Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 917/92/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація №2" Полтавської міської ради

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 (головуючий суддя - Пушай В.І., судді: Барбашова С.В., Гребенюк Н. В.)

та на рішення Господарського суду Полтавської області від 20.03.2018 (суддя Безрук Т.М.)

за позовом Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація №2" Полтавської міської ради

до Публічного акціонерного товариства "Полтавагаз"

про розірвання договору

за участю:

відповідача: Заліпа Н.Ю. (довіреність від 06.08.2018)

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна організація №2" Полтавської міської ради (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просило розірвати договір на експлуатацію складових газорозподільної системи багатоквартирних будинків від 07.04.2017 №10-20/318Е/17, укладений з Публічним акціонерним товариством "Полтавагаз"(далі - відповідач).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно ухиляється від розірвання договору при тому, що між сторонами за рішенням суду укладений інший договір на цей же об'єкт.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.03.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.06.2018, у позові відмовлено з тих підстав, що обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позову не передбачені чинним законодавством та умовами спірного договору в якості підстав для його розірвання.

У касаційній скарзі позивач просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Ці вимоги мотивовано виходом судів за межі позову з наданням оцінки обставинам, що не є предметом спору та незгодою позивача з висновками судів в розрізі обставин, що склались між сторонами.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

За наслідками розгляду даного спору судами встановлено, що між позивачем та відповідачем укладений Договір на експлуатацію складових газорозподільної системи багатоквартирних будинків № 10-20/318Е/17 від 07.04.2017 (далі - договір), за умовами пункту 1 якого позивач (замовник) оплачує, а відповідач (виконавець) надає послуги (виконує роботи) з експлуатації складових газорозподільної системи, які безпосередньо підключені (приєднані) до газових мереж виконавця, який є оператором газорозподільної системи (оператором ГРМ), та використовуються для забезпечення розподілу природного газу споживачам, підключеним (приєднаним) до складових газорозподільної системи замовника.

Пунктом 2 договору визначено, що під складовими газорозподільної системи розуміються внутрішньобудинкові газові мережі багатоквартирних будинків за адресою: м. Полтава, вул. Алмазна, 2; вул. Великотирнівська, 20; та вул. Європейська, 24/42 (далі - об'єкти).

В розділі VI договору сторонами встановлено, що він є укладеним і набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2017. Якщо протягом 1 місяця до закінчення строку дії цього договору жодна зі сторін не заявляє про припинення його дії, цей Договір вважається укладеним на такий самий новий строк та на тих самих умовах (п.1). Одностороння зміна чи розірвання цього Договору не допускається, крім випадку, передбаченого підпунктом 1 пункту 3 цього розділу. Розірвання цього Договору у випадках, не передбачених пунктом 3 цього розділу, здійснюється в судовому порядку. За умовами пункту 3 цього розділу цей Договір може бути достроково розірваний: 1) за взаємною згодою сторін; 2) у випадку припинення виконавця.

Судами встановлено і те, що позивач двічі звертався до відповідача із заявами про намір розірвати (припинити дію) спірний Договір, а саме листом від 23.10.2017 № 2333/02 та листом від 20.11.2017 № 2601/02 позивач зазначив, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 у справі № 917/535/17 визнано укладеним договір №10-20/312Е/17 між КП "ЖЕО №2" та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" на експлуатацію складових газорозподільної системи усіх багатоквартирних будинків, у тому числі будинків за адресою: м. Полтава, вул. Алмазна, 2, вул. Великотирновська, 20 та вул. Європейська, 24/42.

Однак, оскільки відповідач, посилаючись на наявність простроченої заборгованості, відхилив пропозицію позивача припинити договірні відносини, останній заявив даний позов до суду.

Перевіривши аргументи, викладені позивачем в касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду визнає, що такі не спростовують висновків судів виходячи із наступного.

Положеннями статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як підставу розірвання договору, визначено істотність порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В даному випадку згоди сторін на розірвання Договору не було.

Частиною 2 названої вище статті 651 ЦК України врегульовано підстави для розірвання договору в судовому порядку на вимогу однієї зі сторін, а саме передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З аналізу наведених статей ЦК України, вбачається, що договір не може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою однієї із сторін за відсутності правових підстав, визначених Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, в тому числі, спеціально визначених умовами укладеного договору, оскільки в такому випадку одностороння відмова від договору може порушити права іншої сторони, який належним чином виконував прийняті на себе зобов'язання. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постанові від 13.02.2018 у справі № 916/849/17 і колегія суддів не вбачає підстав відступати від неї.

Як слідує з оскаржених судових актів обставин щодо істотного порушення відповідачем умов договору у справі не встановлено.

Разом з тим, статтею 652 Цивільного кодексу України передбачена можливість розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин. Названою статтею визначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, підставою для розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін є або істотне порушення умов договору, або наявність відповідного застереження в договорі чи пряма вказівка закону щодо відповідних підстав для розірвання договору, або істотна зміна обставин, за наявності одночасно чотирьох умов, передбачених пунктами 1-4 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, однак судами таких обставин не встановлено.

Судами встановлено, що умови оскарженого договору (пункт 3 розділу VI) також містять умови та визначають порядок припинення дії Договору (абзац 2 пункту 1 названого розділу), зокрема, передбачають необхідність, в такому випадку, повідомлення другої сторони протягом 1 місяця до закінчення строку дії цього договору про припинення його дії.

Таки чином для припинення дії Договору позивачем мав бути дотриманий певний порядок, визначений умовами спірного Договору, однак судами встановлено, що позивач у встановлений умовами договору строк до відповідача не звертався.

Аргументи позивача про те, що договір діяв до 31.12.2017, позаяк міг бути пролонгований лише за наявності мовчазної згоди на це контрагентів, чого в розрізі листування сторін не відбулось, вірно відхилено судами в силу фактичних обставин, що склались між сторонами (відсутність зазначеного повідомлення про припинення договірних відносин упродовж 1 місяця до закінчення дії договору за наявності заперечень на таке відповідача) та умов абзацу 2 пункту 1 і пункту 3 розділу VI договору.

Посилання, як підставу для розірвання спірного договору, на укладення за постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 у справі № 917/535/17 іншого договору № 10-20/312Е/17 між тими ж сторонами правомірно відхилено судами через те, що відповідна обставина не передбачена в якості підстав для розірвання договору чинним законодавством, умовами договору і, як встановлено апеляційним судом, постановою Верховного суду від 02.05.2018 у справі № 917/535/17 зазначена постанова Харківського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 року у та рішення Господарського суду Полтавської області від 30.08.2017 скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, наведений договір № 10-20/312Е/17 не є укладеним, а питання щодо його укладення вирішується в судовому порядку, що також не є підставою для розірвання спірного договору, при тому, що існування одного договору не виключає існування іншого.

Таким чином не вбачається, що суди припустилися порушень приписів матеріального чи процесуального законодавства, а доводи викладені у касаційній скарзі, не дають правових підстав вважати, що оскаржені рішення та постанова у справі є незаконними.

Щодо посилань позивача у касаційній скарзі на вихід судів за межі предмету доказування, то ці посилання не знайшли своє підтвердження та суперечать положенням процесуального законодавства щодо судового рішення, зокрема положенням статей 236-238, 282 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами статті 309 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішення та постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація №2" Полтавської міської ради залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 у справі Господарського суду Полтавської області № 917/92/18, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов