Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.02.2020 року у справі №806/2494/15

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2020 року

Київ

справа №806/2494/15

адміністративне провадження №К/9901/25670/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Коростенської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року (головуючий суддя - Чернова Г.В.)

та на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Шевчук С.М., судді- Майор Г.І., Одемчук Є.В.)

у справі №806/2494/15

за позовом Приватного акціонерного товариства «Коростенський завод залізобетонних шпал»

до Коростенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області

про визнання частково нечинними податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Приватне акціонерне товариство «Коростенський завод залізобетонних шпал» (далі - Товариство) звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Коростенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - Коростенської ОДПІ) про визнання частково нечинними податкових повідомлень - рішень.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про правильність визначення своїх податкових зобов`язань, а також вказало на те, що позивач надав суду належним чином оформлені первинні документи, що відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та в повній мірі підтверджують реальність виконання укладених між позивачем та його контрагентом угод.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року, позов задоволено:

- визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення - рішення Коростенської ОДПІ №0004932202 від 18.06.2015 про зменшення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток в частині нарахування 1 598 360 грн;

- визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення - рішення Коростенської ОДПІ №0004942202 від 18.02.2015 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в частині нарахування 479 508 грн, в тому числі: основного платежу - 319672 грн, та фінансових санкцій - 159 836 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність формування Товариством сум податкового кредиту за результатами господарських відносин з Коростенським учбово-виробничим підприємством Українського товариства сліпих (далі - Коростенське УВП УТОС). Також суди зазначили, що позивач жодних порушень податкового законодавства не допустив, а тому має право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач, посилаючись на інформацію отриману від інших органів ДФС зазначив, що діяльність позивача з вказаним контрагентом не має реального характеру та спрямована виключно на здійснення операцій, пов`язаних з отриманням податкової вигоди.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

05 вересня 2016 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

09 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Коростенською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.

За результатами перевірки складено акт від 05.06.2015 №548/22-01/00282406 (далі Акт перевірки) (а.с.27-59).

Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:

- п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 395 272 грн, в тому числі за липень 2013 року в сумі 209 673 грн, за серпень 2013 року в сумі 109 999 грн, за лютий 2014 року в сумі 30 235 грн, за березень 2014 року в сумі 12 160 грн за вересень 2014 року в сумі 15 038 грн, за листопад 2014 року в сумі 18 167 грн;

- пп.138.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого за 2014 рік завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком на прибуток в сумі 1 976 360 грн.

На підставі Акту перевірки, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення- рішення від 18.06.2015:

- №0004932202, яким Товариству зменшено суму від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток в розмірі 1 976 360 грн (а.с.25), яке частково оскаржується позивачем на суму 1 598 360 грн;

- № 0004942202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 395 272 грн основного платежу та 197 636 грн штрафних (фінансових) санкцій (а.с.26), яке частково оскаржується позивачем на суму 319 672 грн основного платежу та 159 836 грн штрафних (фінансових) санкцій.

Контролюючий орган на підставі актів інших органів ДФС дійшов висновку про нереальність господарських відносин Коростенського УВП УТОС (контрагент позивача) з ФОП ОСОБА_1 та вказав, що податкові накладні виписані в подальшому покупцю (позивачу) складені та видані з порушенням податкового законодавства та не можуть вважатися належним доказом правомірності формування Товариством податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2, 198.3 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та Коростенське УВП УТОС (далі - Постачальник) укладено договір №13/005 від 28.01.2015, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупцю певну продукцію відповідно до специфікацій, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, позивач надав копії: податкових накладних з придбання Товариством пластмасового пустотоутворювача типу ПЗШ з шайбою ШЗП, видаткових накладних, прибуткових ордерів, рахунків фактури: подорожніх листів, платіжних доручень, журналів виданих довіреностей; матеріальних звітів позивача по витратах матеріалів, якими підтверджується списання пустотоутворювачів у виробництво залізобетонних шпал; накладних вимог на відпуск у виробництво форми М-11, тощо.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що в подальшому зазначені пустотоутворювачі були використані Товариством для виробництва шпал залізобетонних попередньо напружених типу Ш1-3, що підтверджується: довідкою АБ № 734600 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, вимогами на відпуск пустотоутворювачів у виробництво; матеріальними звітами позивача по витратах матеріалів, в частині використання пустотоутворювачів для комплектації залізобетонних шпал, регістрами бухгалтерського обліку по оприбуткуванню та витрачанню пустотоутворювачів на виробництво шпал картки рахунку 201 "Сировина і матеріали", технічними умовами на шпали залізобетонні попередньо напружені типу Ш1-3 для залізничної колії 1520 мм із застосуванням пустотоутворювачів з П-подібною шайбою.

Крім того, судами під час розгляду справи також встановлено, що в акті перевірки контролюючим органом зазначено про факт використання вказаних пустотоутворювачі при виробництві шпал, які було реалізовано підприємством у 2014 році.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань.

Зокрема, судами досліджено вказані вище первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договору.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на висновки актів перевірки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 11.11.2013 №329/173/2257322855 про результати проведення зустрічної звірки ФОП ОСОБА_1 щодо документального непідтвердження господарських відносин з Коростенським УВП УТОС за період з 01.07.2013 по 30.07.2013 та акту від 12.11.2013 № 330/173/2257322855 про результати проведення зустрічної звірки ФОП ОСОБА_1 щодо документального непідтвердження господарських відносин з Коростенським УВП УТОС за період з 01.08.2013 по 30.08.2013, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону, а контролюючим органом органом не доведено, що позивач та його контрагент при укладанні вказаної угоди мали умисел на її укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства; намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, неможливість її вчинення в силу відсутності основних засобів,

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору та специфіку придбаного товару/послуг, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарської операції, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Коростенської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Житомирській області - залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова