Історія справи

Ухвала КГС ВП від 08.10.2020 року у справі №924/174/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 924/174/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець

за участю секретаря судового засідання - В. В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від
09.09.2020р.

у складі колегії суддів: В. В. Коломис - головуючий, С. П. Дужич, М. В. Миханюк

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СК Бужок"

до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек"

про визнання поруки припиненою

за участю представників:

від позивача: Ю. М. Савчук, О. В. Сліпченко

від відповідача-1: не з'явилися

від відповідача-2: О. С. Перепелиця

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог, рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

ТОВ "СК Бужок" звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ "Серединецьке" та ТОВ "Агротек" про визнання припиненою поруки ТОВ "СК Бужок" за договором поруки №1П/10АФ-15 від 11.03.2015, який укладений між ТОВ "Серединецьке", ТОВ "Агротек" та ТОВ "СК Бужок". Позов мотивований спливом строку поруки у зв'язку з непред'явленням кредитором вимог до поручителя.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 02.07.2020 у справі №924/174/20 в задоволенні позову відмовлено. Присуджено до стягнення з ТОВ "СК Бужок" на користь ТОВ "Агротек" 54000,00 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Судове рішення мотивоване тим, сторони договору поруки, скориставшись ст. 6 ЦК України, передбачили, що збільшення обсягу основного зобов'язання без згоди поручителя матиме наслідком те, що відповідальність поручителя залишиться без змін.

Враховуючи умови п. 6.2 договору поруки суд дійшов висновку, що сторони у договорі поруки за взаємною згодою передбачили інший строк для пред'явлення вимоги до поручителя, ніж той, який існував у редакції ст. 559 ЦК України станом на момент укладення договору поруки. Оскільки останній платіж повинен бути здійснений у строк по 20.12.2017, то трирічний строк пред'явлення вимоги кредитора до поручителя по останньому платежу, закінчення якого є підставою для припинення поруки, встановлений до 20.12.2020 та на даний час не сплив.

Постановою Північно-західного апеляційного суду від 09.09.2020 рішення місцевого господарського суду скасовано. Прийнято нове рішення. Позов задоволено. Визнано припиненою поруку ТОВ "СК Бужок" за договором поруки.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.05.2020 у справі №910/13109/18, дійшов висновку, що в даному випадку умови договору поруки про те, що у разі, якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім), не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини 3 статті 202 ЦК України, та, відповідно, не звільняють від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання із поручителем у належній формі.

Суд вказав, що оскільки відповідачем-2 не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що поручитель ТОВ "СК Бужок" надав письмову згоду на збільшення ціни договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 11.03.2015 і відповідальності за даним договором, та відповідно не був повідомлений про збільшення обсягу його відповідальності, в даному випадку фактично має місце збільшення ціни договору фінансового лізингу без погодження з поручителем - ТОВ "СК Бужок".

З огляду на це апеляційний господарський суд дійшов висновку, що порука за договором поруки №1П/10АФ-15 від 11.03.2015 є припиненою в силу положень ч.1 ст.559 ЦК України (у редакції на момент укладення договору поруки).

2. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ТОВ "Агротек", не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Касаційна скарга подана на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України - скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок про застосування ч. 3 ст. 6 ЦК України, викладений у постанові Верховного Суду від 17.02.2020р. у справі №924/502/19. Крім того, скаржник вважає, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 26.05.2020 у справі №910/13109/18 не повинен братися до уваги при розгляді справи № 924/174/20, оскільки договір поруки у справі №910/1309/18 не містить такої умови, як п. 6.3. договору поруки №1П/10АФ-15.

3. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу позивач ТОВ "СК "Бужок" (та представники позивача в судовому засіданні Верховного Суду) проти скарги заперечують, вважають, що постанова Північно-Західного апеляційного господарського суду від 09.09.2020р. у справі №924/174/20 є обґрунтованою і законною, яка прийнята у відповідності до норм процесуально та матеріального права; просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

У відзиві позивач також зазначає, що ТОВ "Агротек" надсилало ТОВ "СК Бужок", як поручителю, вимогу про сплату заборгованості саме із врахуванням збільшення її розміру згідно додаткових угод №2 від 13 липня 2016 року та №3 від 30 березня 2018 року. За ствердженням ТОВ "СК Бужок", в такому ж збільшеному розмірі ТОВ "Агротек" заявило до ТОВ "СК Бужок" позов про стягнення коштів у справі №904/7638/17. З цих підстав ТОВ "СК Бужок" зазначає, що ТОВ "Агротек" застосовує до поручителя збільшений розмір відповідальності за Договором фінансового лізингу №10АФ-15 від 11 березня 2015 року.

ТОВ "Серединецьке" відзив на касаційну скаргу не надавало, представник ТОВ "Серединецьке" в судове засідання Верховного Суду не з'явився.

4. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

11.03.2015 р. між ТОВ "Агротек" (лізингодавець) та ТОВ "Серединецьке" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №10АФ-15, згідно п. 1.1 якого лізингодавець зобов'язується передати на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу (майно), а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти майно та зобов'язується сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладення цього договору наведені в додатку №1 "Специфікація".

Пунктом 2.1 договору лізингу передбачено, що вартість майна становить гривневий еквівалент 250000,00 доларів США, що розраховується за курсом продажу долару США, встановленим у міжбанківській системі "УкрДілінг" (http://www. udinform. com/). та на дату укладання цього договору становить 5425000,00 грн. (вартість майна).

Згідно з п. 4.1 договору лізингу всі платежі за договором здійснюються в національній валюті України відповідно до умов договору та додатку №2 "Графік внесення лізингових платежів" до договору (графі) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний у цьому договорі.

Пунктом 4.4 договору лізингу передбачено, зокрема, що розмір, склад, терміни сплати лізингових платежів встановлюються в графіку.

За п. 4.5 договору лізингові платежі складаються з: суми, яка відшкодовує частину вартості майна, яка є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на фіксований міжбанківський курс акту приймання-передачі; платежу як винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, який не може бути меншою за 1 гривню, та розраховується в гривнях як різниця між сумою лізингового платежу та сумою, яка відшкодовує частину вартості майна.

Відповідно до п. 7.2 договору лізингу у випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати сімдесяти відсотків річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України).

За умовами п. 8.1.1 договору лізингу договір може бути розірваний в однобічному порядку з ініціативи лізингодавця, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в цьому договорі (на підставі письмового повідомлення лізингодавця про розірвання договору). В цьому випадку договір вважається розірваним з моменту отримання лізингоодержувачем письмового повідомлення лізингодавця про розірвання договору.

Припинення дії договору з будь-яких підстав не звільняє сторони від виконання зобов'язань за цим договором, що мали місце під час його дії (п. 8.5 договору лізингу).

Згідно з п. 10.1 договору лізингу ціна договору становить гривневий еквівалент 314117,45 доларів США, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 6816348,67 грн.

Строк дії договору лізингу з 11.03.2015 по 20.12.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за цим договором. Зазначений строк може бути змінений відповідно до умов даного договору (п. 11.1 договору).

В п. 11.2 договору лізингу зазначено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання та втрачає свою чинність після виконання сторонами всіх зобов'язань по ньому.

За умовами п. 12.4 договору всі зміни і доповнення до даного договору оформляються додаткової угодою, що підписується сторонами та є невід'ємною частиною даного договору.

У додатку №1 до договору лізингу "Специфікація майна" сторони погодили найменування майна - трактор John Deere 8335R, вартість з урахуванням ПДВ - 250000,00 доларів США.

Додатком №2 до договору лізингу "Графік внесення лізингових платежів" визначено строки платежів (останній - 20.12.2017), суми, які компенсують частину вартості предмету лізингу з урахуванням ПДВ, платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, без ПДВ, та суми чергового лізингового платежу.

Згідно з додатковою угодою до акту приймання-передачі від 02.04.2015 (додаток №3 до договору лізингу) лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав майно (предмет лізингу): трактор John Deere 8335R, 2014 р. в., вартість з урахуванням ПДВ - 250000,00 доларів США, 5881631,96 грн. (міжбанківський курс акту приймання-передачі: 1 долар США = 23,52 грн. ).

13.07.2016 сторони уклали до договору лізингу додаткову угоду №2, якою внесли зміни до договору лізингу, виклавши п. 10.2.1,10.1. та Графік внесення лізингових платежів (Додаток № 2) у новій редакції. Зокрема, п. 10.2.1 викладено в редакції: "Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно становлять гривневий еквівалент 83931,15 доларів США, що за міжбанківським курсом Договору на дату його укладання становить 1821305,96 гривень. Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно у гривнях підлягають перерахунку у відповідності до п. 3.5.2 Договору"; п. 10.1 викладено в редакції: "Ціна Договору становить гривневий еквівалент 335181,15 доларів США, що за міжбанківським курсом Договору на дату його укладання становить 7273430,96

гривень (надалі - Ціна Договору)". Також викладено в новій редакції Додаток №2 (графік внесення лізингових платежів) до договору лізингу (останній платіж -
20.12.2017).

