ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року

м. Київ

cправа № 904/1923/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця", скаржник)

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2020 (головуючий - суддя Ніколенко М.О.) та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2020 (головуючий - суддя Антонік С.Г., судді: Дарімн М.О., Березкіна О.В.)

за скаргою АТ "Укрзалізниця" на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коваленко У.Ю. (далі - ВДВС у місті Дніпрі)

у справі № 904/1923/19

за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" (далі - АТ "ДТЕК Дніпроенерго")

до АТ "Укрзалізниця"

про стягнення 105 265, 39 грн.

1. Історія та обставини справи

1.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.09.2019, позовні вимоги АТ "ДТЕК Дніпроенерго" задоволено. Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь АТ "ДТЕК Дніпроенерго" вартість нестачі вантажу у розмірі 105 265,39 грн та 1921 грн витрат зі сплати судового збору.

1.1.2. На виконання рішення 30.09.2019 видано наказ.

1.1.3. Постановою державного виконавця від 16.01.2020 відкрито виконавче провадження №60978768 з примусового виконання зазначеного виконавчого документу.

1.1.4. 02.01.2020 до Господарського суду Дніпропетровської області від АТ "Укрзалізниця" надійшла скарга на дії Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якій товариство просило:

- визнати неправомірними дії ВДВС у місті Дніпрі щодо винесення постанови від 16.01.2020 ВП №60978768 про відкриття виконавчого провадження;

- скасувати постанову ВДВС у місті Дніпрі від 16.01.2020 ВП № 60978768 про відкриття виконавчого провадження.

Скаргу мотивовано тим, що Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» встановлена пряма заборона вчиняти виконавчі дії, у тому числі і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів з боржників. До переліку об`єктів права держаної власності, що не підлягають приватизації, включені дані щодо боржника - АТ "Українська залізниця", тому станом на 20.10.2019 усі виконавчі провадження, в тому числі і ВП №60978768, де боржником є АТ "Українська залізниця", підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду

2.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2020, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2020, відмовлено у задоволенні скарги АТ "Українська залізниця" на дії ВДВС у місті Дніпрі.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі АТ "Укрзалізниця", посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу на дії ВДВС у місті Дніпрі.

3.2. 21.05.2020 (на електронну адресу Суду з використанням ЕЦП) та 25.05.2020 до Верховного Суду надійшли аналогічні за змістом пояснення АТ "Укрзалізниця" на касаційну скаргу з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи касаційної скарги:

4.1. судами попередніх судових інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме прямої норми права про заборону вчинення виконавчих дій, передбаченої пунктом 3 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 02.10.2019 №145-ІХ;

4.2. касаційна скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа № 904/1923/19 має виняткове значення для скаржника;

4.3. та на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 02.10.2019 №145-ІХ.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

7.1. Предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, якими АТ "Укрзалізниця" відмовлено у задоволенні скарги на дії ВДВС у місті Дніпрі.

7.2. Переглянувши судове рішення у касаційному порядку на підставі встановлених судами попередніх судових інстанцій фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі перегляду, суд касаційної інстанції виходить з такого.

7.3. 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

7.4. Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №145-ІХ забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

До додатку 2 "Перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані" до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" станом на 20.10.2019 включено АТ "Українська залізниця".

7.5. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що заборона вчинення виконавчих дій, встановлена Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", не поширюється на виконання рішення у справі №904/1923/19 про стягнення грошових коштів.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що не встановив підстав для повернення виконавчого документа, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, а державний виконавець при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження діяв у відповідності до норм чинного законодавства.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням заборони, встановленої пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону №145-ІХ, законодавцем в основу положення, визначеного пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №145-ІХ, було покладено як принцип обов`язковості виконання рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто вказаною нормою Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вищевказаним Законом передбачена можливість стягнення, по-перше, - грошових коштів, по-друге, - товарів переданих у заставу.

7.6. Однак Верховний Суд не погоджується з таким тлумаченням пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №145-ІХ, оскільки зі змісту наведеної норми прямо вбачається, що заборона на вчинення виконавчих дій не стосується саме стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, а предметом стягнення у цій справі є вартість недостачі вантажу.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.05.2020 у справі №904/5697/18 у подібних правовідносинах, і колегія суддів не вбачає підстав відступати від зазначеної правової позиції.

7.7. Верховний Суд зауважує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №910/3040/16.

7.8. Водночас суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для повернення стягувачу без прийняття до виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2019 №904/1923/19 та правомірність відкриття виконавчого провадження ВП № 60978768 з примусового виконання цього наказу з огляду на таке.

7.9. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

7.10. Положеннями частини першої статті 18 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

7.11. Згідно з частиною першою статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

7.12. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

7.13. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

7.14. Згідно з положеннями статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

7.15. Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, при цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню.

7.16. Пункти 4 та 5 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентують дії державного виконавця, які передують відкриттю виконавчого провадження:

- виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа;

- у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

7.17. Частиною четвертою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено підстави для повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання, а саме: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; боржника визнано банкрутом.

7.18. Встановивши відсутність законодавчо встановлених підстав для повернення стягувачу наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2019 №904/1923/19 без прийняття, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про дотримання державним виконавцем вимог чинного законодавства при винесенні постанови у виконавчому провадженні № 60978768 про відкриття виконавчого провадження від 16.01.2020.

7.19. Таким чином, звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови скасування прийнятого ним судового рішення.

7.20. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

7.21. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд касаційної інстанції враховує також висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", де суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

7.22. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

8.2. Крім того Верховний Суд доходить висновку, що неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції положень Закону №145-ІХ не вплинуло на правильність його висновків про відсутність підстав для задоволення скарги АТ "Українська залізниця", у зв`язку з чим підстави для скасування постанови відсутні.

9. Судові витрати

9.1. Понесені АТ "Українська залізниця" у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі №904/1923/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко