Історія справи

Постанова КГС ВП від 06.11.2025 року у справі №923/1139/17
Постанова КГС ВП від 06.11.2025 року у справі №923/1139/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2025 року

м. Київ

cправа № 923/1139/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Огороднік К.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 про закриття апеляційного провадження на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 (колегія суддів у складі: Таран С.В. - головуючий, Богатир К.В., Богацька Н.С.)

у справі №923/1139/17

за заявою Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області

до Приватного акціонерного товариства "Приват"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 08.02.2018 відкрито провадження у справі №923/1139/17 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Приват" (далі - ПрАТ "Приват", боржник).

2. Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018, зокрема, визнано вимоги кредиторів до ПрАТ "Приват" і затверджено реєстр вимог кредиторів, а саме: вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (19524 грн судового збору - перша черга, 1019116,30 грн - третя черга, 151762,43 грн - шоста черга) та вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") (3524 грн судового збору - перша черга, 43366617,48 грн - третя черга, 20055406,10 грн - шоста черга); зобов`язано розпорядника майна ПрАТ "Приват" включити визнані господарським судом вимоги до реєстру вимог кредиторів.

3. Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 у червні 2025 року звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання кредиторських вимог до боржника у розмірі нарахованої винагороди у сумі 43366617,47 грн та нарахованої пені у розмірі 20055406,10 грн відмовити у повному обсязі.

4. В обґрунтування права на апеляційне оскарження судового рішення, ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції стосується її прав, інтересів та обов`язків, оскільки вона, як колишній бухгалтер боржника, була визначена як співвідповідач за позовною заявою ліквідатора ПрАТ "Приват" про стягнення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, поданою в межах цієї справи про банкрутство.

5. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 поновлено ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018.

Стислий виклад ухвали суду апеляційної інстанції

6. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 закрито.

7. Ухвала господарського суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_4 як суб`єкт субсидіарної відповідальності не є учасником справи про банкрутство ПрАТ "Приват", у зв`язку з чим вона позбавлена права на апеляційне оскарження ухвали про визнання грошових вимог до боржника у цій справі саме в статусі її учасника.

8. Суд апеляційної інстанції з посиланням на постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2023 у справі №910/4685/20 дійшов висновку, що неможливо стверджувати про вирішення господарським судом в ухвалі про визнання кредиторських вимог питання щодо майнового інтересу суб`єктів субсидіарної відповідальності, що, у свою чергу, позбавляє таких осіб права на апеляційне оскарження згаданої ухвали з цих підстав.

9. Південно-західний апеляційний господарський суд констатував неможливість віднесення суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство до осіб, про права, інтереси та (або) обов`язки яких суд вирішив питання ухвалою про визнання кредиторських вимог, однак за винятком, якщо в мотивувальній чи резолютивній частині такої ухвали містяться висновки суду про права та обов`язки цих суб`єктів.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржниці

10. ОСОБА_4 (далі - скаржниця) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 про закриття апеляційного провадження, а справу направити до Південно-західного апеляційного господарського суду для продовження апеляційного розгляду скарги ОСОБА_4 .

11. Крім того, скаржниця просить постановити окрему ухвалу відповідно до ст. 246 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо дій ПАТ КБ "Приватбанк" та направити її для реагування Національному банку України для нагляду за дотриманням банком вимог законодавства та Офісу Генерального прокурора/Головному управлінню Національної поліції для визначення підслідності і перевірки наявності ознак кримінального правопорушення у діях посадових осіб банку. Також скаржниця просить з урахуванням вимог ст. 135 ГПК України вирішити питання про накладення штрафу за зловживання процесуальними правами.

12. Підставою для касаційного оскарження скаржниця вказує порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, вимог ст.ст. 17 42 74 80 236 254 269 ГПК України, ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), ст. 129 Конституції України (абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

13. Також скаржниця у касаційній скарзі зазначає обставини, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зокрема те, що суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.07.2018 у справі №911/2635/17 щодо застосування норм справа у подібних правовідносинах. Скаржниця зауважує, що: (1) оскаржуваною ухвалою від 16.05.2018 вирішено питання про майновий обов`язок скаржниці, адже затверджений реєстр прямо формує базу кредиторської заборгованості згідно з ч. 2 ст. 61 КУзПБ; (2) існує очевидний і безумовний зв`язок між визнаними сумами та розміром пред`явлених до скаржниці вимог (сума субсидіарної відповідальності арифметично похідна від реєстру); (3) хоча ухвала Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 не називає скаржницю поіменно, її обов`язкові юридичні наслідки (затвердження реєстру) детермінують потенційний обов`язок скаржниці. За таких умов, ну думку скаржниці, ч. 1 ст. 254 ГПК України надає право ОСОБА_1 на апеляційне оскарження ухвали.

14. На думку скаржниці, посилання суду апеляційної інстанції на ч. 5 ст. 75 ГПК України, зокрема на те, що ОСОБА_1 зможе спростувати задоволені вимоги кредитора у субсидіарній відповідальності не забезпечує рівноцінного захисту, оскільки на практиці задоволені вимоги кредиторів сприймаються як завдана величина, а тягар доказування є надмірним для ОСОБА_1 як відповідачки. В даному випадку, ефективний засіб доказування - це апеляційний перегляд ухвали господарського суду Херсонської області від 16.05.2018, якою задоволено вимогу ПАТ КБ "Приватбанк" як кредитора на суму 63422023,60 грн.

15. Скаржниця вважає, що суд апеляційної інстанції помилково ототожнив статус субсидіарної відповідачки з автоматичною відсутністю апеляційної легітимації, тоді як мав перевірити по суті три критерії, викладені у постанові у справі №911/2635/17 і констатувати прямий вплив ухвали господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 на обсяг можливої відповідальності ОСОБА_1 .

16. Окрім того, скаржниця аргументує, що в даній ситуації у ОСОБА_1 відсутній альтернативний засіб захисту та є ризик втрати права на оскарження, а тому закриваючи провадження "по формі", апеляційна інстанція надала пріоритет формі над суттю, і цим порушила ст. 6 Конвенції (право на апеляційний перегляд як елемент доступу до суду у національній системі), оскільки скарга адресувала суттєве порушення і прямо стосувалась майнового обов`язку скаржниці.

17. Також скаржниця вважає, що суд апеляційної інстанції незаконно та формально проігнорував її додаткові пояснення.

18. В обґрунтування підстав для постановлення окремої ухвали відповідно до ст. 246 ГПК України стосовно ПАТ КБ "Приватбанк", скаржниця з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №761/36873/18 зауважує, що після звернення стягнення на предмет іпотеки всі вимоги кредитора до боржника вважаються погашеними, а повторні вимоги - недопустимі.

19. У цьому зв`язку скаржниця вказує, що банк подавав застарілі довідки з реєстрів, оскільки до заяви 11.04.2018 банк подав застарілу довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.07.2016, тобто коли іпотека ще рахувалась за боржником і замовчав, що 22.08.2016 право власності вже зареєстроване за банком. Крім того, щоб уникнути виконання ухвали суду від 11.04.2018 про надання договору іпотеки, банк подав заяву про "зменшення вимог" та визнав частину вимог "помилковими", що є зловживанням процесуальними правами.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

20. Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду від інших учасників справи не надійшли.

Касаційне провадження

21. Ухвалою Верховного Суду від 01.10.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 у справі №923/1139/17 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 20.10.2025. Витребувано з Господарського суду Херсонської області та/або Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи №923/1139/17.

22. Матеріали справи №923/1139/17 надійшли до Верховного Суду 13.10.2025. Однак, суддя Картере В.І. перебував у відрядженні з 02.10.2025 по 18.10.2025 відповідно до наказу голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2025 №3247/0/6-25 та перебував у відпустці з 19.10.2025 по 24.10.2025 та з 27.10.2025 по 31.10.2025 згідно з наказом голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.09.2025 №3334/0/6-25.

23. Розпорядженням заступника керівника апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 03.11.2025 після виходу головуючого судді Картере В.І. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №923/1139/17 у зв`язку відрядженням судді Пєскова В.Г.

24. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2025 для розгляду справи №923/1139/17 визначено склад колегії суддів: Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Огороднік К.М.

25. З огляду на викладені обставини касаційний перегляд справи №923/1139/17 здійснюється у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

26. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час постановлення ухвали про закриття апеляційного провадження на ухвалу господарського суду першої інстанції про задоволення кредиторських вимог та затвердження реєстру вимог кредиторів до боржника, за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що судове рішення стосується її прав, інтересів та (або) обов`язків як суб`єкта субсидіарної відповідальності.

27. Статтею 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього суду; вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

28. Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

29. При цьому "право на суд" та право на "доступ до суду" не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише у такий спосіб та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (Philis v Greece (Філіс), §59; De Geouffre de la Pradelle v France (Де Жуфр де ла Прадель проти Франції), §28, і Stanev v Bulgaria (Станєв проти Болгарії) [ВП], §229).

