Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/1472/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Чижика Сергія Володимировича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді Козир Т.П., Тищенко А.І.) та на рішення Господарського суду Київської області від 17.01.2019 (суддя Лутак Т.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Чижика Сергія Володимировича

до Фастівської міської ради Київської області

про визнання незаконним та скасування рішення і визнання поновленим договору оренди

за участю:

позивача: Максименко К.М. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом Фізична особа-підприємець Чижик Сергій Володимирович (далі - позивач), уточнивши свої вимоги, просив визнати незаконним та скасувати рішення Фастівської міської ради Київської області (далі - відповідач) від 03.03.2016 № 28/28-ІХ-VІІ "Про припинення права користування земельною ділянкою на умовах оренди для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в АДРЕСА_1 позивачу" (далі-Рішення), із змінами, внесеними рішенням відповідача від 06.10.2016 № 5/20-ХVІІІ-VІІ "Про внесення змін до Рішення", та просив визнати поновленим договір оренди землі від 01.03.2011, який укладено між сторонами у справі, вважаючи укладеною угоду про поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах у редакції запропонованій позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішення прийнято відповідачем в порушення вимог земельного та цивільного законодавства, у зв`язку з чим воно є незаконним, оскільки ним припинено дію договору оренди земельної ділянки, незважаючи на те, що позивач має переважне право на його поновлення, від якого відповідач безпідставно відмовляється.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.01.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що лист відповідача від 01.02.2016 не можна розцінювати, як відмову в укладенні додаткової угоди щодо поновлення договору оренди земельної ділянки, оскільки позивач продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, за відсутності заперечення відповідача, тому договір є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах. Також позивач вказує на те, що він є власником магазину, який знаходиться на орендованій ним земельній ділянці, але відповідач безпідставно відмовляється від продовження дії договору оренди. Також зазначає, що Рішення є незаконним, оскільки ним порушуються інтереси позивача.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами 01.03.2011 між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно якого позивач отримав в строкове платне користування земельну ділянку, площею 0,1470 га, для здійснення комерційної діяльності, яка розташована у АДРЕСА_1 (далі-земельна ділянка), строком на 5-ть років, для здійснення комерційної діяльності.

01.03.2011 зазначений договір був зареєстрований у встановленому законом порядку.

Пунктом 8 договору встановлено, що після закінчення строку договору, позивач має право поновлення його на новий строк. У цьому разі позивач повинен не пізніше ніж за 30-ть днів до закінчення строку дії оренди повідомити письмово відповідача про намір продовжити його дію.

Також встановлено, що на орендованій позивачем земельній ділянці знаходиться магазин "Універсам", який належить позивачу у частці 51/100, а у частці 49/100 належить Чижику Олександру Сергійовичу згідно договору дарування від 24.02.2012.

Суди встановили, що позивач звернувся до відповідача з листом у якому просив продовжити дію договору оренди земельної ділянки на 49-ть років, тобто на інший термін, ніж встановлено договором та без долучення проекту додаткової угоди, але відповідач не підтримав та не узгодив звернення позивача і запропонував йому зменшити площу орендованої земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна.

Листом від 04.01.2016 вих.№1 позивач повторно звернувся до відповідача про продовження договору на 5-ть років, до якого додав проект договору, без урахування пропозиції щодо зменшення площі орендованої земельної ділянки, але відповідач листом від 01.02.2016 повідомив, що порушене ним питання не набрало більшості голосів для прийняття позитивного рішення, та повідомив, що буде ініційовано питання про припинення права користування земельною ділянкою.

Суди встановили, що позивач листом від 16.02.2016 вих. № 3 звернувся до відповідача у якому знову просив продовжити дію договору оренди на п`ять років. Рішенням відповідач припинив позивачу право користування земельною ділянкою на умовах оренди для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,1470 га, кадастровий номер НОМЕР_1, та зарахував її до земель відповідача, а також припинив дію договору оренди, у зв`язку із закінченням троку його дії.

Листом від 09.03.2016 №П-1121 відповідач повідомив позивача про прийняте ним Рішення та про необхідність оформлення земельної ділянки під існуючою нежитловою будівлею.

Крім того, встановлено, що 06.10.2016 відповідачем прийнято рішення №5/1-XVIII-VII, яким вирішено використати частину земельної ділянки, площею 0,018 га, для задоволення суспільних потреб територіальної громади міста Фастова, а саме для облаштування майданчика відпочинку на площі Завокзальній міста Фастова, у зв`язку з чим припинити дію договору оренди.

Також 06.10.2016 відповідачем прийнято рішення №5/20-XVIII-VII, яким внесено зміни до Рішення та викладено його в новій редакції, а саме припинити права користування земельною ділянкою на умовах оренди для будівництва та обслуговування будівель торгівлі площею 0,1470 га, кадастровий номер НОМЕР_1, у зв`язку з необхідністю надання частини орендованої земельної ділянки площею 0,018 га для суспільних потреб та виділення її в окрему земельну ділянку, а також припинення дії договору оренди землі, про що має бути укладена угода про розірвання договору та акт приймання-передачі земельної ділянки. При цьому позивачу надано дозвіл на укладення договору оренди землі, площею 0,1290 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (під існуючою нежитловою будівлею) в АДРЕСА_1 , після затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

14.07.2017 відповідач звернувся до позивача з листом №06-33/3072, у якому повідомив останнього про прийняті рішення, а також про замовлення виконавчим комітетом Фастівської міської ради розробки технічної документації щодо поділу земельної ділянки на дві земельні ділянки площею 0,018 га та 0,1290 га.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, свій висновок мотивував тим, що відповідач заперечував щодо поновлення договору на новий строк, тому переважне право позивача на поновлення договору припинилося і правові підстави для продовження строку дії договору оренди відсутні, а Рішення є таким, що відповідає вимогам законодавства, що виключає підстави для його скасування.

Підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить: а) розпорядження землями територіальних громад; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 34 частини першої статті 26 "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Згідно з частиною десятою статті 59 наведеного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

Відповідно до статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічне положення закріплено сторонами у пункті 37 договору.

Положеннями статті 33 часини 6 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на час спірних правовідносин, визначено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Разом з тим частиною 8 цієї статті визначено, що Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Суди у справі установили, що договір оренди припинив свою дію на підставі положень статті 33 Закону України "Про оренду землі".

При цьому слід зазначити, що, як вказано Верховним Судом у постанові від 17.04.2019 зі справи № 912/3635/17, зміст частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" не зобов`язує орендодавця приймати відповідне рішення і не визначає форми заперечення у продовженні договору оренди на той же строк.

Подібні висновки містяться і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 594/376/17-ц, відповідно до яких орендодавець має письмово повідомити орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Колегія суддів не вбачає правових підстав відступати від таких висновків.

Отже у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, не має правового значення вид письмового повідомлення позивача, у якому відповідач заперечував у продовженні договору оренди на той же строк, оскільки як вбачається із встановлених судами обставин справи, письмову форму такого повідомлення було дотримано.

Крім того, судами встановлено, що позивачу надано дозвіл на укладення договору оренди землі площею 0,1290 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (під існуючою нежитловою будівлею) в АДРЕСА_1 , після затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Позивач, як вбачається із обставин справи, не надавав судам підставних заперечень щодо того, що новий розмір земельної ділянки не забезпечить здійснення діяльності із використання магазину.

Таким чином не вбачається, що відповідачем було порушено права позивача на оренду землі з метою використання магазину.

Виходячи із встановлених судами обставин справи суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів та не вбачає правових підстав для визнання незаконним та скасування Рішення і визнання поновленим договору оренди, а відтак і підстав для скасування судових рішень.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень.

В силу частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Відповідно до приписів статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Чижика Сергія Володимировича залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі Господарського суду Київської області №911/1472/18, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов