Історія справи
Ухвала КГС ВП від 06.03.2019 року у справі №910/7817/18
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/7817/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
за участю представників сторін:
позивача - адвокат Денисенко А.Ю., адвокат Бруєнко Л.Ф.
відповідача - адвокат Магас А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокард-Україна"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
від 29.01.2019
та на рішення Господарського суду міста Києва
від 26.09.2018
у справі № 910/7817/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокард-Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Холдинг"
про визнання правочину частково недійсним та стягнення безпідставно утриманих коштів у розмірі 898 490,88 грн,-
ВСТАНОВИВ:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Брокард-Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Холдинг" про визнання правочину частково недійсним та стягнення безпідставно утриманих коштів у розмірі 898 490 грн. 88 коп.
Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції
2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2018 у справі №910/7817/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
3. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Брокард-Україна" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 у даній справі апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення залишено без змін.
5. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
5.1 11.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будінвест ДК" (орендар за умовами договору ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Брокард-Україна" (суборендар за умовами договору) було укладено договір суборенди №А3-А4/К-1, відповідно до умов якого орендар зобов'язався передати в суборенду приміщення, яке знаходиться в торговому центрі, а суборендар зобов'язався прийняти, оплатити суборенду і повернути приміщення орендарю на умовах, визначених цим договором. (а.с.18-46)
5.2 Договір набуває чинності з моменту його укладення та закінчується в останній день строку суборенди. (п.8.1 договору)
5.3 Пунктом п.8.3 договору визначено, що в цілях цього договору датою початку є 01.10.2016.
5.4 Згідно з п.8.4 договору строк суборенди починає обчислюватися з дати підписання сторонами акту прийому передачі приміщення та складає 1090 календарних днів.
5.5 У строк до 15.09.2016 суборендар зобов'язаний сплатити орендареві гарантійний платіж. (п.14.1 договору)
5.6 Відповідно до п.14.2 договору під гарантійним платежем слід розуміти платіж по забезпеченню виконання зобов'язань суборендаря за цим договором, який сплачується орендареві в розмірі основної орендної плати, експлуатаційних витрат згідно ставок, передбачених п.п.10.2.2, 12.3.3 договору, за 2 місяці строку суборенди і повертається суборендарю на умовах, визначених цим договором.
5.7 Для цілей п.14.2 розмір гарантійного платежу складає 1 796 981 грн. 76 коп. (п.14.3 договору)
5.8 Згідно з п.14.7 договору у випадку дострокового припинення договору внаслідок будь яких причин, крім припинення згідно п.41.6, гарантійний платіж не повертається суборендареві. а залишається у орендаря у якості неустойки за дострокове припинення договору.
5.9 У випадку дострокового припинення договору, згідно п.4.16 договору, 50% гарантійного платежу не повертається суборендареві, а залишається у орендаря у якості неустойки за дострокове припинення договору. Решта гарантійного платежу повертається суборендареві протягом 2 місяців після підписання акту привернення приміщення та після розгляду можливих зустрічних вимог орендаря, якщо інше не узгоджено сторонами.
5.10 Відповідно до п.41.6 договору суборендар має право на дострокове розірвання цього договору, за умови повідомлення про це орендаря в письмовому повідомленні не менше ніж за 180 календарних днів до дати розірвання. В такому випадку, цей договір вважається розірваним на 181 календарний день від дня отримання орендарем рекомендованого листа з повідомленням про вручення про дострокове розірвання цього договору.
5.11 Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016 орендар передав, а суборендар в свою чергу, прийняв в тимчасове платне користування приміщення (секції №А3-А4) площею 377,8 кв.м., розташоване в будівлі торгово - розважального центру "Караван Megastore" за адресою: м. Київ, вул. Лугова, буд. 12, що підтверджується актом прийому передачі приміщення від 01.10.2016 (а.с.47).
5.12 27.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будінвест ДК" (орендар за умовами договору), Товариством з обмеженою відповідальністю "Брокард-Україна" (суборендар за умовами договору) та Приватним акціонерним товариством "Лекс Холдинг" (орендодавець за умовами договору) було укладено угоду про заміну сторони до договору суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016, яким сторони вирішили змінити з 01.01.2018 у договорі суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016 орендаря, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Будінвест ДК" на Приватне акціонерне товариство "Лекс Холдинг"; змінено правову кваліфікацію договору на орендні. (а.с.48-49)
5.13 Листами № 20180524004 від 24.05.2018, №20180531005 від 31.05.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Брокард-Україна" просило зарахувати відповідача сплачений гарантійний платіж в рахунок сплати орендної плати за червень липень 2018 (а.с.50-51).
5.14 Листом № 018-ЛХ-203 від 29.05.2018 Товариство обмеженою відповідальністю "Лекс Холдинг" нагадало орендарю про необхідність здійснення орендної плати. (а.с.52)
5.15 Відповідно до платіжного доручення №7121 від 29.05.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Брокард-Україна" перерахувало грошові кошти Товариству обмеженою відповідальністю ЛЕКС ХОЛДИНГ у розмірі 1 122 274 грн. 55 коп. за оренду приміщення за червень 2018 (а.с.54)
5.16 Листом № 018-ЛХ-222 від 06.06.2018 у відповідь на листи позивача орендодавець повідомив, що залишить 50% гарантійного платежу собі. (а.с.55)
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
6. 25.02.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Брокард-Україна" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою вих. № 20190225007 від 25.02.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 та на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2018 у справі № 910/7817/18, підтвердженням чого є відтиск вхідного штампу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на першому аркуші касаційної скарги.
7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 910/7817/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 26.02.2019.
8. Ухвалою Верховного Суду від 06.03.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 910/7817/18 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокард-Україна" вих. № 20190225007 від 25.02.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 та на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2018; призначено розгляд касаційної скарги на 10.04.2019 о 14 год. 15 хв.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.
9. Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Товариством з обмеженою відповідальністю "Брокард-Україна" подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги повністю.
10. Касаційну скаргу мотивовано наступним.
10.1 Судами не було досліджено зібрані у справі докази, зокрема не було досліджено положення укладеної сторонами Додаткової угоди від 03.07.2018.
10.2 Судом було надано неправильне тлумачення положенням статті 546 Цивільного кодексу України, не застосовано положення статей 549, 610 - 611, 653 Цивільного кодексу України, статей 217, 230 Господарського кодексу України.
11. Представники скаржника в судовому засіданні підтримали касаційну скаргу з підстав викладених в ній.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
12. Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти касаційної скарги.
Позиція Верховного Суду
13. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
14. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
15. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
16. Відповідно до статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.
17. У відповідності до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
18. Згідно статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
19. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
20. Як встановлено судами попередніх інстанцій, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що пункт 14.7 договору підлягає визнанню недійсним, оскільки сплаті неустойки має передувати факт порушення стороною зобов'язання, а використання суборендарем такого права не може вважатись порушенням договору.
21. Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
22. Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
23. Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
24. Як встановлено судами попередніх інстанцій, при укладенні договору суборенди №А3-А4/К-1, від 11.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будінвест ДК", якого замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Холдинг", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Брокард-Україна" сторонами було погоджено об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу відповідно до норм частини 1 статті 284 Господарського кодексу України.
25. Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
26. Сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016, а тому всі умови спірного договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.
27. Як встановлено судами попередніх інстанцій згідно з п.14.7 договору у випадку дострокового припинення договору внаслідок будь яких причин, крім припинення згідно п.41.6, гарантійний платіж не повертається суборендареві, а залишається у орендаря у якості неустойки за дострокове припинення договору. У випадку дострокового припинення договору, згідно п.4.16 договору, 50% гарантійного платежу не повертається суборендареві, а залишається у орендаря у якості неустойки за дострокове припинення договору. Решта гарантійного платежу повертається суборендареві протягом 2 місяців після підписання акту привернення приміщення та після розгляду можливих зустрічних вимог орендаря, якщо інше не узгоджено сторонами.
28. Також судами встановлено, що відповідно до п.14.2 договору під гарантійним платежем слід розуміти платіж по забезпеченню виконання зобов'язань суборендаря за цим договором, який сплачується орендареві в розмірі основної орендної плати, експлуатаційних витрат згідно ставок, передбачених п.п.10.2.2, 12.3.3 договору, за 2 місяці строку суборенди і повертається суборендарю на умовах, визначених цим договором. Для цілей п.14.2 розмір гарантійного платежу складає 1 796 981 грн. 76 коп. (п.14.3 договору) У п.8.3 договору зазначено, що в цілях цього договору датою початку є 01.10.2016.
29. Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. (частини 2-3)
30. Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.
31. Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
32. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі передбаченому договором згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
33. Відповідно до вимог статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
34. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 у справі №14/80-09-2056 в якій зазначено, що суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності договірної санкції. Право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено Цивільним кодексом України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
35. Сторонами договору було погоджено договірну санкцію у твердій сумі за порушення орендарем взятого на себе господарського зобов'язання щодо невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, передбаченої п.14.7 договору суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016, яка не суперечить нормам законодавства.
36. Наявність таких умов не є підставою для визнання укладеного договору недійсним, оскільки останні можуть бути змінені в установленому чинним законодавством порядку в процесі виконання договору.
37. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що пункт 14.7 договору не суперечить актам цивільного законодавства, скріплення договору підписами та печатками уповноважених осіб сторін, а також виконання умов цього договору шляхом сплати орендної плати на умовах визначених даним договором, свідчить про погодження та прийняття усіх умов оспорюваного договору.
38. Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокард Україна" в частині визнання частково недійсним договору суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016, який є договором оренди, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Брокард-Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лекс Холдинг" відповідно до положень угоди про заміну сторони від 27.10.2017, а саме визнання недійсним п.14.7, є недоведеною та задоволенню не підлягає.
39. Щодо вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Холдинг" коштів у розмірі 898 490 грн. 88 коп., які, на думку позивача, безпідставно утримаються відповідачем, суди попередніх інстанцій встановили, що вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження відсутності правових підстав для утримання відповідачем грошових коштів, перерахованих саме на виконання умов договору суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016. Крім того, вказана частина позовних вимог є похідною від вимоги про визнання недійсним п.14.7 договору суборенди №А3-А4/К-1 від 11.08.2016, в задоволенні якої позивачу відмовлено.
40. З огляду на викладене, доводи скаржника (пункт 10.2 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими.
41. Доводи скаржника (пункт 10.1 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.
41.1 З огляду на імперативні приписи статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні спору, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
41.2 При цьому, доводи, викладені у касаційній скарзі (пункт 10.1 постанови), зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та наданою оцінкою доказів, наявних у матеріалах справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
42. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
43. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".
44. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
45. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.
46. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
47. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
48. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.
49. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
50. Вказані вимоги судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних постанови та рішення були дотримані.
51. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокард-Україна" вих. № 20190225007 від 25.02.2019 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 та на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2018 у справі № 910/7817/18 залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2018 у справі № 910/7817/18 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. В. Білоус
Судді С. В. Жуков
Н. Г. Ткаченко