30. Стаття 129 Конституції України до основних засад судочинства відносить забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

31. Тобто конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

32. Частиною 1 статті 2 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом ГПК України, іншими законами України.

33. Отже, реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, зокрема, в провадженні у справі про банкрутство - норм ГПК України та КУзПБ.

34. Частина 1 ст. 254 ГПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

35. При цьому відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, зокрема, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

36. Разом з тим суб`єктний склад учасників господарського процесу за ГПК України є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

37. Однак у справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

38. Відповідна правова позиція є усталеною під час перегляду справ про банкрутство та викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі №910/4475/19 та в постанові Верховного Суду від 08.04.2024 у справі №911/2610/20.

39. Так, згідно зі ст. 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника. Зокрема, сторонами у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є конкурсні кредитори (голова комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут). Конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

40. Водночас щодо залучення осіб у справу про банкрутство в разі розгляду майнових та інших спорів щодо боржника необхідно звернутися до правової позиції, викладеної у постанові від 22.11.2023 у справі №910/4685/20, в якій Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов висновку про умовний розподіл учасників у справі про банкрутство на 3 групи, а саме:

І група - сторони справи - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут);

ІІ група - учасники справи - арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника;

ІІІ група - інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір.

41. Верховний Суд зауважив, що процедура банкрутства поєднує в собі як розгляд процедурних питань, пов`язаних саме зі здійсненням провадження у справі про банкрутство, так і вирішення спорів, стороною в яких є боржник та які розглядаються у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство.

42. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 виснувала, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:

- одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо;

- друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

43. Ураховуючи наведені правові висновки, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зауважив, що особи, віднесені до І та ІІ груп, належать до учасників справи про банкрутство (непозовного провадження), у якій вирішуються основні процедурні питання (у межах судових процедур, визначених ст. 6 КУзПБ), тому вказані особи наділені повною процесуальною дієздатністю у такій справі, зокрема й правом на оскарження ухвалених у ній судових рішень.

44. Натомість особи, які віднесені до ІІІ групи (інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір) зазвичай стають учасниками справи про банкрутство у зв`язку з тим, що суд у межах справи про банкрутство розглядає та вирішує у відокремленому позовному провадженні спір за участю цих осіб.

45. На переконання судової палати, віднесення за ст. 1 КУзПБ певних осіб, щодо прав або обов`язків яких вирішується спір у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство, до категорії "інших учасників справи про банкрутство" не свідчить про наділення таких осіб статусом учасника самої справи про банкрутство в силу закону.

46. Отже, вирішуючи проблемний аспект у правовому регулюванні статусу таких суб`єктів, Верховний Суд наголосив, що інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір, не належать до учасників справи про банкрутство (за винятком тих осіб, які одночасно належать до І та ІІ груп), а їх процесуальний статус доцільно визначити саме як "учасники відокремленого позовного провадження у справі про банкрутство".

47. При цьому сам факт залучення ухвалою суду певного суб`єкта як учасника до відокремленого провадження ще не означає автоматичне наділення такого суб`єкта статусом учасника справи про банкрутство.

48. У постанові від 22.11.2023 у справі №910/4685/20 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду вказав, що наведені висновки є застосовними також щодо суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, що пояснюється таким.

49. Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Частиною другою цієї статті Кодексу, серед іншого, унормовано, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.

50. Згідно з ч. 2 ст. 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

51. З урахуванням наведених норм, заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, винних у доведенні до банкрутства боржника, розглядається за правилами ГПК України в межах справи про банкрутство в порядку, визначеному ст. 7 КУзПБ (такого ж висновку дотримується Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 20.10.2022 у справі №911/3554/17 (911/401/21)).

52. Отже, суб`єкти субсидіарної відповідальності у такому майновому спорі мають статус відповідачів та згідно вищенаведених мотивів Верховного Суду належать до учасників відокремленого позовного провадження у справі про банкрутство та не наділені повним обсягом процесуальних прав учасників справи про банкрутство (непозовного провадження).

53. За таких обставин, суб`єкти субсидіарної відповідальності (за винятком, якщо таким суб`єктом є особа, яка одночасно належать до ІІ групи та має статус уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника) не наділені правом оскарження судових рішень у справі про банкрутство як учасники такої справи, зокрема й щодо оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання грошових вимог кредиторів до боржника.

54. Судова палата зауважила, що наведене правозастосування відповідає вимогам ч. 3 ст. 47 КУзПБ щодо визначення саме сторони у справі про банкрутство (конкурсного або забезпеченого кредитора та боржника) як єдиного можливого суб`єкта апеляційного оскарження ухвали попереднього засідання господарського суду, виключно разом з якою відповідно до норм абзацу другого частини другої названої статті Кодексу (доповненого згідно із Законом №2971-IX від 20.03.2023) може бути оскаржена ухвала за результатом розгляду грошових вимог окремого кредитора.

55. Додатково у наведеній постанові від 22.11.2023 у справі №910/4685/20 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зроблено правові висновки щодо можливості вирішення господарським судом в ухвалі, прийнятій за результатом розгляду грошових вимог кредиторів до боржника, питання про права, інтереси та (або) обов`язки суб`єкта субсидіарної відповідальності, які полягають у такому.

56. Правова проблема у спірних правовідносинах, як зазначалось, полягає у питанні можливості апеляційного оскарження суб`єктом субсидіарної відповідальності (як не учасником справи про банкрутство) ухвали суду щодо визнання грошових вимог кредиторів до боржника у такій справі, ураховуючи, що розмір визнаних вимог впливає на обсяг майнової відповідальності такого суб`єкта.

57. Так, за змістом ч. 2 ст. 61 КУзПБ розмір заявлених вимог до суб`єктів субсидіарної відповідальності визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

58. Оскільки загальна сума визнаних грошових вимог кредиторів до боржника в кінцевому рахунку (за мінусом ліквідаційної маси) впливає на розмір субсидіарної відповідальності її суб`єктів з огляду на приписи ч. 2 ст. 61 КУзПБ, необхідним є вирішення питання того, чи можливо суб`єктів субсидіарної відповідальності віднести до осіб, про права, інтереси та (або) обов`язки яких суд вирішив питання ухвалою про визнання грошових вимог.

59. Частина 1 ст. 254 ГПК України наділяє правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, окрім учасників справи, також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

60. У питанні тлумачення норм ч. 1 ст. 254 ГПК України судова палата звернулася до усталених правових висновків Верховного Суду, зокрема викладених у постанові від 11.07.2018 у справі №911/2635/17 (на яку посилається скаржниця), згідно яких:

- на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, - і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним;

- судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах;

- рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

61. Ураховуючи наведені правові висновки, що є застосовними також у справах про банкрутство, очевидним є те, що за відсутності в мотивувальній чи резолютивній частині ухвали про визнання грошових вимог висновків суду про права та обов`язки суб`єктів субсидіарної відповідальності, вказані суб`єкти позбавлені права на апеляційне оскарження цієї ухвали в статусі осіб, про питання чиїх прав та обов`язків вирішив суд таким судовим рішенням (ухвалою).

62. Отже, попри те, що обсяг визнаних кредиторських вимог може впливати на розмір субсидіарної відповідальності її суб`єктів, немає підстав вважати, що визнаючи розмір грошових вимог до боржника, суд вирішив питання про обов`язок певної особи нести субсидіарну відповідальність.

63. Водночас щодо можливості вирішення відповідною ухвалою питання саме щодо майнового інтересу суб`єктів субсидіарної відповідальності судова палата керувалася таким.

64. Як зазначено вище, ч. 2 ст. 61 КУзПБ визначає можливість звернення ліквідатором чи кредитором із заявою з вимогами до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. При цьому розмір таких вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

65. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що відповідна заява (позов) до відповідачів-суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство може бути подана виключно у ліквідаційній процедурі боржника та не раніше ніж буде встановлено у цій процедурі недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів згідно з реєстром.

66. У зв`язку з цим, суб`єкти субсидіарної відповідальності можуть бути залучені учасниками відокремленого позовного провадження з вирішення відповідного майнового спору лише на вказаній стадії у ліквідаційній процедурі.

67. Отже, на момент розгляду та визнання господарським судом грошових вимог кредитора до боржника майнового інтересу суб`єктів субсидіарної відповідальності існувати не може, оскільки в темпоральному аспекті не існує ще самих суб`єктів відповідальності.

68. Враховуючи викладене, неможливо стверджувати про вирішення господарським судом в ухвалі про визнання кредиторських вимог питання щодо майнового інтересу суб`єктів субсидіарної відповідальності, що, у свою чергу, позбавляє таких осіб права на апеляційне оскарження згаданої ухвали з цих підстав.

69. З огляду на наведене, судова палата констатувала неможливість віднесення суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство до осіб, про права, інтереси та (або) обов`язки яких суд вирішив питання ухвалою про визнання кредиторських вимог, однак за винятком, якщо в мотивувальній чи резолютивній частині такої ухвали містяться висновки суду про права та обов`язки названих суб`єктів.

70. Отже, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_4 як суб`єкт субсидіарної відповідальності не є учасником справи про банкрутство ПрАТ "Приват", у зв`язку з чим вона позбавлена права на апеляційне оскарження ухвали про визнання грошових вимог до боржника у цій справі саме в статусі її учасника. Крім того, мотивувальна та резолютивна частини оскаржуваної ухвали Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 про визнання вимог кредитора та затвердження реєстру вимог кредиторів у справі №923/1139/17 не містяться висновки суду про права та обов`язки ОСОБА_1 .

71. Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

72. Отже, відсутні підстави стверджувати, що суб`єкт субсидіарної відповідальності не може захистити свої права через неможливість оскарження ухвали про визнання кредиторських вимог, адже у відповідному майновому спорі про покладення субсидіарної відповідальності, що розглядається у відокремленому позовному провадженні у межах справи про банкрутство, такий суб`єкт у статусі відповідача має можливість в силу вимог ч. 5 ст. 75 ГПК України спростовувати обставини, що визначають розмір майнових вимог кредиторів до боржника у такій справі.

73. Враховуючи викладене, оскаржувана ухвала відповідає правовій позиції, викладеній у наведеній постанові від 22.11.2023 у справі №910/4685/20 Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду і підстави для відступлення від наведених висновків Верховного Суду відсутні.

74. Також є помилковими доводи скаржниці про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, оскільки постанова від 22.11.2023 у справі №910/4685/20 ухвалена Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду з урахуванням висновків, викладених у постанові від 11.07.2018 у справі №911/2635/17. Крім того, судова палата зауважила, що висновки у постанові від 11.07.2018 у справі №911/2635/17 також є застосовними у справах про банкрутство.

75. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

76. Верховний Суд неодноразово наголошував, що встановлення факту вирішення судом першої інстанції зазначених питань є необхідною передумовою для здійснення апеляційного перегляду судового рішення та оцінки доводів особи, яка подала скаргу, оскільки в інакшому випадку (якщо буде встановлено, що питання про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника у справі судом першої інстанції не вирішувалися) апеляційний господарський суд закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, незалежно від того, чи розглядалися відповідні доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи (правова позиція, яка викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №910/10364/16, від 28.08.2023 у справі №910/15967/21, від 14.09.2023 у справі №910/17544/20).

77. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції у цій справі.

78. Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права та ухвалено незаконне судове рішення, яким не усунуто порушення законних прав та інтересів скаржниці, Верховним Судом відхиляються.

79. Верховний Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що на відміну від законодавства, яке діє "erga omnes" (щодо всіх, тобто з дією на невизначене коло суб`єктів), судове рішення у приватноправовому спорі, як правило, діє "inter partes" (тобто з правовими наслідками тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі.

80. Схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №504/2457/15-ц, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.28) та від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункт 70), у постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі №6-1цс15, від 16.09.2015 у справі №6-1203цс15, у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №910/16133/16, від 20.02.2019 у справі №916/1689/17 та від 07.02.2024 у справі №5023/3214/11.

81. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржниця не спростувала наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довела неправильного застосування ним норм процесуального права, як необхідної передумови скасування прийнятого судового рішення.

82. Крім того, Верховний Суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали відповідно до ст. 246 ГПК України стосовно ПАТ КБ "Приватбанк", оскільки в даному випадку спірним є питання щодо наявності/відсутності у скаржниці права на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, і це питання ніяким чином не стосується обставин, на які посилається скаржниця в обґрунтування постановлення окремої ухвали стосовно ПАТ КБ "Приватбанк".

83. З урахуванням зазначеного, викладені доводи скаржниці, наведені як підстава скасування оскаржуваної ухвали, не впливають на правильність висновків суду апеляційної інстанції та не можуть бути самостійною підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження у справі, оскільки не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

84. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

85. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції, - без змін.

Судові витрати

86. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржницю.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 про закриття апеляційного провадження на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 у справі №923/1139/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді С. Жуков

К. Огороднік