Крім того, згідно з п. 2 додаткової угоди №2 сторони погодили сплату простроченої заборгованість по сплаті чергових лізингових платежів згідно Графіку внесення лізингових платежів за жовтень 2015 - червень 2016 року в розмірі 96772,15 доларів США.

Також сторони дійшли згоди внести зміни в п. 7.2 договору лізингу, виклавши його у такій редакції: "7.2. У випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в Графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати 365 (трьохсот шістдесяти п'яти) процентів річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України)" (п. 4 додаткової угоди №2).

У п. 5 додаткової угоди №2 зазначено, що враховуючи зміну строків платежу за Графіком, сторони дійшли згоди подовжити строк дії договору лізингу до
20.12.2017 включно.

30.03.2018 сторони уклали до договору лізингу додаткову угоду №3, відповідно до якої станом на 30 березня 2018 року зобов'язання (в тому числі прострочене) лізингоодержувача перед лізингодавцем в еквіваленті до долара США становить 232030,69 доларів США (п. 1 додаткової угоди №3).

Згідно з п. 2 додаткової угоди №3 сторони внесли зміни до договору лізингу.

Зокрема, викладено в новій редакції п. 10.2.1 договору: "Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно становлять гривневий еквівалент 90730,47 доларів США, що за міжбанківським курсом Договору на дату його укладання становлять 1968851,20 гривень. Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно у гривнях підлягають перерахунку у відповідності до п. 3.5.2 Договору".

Також п. 10.1 договору викладено в редакції: "Ціна Договору становить гривневий еквівалент 341980,47 доларів США, що за міжбанківським курсом Договору на дату його укладання становить 7420976,20 гривень (надалі - Ціна Договору)".

Крім того, в новій редакції викладено Графік внесення лізингових платежів (Додаток №2) (останній платіж - 20.06.2019).

У п. 3 додаткової угоди №3 сторони погодили порядок сплати простроченої заборгованості по сплаті чергових лізингових платежів згідно Графіку внесення лізингових платежів за період жовтень 2015 - грудень 2017 року в розмірі 257427,44 Доларів США.

Також, враховуючи зміну строків платежу за графіком, сторони дійшли згоди подовжити строк дії договору лізингу до 20.06.2019 включно (п. 5 додаткової угоди №3).

Таким чином, як встановлено судами попередніх інстанцій, після укладення відповідачами 13.07.2016 та 30.03.2018 додаткових угод №2 та №3 до договору лізингу, був змінений (подовжений) графік сплати лізингових платежів, збільшено (з 70% до 365%) проценти, що стягуються з лізингоодержувача відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також збільшена ціна договору, що становила:

- у редакції договору фінансового лізингу від 11.03.2015 року 314117,45 доларів США (6816348,67 грн. ),

- в редакції додаткової угоди №2 - 335181,15 доларів США (7273430,96 грн. ),

- в редакції додаткової угоди №3 - 341980,47 доларів США (7420976,20 грн. ).

Отже, вищевказаними угодами було суттєво збільшено обсяг зобов'язань лізингоодержувача.

11.03.2015 року між ТОВ "Агротек" (лізингодавець), ТОВ "СК Бужок" (поручитель) та ТОВ "Серединецьке" (лізингоодержувач) укладено договір поруки №1П/10АФ-15 (далі - договір поруки), відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є зобов'язання поручителя перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань перед лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу №10АФ-15 від
11.03.2015, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору лізингу.

У п. 1.2 договору поруки сторони встановили, що зобов'язання поручителя перед лізингодавцем є безумовним і ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та основним договором, не потребують. Поручитель свідчить, що він ознайомлений зі змістом основного договору та обсягом зобов'язань лізингоодержувача за основним договором, повністю з ними згоден, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має. Для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін (п. 1.3 договору поруки).

Пунктами 2.1,2.2,2.3 договору поруки передбачено, що у випадках неможливості виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за основним договором, лізингодавець має право на свій розсуд пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя чи лізингоодержувача або обом сторонам одночасно, повідомивши поручителя про прострочення лізингоодержувачем своїх зобов'язань за основним договором протягом 2 робочих днів з моменту прострочення лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов'язання; лізингоодержувач не пізніше ніж за 3 банківських дні до моменту настання строку виконання зобов'язань за основним договором повідомляє лізингодавця та поручителя про неможливість виконання зобов'язань за основним договором. Сторони договору встановлюють, що якщо надійде вимога про погашення суми заборгованості по основному договору і поручитель не буде в змозі виконати таку вимогу лізингодавця, то лізингодавець має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна поручителя, згідно норм чинного законодавства. Сторони договору встановлюють, що поручитель, після виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору, у відповідності до ст. 556 Цивільного кодексу України, набуває всіх прав лізингодавця як кредитора по виконаному ним зобов'язанню - основному договору.

Згідно з п. 6.1 договору поруки усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача.

У п. 6.2 договору поруки вказано, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Порука припиняється, якщо лізингодавець протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов'язання за основним договором не пред'явить вимоги до поручителя.

У п. 6.3 договору поруки вказано, що у тому разі, якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім).

5. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Верховний Суд констатує, що цивільні зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст.11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно положень ч. 1 та ч. 2 ст. 553 ЦК України обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Відповідно до ст. 559 ЦК України зміна обсягу зобов'язань боржника може бути підставою для припинення поруки. Частиною першою цієї статті (у редакції, чинній на момент укладання договору поруки) було передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно положень ч. 3 ст. 651 ЦК України договором або законом може бути передбачено право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.

Особливістю одностороннього правочину є те, що такий правочин як юридичний факт здійснюється за волевиявленням однієї особи, однак може спричиняти відповідні правові наслідки (породжувати обов'язки) для інших осіб, коли це випливає зі спеціальних положень законодавства.

Відповідно до ч.3 ст. 202 ЦК України односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Положення ч. 1 ст. 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов'язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч.1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Верховний Суд констатує, що пунктом 1.1. договору поруки №1П/10АФ-15, дослідженого судами попередніх інстанцій, передбачено, що предметом договору є зобов'язання поручителя перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань перед лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу №10АФ-15 від
11.03.2015, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 11.03.2015р. (далі - Основний договір).

Пунктом 1.3 договору поруки визначено що для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін.

В пункті 6.3. договору зазначено, що у разі, якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін.

Верховний Cуд зазначає, що суд першої інстанції, дослідивши відзив ТОВ "Агротек" на позов, з'ясувавши дані, що містяться в судовій ухвалі (том справи 1 аркуш справи 87-89), в рішенні від 02.07.2020 у даній справі вказав про те, що ТОВ "Агротек" у вересні 2018 року звернувся до суду із вимогою про стягнення за договором фінансового лізингу та договорами поруки (справа №904/7638/17), в тому числі, до ТОВ "СК Бужок", якого 13.12.2018 року залучено в якості відповідача у справі №904/7638/17.

Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що визначення обсягів солідарних зобов'язань поручителя виключно у залежності тільки від волевиявлення сторін в основному зобов'язанні суперечить встановленим п.6 ч.1 ст.3 ЦК України засадам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки створює підстави для завдання шкоди майновим інтересам поручителя через неузгоджене ним збільшення розміру його фінансової відповідальності.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднанні норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору тощо, що відповідають нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст цих принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам ділового обороту. Добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішніми або об'єктивними, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями у цивільному праві.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 17.04.2019 у справі № 761/41709/17, цивільне законодавство не містить визначення згаданих принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання. Тобто, укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм, добросовісністю, по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, унеможливити укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб) і дотримуватись зовнішніх критеріїв, справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у співмірності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої процесуальної поведінки, яка б виключала необ'єктивні (упереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.

Виходячи з викладеного, Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, який в оскаржуваній постанові врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 26.05.2020 у справі №910/13109/18). Суд першої інстанції, рішення якого скасував апеляційний суд, зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду не застосовував, ніяких аргументів в обґрунтування незастосування висновку не навів.

Верховний Суд констатує, що вказаний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду підлягає застосуванню під час розгляду справи № 924/174/20 як такий, що впроваджує позицію про те, що настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов'язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацію шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб.

Згідно вказаного висновку Великої Палати Верховного Суду, приписи ч.1 ст. 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов'язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.

Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов'язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 ч. 3 ст. 202 ЦК України, та, відповідно, не звільняють від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання із поручителем у належній формі.

За змістом ч. 1 ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Вищевказана правова позиція неодноразово проголошувалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 26.12.2018 у справі №569/8360/16-ц та у постанові від
09.10.2020 у справі № 903/998/19.

Тобто, у справі № 924/174/20 умови пунктів 1.1., 1.3 та 6.3 договору поруки №1П/10АФ-15 не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 ч. 3 ст. 202 ЦК України, та, відповідно, не звільняють ТОВ "Агротек" від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання із поручителем у належній формі.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд констатує, що договір поруки №1П/10АФ-15, досліджений судами попередніх інстанцій, містить в собі дві протилежні умови щодо обсягу відповідальності поручителя (як повної і, в той же час - обмеженої), що суперечать одна одній.

Так, сторони в пункті 1.1 визначили, що предметом договору поруки є зобов'язання ТОВ "СК Бужок" солідарно відповідати в повному обсязі перед лізингодавцем за виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань, які випливають з умов договору лізингу, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору лізингу.

Отже, в якості предмету договору поруки сторонами визначений повний обсяг солідарної відповідальності поручителя за виконання лізінгоодержувачем своїх зобов'язань як за договором лізингу, так і за усіма додатковими угодами до нього.

В пункті 1.3 того ж розділу договору, що має назву "Предмет договору", сторони конкретизують вищевказані умови, зазначивши, що для внесення будь-яких змін та доповнень до договору лізингу лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін. Отже, сторони договору вважали, що згода поручителя, за пунктом 1.3 не потрібна на будь-які зміни, тобто, згідно цього пункту, поручитель в момент укладання договору погоджується на зміни до договору лізингу без додаткового узгодження з ним цих змін.

Між тим, в пункті 6.3 розділу "Заключні положення" договору міститься протилежна умова (яка суперечить предмету договору) про те, що у разі, якщо без згоди поручителя (наявність чи відсутність якої для сторін договору, на їх думку згідно умов пункту 1.3, юридично неважлива) до договору лізингу вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім). Але ж згідно предмету договору (п.1.1) цей "попередній" обсяг відповідальності, що "залишається без змін", визначений як повний обсяг - як за договором лізингу, так і за усіма додатковими угодами до нього.

В умовах, коли положення договору суперечать одне одному, об'єктивний аналіз договірних правовідносин, здійснений апеляційним судом, обґрунтовано включає в себе і оцінку фактичних дій учасників цих правовідносин, здійснених ними на виконання договору.

Враховуючи все вищевикладене, беручи до уваги, що:

1) апеляційним судом обґрунтовано встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення ТОВ "СК Бужок" про укладення додаткової угоди №2 від
13.07.2016, а також докази повідомлення ТОВ "СК Бужок" про укладення додаткової угоди №3 від 30.03.2018, якими змінено ціну Основного договору, і як наслідок розмір відповідальності за його невиконання;

2) апеляційним судом обґрунтовано встановлено, що ТОВ "Агротек" не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що поручитель ТОВ "СК Бужок" надав письмову згоду на збільшення ціни договору фінансового лізингу №10АФ-15 від
11.03.2015 і відповідальності за даним договором,

3) ТОВ "Агротек" у дослідженому судами попередніх інстанцій відзиві на позов (том справи 1 аркуш 84), з посиланням на ухвалу суду (том справи 1 аркуш справи 87-89) вказав про те, що вимогу до ТОВ "СК Бужок" про солідарне виконання прострочених зобов'язань лізингоодержувача він подав шляхом залучення ТОВ "СК Бужок" у якості відповідача у справу №904/7638/17 (тобто, розмір цієї вимоги дорівнює ціні позову у справі №904/7638/17),

- Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що в даному випадку фактично має місце збільшення зобов'язань за договором фінансового лізингу без погодження з поручителем - ТОВ "СК Бужок", що, відповідно, є підставою для припинення поруки за договором поруки №1П/10АФ-15 від 11.03.2015 в силу положень ч.1 ст.559 ЦК України (у редакції на момент укладення договору поруки).

Верховний Cуд зазначає, що посилання скаржника ТОВ "Агротек" на постанови Верховного Суду у справі № 924/502/19 від 17.02.2020 та №924/482/19 від
06.02.2020 не можна вважати обґрунтованим, оскільки вказані постанови були ухвалені до того, як Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від
26.05.2020 у справі №910/13109/18 вищевказаний правовий висновок щодо застосування положень ч.1 ст. 559 ЦК України.

При аналізі доводів скаржника щодо змісту постанови суду апеляційної інстанції Верховний Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України"). Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України").

Верховний Суд вважає необхідним також зазначити, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення від 03.03.2008 у справі "Пономарьов проти України").

За встановлених обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків щодо наявності підстав для визнання поруки припиненою.

6. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі вищевикладеного, Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, перевірив правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2020р. у справі №924/174/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Судді О. М. Баранець

В. І. Студенець