості та нарахованих відсотків) включається до ліквідаційної маси банку.

Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання позивача в касаційній скарзі на обставини відсутності у Державної іпотечної установи права вимоги звернення стягнення на заставне майно в обсязі, більшому, ніж передбачено частиною 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які були встановлені Господарським судом міста Києва у рішенні від 13.09.2016 по справі № 910/11633/16, яке набрало законної сили, які, за твердженням скаржника є приюдиційними для цієї справи № 910/5783/18, оскільки відсутність у заставодержателя права вимоги звернення стягнення на заставне майно не є підставою для припинення права застави, у зв'язку з чим зазначена обставина не має вирішального значення для цієї справи. При цьому обставини виконання зобов'язань зі сплати штрафних санкцій та інших платежів за кредитним договором при розгляді зазначеної справи не досліджувались, в зазначеному рішенні були встановлені обставини погашення позичальником суми основної заборгованості, а не виконання ним всього обсягу основного зобов'язання, забезпеченого заставою.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для припинення права застави за договором застави майнових прав № 7/1-З від 15.10.2008, укладеним між сторонами у справі, у зв'язку з чим дійшов також правильного висновку про відсутність підстав і для припинення правовідносин за договором про відповідальне зберігання від 15.10.2018, який є похідним від договору застави.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський суд правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі.

Доводи заявників касаційних скарг про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим Касаційний господарський суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови Північного апеляційного господарського суду.

З огляду на зазначене Касаційний господарський суд дійшов висновку про залишення постанови суду апеляційної інстанції без змін, а касаційних скарг - без задоволення.

9. Судові витрати

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Державної іпотечної установи та Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 у справі № 910/5783/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець