Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.02.2019 року у справі №910/20990/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/20990/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Вронська Г.О., Ткач І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»,

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Борисенко І.І.)

від 12.07.2018,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Зубець Л.П., судді - Дідиченко М.А., Скрипка І.М.)

від 13.12.2018,

за позовом приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»,

до житлово - будівельного кооперативу «Молодіжний - 19»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: комунальне підприємство «Головний інформаційно - обчислювальний центр»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: публічне акціонерне товариство «Київенерго»,

про стягнення 328 154,24 грн,

В С Т А Н О В И В:

у листопаді 2016 року ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з житлово - будівельного кооперативу «Молодіжний - 19» 328 154, 24 грн, з яких 194 825, 33 грн - борг за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 81 471, 71 грн - інфляційні втрати, 8 177, 11 грн - 3% річних, 4 715, 02 грн - пеня, 38 965, 07 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору на послуги водопостачання та водовідведення № 6786/4-14 від 28.05.1999 у період з жовтня 2013 року по червень 2016 року відповідачу було надано послуги з водопостачання і водовідведення за кодом 2-50607 на суму 222 650, 91 грн, які відповідачем були оплачені на суму 17 144,03 грн, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість у сумі 194 825, 33 грн (з урахуванням перерахунків на суму 5 359, 54 грн та переплат за кодом 2-607 на суму 5 322, 01 грн), яка має бути стягнута з 3 % річних, інфляційними втратами згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України та штрафними санкціями.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018, у задоволенні позову відмовлено.

15.01.2019 ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018, в якій просить скасувати судові рішення та справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Підставами для скасування вказаних судових рішень зазначає те, що господарськими судами було порушено норми матеріального права - п. п. 1.2, 1.4, 2.2, 2.4 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 (Правила № 37), п. 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 та норми процесуального права - ст. ст. 86, 236 ГПК України. Зазначає, що надана відповідачем довідка ПАТ «Київенерго» щодо обсягів стоків гарячої води за період з жовтня 2013 року по червень 2016 року та позивачем - за період з лютого 2015 року по червень 2016 року щодо обсягу стоків гарячої води не можуть співпадати, адже в них зазначено різні періоди. Посилається на те, що ПрАТ «АК «Київводоканал» є єдиним підприємством, яке має технічну можливість здійснювати приймання каналізаційних стоків, а тому має виключне право отримувати плату за надання такого виду послуг. Таке право підтверджується не лише договором, можливістю фактично надавати ці послуги, а й законодавчо закріплено у Правилах № 37, відповідно до яких позивач цілодобово приймав від відповідача каналізаційні стоки.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, 28.05.1999 між державним комунальним об'єднанням «Київводоканал», яке в подальшому перетворено у ВАТ «Київводоканал», правонаступником якого є - ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» (змінено на ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал») (постачальник) та ЖБК «Молодіжний-19» (абонент) було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 6786/4-14, за умовами якого позивач зобов'язується забезпечити відповідачу постачання питної води та прийняття від відповідача каналізаційних стоків, а відповідач сплатити за зазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом голови Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994.

Пунктами 2.1, 2.2 договору визначено, що позивач забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин. Відповідач зобов'язаний сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством України. У разі зміни тарифів сплата послуг відповідачем здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.

Згідно з п. 3.1 договору кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача спільно з представниками відповідача.

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацією, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно з показниками водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з позивачем, за чинними нормами водоспоживання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2 Правил (п. 3.4 договору).

За п. 3.6 договору відповідач розраховується за водопостачання та водовідведення у порядку встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи.

Пунктом 3.7 договору встановлено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг відповідач зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 договору за безпідставну відмову від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення відповідач сплачує позивачу штрафні санкції у розмірі 20 % від несплаченої суми. За несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення відповідач сплачує пеню у розмірі 0,1 % несплаченої суми за кожний день прострочення.

Предметом спору є стягнення з відповідач 194 825, 33 грн боргу за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 81 471, 71 грн інфляційних втрат, 8 177, 11 грн - 3% річних, 4 715, 02 грн пені, 38 965, 07 грн штрафу за спірний період.

За ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з водопостачання та водовідведення між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «;Про питну воду та питне водопостачання» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносинах) встановлено, що питне водопостачання - це діяльність, пов'язана з виробництвом, транспортуванням та постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та систем питного водопостачання.

Суб'єктами відносин у сфері питної води та питного водопостачання є: органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання; органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання; підприємства питного водопостачання; споживачі питної води (ст. 4 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Статтею 275 ГК України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у національних стандартах або технічних умовах.

Згідно з п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна як сировина надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.

Саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

З огляду на викладене, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 910/23521/16, від 23.11.2018 у справі № 910/17776/17, від 12.02.2019 у справі № 910/3286/18.

