Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року

м. Київ

справа №804/2808/18

адміністративне провадження № К/9901/27606/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Рибачука А.І., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року (колегія суддів: Олефіренко Н.А., Шальєва В.А., Білак С.В.) у справі №804/2808/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства юстиції України, в якій просило:

визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства юстиції України про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.02.2018 за № Д-2636, та доповнень до неї, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.03.2018 за № 6782-33-18, оформлене наказом Міністерства юстиції України від 12.03.2018 № 676/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень";

зобов`язати Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які були скасовані на підставі оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України від 12.03.2018 № 676/5.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем прийнято оскаржуваний Наказ від 12.03.2018 № 676/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" №2647/15 від 18.08.2017 на підставі поданої скарги без належного дослідження фактичних обставин справи, повного та всебічного з`ясування доказів поданих скаржником, що, як наслідок, призвело до порушення прав та інтересів позивача та, відповідно, до незаконного позбавлення права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 позовну заяву задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства юстиції України про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.02.2018 за №Д-2636, та доповнень до неї, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.03.2018 за №6782-33-18, оформлене наказом Міністерства юстиції України від 12.03.2018 № 676/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень". В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 в частині задоволення позову скасовано та закрито провадження в цій частині. В іншій частині рішення залишено без змін. Роз`яснено позивачу право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та направити на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

В касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі №826/19764/16, від 21 серпня 2019 року у справі №826/2406/18, від 19 лютого 2020 року у справі №826/13813/16, у подібних правовідносинах.

Зокрема, позивач наголошує, що звернення до адміністративного суду зумовлено порушенням відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, виключно процедури розгляду скарг у сфері державної реєстрації, чітко встановленої Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128. Спір, що виник між позивачем та відповідачем, не обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу позивача, що підтверджується і тією обставиною, що власником домоволодіння було не Товариство, а взагалі не залучена до цієї справи особа - ОСОБА_3 . Саме тому, Товариство повністю погодилося із рішенням суду у частині відмови у задоволенні вимог щодо поновлення записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які були скасовані на підставі оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України від 12 березня 2018 року № 676/5.

Таким чином, на думку позивача, у суду апеляційної інстанції не було підстав для закриття провадження у справі, оскільки цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

Також в касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

В обґрунтування підстави для касаційного оскарження, визначеного пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги вказує, що судом апеляційної інстанції, у порушення прав позивача, розглянуто справу за його відсутності, без належного повідомлення та забезпечення останнього на отримання процесуальних документів по справі і подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2020 відкрито касаційне провадження на підставі п.п. 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій проти її задоволення заперечує, просить відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Вимогами у цій справі є визнання протиправними та скасування рішень Мін`юсту та рішень державних реєстраторів про реєстрацію права власності на садові будинки та земельні ділянки.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Статтею 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з наказом Міністерства юстиції України від 12.03.2018 № 676/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень". Цим наказом скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.10.2017 № 37678313, від 19.10.2017 № 37656695, прийняті державним реєстратором, а саме скасовано рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на об`єкт нерухомого майна домоволодіння площею 129,6 кв.м та земельна ділянка, площею 0,0452 га за адресою м. Дніпро, вул. Боженко, 64а.

Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача та приводять до вирішення питання про право власності на перелічене нерухоме майно.

Оскільки спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою) у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань, колегія суддів, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, спірні правовідносини у справі пов`язані з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін`юсту та приватного виконавця як співвідповідачів (якщо позивач вважає їх винними у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішень про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов`язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права на це майно. Такий спір має приватноправовий характер і має вирішуватися за правилами цивільного або господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18, від 30.01.2020 у справі № 826/5968/17.

Верховний Суд в постановах від 12 червня 2019 року у справі № 821/1490/17 та від 20 травня 2019 року у справі № 826/9046/16 дійшов висновку про те, що у справах про оскарження наказів Мін`юсту, прийнятих за наслідком розгляду скарг на реєстраційні дії державного реєстратора, адміністративні суди, у першу чергу, перевіряють правомірність дій Мін`юсту під час розгляду скарги на рішення та дії державного реєстратора. При цьому, оцінку діям державного реєстратора може бути надано судами цивільної або господарської юрисдикцій у справах за позовами осіб, яких стосуються відповідні реєстраційні дії.

Позивач в касаційній скарзі посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №826/19764/16, від 21.08.2019 у справі №826/2406/18, від 19.02.2020 у справі №826/13813/16, у подібних правовідносинах.

Однак у справі № 826/2406/18 предметом спору був наказ Міністерства юстиції України від 04.12.2017 №4536/7 «Про відмову у задоволенні скарги Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" від 14.11.2017 №14/11-17юр та зобов`язання Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України повторно розглянути скаргу Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко". Позивачем є особа, яка зверталась із відповідною скаргою до Міністерства юстиції України, останнє відмовило в її задоволенні з процедурних мотивів. Приватно-правовий спір в цій справі відсутній.

У справі №826/19764/16 предметом спору був наказ Міністерства юстиції України від 10.10.2016 №2938/5, яким скасовано: реєстраційну дію від 22.08.2016 №15221320043030081 "Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи про відміну рішення щодо припинення юридичної особи", проведену державним реєстратором щодо СТ "Діамед" та реєстраційні дії від 23.08.2016 №15221050044030081 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" та №15221070045030081 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах", проведені державним реєстратором щодо СТ "Діамед". Цей спір не є корпоративним, не спричинює порушення прав третіх осіб. Державна реєстрація змін до установчих документів за відсутності корпоративного спору є публічно-правовим спором.

У справі №826/13813/16 предметом спору є скасування повідомлення державного реєстратора про залишення без розгляду документів для проведення включення відомостей про юридичну особу Підприємство «Фермой-Кі`та визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 30.09.2016 № 1168/7 про відмову у задоволенні скарги у зв`язку з тим, що питання не належить до компетенції органу, що підтверджує публічно-правові відносини. Позивачем є особа, яка зверталась із відповідною скаргою до Міністерства юстиції України, останній відмовив в її задоволенні з процедурних мотивів. Приватно-правовий спір в цій справі відсутній.

Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчої-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21.11.2018 у справі № 813/1362/16, від 28.11.2018 у справі № 825/642/18, від 29.01.2019 у справі № 803/1589/17, від 29.05.2019 у справі № 826/9341/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. Дана позиція також висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.08.2019 у справі №826/4236/17 та від 31.10.2019 у справі №826/7002/17.

Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02.10.2019 у справі №807/137/18 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відступила від висновків, викладених у постановах від 04.04.2018 у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10.04.2018 у справі № 808/8972/15, від 16.05.2018 року у справі № 826/4460/17, від 23.05.2018 у справі № 815/4618/16, від 05.06.2018 року у справі № 04/20728/14, від 12.06.2018 у справі № 823/378/16, від 13.06.2018 у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Позивач в касаційній скарзі вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме розгляд справи без участі представника позивача, без належного повідомлення та забезпечення останнього на отримання процесуальних документів у справі і подання відзиву на апеляційну скаргу.

Вказані доводи не знайшли свого підтвердження.

Так, з матеріалів справи встановлено, що представник позивача 18.08.2020 отримав судову повістку про розгляд справи на 22.09.2020, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 84 т. 3).

Також 21.09.2020 від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи, що також свідчить про обізнаність про дату судового засідання (а.с.90-91 т. 3).

Водночас задоволення чи відмова в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи вирішується на розсуд суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції скасуванню не підлягає.

Відповідно до статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст.ст. 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" залишити без задоволення.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді А.І. Рибачук

Т.Г. Стрелець