Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 925/587/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пільков К.М.,

секретаря судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

прокуратури - Насадчук Ж.Д. (представник за посвідченням),

позивача-1 - не з'явився,

позивач-2 - не з'явився,

відповідача-1 - не з'явився,

відповідача-2 - не з'явився,

розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.10.2017 (суддя Скиба Г.М.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 (Тарасенко К.В. - головуючий, судді: Іоннікова І.А., Тищенко О.В.) у справі

за позовом Заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі:

1) Міністерства освіти і науки України,

2) Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Черкаській області

до 1) Фізичної особи-підприємця Матвієнка Романа Миколайовича

2) Державного навчального закладу "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів"

про визнання недійсними договору оренди землі та визнання удаваним договору про надання послуг,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - Міносвіти), Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Черкаській області (далі - Головне управління геодезії в Черкаській обл.) з позовом до Фізичної особи-підприємця Матвієнка Романа Миколайовича (далі - ФОП Матвієнко Р.М., підприємець) та Державного навчального закладу "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів" (далі - ДНЗ "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів") про визнання удаваним договору надання послуг від 21.03.2016 № 1, укладеного відповідачами з метою приховання договору оренди, та визнання недійсним договору оренди, укладеного відповідачами 21.03.2016.

Позовні вимоги обґрунтовуються приховуванням спірним договором угоди про оренду земельної ділянки та відсутністю у ДНЗ "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів" як державного навчального закладу повноважень на передачу спірного об'єкта в оренду, що є підставою визнання оспорюваного правочину недійсним.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 13, 202, 203, 215, 235, 792, 901, 903 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статей 5, 207 Господарського кодексу України (далі - ГК), статей 22, 92- 96, 122, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статей 13, 15, 17 Закону України від 06.10.1998 № 161-ХІV "Про оренду землі" (далі - Закон № 161-ХІV), статті 63 Закону України від 23.05.1999 № 1060-ХII "Про освіту" в редакції, чинній на момент укладення спірного правочину (далі - Закон № 1060-ХII), статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) в редакції, чинній до 15.12.2017, та статті 269 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, враховуючи які суди дійшли висновку про недоведеність належними доказами факту прихованості спірним правочином договору оренди земельної ділянки, повноваження на вчинення якого відсутні у ДНЗ "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів", оскільки з аналізу оспорюваного договору вбачається, що він за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі заступник прокурора міста Києва просить судові акти скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування наведеної позиції скаржник посилається на порушення судами статей 235, 901 ЦК, статей 93, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статті 13 Закону № 161-ХІV, статті 63 Закону № 1060-ХII в редакції, чинній на момент укладення спірного правочину, статей 7, 13, 86, 311 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, стверджуючи, що суди: 1) не взяли до уваги доводи прокуратури про одноособове вирішення виконавцем і неузгодження із замовником періоду часу для виконання робіт по вирощуванню видів сільськогосподарських культур; 2) проігнорували доводи про те, що всупереч умов договору сторонами замість актів передачі-приймання виконаних робіт підписано акти розподілу прибутку, значна частина якого відраховується на виконання зазначених послуг; 3) не дослідили належними чином доводи прокуратури про те, що за спірним правочином ФОП Матвієнко Р.М. фактично отримав на платній основі право користування земельною ділянкою з метою отримання корисних властивостей землі та здійснення сільськогосподарської діяльності, а ДНЗ отримувало плату за спірною угодою; 4) не взяли до уваги спеціального статусу спірної земельної ділянки - для розміщення об'єкта освіти та її використання не за цільовим призначенням, оскільки учні ДНЗ не задіяні в процесах виконання зобов'язань за вказаним правочином, що також не заперечується сторонами.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

ФОП Матвієнко Р.М. надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Обґрунтовуючи вірність висновків судів попередніх інстанцій, ФОП Матвієнко Р.М. зазначив, що всупереч доводам прокурора вказані роботи виконувались на площах, вказаних замовником, при цьому в офіційній публічній інформації відсутні відомості про те, що спірна земля має використовуватися виключно в дослідницьких і навчальних цілях.

На думку ФОП Матвієнка Р.М., спірні правовідносини не несуть жодної шкоди ані державі, ані учбовому закладу. Будь-яких претензій стосовно неналежного виконання послуг замовник виконавцю не заявляв. Розрахунки за виконані роботи проведені належним чином, враховуючи неможливість ДНЗ періодично їх виконувати в повному обсязі і погашення боргу шляхом передачі частини врожаю виконавцю.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2016 ДНЗ "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів" та ФОП Матвієнко Р.М. уклали договір № 1 про надання послуг (далі - договір №1), що охоплює виконання підприємцем циклу сільськогосподарських робіт з обробки землі, збиранню врожаю, внесення добрив, засобів захисту рослин із застосуванням власного пального. Перелік робіт не є вичерпним (пункти 1.1.-1.2 договору №1).

Сторони домовилися, що у випадку заборгованості замовника за виконані роботи виконавець набуває права на купівлю зібраного врожаю (пункт 1.4 договору №1).

Роботи мають виконуватися технікою виконавця в режимі, який прийнятний для обох сторін. Ціна на роботу визначається за домовленістю сторін. Загальна вартість виконаних робіт визначається за актами приймання-передачі виконаних робіт. Оплата проводиться протягом 5 робочих днів з моменту підписання акту виконаних робіт (пункти 3.1-3.4 договору №1).

Згідно з пунктами 4.1.1, 4.1.3 договору №1 замовник надає поля для роботи та має своєчасно оплатити виконані роботи відповідно до умов договору, а виконавець виконує обумовлені роботи якісно та своєчасно з урахуванням характеристики техніки та технології вирощування сільгоспкультур, забезпечує дотримання технологічної та трудової дисципліни, протипожежних норм, норм безпеки, утримання техніки та обладнання в робочому стані.

Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що за результатами виконання умов договору 02.08.2016 сторонами підписано акт розподілу прибутку, яким посвідчено факт виконання циклу сільгоспробіт по вирощуванню ярого ячменю, озимої пшениці, вартість зібраної продукції, порядок перерахунку різниці вартості зібраного врожаю та наданих виконавцем послуг.

15.12.2016 сторонами підписано акт розподілу прибутку, яким посвідчено факт виконання циклу сільгоспробіт по вирощуванню кукурудзи, вартість зібраної продукції, порядок перерахування різниці вартості зібраного врожаю та наданих виконавцем послуг.

Предметом даного позову є вимога прокурора про визнання недійсним правочину про надання послуг від 21.03.2016 № 1 як фактично укладеного відповідачами з метою приховання договору оренди землі.

Відмовляючи у задоволенні позову повністю, суди виходили з недоведеності прокурором належними доказами того, що спірна земельна ділянка передана у володіння і користування ФОП Матвієнку Р.М. на підставі удаваного правочину, оскільки метою укладення договору від 21.03.2016 № 1 є надання послуг з обробки землі та збирання врожаю на замовлення ДНЗ, на земельній ділянці, яка знаходиться в учбового закладу на праві постійного користування. При цьому, права та обов'язки сторін відповідали дійсним намірам укладеного договору - наданню послуг, а не оренді майна, оскільки земельна ділянка за правочином ФОП Матвієнку Р.М. для здійснення господарської діяльності не передавалася.

Проте, колегія суддів вважає зазначені висновки попередніх судових інстанцій передчасними з огляду на таке.

Аналізуючи природу спірного правочину, суди дійшли висновку про те, що вказаний договір є договором про надання послуг, що узгоджується з вимогами статті 901 ЦК, відповідно до якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Тобто, за своєю суттю такий правочин укладається з метою отримання послуги, яка споживається в процесі вчинення певної дії/здійснення певної діяльності, за яку замовник, а не виконавець (з умов спірної угоди та актів розподілу прибутку вбачається протилежне) сплачує кошти.

Наразі за змістом статті 13 Закону № 161-ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону № 161-ХІV істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення та перегляду й відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Отже, як і договір про надання послуг, так і договір оренди укладаються на платній основі. Однак, договір про надання послуг передбачає отримання послуги, яка споживається в процесі вчинення певної дії/здійснення певної діяльності, за яку замовник (в нашому випадку ДНЗ "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів") має сплачувати кошти за надання такої послуги виконавцю (ФОП Матвієнку Р.М.).

На відміну від договору про надання послуг, договір оренди землі укладається саме на платній основі для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей і правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Однак, як вірно встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, за надання послуг щодо виконання підприємцем циклу сільськогосподарських робіт з обробки землі, збирання врожаю, внесення добрив, засобів захисту рослин із застосуванням власного пального, саме ФОП Матвієнком Р.М., як виконавцем цих послуг, а не ДНЗ "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів", як отримувачем таких послуг, передається контрагенту частина врожаю за актами розподілу прибутку від 02.08.2016 і від 15.12.2016. При цьому, умовами договору №1 передбачено підписання актів виконаних робіт, а не актів розподілу прибутку. Тобто, виконавцем послуг замість отримання плати щодо виконаних робіт, передається частина прибутку від реалізації врожаю, а тому фактично правова природа спірного правочину є відмінною від правової природи договору про надання послуг, яка передбачена положеннями статті 901 ЦК.

При цьому, колегія суддів зауважує, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилася дійсна правова природа відносин, що склалися між відповідачами у справі, тоді як зі встановлених судами умов спірного правочину вбачається, що ФОП Матвієнко Р.М. на підставі цього договору фактично отримав на платній основі право користування земельною ділянкою для вирощування сільськогосподарських культур з метою їх подальшої реалізації, здійснюючи господарську діяльність, а ДНЗ "Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів" фактично отримував плату за користування цією земельною ділянкою після розподілу прибутку від реалізованого виконавцем врожаю.

У зв'язку з цим наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги, скасування судових актів у справі з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Касаційна інстанція зазначає, що твердження прокуратури про не взяття судами до уваги доводів: щодо одноособового вирішення виконавцем і не узгодження із замовником періоду часу для виконання робіт по вирощуванню видів сільськогосподарських культур доводів; щодо підписання сторонами всупереч умов договору не актів передачі-приймання виконаних робіт, а актів розподілу прибутку, значна частина якого відраховувалася на їх виконання; за спірним правочином ФОП Матвієнко Р.М. фактично отримав на платній основі право користування земельною ділянкою з метою отримання корисних властивостей землі та здійснював сільськогосподарську діяльність, а ДНЗ отримував плату за спірною угодою; щодо спеціального статусу спірної земельної ділянки - для розміщення об'єкта освіти та її використання не за цільовим призначенням, оскільки учні ДНЗ не задіяні в процесах виконання зобов'язань за вказаним правочином, що також не заперечується сторонами, - мають бути розглянуті в контексті перегляду справи місцевим господарським судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За наведених обставин, висновки місцевого суду не можна вважати такими, що відповідають вимогам статей 43, 82 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, та статей 86, 276 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017 щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданих сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень на них, місцевий та апеляційний суди дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, як наслідок, оскаржувані судові акти ухвалено з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки передбачені статтею 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

З огляду на викладене, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи та всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, розподіл судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Зважаючи на викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 26.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 у справі №925/587/17 скасувати.

Справу №925/587/17 передати на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков