Історія справи

Постанова КГС ВП від 06.02.2022 року у справі №916/218/21
Постанова КГС ВП від 03.02.2022 року у справі №916/218/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 916/218/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М. Т.,

представників учасників справи:

позивача Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Міщенко Марії Володимирівни (далі - приватний нотаріус, позивач) - не з'явилися,

відповідача Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК, Відділення, відповідач, скаржник) - Атаманюк Г. В. (самопредставництво),

розглянув касаційну скаргу територіального відділення АМК

на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 (суддя Малярчук І. А.),

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 (головуючий - суддя Ярош А. І., судді: Діброва Г. І., Принцевська Н. М. ),

у справі № 916/218/21

за позовом Приватного нотаріуса

до територіального відділення АМК

про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" від
15.12.2020 №65/26-р/к.

Історія справи

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Приватний нотаріус звернувся до суду з позовом до територіального відділення АМК про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" від 15.12.2020 №65/26-р/к (далі - Рішення АМК).

1.2. Позов мотивовано тим, що під час здійснення своєї професійної діяльності нотаріус керується нормами спеціального Закону України "Про нотаріат", ним не було відразу надано відповідь на вимогу АМК, оскільки у вимозі запитувалась інформація, яка може складати нотаріальну таємницю, за розголошення якої нотаріус може бути позбавлений свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Позивач наголошує на тому, що законом закріплено виключний перелік органів, відповіді на запити яких не вважаються розголошенням нотаріальної таємниці, серед яких немає органів АМК. Позивач також вказує, що, діючи як приватний нотаріус, на практиці надання послуг здійснює за усним правочином, будь-які документи з клієнтами в письмовій формі не складаються та не зберігаються; вчинювані ним нотаріальні дії не мають цінової визначеності, він не має будь-яких списків визначених цін на послуги, в кожному випадку, згідно з абзацом 3 статті 4 та статті 51 Закону України "Про нотаріат" розмір плати визначається за домовленістю з клієнтом з урахуванням специфіки відповідного запиту.

Позивач зазначає, що нотаріус не є суб'єктом господарювання та не здійснює господарську діяльність у розумінні статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України), з огляду на що послуги із вчинення приватним нотаріусом нотаріальних дій не є господарською діяльністю в розумінні ГК України, а тому не можна стверджувати, що такі послуги можуть мати вартісний характер, тобто мати цінову визначеність, як це передбачено ГК України відносно господарської діяльності суб'єктів господарювання.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.05.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від
30.11.2021, позов задоволено повністю; визнано недійсним рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" від 15.12.2020 №65/26-р/к; стягнуто з територіального відділення АМК на користь Приватного нотаріуса ~money0~ судового збору.

2.2. Рішення судів попередніх інстанції мотивовано наявністю підстав, передбачених частиною 1 статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", для задоволення позовних вимог та визнання недійсним Рішення АМК.

2.3. Також, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що нотаріус (приватний нотаріус) не є суб'єктом господарювання, виконує виключно делеговані державою функції, а отже, не підпадає під сферу застосування Законів України "Про Антимонопольний комітет України" та "Про захист економічної конкуренції".

Оскільки, нотаріальна діяльність не підпадає під ознаки господарської, не може бути піддана перевірці чи контролю у розрізі положень Закону України "Про захист економічної конкуренції", Закону України "Про Антимонопольний комітет України" твердження відповідача щодо вчинення порушення позивачем Закону України "Про Антимонопольний комітет України", яке (твердження) не відповідає дійсності, з огляду ще й на те, що вказана професійна діяльність має інші важелі її регулювання відповідно до вищенаведеного чинного законодавства. Зазначеного відповідач не врахував, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, і, як наслідок, - до прийняття неправомірного рішення, яке за таких підстав підлягає визнанню судом недійсним.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду територіальне відділення АМК просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 916/218/21 та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У поданій касаційній скарзі територіальне відділення АМКУ зазначає про наявність підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 916/218/21, оскільки висновки, що містяться у рішенні, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також з порушенням норм процесуального права.

4.2. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі територіального відділення АМКУ із посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України вказує на ухилення судами попередніх інстанцій від встановлення фактичних обставин справи та порушення норм процесуального права, зокрема, статей 86, 210, 236 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права, а також стосовно розмежування компетенції судів та органів Комітету щодо перебирання повноважень Комітету іншими органами влади, викладених у постановах, які скаржник наводить у касаційній скарзі.

4.3. Із посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник у касаційній скарзі зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду в подібних правовідносинах щодо застосування статей 1, 3, 5, 19, 23 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статті 40 ГК України, статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у контексті переваг наведених норм законодавства про захист економічної конкуренції над нормами Закону України "Про нотаріат".

4.4. Також із посиланням на пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник оскаржує судові рішення у даній справі з підстави, передбаченої пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки судами попередніх інстанцій не були досліджені зібрані у справі докази, що мають значення для правильного вирішення справи.

5. Позиція позивача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

5.1. Приватний нотаріус 28.01.2022 засобами поштового зв'язку направив на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити оскаржувані рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Позивач наголошує на тому, що нотаріус є самозайнятою особою, не є суб'єктом господарювання, а виконує виключно делеговані державою функції, а тому, не підпадає під сферу застосування Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Приватний нотаріус зазначає, що контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України та його територіальними органами. Таким чином, на переконання позивача, засоби впливу (регулювання) держави на нотаріальну діяльність вичерпно обмежуються тими повноваженнями, що передбачені у статті 2 Закону України "Про нотаріат".

Позивач наголошує на тому, що Велика Палата Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 404/6263/18 (провадження № 14-293цс19) зазначила, що документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса є власністю держави, і держава має право у визначених Законом України "Про нотаріат" випадках витребувати їх.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Миколаївським обласним територіальним відділенням АМК було скеровано позивачу вимогу від 09.12.2019 №64-02/2205/7, в якій зазначалось, що Миколаївським обласним територіальним відділенням АМК вивчається та досліджується, згідно з встановленою законодавством компетенцією, ряд питань, пов'язаних із здійсненням приватними нотаріусами нотаріальної діяльності у територіальних межах Миколаївської області, за реалізацією прав фізичних і юридичних осіб, які мають потребу у вчиненні відповідних нотаріальних дій. У ході цього дослідження Відділенням виявлено та встановлено вчинення у 2019 році приватними нотаріусами Миколаївської області дій, які не відповідають нормам конкуренційного законодавства та можуть призвести до порушень, передбачених Законом України "Про захист економічної конкуренції", зокрема, пункту 1 статті 50, пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" - антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються встановлення цін. З огляду на викладене, у зв'язку із здійсненням контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, керуючись статтями 3, 17, 22, 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", пунктами 3 та 8 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 №32-р зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30.03.2001 за №291/5482, Відділення просило позивача надати йому протягом 2 календарних днів з дня отримання цієї вимоги інформацію на питання пункту 16 даної вимоги, а також - інформацію (пояснення та копії документів, належно завірені, з усіма їх невід'ємними частинами, на усі питання: по пунктам 1-5 даної вимоги - протягом 10 календарних днів з дня її отримання, по пунктам 6-9.1 даної вимоги - протягом 12 календарних днів з дня її отримання, по пунктам 10-15 даної вимоги - протягом 15 календарних днів з дня її отримання.

6.2. Так, процитувавши статті 31 Закон України "Про нотаріат", Відділення у пункті 1 вимоги прохало позивача надати пояснення, яким чином він, діючи як приватний нотаріус, оформлює на практиці домовленості про надання нотаріальних послуг та додаткові послуги правового характеру - усно/ письмово (договір, угода). Пояснення мають бути підтверджені відповідними копіями документів (пункт 1 вимоги). Також у пункті 2 вимоги АМК запитав у нотаріуса, чи мають вартісний характер, тобто цінову визначеність, його послуги із вчинення нотаріальних дій та додаткові послуги правового характеру, що не належать до вчинюваної нотаріальної дії і надаються ним.

6.3. Питання 3 вимоги викладено наступним чином: "У яких первинних та інших документах фіксується справляння замовниками на Вашу користь оплати за надані (реалізовані Вами) послуги: за вчинені Вами нотаріальні дії та за додаткові послуги правового характеру, що надані Вами і не належать до вчинюваної нотаріальної дії (чеки, квитанції, ін. ). Зазначте правову підставу оформлення цих документів. Надайте для прикладу по три різні примірники такого роду документів, що свідчать про: здійснення оплати за послуги із вчинення Вами різних нотаріальних дій, за період 01.01.2019-31.08.2019 та, цих же нотаріальних дій, за період 01.09.2019-30.11.2019, здійснення оплати за додаткові послуги правового характеру, що надані Вами і не належать до вчинюваної нотаріальної дії за період 01.01.2019-31.08.2019 та, цих же додаткових послуг, за період 01.09.2019-30.11.2019".

6.4. У пунктах 4-8 вимоги Відділення запитало наступну інформацію у позивача: "Вкажіть, чи звітуєте Ви про одержані Вами як приватним нотаріусом доходи за надані (реалізовані) послуги до органів Державної фіскальної служби України.

Зазначте правову підставу з посиланням на конкретні норми (стаття, пункт, частина) чинних нормативно-правових актів. Надайте копію Вашої податкової декларації про майновий стан і доходи приватного нотаріуса за 2018 рік з відміткою про отримання її відповідним органом Державної фіскальної служби України. Вкажіть, чи зазнаєте Ви, як приватний нотаріус, конкуренції з боку інших нотаріусів, які діють у Вашому нотаріальному окрузі. Чи є, на Ваш погляд, така конкуренція значною і в чому це виражається. Обґрунтуйте свої пояснення, наведіть приклади, надайте підтверджуючі матеріали. Зазначте, чи є вартість оплати за запропоновані Вами послуги із вчинення нотаріальних дій та додаткові послуги правового характеру, що надаються Вами, як приватним нотаріусом, тим чинником, який впливає на формування попиту на ці послуги. Чи є, на Ваш погляд, розмір (вартість) вказаних плат у того чи іншого приватного нотаріуса вирішальним або ж суттєвим фактором для замовника при зверненні за вчиненням нотаріальних дій та одержанням додаткових послуг правового характеру.

Обґрунтуйте свої пояснення. Зазначте, чи зазнавав змін, протягом останніх двох років, попит на Ваші послуги із вчинення нотаріальних дій та додаткові послуги правового характеру, що надаються Вами, як приватним нотаріусом. При цьому також вкажіть загальну кількість осіб (фізичних та юридичних), яким Ви надали вказані послуги: окремо за весь 2018 рік, окремо за період 01.01.2019-31.08.2019, окремо за період 01.09.2019-30.11.2019.

6.5. У пунктах 9,9.1,10,11,12 вимоги зазначено наступне: "Вкажіть розміри (вартість) плати, яка застосовувалася Вами протягом 2019 року, за: надання послуг із вчинення Вами як приватним нотаріусом кожної із нотаріальних дій, додаткові послуги правового характеру, що надаються Вами і не належать до вчинюваної нотаріальної дії. Зазначені відомості необхідно надати за такі періоди часу: 01.01.2019-31.08.2019 та 01.09.2019-30.11.2019, окремо, за переліком усіх вчинюваних Вами нотаріальних дій та усіх додаткових послуг правового характеру, що надаються Вами. Інформація за даним пунктом вимоги має бути сформована Вами згідно з приведеної таблиці 1...У разі, якщо вказані у пункті 9 цієї вимоги розміри (вартість) плати були затверджені Вами окремим документом (чи кількома документами) - надайте копію цього документу (документів), з усіма додатками до нього (до них). Надайте економічні розрахунки: розмірів плати (вартості) за послуги із вчинення Вами як приватним нотаріусом нотаріальних дій, які застосовуються Вами протягом 2019 року, за такі періоди часу: 01.01.2019-31.08.2019 та 01.09.2019-30.11.2019, розмірів плати за додаткові послуги правового характеру, які надаються Вами протягом 2019 року, за такі періоди часу: 01.01.2019-31.08.2019 та 01.09.2019-30.11.2019.

Надайте вичерпну розгорнуту розшифровку кожної витрати та інших складових, які Ви, як приватний нотаріус, включили до: розрахунку (калькуляції) вартості плати за послуги із вчинення Вами нотаріальних дій, за такі періоди часу: 01.01.2019-31.08.2019,01.09.2019-30.11.2019; до розрахунків вартості плати за додаткові послуги правового характеру, за такі періоди часу: 01.01.2019-31.08.2019,01.09.2019-30.11.2019. Зазначену інформацію необхідно надати по кожній вчинюваній Вами нотаріальній дії та кожній додатковій послузі правового характеру. Надайте деталізовану розшифровку кожної відповідної витрати та інших складових окремо з вичерпними обґрунтуваннями та поясненнями, а також з усіма підтверджуючими доказами, з аналізу яких буде зрозуміла кожна витрата та складова, які у своїй сукупності визначають розмір кожної окремої відповідної витрати та складової розмірів плати за послуги із вчинення Вами нотаріальних дій та розмірів плати за надання додаткових послуг правового характеру, що застосовувалися Вами за періоди часу: 01.01.2019-31.08.2019,01.09.2019-30.11.2019".

6.6. У пунктах 13,14,15,16 відповідач запитав у позивача наступну інформацію: "Надайте інформацію щодо обставин укладення у поточному році Меморандуму про взаєморозуміння між приватними нотаріусами Миколаївської області та Миколаївським обласним відділенням Нотаріальної палати України (далі - Меморандум): - де (у якому місці, за якою адресою, на якому заході) відбувалось підписання цього Меморандуму; хто саме був ініціатором розроблення, укладення та підписання Меморандуму; хто саме вніс Вам та іншим приватним нотаріусам пропозицію укласти/підписати Меморандум. Надати відповідне листування з цього приводу. Якщо пропозиція була усною - вкажіть, коли і від кого вона до Вас надійшла; від кого саме Ви одержали для підписання примірник Меморандуму та "тарифи, які будуть діяти з 01 вересня 2019 року.." (мовою тексту) - Розмір плати за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами (назва документу). У тексті Меморандуму вказується про глибоку стурбованість зростаючими масштабами порушень професійної етики нотаріусів, таких як демпінгування розміру плати за вчинені нотаріальні дії. Зазначте, чи стикалися Ви особисто, діючи як приватний нотаріус, з такого роду демпінгуванням. Конкретизуйте свої пояснення, з наведенням усіх обставин таких подій та явищ, при цьому також обґрунтуйте, з посиланням на конкретні норми законодавства, чи вважаєте Ви такі дії (демпінгування розміру плати за вчинені нотаріальні дії) порушеннями, передбаченими чинним законодавством, і якими саме порушеннями. Надайте до Відділення примірник Меморандуму про взаємопорозуміння між приватними нотаріусами Миколаївської області та Миколаївським обласним відділенням Нотаріальної палати України, з усіма додатками до нього та усіма іншими документами (матеріалами), розробленими у зв'язку з його підписанням (укладенням). Зазначте дату одержання Вами даної вимоги голови територіального відділення.

6.7. Відповідач 23.03.2020 за №86/01-16 надав позивачу відповідь на вищевказану вимогу, де навів свої відповіді за пунктами вимоги.

6.8. Адміністративною колегією Південного міжобласного територіального відділення АМК 15.12.2020 прийнято рішення №65/26-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", яким: визнано дії приватного нотаріуса Миколаївського МНО Миколаївської області з неподання інформації на питання пунктів 1-5 вимоги Миколаївського обласного територіального відділення АМКУ від 09.12.2019 №64-02/2205/7 у встановлений головою відділення строк порушенням, передбаченим пунктом 13 статті 50 ЗУ "Про захист економічної конкуренції"; за вчинення порушення, вказаного у пункті 1 резолютивної частини цього рішення, накладено на приватного нотаріуса Миколаївського НО Миколаївської області Міщенко М. В. штраф відповідно до абзацу 3 частини першої, частини п'ятої статті 52 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", у розмірі 4 381 грн; визнано дії приватного нотаріуса Миколаївського НО Миколаївської області Міщенко Марії Володимирівни з неподання інформації на питання пунктів 6-9.1 вимоги Миколаївського обласного територіального відділення АМКУ від 09.12.2019 № 64-02/2205/7 у встановлений головою відділення строк порушенням, передбаченим пунктом13 статті 50 ЗУ "Про захист економічної конкуренції"; за вчинення порушення, вказаного у пункті 3 резолютивної частини цього рішення, накладено на приватного нотаріуса штраф відповідно до абзацу 3 частини першої, частини п'ятої статті 52 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" у розмірі 4 381 грн; визнано дії приватного нотаріуса з неподання інформації на питання пунктів 10-15 вимоги Миколаївського обласного територіального відділення АМКУ від 09.12.2019 № 64-02/2205/7 у встановлений головою відділення строк порушенням, передбаченим пунктом 13 статті 50 ЗУ "Про захист економічної конкуренції"; за вчинення порушення, вказаного у пункті 5 резолютивної рішення, накладено на приватного нотаріуса Міщенко М. В. штраф відповідно до абзацу 3 частини першої, частини п'ятої статті 52 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" у розмірі 4 381 грн.

Також судом оглянуто матеріали адміністративної справи "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" № 1-26.250/8-2020.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
10.01.2022 для розгляду касаційної скарги у справі 916/218/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 13.01.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 916/218/21 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Рішення АМК.

8.2. Відповідно до статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються Законом України "Про Антимонопольний комітет України", іншими актами законодавства і полягають, зокрема, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України (визначених розділом VII Закону України "Про захист економічної конкуренції" та Правилами розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 29.06.1998 №169 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 22.07.1998 за №471/2911).

Основним завданням Антимонопольного комітету України, відповідно до статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; 3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції; 4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; 5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері публічних закупівель; 6) проведення моніторингу державної допомоги суб'єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.

8.3. За приписами частини 1 статті 40 Господарського кодексу України державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом.

8.4. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

8.5. Перелік повноважень Антимонопольного комітету України, зокрема, у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції визначений у статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Відділення, приймаючи оскаржуване у даній господарській справі рішення, керувалося Законом України "Про захист економічної конкуренції".

Як визначено у частинах 1, 2 статті 2 Закону України "Про захист економічної конкуренції", частинах 1, 2 статті 2 Закону України "Про захист економічної конкуренції" регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією. частинах 1, 2 статті 2 Закону України "Про захист економічної конкуренції" застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими.

Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання. Водночас товаром, за приписами цієї статті є будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов'язання та права (зокрема цінні папери).

Економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Верховний Суд враховує те, що правовий статус приватного нотаріуса в Україні визначено спеціальним Законом України "Про нотаріат" від 02.09.1993 N3425-XII, зокрема, Законом України "Про нотаріат" визначено, що нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності, а також діяльності у професійному самоврядуванні нотаріусів (частина 4 статті 3 Закону України "Про нотаріат", у редакції, чинній на момент винесення спірного рішення).

Отже, приватний нотаріус є фізичною особою, яка здійснює нотаріальну діяльність, зокрема, посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності та не здійснює підприємницьку діяльність.

Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Таким чином, навіть за умови більш широкого тлумачення поняття суб'єкта господарювання у Законі України "Про захист економічної конкуренції", враховуючи наявність спеціального закону який визначає статус приватного нотаріуса, Суд не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права щодо висновків судів попередніх інстанцій про те, що приватний нотаріус не є ані суб'єктом господарювання, ані учасником на ринку товарів, та виконує виключно делеговані державою функції, керуючись Конституцією України та Законом України "Про нотаріат", а тому така діяльність не підпадає під сферу застосування Законів України "Про Антимонопольний комітет України" та "Про захист економічної конкуренції".

Водночас Закон України "Про захист економічної конкуренції" не містить окремих випадків коли приватний нотаріус може визнаватися суб'єктом господарювання, бути учасником відносин економічної конкуренції, у розумінні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а відтак і притягатися до відповідальності за порушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 916/92/21.

8.6. Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків викладених у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 зі справи №910/23000/17, від 15.07.2021 зі справи № 916/2586/20 стосовно розмежування компетенції суду та органів Комітету та неможливості перебирання повноважень Відділення іншими органами влади, зокрема судами Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 15.07.2021 зі справи № 916/2586/20 перевіряючи дії Антимонопольного комітету України на відповідність законодавству України, суд не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) АМК, з'ясовує і визнає наявність/відсутність, а відтак доведеність/недоведеність, обґрунтованість/необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстав для визнання недійсним рішення АМК.

Господарські суди при розгляді справ про визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України не повинні перебирати непритаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, але зобов'язані перевіряти правильність застосування відповідних правових норм (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від
02.07.2019 № 910/23000/17).

Відповідно до статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Суди дослідивши Рішення АМК та норми матеріального та процесуального права дійшли висновку про те, що у цьому випадку діяльність приватного нотаріуса не може бути піддана перевірці чи контролю у розрізі положень Закону України "Про захист економічної конкуренції", Закону України "Про Антимонопольний комітет України", а тому ненадання інформації у контексті обставин даної справи (зокрема, Закону України "Про Антимонопольний комітет України"в не є порушенням приписів статті 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України".

За таких обставин, суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права щодо висновку судів про відсутність підстав для притягнення приватного нотаріуса до відповідальності за порушення останнім пункту 13 частини 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Верховний Суд звертає увагу та не, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень 14.12.2021 оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від
12.10.2021 у справі № 233/2021/19, якою конкретизовано запроваджене раніше тлумачення категорії "подібності правовідносин".

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним.

Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Таким чином, конкретизація Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно.

Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, суди попередніх інстанцій перевірили дії Антимонопольного комітету України на відповідність законодавству України та визнали наявними підстави для визнання недійсним рішення АМК. Водночас, враховуючи правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, підстав вважати, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду відсутні.

8.7. Відтак, доводи касаційної скарги, викладені у пунктах 4.2 і 4.3 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження.

8.8. З огляду на положення пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України Суд не бере до уваги аргументи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази. Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України. Однак у цій справі підстави, передбачені пунктами 1 та 3 частини 2 статті 287 ГПК України, на яку посилався скаржник, не підтвердилися. Наведена правова позиція щодо застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є сталою та послідовною й викладена у низці постанов Верховного Суду від
24.11.2020 зі справи № 906/450/17, від 19.01.2021 зі справи № 916/2238/17, від
27.05.2021 зі справи № 910/8072/20, від 13.07.2021 зі справи № 916/2205/20, від
16.08.2021 зі справи № 909/736/18.

8.9. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від
09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" ( № 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.10. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

8.11. Водночас суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.2. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін, через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 916/218/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос