Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.03.2018 року у справі №6/363
Ухвала КГС ВП від 05.02.2018 року у справі №6/363
Постанова ВГСУ від 09.08.2016 року у справі №6/363
Постанова ВГСУ від 21.03.2017 року у справі №6/363

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 6/363

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - Барди С.Ю. (дов. від 22.12.2017),

третьої особи-1 - не з'явився,

третьої особи-2 - не з'явився,

прокуратури - Яговдіка С.М. (прокурор ГПУ, за посвідченням),

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Коін"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 (суддя Шкурдова Л.М.) і постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 (головуючий - Тарасенко К.В., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Коін"

до Міністерства оборони України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Державне казначейство України,

2) Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України,

за участю Генеральної прокуратури України,

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У травні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін Коін" (далі - ТОВ "Грін Коін") звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Міністерства оборони України (враховуючи заяву про збільшення позовних вимог) 6 521 666,67 грн основного боргу, 6 879 378,42 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 1 807 154,65 грн - 3 % річних, 7 601 136,84 грн втрат від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно з інвестиційним договором про спільну діяльність і договором про компенсацію пайової участі (паю) позивачем перерахованоі відповідачу грошові кошти у сумі 6 521 666,67 грн за викуп паю Міністерства оборони України. У подальшому судовими рішеннями зазначені договори було визнано недійсними, у зв'язку з чим позивач звернувся із позовом до суду про стягнення з відповідача отриманих ним грошових коштів у сумі 6 521 666,67 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017, у задоволенні позовних вимог ТОВ "Грін Коін" відмовлено повністю.

Судові рішення аргументовано тим, що позивачем не доведено, у чому саме полягає безпідставне збагачення відповідача за рахунок позивача, а отже немає підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ "Грін Коін" просить рішення і постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування наведеної ним правової позиції скаржник, посилаючись на положення статей 215, 216, 536, 625, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), наголошує, що з моменту визнання недійсними договорів між сторонами на підставі судових рішень договірні правовідносини сторін трансформувалися на обов'язок відповідача сплатити позивачу грошові кошти у сумі 6 621 666,67 грн, тобто на грошове зобов'язання. У разі набуття або збереження коштів без достатньої правової підстави, на них нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами, а також 3 % річних та інфляційні збитки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

У відзивах на подану касаційну скаргу прокурор відділу організації представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України і Міністерство оборони України просять залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Відзивів на касаційну скаргу від третіх осіб до суду не надходило.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 15.03.2006 між Міністерством оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони - "Укроборонбуд" Мельник В.Л. на підставі довіреності Міністерства оборони України, виданої Міністром оборони України Гриценком А.С., і ТОВ "Грін Коін" було укладено інвестиційний договір № 11/007/03-061/ОЦс (далі - інвестиційний договір) про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін. Предметом договору є спільна діяльність сторін з проектування та будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення із вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, розташованому за адресою: військове містечко № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2).

23.03.2006 Міністерство оборони України в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" і ТОВ "Грін Коін" уклали договір № 11/008/03-062/ОЦс про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі (далі - договір про компенсацію пайової участі).

За умовами цього договору ТОВ "Грін Коін" зобов'язалося компенсувати вартість пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі шляхом купівлі-продажу майна, розташованого на території військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), яке становить розмір пайової участі (паю) Міністерства оборони України і складається із: бойлерної - 311,9 м2; комплексу біля басейну - 1 380,9 м2, а саме басейна-1 - 1 050 м2 і басейна-2 - 425 м2; бігової доріжки - 623,3 м2; казарми - 417,7 м2; спортивного залу № 1 - 1 135,4 м2; спортивного залу № 2 та адміністративного корпусу - 651,3 м2. Викуп позивачем пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі здійснюється за 7 826 000,00 грн з урахуванням ПДВ.

11.10.2007 позивач перерахував Міністерству оборони України грошові кошти у сумі 6 521 666,67 грн згідно з платіжним дорученням № 4 (призначення платежу - викуп паю Міністерства оборони України за договором від 15.03.2006 № 11/007/03-061/ОЦс та договором від 23.03.2006 № 11/008/03-062/ОЦс без ПДВ).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.06.2008 у справі № 15/34-08-725, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, задоволено позовні вимоги Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України, ТОВ "Грін Коін", Приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Юг-Інвест" (далі - ПП "Інвестиційна компанія "Юг-Інвест"); визнано недійсними: інвестиційний договір, укладений відповідачем в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" і позивачем; договір про компенсацію пайової участі та додаткову угоду від 25.03.2006 № 1 до цього договору, укладені відповідачем в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" і позивачем.

До того ж у цьому рішенні зазначено, що 23.01.2008 Департамент фінансів направив Генеральній прокуратурі України лист № 248/13/15, за змістом якого 11.10.2007 від позивача на рахунок відповідача у Державному казначействі України надійшли кошти у сумі 6 521 666,67 грн (призначення платежу - викуп паю Міністерства оборони України за договорами від 15.03.2006 № 11/007/03-061/ОЦс та від 23.03.2006 № 11/008/03-062/ОЦс), які зараховано до спеціального фонду державного бюджету та використано на будівництво житла для військовослужбовців згідно з розподілами Департаменту будівництва, визначеного відповідальним виконавцем бюджетної програми 2101190 "Будівництво (придбання) службового житла для військовослужбовців Збройних Сил України".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.01.2008 у справі № 15-17/183-07-7032, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2007 за нововиявленими обставинами, у задоволенні позову ТОВ "Грін Коін" до Міністерства оборони України про визнання дійсним договору про компенсацію пайової участі та визнання права власності відмовлено з тих підстав, що умови спірного договору суперечать законодавству України; спірне майно перебуває у державній власності, але підлягає передачі до комунальної власності територіальної громади м. Одеси; умови договору, з якими пов'язаний момент набрання чинності договором та актом прийому-передачі майна, не виконано; договір є нікчемним з огляду на його укладення неуповноваженою особою та без згоди Міністерства оборони України.

Таким чином, рішеннями Господарського суду Одеської області у справах № 15-17/183-07-7032 і № 15/34-08-725 було встановлено, що ТОВ "Грін Коін" не набуло права розпоряджатися спірним нерухомим майном з огляду на недійсність інвестиційного договору та договору про компенсацію пайової участі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.02.2015 у справі № 6-15/179-09-6390, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2015, визнано за Міністерством оборони України право власності на об'єкти нерухомості: нежитлові будівлі військового містечка № 216 (м. Одеса, пров. Сільськогосподарський, 2), що розташовані на земельній ділянці загальною площею 5 995,5 м2; у задоволенні зустрічного позову ПП "Інвестиційна компанія "Юг-Інвест" до Міністерства оборони України про визнання права власності відмовлено.

Крім того, за змістом цього ж рішення у справі № 6-15/179-09-6390 судом було досліджено питання користування Міністерством оборони України спірним майном і встановлено, що це майно до теперішнього часу перебуває у користуванні 9 Спортивного клубу та обліковується в Квартирно-експлуатаційному відділі м. Одеси.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 у справі № 916/2122/13, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2014, визнано недійсним із моменту укладення договір від 03.10.2007 купівлі-продажу нежитлових будівель загальною площею 5 995,5 м2 за адресою: м. Одеса, пров. Сільськогосподарський 2а, укладений між ПП "Інвестиційна компанія "Юг-Інвест" і ТОВ "Грін Коін". Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції під час розгляду справи № 916/2122/13 не встановлено жодних обставин, які б свідчили про фактичне перебування спірного майна у володінні ПП "Інвестиційна компанія "Юг-Інвест", висновки суду першої інстанції про добросовісне набуття цього майна зазначеною особою, а також про відсутність підстав для його витребування апеляційний суд визнав безпідставними, враховуючи також, що ані прокурором, ані Кабінетом Міністрів України віндикаційний позов у справі № 916/2122/13 заявлено не було.

За змістом частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, чинній станом на час ухвалення судових рішень у справі № 6/363), якій кореспондують положення частин 4 та 8 статті 75 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, рішеннями судів, що набрали законної сили, встановлено, що структурний підрозділ Міністерства оборони України (9 Спортивний клуб) користується спірним державним майном і таке майно, хоча і було відчужено за договорами, які визнано судом недійсними, але із володіння відповідача не вибувало і ним не передавалося ні позивачу, ні ПП "Інвестиційна компанія "Юг-Інвест".

Причиною виникнення спору у справі, яка розглядається, стало питання наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів у сумі 6 521 666,67 грн.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили із того, що відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У випадку коли сторона недійсного правочину не може повернути в натурі одержане майно (зокрема річ, яка є незамінною та індивідуально визначеною), законодавчо передбачено можливість компенсаційної реституції шляхом присудження стороні недійсного правочину грошового відшкодування одержаного за правочином за цінами, які існують на момент відшкодування; застосування компенсаційного способу реституції повинно відбуватися не тому, що предмет недійсного правочину формально відсутній у сторони правочину, а з огляду на те, що стороною загалом втрачено можливість повернути майно в натурі з урахуванням усіх доступних для власника механізмів (зокрема віндикації).

Під час розгляду справи № 15/34-08-725 установлено, що 03.10.2007 між ТОВ "Грін Коін" і ПП "Інвестиційна компанія "Юг-Інвест" було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ТОВ "Грін Коін" продало, а ПП "Інвестиційна компанія "Юг-Інвест" купило нежитлові будівлі загальною площею 5 995,5 м2 за адресою: м. Одеса, провулок Сільськогосподарський, 2а, що входять до складу військового містечка № 216.

Згідно з інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за ПП "Інвестиційна компаній "Юг-Інвест" зареєстровано право власності на зазначені об'єкти нерухомого майна.

Наведені обставини за висновком судів попередніх інстанцій у цій справі свідчать про те, що ТОВ "Грін Коін" на момент розгляду спору не має можливості повернути Міністерству оборони України майно, отримане за умовами інвестиційного договору та договору про компенсацію пайової участі, які були визнано недійсними, оскільки не є його власником і на час вирішення цього спору отримане позивачем майно у його власності не перебуває, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статті 216 ЦК України.

Оскільки сторонами у додатковій угоді від 25.03.2006 № 1 до договору про компенсацію пайової участі передбачено, що перерахування вартості нерухомого майна та інших споруд військового містечка № 216 має здійснюватися на рахунок Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд", суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що застосування статті 216 ЦК України до спірних правовідносин, а отже і повернення таких коштів, у зв'язку з визнанням недійсними зазначених договорів у судовому порядку унеможливлюється тим, що позивачем перераховано грошові кошти не на користь особи, визначеної умовами договору, що не може свідчити про отримання відповідачем коштів саме на виконання умов інвестиційного договору та договору про компенсацію пайової участі.

Зважаючи на неможливість повернення позивачем відповідачу отриманого майна, здійснення перерахування грошових коштів не на користь особи, зазначеної в умовах укладених договорів, що виключає можливість застосування правових наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України у разі визнання договорів недійсними, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено, у чому саме полягає безпідставне збагачення відповідача за рахунок позивача, у зв'язку з чим відмовили у задоволені позову.

Однак Касаційний господарський суд не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у поверненні 6 521 666,67 грн позивачу, оскільки обставини щодо отримання Міністерством оборони України від позивача 6 521 666,67 грн у межах виконання інвестиційного договору та договору про компенсацію пайової участі не тільки підтверджується первинним документом (платіжне доручення від 10.10.2007 № 4), а й визнані Міністерством оборони України під час розгляду справи № 15/34-08-725.

За змістом статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Дані положення застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Оскільки інвестиційний договір, договір про компенсацію пайової участі і додаткову угоду до нього визнано недійсними у судовому порядку, грошові кошти у сумі 6 521 666,67 грн є безпідставно збереженими і мали бути повернуті відповідачем позивачеві на підставі положень статей 216, 1212 ЦК України.

Позивач здійснив нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами із застосуванням аналогії закону (частини 1 статті 8 ЦК України) на підставі положень частини 1 статті 1048 ЦК України, яка регулює подібні відносини та передбачає, що у разі невстановлення договором розміру процентів, як у цьому випадку, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Водночас Велика Палата Верховного Суду, приймаючи у справі № 910/10156/17 постанову від 10.04.2018, зазначила про таке.

Термін "користування чужими грошовими коштами" може застосовуватися у двох значеннях. Перше -одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто цією законодавчою нормою врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Однак позов у цій справі подано саме у зв'язку із неправомірним, незаконним користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов'язання.

Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання передбачена законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частин 1, 4 статті 236 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, та виходячи із системного аналізу зазначених вище статей ЦК України, колегія суддів вважає необґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 6 879 378,42 грн і безпідставним посилання позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини 1 статті 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, оскільки, по-перше у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (на той час як положення частини 1 статті 1048 ЦК України застосовуються у разі правомірної поведінки), а по-друге, законодавство не містить прогалини у цій частині.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виклала висновок про те, що положеннями статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто положення цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.

Отже, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Колегія суддів акцентує, що за змістом частини 1 статті 47, частини 1 статті 43 ГПК України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вимоги наведених норм ГПК України господарський суд має з'ясувати обставини, пов'язані із правильністю здійснення позивачем розрахунку, та надати оцінку доказам, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми заявлених до стягнення нарахувань, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань. Якщо із поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (стаття 300 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017).

Встановлення зазначених вище обставин, зокрема щодо правильності проведеного позивачем розрахунку позовних вимог у частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції, враховуючи відсутність у заяві про збільшення позовних вимог розрахунку втрат від інфляції, виходить за межі перегляду справи у порядку касації та є підставою для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів із передачею справи ув цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку із неповним встановленням та з'ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів погоджується з наведеними у касаційній скарзі доводами позивача про те, що з моменту визнання недійсними договорів між сторонами на підставі судових рішень договірні правовідносини сторін з огляду на положення статей 216, 1212 ЦК України трансформувалися на обов'язок відповідача сплатити позивачу грошові кошти у сумі 6 621 666,67 грн, тобто на грошове зобов'язання. У разі набуття та збереження коштів без достатньої правової підстави, на них нараховуються 3 % річних та інфляційні збитки, однак достовірне з'ясування цих фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), та має бути проведено лише в ході нового розгляду справи у цій частині.

Разом із тим посилання позивача щодо наявності правових підстав для застосування аналогії закону (статей 536, 1048 ЦК України) і нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами колегія суддів вважає помилковими з огляду на неправомірну поведінку боржника та відсутність у законодавстві прогалини у цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 6 879 378,42 грн, внаслідок чого оскаржувані рішення та постанову в цій частині слід залишити без змін.

Водночас суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відмовили у задоволенні решти позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За змістом частин 1 та 3 статті 311 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень на них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача 6 521 666,67 грн основного боргу, 1 807 154,65 грн - 3 % річних, 7 601 136,84 грн втрат від інфляції, а отже, оскаржувані рішення та постанову ухвалено із порушенням норм процесуального права, а саме статей 74, 79, 86, 236, 269 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Оскільки скаржник просить прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, то з урахуванням положень статті 308 ГПК України касаційна скарга підлягає частковому задоволенню шляхом ухвалення нового рішення у частині позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 6 621 666,67 грн, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, справу у частині позовних вимог про стягнення з відповідача 1 807 154,65 грн - 3 % річних, 7 601 136,84 грн інфляційних збитків слід направити на новий розгляд, адже передбачені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 310, 311, 314- 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Коін" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 у справі № 6/363:

1) скасувати у частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 6 621 666,67 грн, у цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Коін" 6 621 666,67 грн;

2) скасувати у частині позовних вимог про стягнення з відповідача 1 807 154,65 грн - 3 % річних, 7 601 136,84 грн інфляційних збитків, а справу у цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У решті (у частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 6 879 378,42 грн) рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 у справі № 6/363 залишити без змін.

Зобов'язати Господарський суд міста Києва видати відповідний наказ на виконання цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков