Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

Київ

справа №813/2928/16

адміністративне провадження №К/9901/3469/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Ханової Р.Ф.,

№ K/9901/3469/17

розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2016 (суддя Ланкевич А.З.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 (головуючий суддя - Ніколін В.В., судді - Багрій В.М., Качмар В.Я.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Самбірський радіозавод «Сигнал» (далі - ТОВ «Самбірський радіозавод «Сигнал») до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДФС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

ТОВ «Самбірський радіозавод «Сигнал»звернулося до суду з адміністративним позовом до ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.08.2016 №0003121402, №0000481700, №0000471700.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 20.12.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017, адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 29.08.2016 №0003121402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 103 651,75 грн (89 536,00 грн - за основним платежем, 14 115,75 грн - штрафних (фінансових) санкцій), у задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог обґрунтовані висновком про те, що база оподаткування податком на прибуток була визначена позивачем правильно, відтак визнано відсутність правових підстав для донарахування податкових зобов'язань у цій частині.

ДФС подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 в частині задоволення позовних вимог та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані посиланням на те, сума нарахованих банком відсотків на користь позивача на підставі договору про депозитний вклад за період з 02.10.2015 по 29.02.2016 мала становити 2 847 760,00 грн, у той час як позивачем включено до складу інших доходів відсотки за користування банком депозитного вкладу у загальній сумі 2 350 338,00 грн. З огляду на те що, під час перевірки виявлено розбіжність у визначенні суми складу інших доходів, відображеній у рядку 2240 Звіту про фінансові результати за 2015 рік - перший квартал 2016 року, у розмірі 497 422,00 грн (183 737,00 грн - за 2015 рік та 313 685,00 грн - за перший квартал 2016 року), податковий орган наполягає на оподаткуванні у законодавчо встановленому розмірі вказаної різниці.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено у новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2017 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.01.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та ухвалою від 26.07.2018 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомленням сторін на 31.07.2018.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, за змістом якого просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 у частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.08.2016 №0000481700, №0000471700 та ухвалити нове рішення про задоволення позову у цій частині.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі, здійсненого у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Хохуляка В.В., визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Ханова Р.Ф, Шипуліна Т.М.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, викладені у відзиві аргументи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що податкові повідомлення рішення. з приводу правомірності яких виник спір, прийняті контролюючим органом на підставі акта від 12.08.2016 № 201/13-01-14-02/37752996 про результати документальної планової виїзної перевірки товариства питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2013 по 31.03.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2013 по 31.03.2016. Згідно з висновками цього акта позивачем допущено порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено «Дохід від будь-якої діяльності» (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» на загальну суму 497 422,00 грн, у т.ч. за 2015 рік - 183 737,00 грн, за перший квартал 2016 року - 313 685,00 грн, та призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 89 536,00 грн., у т.ч. за 2015 рік - 33 073,00 грн., за перший квартал 2016 року - 56 463,00 грн; пункту 177.6 статті 177, підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачу донараховано 3 441,17 грн, та пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України, у результаті чого застосовано до позивача штрафну санкцію з податку з доходів фізичних осіб.

У поданій касаційній скарзі відповідач оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених позовних вимог, а саме - визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.08.2016 №0003121402, у іншій частині судові рішення не оскаржуються.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених процесуальних приписів закону та вимог касаційної скарги відповідача касаційному перегляду підлягає питання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права під час встановлення законності прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 29.08.2016 №0003121402.

Як було зазначено, даним податковим повідомленням-рішенням позивачу за порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 103 651,75 грн. (89 536,00 грн - за податковим зобов'язанням, 14 115,75 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 02.10.2015 між позивачем та ПАТ «Банк Український капітал» (далі - банк) було укладено договір про депозитний вклад юридичної особи №1д-15/104 від 02.10.2015. Відповідно до умов вказаного договору, позивач передавав банку, а банк приймав тимчасово вільні грошові кошти (депозит) на термін від 02.10.2015 по 03.10.2016 зі сплатою 16% річних. Однак 29.02.2016 названий договір було достроково розірвано та банком було нараховано та сплачено позивачу відповідні проценти. Позивачем розмір отриманих процентів за користування банком депозитним вкладом було включено до складу інших доходів у загальній сумі 2 350 338,40 грн. Водночас, контролюючий орган вказує, що зазначена сума мала бути визначена позивачем у розмірі 2 847 759,98 грн. У зв'язку із чим, відповідачем виявлено заниження позивачем доходу, що підлягав оподаткуванню податком на прибуток на загальну суму 497 422,00 грн.

Тобто, як правильно визначено судами попередніх інстанцій, спір у даній справі фактично виник щодо правильності визначення позивачем об'єкта та бази оподаткування податку на прибуток.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування визначено прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Пунктом 137.1 статті 137 Податкового кодексу України передбачено, що податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що у розділі 3 договору про депозитний вклад юридичної особи №1д-15/104 від 02.10.2015 було визначено порядок нарахування процентів. Зокрема, у підпунктах 3.1.1 та 3.1.3 пункту 3.1 було передбачено, що нарахування банком процентів по цьому договору здійснюється на суму депозиту з урахуванням фактичної кількості днів розміщення коштів на депозитному рахунку. При розрахунку процентів за користування депозитом приймається фактична кількість днів у місяці та році, при цьому не враховується день зарахування коштів на депозитний рахунок і не враховується день повернення депозиту. Нарахування процентів по депозиту здійснюється щомісяця та на дату закінчення строку депозиту. Нарахування процентів припиняється після закінчення строку, зазначеного у п.п.1.1.2 п.1.1 цього договору.

Судами також було встановлено, що відповідно до довідки, виданої ПАТ «Банк Український капітал» від 21.09.2016 №80 про інформацію по рахунку позивача №261850811500 за період з 02.10.2015 по 26.02.2016 пройшли наступні відрахування: жовтень 2015 року «сплата процентів за період з 02.10.2015 по 31.10.2015» у сумі 105 626,30 грн.; листопад 2015 року «сплата процентів за період з 01.11.2015 по 30.11.2015» у сумі 309 995,84 грн.; грудень 2015 року «сплата процентів за період з 01.12.2015 по 31.12.2015» у сумі 542 310,14 грн.; січень 2016 року «сплата процентів за період з 01.01.2016 по 31.01.2016» у сумі 727 262,95 грн.; лютий 2016 року «сплата процентів за період з 01.02.2016 по 25.02.2016» у сумі 665 143,17 грн.

Зазначені суми виплат нарахованих банком позивачу процентів підтверджуються також банківськими виписками по особовому рахунку від 30.10.2015, 30.11.2015, 05.01.2016, 01.02.2016 та від 26.02.2016 відповідно, копії яких долучені до матеріалів справи.

Водночас, ні під час розгляду даної справи у судах першої та апеляційної інстанцій, ні у касаційній скарзі відповідачем не заперечується факт того, що позивач отримав дохід, на підставі договору про депозитний вклад юридичної особи №1д-15/104 від 02.10.2015 безпосередньо у сумі, яка ним задекларована, а саме - у розмірі 2 350 338,40 грн. Контролюючим органом лише зазначено, що сума задекларованого доходу позивача повинна була б становити 2 847 759,98 грн. Виявлену розбіжність у сумі 497 421,58 грн. відповідач обґрунтовує тим, що ним суму доходу розраховано, виходячи з суми на депозитному рахунку станом на кінець кожного місяця, у той час як, позивач здійснював розрахунок, виходячи з суми, наявної станом на момент нарахування процентів за користування депозитним вкладом юридичної особи. Однак, доказів на підтвердження наведеного припущення відповідачем ні суду першої, ні апеляційної інстанцій надано не було, як не наведено їх і у касаційній скарзі.

З огляду на викладене, та враховуючи приписи частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент постановлення рішення), суди дійшли обґрунтованого висновку, що викладені у акті перевірки відповідача висновки щодо безпідставного невключення позивачем до складу доходу, який підлягав оподаткуванню суми у розмірі 497 421,58 грн., ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджені належними та допустимими доказами. Відтак, оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення від 29.08.2016 №0003121402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 103 651,75 грн. (89 536,00 грн. - за основним платежем, 14 115,75 грн. - штрафних (фінансових) санкцій) обґрунтовано було визнано протиправним та підлягало скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 у справі №813/2928/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Т.М. Шипуліна