Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/1033/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

представники сторін у судове засідання не з'явилися,

розглянувши касаційну скаргу Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 (Орищин Г.В. - головуючий, судді: Галушко Н.А., Данко Л.С.) у справі №914/1033/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи"

до Львівського комунального автотранспортного підприємства №1

про стягнення 1606236,91 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (далі - ТОВ "Львівські автобусні заводи", продавець) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 (далі - Львівське комунальне АТП №1, покупець, боржник) про стягнення 1168894,55 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 437387,36 грн.

Позовна заява обґрунтовується тим, що наявність рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2012 про задоволення вимог кредитора (ТОВ "Львівські автобусні заводи") у справі №5015/774/12, яке не виконано боржником, не припиняє відносин сторін за договором про закупівлю товарів за державні кошти №17/12/10 від 14.12.2010 (далі - договір №17/12/10), не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання за цим договором і не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.07.2017 (суддя Бортник О.Ю.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване приписами статей 11, 526, 625, 629, 692, 712 ЦК, статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК) та статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) в редакції, чинній до 15.12.2017, з посиланням на які суд виходив з того, що оскільки позивач в якості підстави позовних вимог зазначив рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2012 про задоволення вимог кредитора (ТОВ "Львівські автобусні заводи") у справі №5015/774/12 та заяви про зміну підстав позову не подавав, а заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 10253461 грн. не виникла з судового рішення у справі №5015/774/12, яким лише встановлено наявність між сторонами правовідносин за договором №17/12/10 і підтверджено наявність 10253461 грн. заборгованості Львівського комунального АТП №1 за цим договором, то підстави для нарахування інфляційних втрат і 3% річних відсутні.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 рішення скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з Львівського комунального АТП №1 на користь ТОВ "Львівські автобусні заводи" 1168894,55 грн. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 437387,36 грн., 24094 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 26503,41 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду мотивована статтями 11, 598, 599, 625 ЦК, статтями 174, 193 ГК та статтями 1, 33, 43, 101 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, з урахуванням яких суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки чинне цивільне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Спростовуючи при цьому висновок місцевого суду про неправильне визначення позивачем норми частини 5 статті 11 ЦК в якості підстави позову, суд апеляційної інстанції вказав на зазначення позивачем того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє відносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК, тоді як господарський суд повинен застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, 25.10.2017 Львівське комунальне АТП №1 звернулося з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме приписів частини 5 статті 11, частини 2 статті 625 ЦК та статей 22, 11128 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, наголошуючи на тому, що: 1) апеляційним судом не враховано того, що ТОВ "Львівські автобусні заводи" у позовній заяві посилається на рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2012 у справі №5015/774/12, а не на договір №17/12/10; 2) апеляційним судом залишено поза увагою викладену в постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 по справі №6-2759цс15 правову позицію про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

Позивачем відзив на касаційну скаргу не подавався.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 598 ЦК передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК визначає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.05.2012 у справі №5015/774/12 (між тими ж сторонами) встановлено факт невиконання Львівським комунальним АТП №1 зобов'язань з оплати отриманого товару за договором про закупівлю товарів за державні кошти від 14.12.2010 №17/12/10, укладеним з ТОВ "Львівські автобусні заводи". Зазначеним рішенням суду, яке набрало законної сили 10.10.2012, встановлено, що 10253461 грн. є заборгованістю відповідача перед позивачем за уже отриманий товар, яка виникла внаслідок порушення ним узгодженого сторонами графіку оплати громадських транспортних засобів.

Вказані фактичні обставини не потребують повторного доказування при розгляді даної справи між тими ж сторонами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, судове рішення суду у справі №5015/774/12 станом на 20.08.2015 відповідачем не було виконано, присуджені грошові кошти не сплачені, в зв'язку з чим рішенням Господарського суду Львівської області від 20.08.2015 у справі №914/1265/15 (між тими ж сторонами) стягнуто з відповідача на користь позивача 6057744,50грн. інфляційних втрат і 3% річних в сумі 845278,47 грн., нарахованих за період з 11.10.2012 по 30.06.2015. При цьому, станом на момент звернення ТОВ "Львівські автобусні заводи" з позовом у цій справі (про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за наступний період - з 30.06.2015 по 30.11.2016), відповідач обов'язок зі сплати 10253461 грн. основного боргу, не виконав, що свідчить про прострочення ним виконання свого зобов'язання зі сплати заборгованості за договором №17/12/10.

Інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є наслідком прострочення боржником грошового зобов'язання і способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Колегія суддів враховує, що наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 у справі №3-57гс10, від 04.07.2011 у справі №3-65гс11, від 12.09.2011 у справі №3-73гс11, від 24.10.2011 у справі №3-89гс11, від 14.11.2011 у справі №3-116гс11, від 23.01.2012 у справі №3-142гс11 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин.

Відповідно до частини 5 статті 11 ЦК у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Проте, за змістом статті 11 ЦК зобов'язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, а рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

В свою чергу, колегія суддів погоджується з тим, що спростовуючи висновок суду першої інстанції про неправильне визначення позивачем норми частини 5 статті 11 ЦК України в якості підстави позову, апеляційний суд правильно зазначив, що у позовній заяві позивач посилається в тому числі й на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє відносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок апеляційного суду про наявність підстав для стягнення з боржника інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 30.06.2015 по 30.11.2016 внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання з погашення основного боргу за договором №17/12/10.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів відхиляє безпідставні твердження відповідача про неврахування апеляційним судом того, що ТОВ "Львівські автобусні заводи" у позовній заяві посилається на рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2012 у справі №5015/774/12, а не на договір №17/12/10, оскільки в дійсності в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається і на договір №17/12/10, і на зазначене судове рішення, прийняття якого якраз і стало наслідком невиконання покупцем зобов'язань з оплати придбаного товару, а завданням господарського суду є правильна кваліфікація спірних правовідносин, що і було досягнуто апеляційним судом.

У зв'язку з цим, не приймаються до уваги передчасні посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 20.01.2016 по справі №6-2759цс15, оскільки предмет та підстави позову, фактичні обставини та матеріально-правове регулювання у зазначеній справі та у справі №914/1033/17 є різними, відтак, і спірні правовідносини не є подібними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки наразі відповідачем не доведено припинення грошового зобов'язання за договором №17/12/10 після прийняття та набрання законної сили рішенням Господарського суду Львівської області від 14.05.2012 у справі №5015/774/12, яким було задоволено вимоги кредитора (ТОВ "Львівські автобусні заводи") про стягнення з Львівського комунального АТП №1 10253461 грн. заборгованості за цим договором.

Відтак, оскаржувану постанову прийнято з правильним застосуванням норм матеріального права (статті 11, 526, 598, 599, 625 ЦК) та без порушення норм процесуального права (статті 22, 33, 43, 101 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що не відноситься до повноважень касаційної інстанції, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314- 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 у справі №914/1033/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков