Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.04.2020 року у справі №904/7826/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/7826/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - не з'явилися,

третьої особи - не з'явилися,

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2019 (головуючий - Петренко Н. Е., судді Новікова Р. Г., Ярошенко В. І.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2020 (головуючий - Орєшкіна Е. В., судді Подобєд І. М., Широбокова Л. П. ) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця"

до фізичної особи-підприємця Ментій Тетяни Миколаївни,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях,

про виселення з приміщення нежитлової будівлі, стягнення заборгованості по орендній платі та стягнення неустойки.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У серпні 2017 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", Товариство, Орендодавець) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням заяви від 02.07.2017 про зменшення розміру позовних вимог) до фізичної особи-підприємця Ментій Тетяни Миколаївни (далі - ФОП Ментій Т. М., Підприємець, Орендар) про: 1)виселення ФОП Ментій Т. М. з нерухомого майна, а саме будівлі магазину (реєстраційний номер 659606512110) загальною площею 196,1 м2, розміщеного за адресою: Дніпропетровська область, м.

Кривий Ріг, вул. Літке, буд. 68а (далі - орендована будівля, орендоване майно), яке належить АТ "Українська залізниця"; 2) стягнення з відповідача 56565,59 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди від 21.08.2009 № 12/02-3558-ОД (далі - договір оренди № 12/02-3558-ОД) за період з січня по травень 2017 року; 3) стягнення з відповідача 64500,94 грн неустойки за період з квітня по травень 2017 року, посилаючись на статті 20, 85, 283, 284, 286 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 11, 16, 104, 108, 115, 317, 329, 386, 387, 526, 610, 629, 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 4, 5 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що строк дії договору оренди № 12/02-3558-ОД закінчився 31.03.2017, однак, незважаючи на листи Орендодавця від
13.04.2017 № НИМ-07/316 і від 01.06.2017 № 268/ДН-2 про необхідність повернення орендованої будівлі балансоутримувачу, орендоване майно не було повернуто.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від
12.02.2020, позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП Ментій Т. М. на користь АТ "Українська залізниця" 56565,59 грн заборгованості по орендній платі. В решті позовних вимог відмовлено.

4. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 11, 387, 626, 627, 628, 629, 759, 762, 764, 770, 785 ЦК України, статей 283, 284, 285, 286 ГК України, статей 17, 18, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 01.02.2020), статей 74, 77, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення заборгованості з орендної плати за січень-травень 2017 року з огляду на те, що: 1) лист від 13.04.2017 № НИМ-07/316 не містив безумовних заперечень Орендодавця щодо продовження договору оренди № 12/02-3558-ОД і передусім був направлений на зміну умов договору щодо строку його дії, а за умови незгоди Орендаря, Товариство має право вимагати повернення орендованого майна. Вказаний лист не було направлено відповідачу протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору оренди № 12/02-3558-ОД (термін дії було визначено до 31.03.2017 включно), що підтверджується листом АТ "Українська залізниця" від 01.06.2017 № 268/ДН-2, у якому зазначено про направлення попереднього листа поштою лише 04.05.2017. Крім того, у листі від 13.04.2017 № 07/316 було встановлено строк для повернення підписаних додаткових угод до договору - до 24.04.2017, в той час як ФОП Ментій Т. М. отримала цей лист 05.05.2017, що позбавило її об'єктивної можливості повернути підписаний проект додаткового договору у строк, визначений Орендодавцем; 2) у свою чергу, лист від 01.06.2017 № 268/ДН-2 було направлено Товариством поза межами встановленого законом місячного терміну, відтак договір оренди № 12/02-3558-ОД не припинив свою дію 31.03.2017, що також підтверджується листом-повідомленням АТ "Українська залізниця" від 06.03.2019 № 139/ДН-2 щодо необхідності виконання умов цього договору в частині страхування орендованого майна, за змістом якого позивач фактично визнав наявність договірних відносин між сторонами станом на 06.03.2019. Натомість зважаючи на 5-місячний строк дії договору оренди № 12/02-3558-ОД, визначений додатковою угодою від 29.11.2016, та відсутність висловлення у подальшому заперечень проти продовження договору, що строк його дії щоразу продовжувався до: 31.08.2017,31.01.2018,30.06.2018,30.11.2018,30.04.2019, до 30.09.2019; 28.02.2020 включно, тобто є чинним до
28.02.2020, що виключає підстави як для виселення Підприємця з орендованого майна, так і для стягнення з відповідача 64500,94 грн неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю, нарахованої Орендодавцем за період з квітня по травень 2017 року; 3) заборгованість з орендної плати у спірній сумі за січень-травень 2017 року є доведеною та відповідачем не спростована.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, АТ "Українська залізниця" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення ФОП Ментій Т. М. з орендованої будівлі та про стягнення 64500,94 грн неустойки і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій статей 629, 764 ЦК України, частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 01.02.2020), статей 236, 277 ГПК України, наголошуючи, що: 1) при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди не врахували викладеного у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 904/342/17 та від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17 правового висновку щодо застосування норм права (статті 764 ЦК України і частини 2 статті 17 Закону України? Про оренду державного та комунального майна? ) у подібних правовідносинах, суть якого полягає в тому, що сторони не обмежені у праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору, як наслідок, апеляційна інстанція дійшла помилкового висновку про автоматичну пролонгацію договору оренди № 12/02-3558-ОД, незважаючи на наявність листів-заперечень Орендодавця; 2) суди не врахували викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 918/792/18 висновку щодо моменту виникнення права власності на майно, яке передано до статутного капіталу АТ "Українська залізниця", та щодо моменту легітимності Товариства як орендодавця за договором оренди; 3) листи від
13.04.2017 № НИМ-07/316 і від 01.06.2017 № 268/ДН-2 свідчать про намір Орендодавця продовжити строк договору за певних умов, а саме у разі внесення змін до договору, та встановлюють термін погодження цих умов, тому саме друга частина листа від 13.04.2017 містить попередження про наслідки непогодження додаткових умов, а зміст листа від 01.06.2017 чітко спрямований на фіксацію факту непогодження додаткових умов та, як наслідок, сплив дії договору оренди; 4) апеляційний суд не дослідив виконання Підприємцем пункту 10.1 договору оренди № 12/02-3558-ОД, за змістом якого додатковими умовами його пролонгації, окрім відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору, мають бути заява Орендаря щодо продовження терміну дії договору та узгодження балансоутримувача (позивача); 5) матеріали справи підтверджують направлення Товариством 21.04.2017 на адресу ФОП Ментій Т. М. пропозиції про зміну умов договору оренди № 12/02-3558-ОД, тобто за 9 днів до спливу місячного строку, та її отримання Орендарем 05.05.2017; 6) суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності АТ "Українська залізниця", належним чином не повідомленого про час судового засідання, позаяк ухвали від 03.02.2020 про призначення апеляційних скарг сторін до розгляду на 12.02.2020 на різний час (на 15:00 і 15:30 відповідно) Регіональна філія "Придніпровська залізниця" отримала лише
14.02.2020, тоді як ухвалою від 12.02.2020 апеляційні скарги позивача та відповідача було об'єднано для сумісного апеляційного розгляду та розглянуто о 15:00 при явці обох сторін на 15:30, що, на думку скаржника, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 310 ГПК України є безумовною підставою для повного або часткового скасування рішення і направлення справи на новий розгляд.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Відповідач і третя особа не подали відзивів на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
12.05.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
09.10.2019 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від
12.02.2020 у справі № 904/7826/17 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 16.06.2020.

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
16.06.2020 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги АТ "Українська залізниця" до 30.06.2020.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10.21.08.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області (орендодавець), правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, і ФОП Ментій Т. М. (Орендар) було укладено договір оренди № 12/02-3558-ОД, за умовами пунктів 1.1,1.2,2.1,2.5 якого орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно будівлю магазину площею 196,1 м2, яке розміщене за адресою: м.

Кривий Ріг, вул. Літке, 68а, на 1-му поверсі (будинку, приміщення, будівлі), що перебуває на балансі Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на
20.06.2013 і становить 429851 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення торгівельного об'єкту з продажу промтоварів та продтоварів у тому числі підакцизної групи. Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється. Орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна. У разі припинення цього договору майно повертається Орендарем балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, копія якого надається Орендарем орендодавцю у триденний термін з дати його підписання.

11. У пунктах 3.3,3.6,3.11,3.12 договору оренди № 12/02-3558-ОД його сторони погодили, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 відсотків до державного бюджету та 30 відсотків балансоутримувачу щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Зобов'язання Орендаря за сплатою орендної плати забезпечується у вигляді завдатку у розмірі, не меншому, ніж орендна плата за три (базових) місяці оренди, який вноситься в рахунок плати за три останні місяці оренди. У разі припинення (розірвання) договору оренди Орендар сплачує орендну плату до повернення майна за актом приймання-передавання включно.

Закінчення строку дії договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

12. Пунктами 5.2 і 5.5 договору оренди № 12/02-3558-ОД передбачено обов'язки Орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату у співвідношенні, визначеному пунктом 3.6 договору, а у разі припинення або розірвання договору повернути за актом приймання-передачі балансоутримувачу, указаному орендодавцем, орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати відповідно до вимог чинного законодавства збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

У свою чергу, пунктом 7.3 договору оренди № 12/02-3558-ОД визначено обов'язок орендодавця письмово повідомити Орендаря, не пізніше, ніж за 30 (тридцять) діб про свій намір щодо завершення, припинення або розірвання даного договору.

13. Згідно з пунктом 5.19 договору оренди № 12/02-3558-ОД (в редакції додаткової угоди від 21.06.2010) Орендар, у разі наміру продовжити строк дії договору оренди, зобов'язаний не пізніше, ніж за місяць до закінчення терміну дії договору подати орендодавцю про це заяву з документами щодо виконання умов договору оренди (дозвіл пожежників, копія договору страхування державного майна, платіжні доручення про сплату страхового платежу та ін. ).

Цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 21.08.2009 по 20.08.2010 включно. Зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємною згодою сторін, і оформлюються додатковими угодами. Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною. Реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників) (пункти 10.1,10.3,10.7 договору оренди № 12/02-3558-ОД у редакції додаткової угоди від 14.11.2014).

14. У подальшому додатковими угодами до договору оренди №12/02-3558-ОД сторони неодноразово продовжували строк його дії, а саме: додатковою угодою від
21.06.2010 - до 19.08.2013 включно; додатковою угодою від 28.08.2013 - до
31.12.2013; додатковою угодою від 04.04.2014 - до 31.12.2014; додатковою угодою від 14.11.2014 - до 31.03.2015; додатковою угодою від 26.02.2015 - з 01.04.2015 до моменту створення (реєстрації) Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця"), але не більше ніж по 28.02.2018.

15.18.08.2015 Міністром інфраструктури України затверджено передавальний акт Державного підприємства "Придніпровська залізниця" від 03.08.2015, а 01.12.2015 комісією з реорганізації юридичної особи Державного підприємства "Придніпровська залізниця" підписано заключний передавальний акт майна, що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця", а також зведений передавальний акт майна, що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця" та правонаступництво щодо якого переходить до ПАТ "Українська залізниця".

16.19.02.2016 Регіональне відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області звернулося до Орендаря з листом №16-02-00815, у якому повідомило про те, що державне майно за договором оренди № 12/02-3558-ОД увійшло до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця", а відтак реалізація правонаступництва за договором оренди здійснюється шляхом підписання тристороннього договору про внесення змін до договору оренди про встановлення належного орендодавця.

17.10.03.2016 між ПАТ "Українська залізниця", що є правонаступником усіх прав та обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств залізничного транспорту, та ФОП Ментій Т. М. без участі Регіонального відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області укладено додатковий договір до договору оренди № 12/02-3558-ОД, згідно з пунктами 1,8 орендодавцем майна, визначеного договором № 12/02-3558-ОД, є ПАТ "Українська залізниця" та продовжено термін його дії по 31.03.2016 включно.

18. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2018 у справі № 904/4125/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.02.2019 та постановою Верховного Суду від 04.06.2019, позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області задоволено. Визнано додатковий договір від 10.03.2016 до договору оренди № 12/02-3558-ОД недійсним з моменту укладення.

19.25.10.2016 між ПАТ "Українська залізниця" та ФОП Ментій Т. М. укладено додаткову угоду до договору оренди № 12/02-3558-ОД, згідно з якою визначено місячну орендну плату в сумі 15275 грн без ПДВ.

29.11.2016 між ПАТ "Українська залізниця" та ФОП Ментій Т. М. укладено додаткову угоду до договору оренди № 12/02-3558-ОД, якою передбачено, що договір діє з
01.11.2016 по 31.03.2017 включно.

20. У листі від 13.04.2017 № НИМ-07/316 позивач зазначив, що протокольним рішенням засідання правління ПАТ "Укрзалізниця" від 29.03.2017 № Ц-57/25 ухвалено продовження дії договору оренди від 21.08.2009 № 12/02-3558-ОД і запропоновано Підприємцю внести зміни до цього договору. Крім того, з тексту листа вбачається, що за вимогою ПАТ "Укрзалізниця" по терміну завершення договору оренди Орендар зобов'язаний повернути майно балансоутримувачу та попереджено ФОП Ментій Т. М., що у разі невиконання обов'язку з повернення нерухомого майна Орендодавець має право вимагати сплати неустойки, штрафу та пені.

Вказаний лист відповідач отримав 05.05.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та фіскальним чеком від
21.04.2017.

21. Вдруге позивач звернувся до відповідача з листом від 01.06.2017 № 268/ДН-2, в якому зазначив, що протокольним рішенням засідання правління ПАТ "Укрзалізниця" від 29.03.2017 № Ц-57/25 ухвалено продовження дії договору оренди від 21.08.2009 № 12/02-3558-ОД. Також Орендодавець повідомив Орендаря про направлення поштою 04.05.2017 листа Регіональної філії "Придніпровська залізниця" від 13.04.2017 № НКМ-07/316 та додаткових договорів про погодження внесення змін до договору оренди від 21.08.2009 №12/02-3558-ОД.

Крім того, зі змісту цього листа вбачається, що за вимогою ПАТ "Укрзалізниця" по терміну завершення договору оренди ФОП Ментій Т. М. зобов'язана повернути майно і попереджено відповідача, що у разі невиконання обов'язку з повернення нерухомого майна Орендодавець має право вимагати сплати неустойки, штрафу та пені. Вказаний лист відповідач отримав 31.05.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та описом вкладення.

Позиція Верховного Суду

22. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України (в редакції, чинній з
08.02.2020) врегульовано, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що подана касаційна скарга обмежується незгодою позивача з рішеннями судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення Підприємця з орендованої будівлі та стягнення з нього 64500,94 грн неустойки, колегія здійснює касаційний перегляд зазначених судових рішень у межах вказаних позовних вимог.

23. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

24. АТ "Українська залізниця" у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 4 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1 і 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Зокрема, Товариство посилається на неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норм права (статті 764 ЦК України і частини 2 статті 17 Закону України? Про оренду державного та комунального майна? ) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 26.12.2019 у справі № 904/342/17, та неврахування викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 918/792/18 висновку щодо моменту виникнення права власності на майно, яке передано до статутного капіталу АТ "Українська залізниця", і щодо моменту легітимності Товариства як орендодавця за договором оренди.

25. Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 904/7826/17 у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на таке.

26. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

27. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United
Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

28. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

29. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

30. Згідно зі статтею 764 ЦК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

31. Відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 01.02.2020), на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування якої судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин також посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

32. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами чинного законодавства визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.07.2019 у справі № 906/745/18, від 28.05.2019 у справі № 911/2980/17, від 04.09.2018 у справі № 925/1223/17).

З цим правовим висновком узгоджується пункт 7.3 договору оренди № 12/02-3558-ОД, згідно з яким на орендодавця покладено обов'язок письмово повідомити Орендаря, не пізніше, ніж за 30 діб про свій намір щодо завершення, припинення або розірвання цього договору.

33. Підстави пролонгації договорів оренди державного та комунального майна у вигляді так званої "мовчазної згоди" сторін вичерпно врегульовано положеннями статті 764 ЦК України, статті 284 ГК України та частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (наведену правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19).

Наведеним спростовується безпідставне твердження скаржника про недослідження апеляційним судом обставин виконання Підприємцем пункту 10.1 договору оренди № 12/02-3558-ОД, за змістом якого додатковими умовами його пролонгації, окрім відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору, мають бути заява Орендаря щодо продовження терміну дії договору та узгодження балансоутримувача (позивача).

34. Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновку щодо застосування норм права (статті 764 ЦК України і частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна") у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 904/342/17 і постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 918/792/18, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання у цій справі ( №904/7826/17) та зазначених скаржником справах є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

35. Так, на відміну від справи № 904/7826/17, під час розгляду якої суди попередніх інстанцій виходили з факту неодноразової пролонгації договору оренди № 12/02-3558-ОД на 5-тимісячний строк у зв'язку з фактичним направленням Товариством листів-заперечень від 13.04.2017 № НИМ-07/316 і від 01.06.2017 № 268/ДН-2 поза межами місячного терміну, встановленого частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що зумовило необґрунтованість позовних вимог про виселення Орендаря та стягнення з нього неустойки у розмірі подвійної орендної плати, у справах № 904/342/17 і № 918/792/18 висновки касаційної інстанції ґрунтуються на встановленні судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин про завчасне (до закінчення строку дії договорів оренди) направлення листів-повідомлень АТ "Українська залізниця" про припинення цих договорів та необхідність повернення орендарем орендованого майна, що свідчить про висловлення орендодавцем заперечень щодо поновлення договорів оренди і пов'язане з цим припинення договорів зважаючи на закінчення строку їх дії.

36. Крім того, колегія суддів враховує і скаржником не заперечується той факт, що постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 918/792/18 не містить жодних посилань на застосування положень статті 764 ЦК України і частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" до спірних орендних правовідносин, натомість вміщений у ній правовий висновок стосується виключно питання переходу до АТ "Українська залізниця", як правонаступника реорганізованих підприємств залізничного транспорту загального користування, права власності на орендоване нерухоме майно, внесене до статутного капіталу Товариства його засновником (державою в особі Кабінету Міністрів України), у тому числі в частині права самостійно виступати орендодавцем такого майна, і такий висновок ґрунтується на тлумаченні інших правових норм, а саме статей 104, 106, 107, 182, 334 ЦК України, статей 2, 4, 5 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Отже, окрім фактичних обставин, які формують зміст правовідносин, у цій справі та справі № 918/792/18 різним є також правове регулювання спірних правовідносин.

37. Водночас касаційна інстанція зауважує, що зазначений правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наразі не має істотного значення для правильного вирішення спору в справі № 904/7826/19, оскільки предметом позову в ній є стягнення з ФОП Ментій Т. М. на користь АТ "Українська залізниця", як належного орендодавця, 56565,59 грн заборгованості з орендної плати за період з січня по травень 2017 року і 64500,94 грн неустойки за період з квітня по травень 2017 року, тобто виключно за періоди, які настали вже після державної реєстрації за Товариством права власності на об'єкт оренди (21.09.2016), а не за попередні періоди.

38. Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 904/7826/17 касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норм права (статті 764 ЦК України і частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), який викладений у постанові Верховного Суду у справі № 904/342/17, та на який послався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 904/7826/17, що в розумінні пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) є підставою для закриття касаційного провадження, відкритого на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

39. Разом з тим колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норм права (статті 764 ЦК України і частини 2 статті 17 Закону України? Про оренду державного та комунального майна? ) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, з огляду на таке.

40. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

41. У постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17 зі спору (за участю тих же сторін), що виник з аналогічних правовідносин та з однаковою доказовою базою у порівнянні зі справою № 904/7826/17, яка наразі розглядається (в обох справах суди надавали оцінку листам АТ "Українська залізниця" від
13.04.2017 № НИМ-07/316 і від 01.06.2017 № 268/ДН на предмет наявності/відсутності пролонгації договорів оренди), висловлено правову позицію про те, що у разі якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами чинного законодавства визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

42. Зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що висновок апеляційного суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про виселення Орендаря та стягнення з нього неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 ЦК України, ґрунтується саме на обставинах відсутності направлення Орендодавцем заперечень проти пролонгації договору оренди № 12/02-3558-ОД як на дату закінчення строку договору, так і протягом місяця після закінчення цього строку, отже, суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, що у розумінні пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) є достатньою підставою для закриття касаційного провадження у справі № 904/7826/17 у відповідній частині.

43. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що наразі виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови саме з цієї підстави, оскільки свідчить про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 904/7826/17 у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

44. Разом з тим стосовно іншої зазначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), колегія суддів зазначає наступне.

45. В обґрунтування вказаної підстави Товариство посилається на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності АТ "Українська залізниця", належним чином не повідомленого про час судового засідання, позаяк ухвали від
03.02.2020 про призначення апеляційних скарг сторін до розгляду на 12.02.2020 на різний час (на 15:00 і 15:30 відповідно) Регіональна філія "Придніпровська залізниця" отримала лише 14.02.2020 тоді як ухвалою від 12.02.2020 апеляційні скарги позивача та відповідача було об'єднано для сумісного апеляційного розгляду та розглянуто о 15:00 при явці обох сторін на 15:30, що, на думку скаржника, є безумовною підставою для повного або часткового скасування рішення і направлення справи на новий розгляд.

46. Верховний Суд відхиляє зазначені доводи скаржника як безпідставні з огляду на таке.

47. Дійсно, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 310 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

48. Натомість з матеріалів справи вбачається та скаржником не спростовано тих обставин, що: 1) ухвала Центрального апеляційного господарського суду від
12.02.2020 у цій справі, якою було об'єднано апеляційні скарги позивача та відповідача для сумісного апеляційного розгляду, не містить жодних вказівок щодо зміни часу розгляду апеляційної скарги АТ "Українська залізниця", призначеної ухвалою цього ж суду від 03.02.2020 на 12.02.2020 о 15 год. 00 хв. ;

2) долучена до касаційної скарги копія ухвали від 03.02.2020 з вхідним штемпелем АТ "Українська залізниця" свідчить про її фактичне отримання скаржником
11.02.2020, тобто до початку судового засідання, яке відбулося 12.02.2020 о 15:00;

49. Водночас, у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ дійшов висновку про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Тому процесуальна бездіяльність скаржника не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від
14.02.2018 у справі № 910/33054/15).

Адже Законом України "Про доступ до судових рішень" та процесуальним законодавством скаржнику надано право бути обізнаним про прийняті в цій справі судові рішення та можливість реалізувати право на участь в апеляційному перегляді рішення місцевого господарського суду шляхом доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.

50. Застосовуючи на підставі частини 1 статті 3, частини 2, 4 статті 11 ГПК України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, колегія суддів вважає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися настатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від
07.07.1989). Відтак, скаржник, який добросовісно користується настатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" процесуальними правами, зобов'язаний слідкувати за перебігом розгляду справи за його участю, крім того, зобов'язаний утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу (стаття 43 ГПК України) (схожу правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/9555/16).

51. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), також не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови саме з цієї підстави.

52. Колегія суддів зауважує, що статтею 296 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутня така підстава як непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої статтею 296 ГПК України, якою (підставою) у розумінні частини 1 статті 310 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) є зокрема розгляд судом першої та/або апеляційної інстанції справи за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

53. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а не закривати касаційне провадження у відповідній частині.

Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

54. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, зважаючи на недоведеність своєчасної відмови Орендодавця від пролонгації договору оренди № 12/02-3558-ОД, що зумовлює відсутність порушення прав позивача, дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволення позовних вимог про виселення ФОП Ментій Т. М. з орендованої будівлі та стягнення з відповідача 64500,94 грн неустойки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

55. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

56. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020), не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 904/7826/17 у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

57. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог у частині виселення ФОП Ментій Т. М. з орендованої будівлі та стягнення з відповідача 64500,94 грн неустойки, як наслідок, оскаржувані рішення і постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

58. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

59. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

60. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваних рішення та постанови.

Розподіл судових витрат

61. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 904/7826/17 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2019 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2020 у справі № 904/7826/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков