Історія справи

Постанова КГС ВП від 11.02.2025 року у справі №903/1322/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 903/1322/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Валевач М. М.,

відповідача - Капітанюк В. В.,

третьої особи - Кушнікова К. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 (судді: Філіпова Т. Л. - головуючий, Маціщук А. В., Василишин А. Р.) у справі

за позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації

до Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог що предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Волинській області

про скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У січні 2024 року заступник керівника Волинської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (далі - Волинська ОВА) звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області (далі - Вишнівська сільрада) про усунення перешкод державі в особі Волинської ОВА у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 0723380800:03:003:1105, площею 15, 5735 га, цільове призначення (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель - землі сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі (далі - спірна земельна ділянка) та зобов`язання відповідача повернути Волинській ОВА спірну земельну ділянку.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, отже, є землею державної форми власності в силу Закону України "Про використання земель оборони" та Земельного Кодексу України, однак безпідставно була вилучена з державної власності.

1.3. У відзиві на позовну заяву Вишнівська сільрада просила відмовити в її задоволенні вказуючи, зокрема на відсутності доказів чи документальних підтверджень того, що спірна земельна ділянка належала до земель оборони, а постанова обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 №№ 39/599, на яку посилався прокурор, не є документом, що посвідчує право власності або право користування земельними ділянками, а визначає лише прикордонний режим.

1.4. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 08.01.2024, зокрема, відкрито провадження у справі та залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Волинській області).

1.5. ГУ Держгеокадастру у Волинській області у поясненнях на позовну заяву просило відмовити в її задоволенні, вказуючи, зокрема на те, що перебування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги не відносить її до земель оборони та не є причиною виникнення прав на неї в органів охорони державного кордону, оскільки такі землі надаються в постійне користування лише для облаштування та утримання певних об`єктів та споруд, а спірна земельна ділянка не перетинається із земельною ділянкою державної власності (землі оборони), наданої у постійне користування 6 прикордонному загону Державної прикордонної служби України для розміщення лінії прикордонних інженерних споруджень на території Вишнівської сільради.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 27.02.2024 позовні вимоги задоволені, вирішено усунути перешкоди державі в особі Волинської ОВА у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та зобов`язано Вишнівську сільраду повернути спірну земельну ділянку.

2.2. Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позовних вимог, установивши, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та розміщена в межах прикордонної смуги.

2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 рішенням Господарського суду Волинської області від 27.02.2024 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

2.4. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розміщення спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги не свідчить про її приналежність до земель оборони, а надані на підтвердження цього прокурором докази є неналежними та недопустимими.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024, прокурор у касаційній скарзі просить її скасувати, а справу передати на новий розгляд, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права, а також застосування норм права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Прокурор вважає, що апеляційним судом до спірних правовідносин неправильно застосовані статті 77 84 117 122 Земельного кодексу України, стаття 22 Закону України "Про державний кордон України", статті 1- 3 Закону України "Про використання земель оборони", пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" та без урахування висновків Верховного Суду, викладених у наведених у касаційній скарзі постановах, в яких Верховний Суд дійшов висновків про те, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання та які можуть перебувати лише у державній власності і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.

Прокурор також звертав увагу на те, що постанова обласної Рада депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 є належним та допустимим доказом про визначення на даній місцевості ширини прикордонної смуги, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц, від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц, в яких суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Вишнівська сільрада, заперечуючи проти її задоволення, вказує на правомірність висновків суду апеляційної інстанції та недоведеність доводів прокурора з підстав, зазначених у відзиві.

ГУ Держгеокадастру у Волинській області у поясненнях також заперечує проти задоволення касаційної скарги прокурора.

3.3. Вишнівська сільрада подала до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказуючи на те, що 15.01.2025 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду було розглянуто з тих самих підстав за аналогічними предметами спору та аналогічними доказами справи № 903/1311/23 та № 903/1324/23. Так Верховний Суд скасував судові рішення апеляційної інстанції у вказаних справах та залишив в силі рішення Господарського суду Волинської області. Однак Вишнівська сільрада не погоджуючись з рішеннями Верховного Суду вважає, що їх прийнято із значними порушенням норм матеріального і процесуального права, а також з неправильним тлумаченням і застосуванням закону, який не підлягає застосуванню.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.

Статтею 300 Господарського процесуального кодексу України визначені межі розгляду справи судом касаційної інстанції та передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що прокурор у результаті вивчення інформації органів державної влади та Державного земельного кадастру встановив, що наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 № 45 "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" передбачено провести у 2018 році інвентаризацію на території об`єднаних територіальних громад, зокрема Вишнівської сільської об`єднаної територіальної громади, несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні в Державному земельному кадастрі, крім земель, які знаходяться в постійному користуванні державних підприємств, установ, організацій.

Згідно з висновком відділу у Любомльському районі міжрайонного управління у Любомльському та Шацькому районах ГУ Держгеокадастру у Волинській області погоджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Вишнівської сільради з урахуванням Перспективного плану формування території Вишнівської ОТГ.

На підставі проведених заходів інвентаризації земель, відділом у Любомльському районі міжрайонного управління у Любомльському та Шацькому районах ГУ Держгеокадастру у Волинській області у Державному земельному кадастрі 18.04.2018 зареєстровано спірну земельну ділянку кадастровий номер 0723380800:03:003:1105, площею 15,5735 га, цільове призначення (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель - сільськогосподарського призначення.

На підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 03.12.2020 № 10-ОТГ та акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 03.12.2020, земельна ділянка передана у власність Вишнівської сільради, тобто фактично з часу передачі за актом приймання-передачі земельної ділянки припинено право власності держави на неї.

4.3. Прокурор, звертаючись до суду, наголошував на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною 6 Прикордонного Волинського загону .

Так, постановою обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 у межах Волинської області встановлені наступні прикордонні зони та полоси:

а) заборонену прикордонну зону, в яку включений у тому числі Любомльський район;

б) 2 кілометрові та 800 метрові прикордонні смуги, які визначені на місцевості від лінії кордону та позначені відповідними вказівниками.

Інші розміри прикордонної смуги у встановленому порядку в подальшому не визначались, ця постанова не змінювалась і не скасовувалась.

Такі обставини, зокрема щодо визначення розмірів та ширини прикордонної смуги, підтверджені у судових рішенняї Любомльського районного суду від 05.02.2021 у справі № 163/955/20, від 19.02.2021 у справах № 163/985/20 та № 163/981/20, які набрали законної сили.

Накладення земельної ділянки кадастровий номер 0723380800:03:003:1105, площею 15,5735 га з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення на землі прикордонної смуги підтверджується викопіюванням земель сільськогосподарського призначення Вишнівської сільради на землі, що розташовані в межах 800 м від лінії державного кордону, розробленим сертифікованим інженером-землевпорядником ПФ "Реформатор".

Листом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 09.10.2023 повідомлено, що земельна ділянка кадастровий номер 0723380800:03:003:1105 розташована між орієнтовною лінією державного кордону та земельною ділянкою земель оборони з видом цільового призначення для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби України кадастровий номер 0723380800:03:003:0070 в межах дії обмеження використання земель - прикордонна смуга.

4.4. Суд першої інстанції установив, що відповідні розміри та ширина прикордонної смуги на території колишнього Любомльського району Волинської області затверджені постановою обласної Рада депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599.

Отже, ураховуючи те, що землі в межах прикордонної смуги передані в повне розпорядження прикордонних військ, за виключенням райцентру Устилуг (пункт 4 постанови обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599), з посиланням, зокрема, на правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 у справі № 924/174/18, Верховним Судом у постановах від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц, від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц, від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та може перебувати лише у державній власності.

4.5. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Волинська ОВА) про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки та зобов`язання відповідача її повернути.

4.6. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 вказаного Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Волинської ОВА як представницького органу держави у спірних правовідносинах та обрав такий спосіб захисту порушеного права як усунення перешкод власнику - державі в особі Волинської ОВА у користуванні та розпорядженні землями оборони та зобов`язання Вишнівську сільраду повернути спірну земельну ділянку. Необхідність пред`явлення цього позову обґрунтована потребою в поновленні прав і законних інтересів держави щодо використання земель оборони, у тому числі, для захисту державного кордону та забезпечення безпеки держави.

Вишнівська сільрада, заперечуючи проти позову, зазначала, зокрема, що категорія земель визначається на основі їх цільового призначення, а не на підставі розташування у прикордонній смузі, а оскільки спірна земельна ділянка була сформована як об`єкт цивільних прав з цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення, то віднесення цієї земельної ділянки до земель оборони є безпідставним.

4.7. Суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позову вказав на те, що розміщення спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги не свідчить про її приналежність до земель оборони, а надані на підтвердження цього прокурором докази є неналежними та недопустимими.

4.8. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 77 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що землі оборони можуть перебувати лише у державній власності.

Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

За змістом статті 84 Земельного кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі оборони.

Закон України "Про використання земель оборони" визначає правові засади і порядок використання земель оборони.

За змістом статті 3 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 115 Земельного кодексу уздовж державного кордону України згідно із законом встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону

Статтею 4 зазначеного Закону передбачено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

У статті 22 Закону України "Про державний кордон України" визначено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено встановлення вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

У пункті 2 вказаної постанови передбачено, що прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Отже, зі змісту вказаних правових норм вбачається, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання та які можуть перебувати лише у державній власності, і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.

При наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим". Відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки її розміри встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

Аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 922/4669/23, від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц, від 26.07.2023 у справі № 454/2498/19, на які послався прокурор в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, у постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20).

