Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.12.2020 року у справі №910/1685/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/1685/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н. Г. (головуючого), Жукова С. В., Огородніка К. М.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г. Є.

за участю представників: Державного підприємства "Завод "Генератор" - Толстореброва І. М., ТОВ "Рітейл Мастерс" - Остапенка Є. С., Державного концерну "Укроборонпром" - Гетта Т. М.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Завод "Генератор"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020

та рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2020

у справі № 910/1685/20

за позовом Державного підприємства "Завод "Генератор"

до 1. Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рітейл мастерс",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державний концерн "Укроборонпром",

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та договорів відступлення права вимоги за договорами застави

в межах справи № 50/155

за заявою Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до Державного підприємства "Завод "Генератор"

про банкрутство, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2008 порушено провадження у справі №50/155 про банкрутство Державного підприємства "Завод "Генератор".

Провадження у справі № 50/155 про банкрутство Державного підприємства "Завод " Генератор" перебуває на стадії розпорядження майном боржника.

У лютому 2020 року Державне підприємство "Завод "Генератор" звернулося в межах справи про банкрутство з позовом до ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ" та ТОВ "Рітейл Мастерс" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та договорів відступлення права вимоги за договорами застави.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 у справі № 910/1685/20 (колегія суддів: Мандичев Д. В. - головуючий, Івченко А. М., Ягічева Н. І.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарський суду від 27.10.2020 (колегія суддів: Сотніков С. В. - головуючий, Отрюх Б. В., Остапенко О. М. ) рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 у справі № 910/1685/20 залишено без змін.

Державне підприємство "Завод "Генератор" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарський суду від
27.10.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 у справі № 910/1685/20; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

ДП "Завод "Генератор" зазначає, що касаційна скарга подається на підставі п. 1 ч. 2 ст.287 ГПК України, а саме: не врахування судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/6659/17, від 16.10.2018 у справі № 923/151/17, від 16.04.2019 у справі №916/144/17, від 04.09.2019 у справі № 906/1174/18, від 17.01.2020 у справі №916/2286/16, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №591/4552/17, від 11.12.2019 у справі №761/20611/17 та з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Заявник касаційної скарги, пославшись на правової позиції Верховного Суду, викладені у наведених вище постановах, щодо розмежування договору факторингу та договору про відступлення права вимоги, вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оспорювані договори не є договорами факторингу.

При цьому наголошує, що за своєю правовою природою оспорюваний договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги є договором факторингу, оскільки згідно з його умовами ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ" (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ДП "Завод "Генератор" (боржника) в обмін на грошові кошти, які ТОВ "Рітейл Мастерс" (новий кредитор) зобов'язався сплатити первісному кредитору.

Тобто, на переконання позивача, за умовами договору фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника).

Як стверджує скаржник, новий кредитор - ТОВ "Рітейл Мастерс" не є фінансовою установою у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу, а тому не може бути стороною у спірному договорі.

Відтак, посилаючись на те, що договір № 16/11-2017 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 16.11.2017 та, відповідно, договори про відступлення права вимоги за договорами застави від 16.11.2017, суперечить приписам цивільного законодавства України щодо суб'єктного складу договору факторингу, ДП "Завод "Генератор" у касаційній скарзі доводить наявність підстав для визнання їх недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Водночас, ТОВ "Рітейл Мастерс" у відзиві на касаційну скаргу просить постанову Північного апеляційного господарський суду від 27.10.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 у справі № 910/1685/20 залишити без змін, а касаційну скаргу ДП "Завод "Генератор" - без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Державний концерн "Укроборонпром" у своєму відзиві підтримує касаційну скаргу позивача, просить її задовольнити, скасувати постанову Північного апеляційного господарський суду від 27.10.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від
10.06.2020 у справі № 910/1685/20 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Крім того, від ДП "Завод "Генератор" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли письмові пояснення, в яких скаржник додатково обґрунтовує вимоги касаційної скарги посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц, просить їх врахувати та прийняти обґрунтоване рішення.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзивів на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 07.04.2003 між АКБ "Київ" (Кредитор) та ДП "Завод "Генератор" (Позичальник) був укладений договір № 29 про надання кредиту, за умовами якого Кредитор надав Позичальнику кредит на поповнення обігових коштів у сумі 14 000 000,00 грн на строк з 07.04.2003 до
07.04.2004 зі сплатою 14 % річних; 14.04.2004 між АКБ "Київ" (Кредитор) та ДП
"Завод "Генератор" (Позичальник) був укладений договір № 38/2004 про надання кредиту, за умовами якого Кредитор надав Позичальнику кредит на поповнення обігових коштів у сумі 2 000 000,00 грн на строк з 14.04.2004 до 14.04.2005 зі сплатою 22 % річних.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань між ДП "Завод "Генератор" та АКБ "Київ" було укладено договори застави товарів на складі від 07.04.2003 № 5-06/26 і № 5-06/27 та договір застави майна від 14.04.2004 № 5-06/44.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2008 порушено провадження у справі № 50/155 про банкрутство ДП "Завод "Генератор".

Судами з'ясовано, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2011 у справі № 50/155 за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредитора боржника - ДП "Завод "Генератор" на загальну суму 56 700 798,42 грн, та зокрема, визнано грошові вимоги: ПАТ "АКБ "Київ" на суму 8 461 869,82 грн. - четверта черга, 436 715,58 грн. - шоста черга, 15 094 443,99 грн. - перша черга, як такі, що забезпечені заставою. Відмовлено у визнанні грошових вимог, зокрема: ПАТ "АКБ "Київ" на суму 6 827 592,42 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 27.12.2012) у справі № 50/155 визнано грошові вимоги: ПАТ "АКБ "Київ" на суму 30 351 195,60 грн. з включенням їх у першу чергу як такі, що забезпечені заставою.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.02.2013 у справі № 50/155 постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 у справі №50/155 у частині розгляду грошових вимог ПАТ "АКБ "Київ" змінено, викладено її резолютивну частину у відповідній частині в наступній редакції: "Визнати грошові вимоги ПАТ "АКБ "Київ" до боржника в загальній сумі 30 351 195,60 грн., з яких: 15 094 443,99 грн. включити в першу чергу окремо як такі, що забезпечені заставою; 15 218 249,25 грн. - в четверту чергу; 38 502,36 грн. - в шосту чергу.

Відмовити ПАТ "АКБ "Київ" у визнанні грошових вимог до боржника на суму 918
486,84 грн.".

В подальшому, як з'ясовано місцевим та апеляційним судами, відповідно до постанови Правління НБУ від 24.06.2015 № 411 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "АКБ "Київ" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 25.06.2015 № 122 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "АКБ "Київ" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "АКБ "Київ" та призначено уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ "АКБ "Київ" Кічука Олега Івановича строком на 1 рік з 25.06.2015 до 24.06.2016 включно. У подальшому строк ліквідації було продовжено до 24.06.2020.

При цьому, 23.08.2017 Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) № 3738,3768 затверджено умови продажу активів ПАТ
"АКБ "Київ". Право вимоги реалізовувалось у зв'язку з визнанням неплатоспроможним та ліквідацією ПАТ "АКБ "Київ".

Право вимоги включало в себе: право вимагати належного виконання ДП "Завод " Генератор" зобов'язань, сплати грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій, неустойок у розмірах за Договором № 29 про надання кредиту від
07.04.2003; право вимагати належного виконання ДП "Завод "Генератор" зобов'язань, сплати грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій, неустойок у розмірах за Договором № 38/2004 про надання кредиту від 14.04.2004.

Право вимоги забезпечене: Договором № 5-06/26 застави товарів на складі від
07.04.2003; Договором № 5-06/44 застави майна від 14.04.2004.

Судами було досліджено та встановлено, що за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2017-10-05-000096-Ь від 19.10.2017, переможцем стало ТОВ "Рітейл Мастерс". Ціна придбання права вимоги ПАТ "АКБ " Київ" до ДП "Завод "Генератор" склала 1 001 135,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 16.10.2017 між ПАТ "АКБ "Київ" та ТОВ "Рітейл Мастерс" укладено договір № 16/11-2017 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги та відповідні договори про відступлення права вимоги за договорами застави.

Так, матеріалами справи підтверджується, що у п. 2.2 Договору № 16/11-2017 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 16.11.2017 (далі - Договір) сторони погодили, що ТОВ "Рітейл Мастерс" в день укладення цього Договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання ПАТ "АКБ "Київ" у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4.1. цього Договору, набуває усі права кредитора за Основними договорами (договір № 29 про надання кредиту від 07.04.2003 та договір № 38/2004 про надання кредиту від 14.04.2004), включаючи, проте не обмежуючись: право вимагати належного виконання Боржником своїх зобов'язань за Основними договорами, сплати Боржником грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій, неустойки у розмірі 42 665 668,17 грн. (за договором №29 про надання кредиту від 07.04.2003) та 3 255 904,34 грн. (за договором №38/2004 про надання кредиту від 14.04.2004). Права кредитора за Основними договорами переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржника, що надане ПАТ "АКБ "Київ" відповідно до умов Основних договорів.

Відповідно до п. 4.1 Договору ціна договору сплачується ТОВ "Рітейл Мастерс" у повному обсязі до моменту набуття чинності цим Договором, відповідно до п. 6.5. цього Договору, на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів, переможцем яких став ТОВ "Рітейл Мастерс".

Згідно з п. 6.5. Договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток Сторін. Будь-які зміни та доповнення до цього Договору є чинними за умови підписання їх Сторонами і скріплення відтисками печаток Сторін.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що на виконання умов договору №16/11-2017 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 16.11.2017 ТОВ "Рітейл Мастерс" сплатило 1 001 135,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 524, № 525 від 14.11.2017.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що 16.11.2017 між ПАТ "АКБ "Київ" та ТОВ "Рітейл Мастерс" у зв'язку з укладенням договору № 16/11-2017 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за договором № 29 про надання кредиту від 07.04.2003 та за договором № 38/2004 про надання кредиту від 14.04.2004, було укладено договір про відступлення права вимоги за договором застави товарів на складі № 5-06/26 від 07.04.2003 та договір про відступлення права вимоги за договором застави № 5-06/44 від 14.04.2004, відповідно.

Як було встановлено місцевим та апеляційним судами, з урахуванням наведених обставин щодо переходу до ТОВ "Рітейл Мастерс" всіх прав кредитора за Договором № 29 про надання кредиту від 07.04.2003 та Договором № 38/2004 про надання кредиту від 14.04.2004, ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2018 у справі № 50/155 про банкрутство ДП "Завод "Генератор" замінено кредитора - ПАТ
"АКБ "Київ" новим кредитором - ТОВ "Рітейл Мастерс" на суму 30 351 195,60 грн.

Судами під час розгляду спору у даній справі було встановлено, і сторонами не заперечується, що вказана ухвала суду не була оскаржена ДП "Завод "Генератор" та/або іншими учасниками справи № 50/155 та набрала законної сили.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду в межах справи № 50/155 про банкрутство є вимога ДП "Завод "Генератор" про визнання недійсними укладених між ПАТ "АКБ "Київ" та ТОВ "Рітейл Мастерс" договору №16/11-2017 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 16.11.2017 та договорів про відступлення права вимоги за договором застави від 16.11.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладені 16.11.2017 між ПАТ "АКБ "Київ" та ТОВ "Рітейл Мастерс" договори за своєю правовою природою є договорами факторингу. А оскільки новий кредитор - ТОВ "Рітейл Мастерс" не є фінансовою установою у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу, оспорювані правочини суперечать приписам законодавства щодо суб'єктного складу договору, що є підставою для визнання їх недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Водночас, заперечуючи доводи та вимоги позовної заяви, ТОВ "Рітейл Мастерс" зазначає, що договори відступлення права вимоги від 16.11.2017 за своєю правою природою не є договорами факторингу, а є договорами купівлі-продажу права вимоги (цесії), до яких відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України застосовуються положення про відступлення права вимоги (ст.ст. 512, 513, 514, 515, 516, 517, 518, 519 ЦК України), відповідно, для укладення договорів, подібних до спірних, покупець права вимоги не повинен обов'язково мати статус фінансової установи.

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, приписи ст. 627 ЦК України встановлюють, що відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 215 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити ст. 215 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України).

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд має встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.

Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Зі змісту норм ст.ст. 512, 514, 516 ЦК України вбачається, що за загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Таким чином, зі змісту вказаних правових норм вбачається, що у Цивільному кодексі України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Таким чином, суттєва відмінність договору уступки права вимоги є те, що відступлення права вимоги це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу, або ж без такої компенсації взагалі.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 11.10.2019 у справі №910/13731 та узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 відповідно до якої, договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.

Надавши оцінку наявним у справі доказам та доводам сторін, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що спірний договір № 16/11-2017 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 16.11.2017 був оплатний (за результатами торгів ціна придбання права вимоги ПАТ "АКБ "Київ" до ДП "Завод " Генератор" склала 1 001 135,00 грн. ), проте жодна зі сторін не передала грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а зазначена сума є вартістю відступленого права вимоги, яка була сплачена ТОВ "Рітейл Мастерс" користь ПАТ "АКБ "Київ" за таке відступлення.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставин справи, яка розглядається, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.09.2018 у справі №909/968/16 та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 11.10.2019 у справі № 910/13731/18, колегія суддів погоджується і з висновками місцевого та апеляційного судів про те, що оспорювані договори від
16.11.2017 за своєю правою природою не є договорами факторингу, а є договорами купівлі-продажу права вимоги, до яких відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України застосовуються положення про відступлення права вимоги (ст.ст. 512, 513, 514, 515, 516, 517, 518, 519 ЦК України) і звідси випливає, що для укладення договорів, подібних до спірних договорів, покупець права вимоги не повинен обов'язково мати статус фінансової установи.

Наведені у касаційній скарзі аргументи ДП "Завод "Генератор" не спростовують законних та обґрунтованих висновків судів першої та апеляційної інстанцій, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником як норм чинного законодавства щодо розмежування правочину з відступлення права вимоги (цесія) та договору факторингу, так і висновків Верховного Суду, на які він послався у касаційній скарзі.

Встановивши, що оспорювані договори від 16.11.2017 за своєю правовою природою є договорами цесії, і відповідно покупець права вимоги не повинен обов'язково мати статус фінансової установи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено наявність підстав, з якими закон у даному випадку пов'язує визнання договорів недійсними.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 300 ГПК України).

Отже, враховуючи викладене, виходячи з аналізу наведених вище норм, встановлених судами обставин справи та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновком місцевого та апеляційного судів про відсутність підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та договорів відступлення права вимоги за договорами застави.

При цьому, слід зазначити, що матеріали справи свідчать про те, що місцевий та апеляційний господарські суди всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи та, відтак, правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), яку згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відтак, наведені ДП "Завод "Генератор" у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами, не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень, допущених судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді спору у даній справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від
27.10.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 у справі № 910/1685/20 прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Завод "Генератор" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 у справі № 910/1685/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н. Г.

Судді Жуков С. В.

Огороднік К. М.