Оскільки позивачем не було доведено, що відповідач є особою, що надає послуги з гарячого водопостачання як самостійного різновиду енергії, як не доведений і факт перебування на балансі у відповідача теплового пункту, що є засобом вироблення гарячої води, а також з урахуванням того, що з лютого 2015 року ПАТ «Київенерго» для виготовлення гарячої води для будинку 6 по вул. А. Ахматової самостійно закуповує холодну воду у ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» на підставі відповідного договору, стороною якого не є відповідач, господарські суди обґрунтовано відмовили у позові в частині стягнення з відповідача заборгованості за послуги з постачання холодної води (для потреб гарячого водопостачання).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за водовідведення гарячої води, то необхідно зазначити таке.

За п. 1.4 Правил № 37 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання, зокрема і гарячого водопостачання.

Пунктом 1.2 Правил № 37 визначено, що останні розповсюджуються на водоканали та підприємства.

Згідно з п. 3.7 Правил № 190 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Разом з тим, абзацом 1 п. 3.13 Правил № 190 визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі, розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Абзацом 3 п. 3.13. Правил № 190 встановлено, що обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Отже, вказаними Правилами встановлені альтернативні порядки надання послуг з водовідведення гарячої води: з постачальником гарячої води або з водоканалом (аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 27.02.2019 у справі № 910/21894/16).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені конституційні принципи закріплені і в статтях 7 (рівність перед законом і судом) та 13 (змагальність сторін) ГПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Отже, принцип змагальності не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов'язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог.

Принцип змагальності закріплений, зокрема, у ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов'язаних з вчинення чи невчинення нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

За ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виконавши вказівки Вищого господарського суду України, дослідивши наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, зокрема, надавши належну оцінку рахункам на оплату комунальних послуг та інших платежів за спірний період, рахункам, виставленим КП ГІОЦ за період з жовтня 2013 року по липень 2014 року, довідці щодо стоків гарячої води за період з жовтня 2013 року по червень 2016 року, листу № 36кд/331/9520 від 21.04.2017, яким ПАТ «Київенерго» повідомляв ПАТ «Київводоканал» про інші обсяги стоків гарячої води за період з лютого 2015 року по квітень 2016 року, взявши до уваги договори № 885 від 22.11.2013 «Про надання послуг»; № 885-15 від 08.07.2015 «Про надання послуг», господарські суди дійшли до висновку про те, що наявні в матеріалах справи документи містять суперечливі дані і з них не можливо встановити обсяг наданих відповідачу послуг з водовідведення гарячої води за спірний період. Крім того, відповідно до довідки про зарахування коштів, від мешканців відповідача на рахунок позивача надійшли кошти в сумі 1 249, 34 грн за водовідведення гарячої води.

Встановивши, що позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не було належним чином доведено обсяг стічних вод, які повинні бути оплачені відповідачем за спірний період, суди правильно відмовили і в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за водовідведення гарячої води.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що з 26.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», яким внесено зміни, зокрема, до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з якими виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

З урахуванням вказаного закону саме ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», як виконавець послуг зобов'язаний укладати прямі договори із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами (однак, відповідач не є балансоутримувачем теплового пункту), які й повинні їх оплачувати (аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 20.11.2018 у справі № 910/17959/17).

Також, оскільки позовні вимоги про стягнення з ЖБК «Молодіжний-19» на користь ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 % річних є похідними від вимог про стягнення основного боргу, судами попередніх інстанцій за результатами розгляду спору правомірно відмовлено в позові і в цій частині.

Щодо доводів позивача про те, що господарськими судами було порушено норми матеріального права - п. п. 1.2, 1.4, 2.2. Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, п. 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008, процесуального права - ст. ст. 86, 236 ГПК України, то необхідно зазначити, що господарськими судами прийняті рішення при дотриманні норм процесуального права з правильним застосуванням норм матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин. Незгода позивача з рішенням господарських судів не є доказом неправильного застосування судами вказаних ним пунктів Правил № 37, № 190 чи норм процесуального права.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що судами не було взято до уваги те, що обсяг стічних вод в наданих позивачем і відповідачем довідках не може співпадати, адже в них зазначено різні періоди, то необхідно зазначити, що цим документам надавалась оцінка господарськими судами, а в силу ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково їх перевіряти.

Інші доводи касаційної скарги повторюють доводи апеляційної скарги, зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що відповідно до ст. 300 ГПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції і не можуть бути підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень.

Крім того, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Верховний Суд, переглядаючи відповідно до вимог ст. 300 ГПК України судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов до висновку, що рішення місцевого господарського суду і постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального права, з дотриманням передбачених ч. 3 ст. 6 ЦК України принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому відсутні підстав для їх скасування.

Оскільки підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень немає, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12 липня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 грудня 2018 року у справі за № 910/20990/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді Г. Вронська

І. Ткач