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20, законодавчо врегульовано, що прикордонна смуга не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд. Земельні ділянки, що перебувають в межах прикордонної смуги перебувають у державній власності, щодо них діє особливий режим використання, оскільки такі земельні ділянки мають статус земель оборони. Такі земельні ділянки надаються у постійне користування органам Державної прикордонної служби України, а відсутність їх державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не свідчить про те, що земельні ділянки в межах прикордонної смуги можуть перебувати в іншій формі власності, окрім, державної та належати до іншої категорії земель аніж землі оборони.

4.9. Суд першої інстанції установив, що постановою обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 у межах Волинської області встановлені наступні прикордонні зони та полоси: а) заборонену прикордонну зону, в яку включений, у тому числі, Любомльський район; б) 2 кілометрові та 800 метрові прикордонні смуги, які визначені на місцевості від лінії кордону та позначені відповідними вказівниками.

При цьому, як вже зазначалося, обставини щодо визначення розмірів та ширини прикордонної смуги підтверджені судовими рішеннями Любомльського районного суду від 05.02.2021 у справі № 163/955/20, від 19.02.2021 у справах № 163/985/20 та № 163/981/20, які набрали законної сили.

Накладення спірної земельної ділянки на землі прикордонної смуги підтверджується викопіюванням земель сільськогосподарського призначення Вишнівської сільради на землі, що розташовані в межах 800 м від лінії державного кордону, розробленим сертифікованим інженером-землевпорядником ПФ "Реформатор", а зі змісту листа ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 09.10.2023 вбачається, що спірна земельна ділянка розташована між орієнтовною лінією державного кордону та земельною ділянкою земель оборони з видом цільового призначення для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби України в межах дії обмеження використання земель - прикордонна смуга.

4.10. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносин, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про недоведеність прокурором обставин належності спірної земельної ділянки до земель оборони та її розташування в межах прикордонної смуги.

Натомість суд першої інстанції з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи, які підтверджені наявними у матеріалах справи доказами, дійшов обґрунтованого висновку про належність спірної земельної ділянки до земель оборони, яка знаходиться в межах прикордонної смуги, порушення прав та законних інтересів держави щодо користування та розпорядження такою землею, а відтак і про наявність правових підстав для усунення перешкод державі в особі Волинської ОВА у користуванні та розпорядженні землями оборони та зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку.

Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20, відповідно до яких земельні ділянки, розташовані в межах прикордонної смуги, можуть перебувати виключно у державній власності, не можуть передаватися у приватну власність або в користування іншим особам, крім випадків, встановлених законом, оскільки їх правовий режим характеризується особливим значенням для забезпечення державної безпеки та охорони державного кордону. Передача цих земель у користування чи володіння іншим суб`єктам суперечить встановленому правовому режиму та може створювати загрози для національної безпеки.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.01.2025 у справах № 903/1311/23 та № 903/1324/23.

4.11. Крім того колегія суддів вважає за необхідно зазначити, що за змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зайняття земельної ділянки земель оборони в межах прикордонної смуги з порушенням Земельного кодексу України, Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про державний кордон України", Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, що охоплюється визначенням негаторного позову.

При цьому касаційна скарга прокурора щодо вимог про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі не обґрунтована підставами касаційного оскарження судових рішень, передбаченими процесуальним законом, однак задоволення таких вимог судом першої інстанції не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

У статті 312 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

5.3. Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову не відповідає положенням статей 86 236 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги, в якій прокурор просив направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, шляхом скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

5.4. Щодо клопотання Вишнівської сільради про передачу справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно із частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

З огляду на викладені критерії Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, повинен обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами, зокрема: навести інші справи різних юрисдикцій, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.

Обґрунтовуючи клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду заявник вказував на ухвалення Верховним Судом постанов від 15.01.2025 у справах № 903/1311/23 та № 903/1324/23, якими скасовані судові рішення суду апеляційної інстанції та залишенні в силі рішення господарського суду першої інстанції, які, як вважає заявник прийнято із значними порушенням норм матеріального і процесуального права, а також з неправильним тлумаченням і застосуванням закону, який не підлягає застосуванню.

Проте заявником, крім незгоди з рішеннями Верховного Суду у подібних правовідносинах, не наведено наявність виключної правової проблеми із зазначеного заявником в його клопотанні питання з урахуванням кількісного та якісного критеріїв, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці або наявності загрози таких розходжень.

Отже, підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження.

6. Розподіл судових витрат

6.1. З урахування положень статей 129 315 Господарського процесуального кодексу України та наявності підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, судовий збір, сплачений скаржником за подання касаційної скарги підлягає стягненню з Вишнівської сільради на користь прокуратури.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 4 частини 1 статті 308, статтями 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 у справі № 903/1322/23 скасувати, рішення Господарського суду Волинської області від 27.02.2024 залишити в силі.

3. Стягнути з Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області на користь Рівненської обласної прокуратури 10 736,00 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Доручити Господарському суду Волинської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак