Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

Київ

справа №804/10452/14

адміністративне провадження №К/9901/8927/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Балтійська торгівельна компанія»на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року (колегія суддів: С.В. Сафронова, В.Ю.Поплавський, Д.В. Чепурнов)у справі№804/10452/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Балтійська торгівельна компанія»доДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіпроскасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтійська торгівельна компанія» (далі - Товариство) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000121501 та №0000131501 від 08 липня 2014 року.

Обґрунтовуючи позов зазначив, що умови та строки поставки товару є суто господарською діяльністю позивача та податковий орган не вправі надавати оцінку укладеним договорам із суб'єктами господарювання. Висновки позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, та, як наслідок, прийняті податкові повідомлення - рішення на підставі акта перевірки є протиправними і підлягають скасуванню.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000121501 та №0000131501 від 08 липня 2014 року.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту березня 2011 року суму податку на додану вартість в розмірі 3498475 грн., яка сплачена на користь ТОВ «Віконд Ойл» в якості оплати за товар, а ДПІ протиправно не враховує наведену суму податкового кредиту при проведені перевірки, оскільки в момент настання першої події - оплати за товар позивач на виконання ст. 198 Податкового кодексу України отримав право на нарахування податкового кредиту на суму сплаченого податку на додану вартість. Крім того, відповідач жодним чином не обґрунтував, з яких саме обставин ним зроблений висновок про відсутність у позивача мети використання товарів у господарській діяльності.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, зазначив, що визначальним фактом для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є не лише наявність податкової накладної, а й використання придбаних товарів в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності такого платника податку, що в даному випадку не відбулося і згідно наявних у справі доказів навіть не мало відбутися, відповідно, позивачем по цій справі вочевидь не було дотримано обов'язкових умов для виникнення права формування податкового кредиту (від'ємного значення ПДВ) - придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, а постанову суду першої інстанції залишити в силі. Касаційна скарга мотивована тим, що жодних порушень конкретних норм закону з боку позивача апеляційний суд не встановив, а свою позицію обґрунтував лише на документально не підтверджених припущеннях про порядок ведення позивачем власної господарської діяльності. Договір поставки нафтопродуктів є дійсним, ані сторонами, ані органами державної влади не заперечувався, в судовому порядку недійсним не визнаний, законом не встановлена недійсність такого договору, що свідчить про наявність у позивача правових підстав для відображення господарської операції за таким договором у своєму бухгалтерському та податковому обліку.

Від відповідача відзиву на вказану касаційну скаргу до Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення № 0000121501 та №0000131501 від 08 липня 2014 року прийняті відповідачем на підставі Акта перевірки від 13 червня 2014 року №4199/15-1/32649802 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань правильності нарахування залишку від'ємного значення по декларації з податку на додану вартість за квітень 2014 року», оформленого за результатами проведеної податковим органом у період з 23 травня 2014 року по 05 червня 2014 року на підставі п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та відповідно до п.п.200.11 ст.200 Податкового кодексу документальної позапланової виїзної перевірку Товариства з питання правомірності залишку від'ємного значення у сумі 3497875 грн., відображеного у податковій декларації з податку на додану вартість, поданої за квітень 2014 року, якою встановлено порушення: п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, допущеного позивачем у зв'язку з віднесенням до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року суму податку на додану вартість у розмірі - 3498475 грн., що призвело до завищення залишку від'ємного значення (рядок 24) податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2014 року у сумі 3497875 грн. та до заниження податку на додану вартість по декларації з податку на додану вартість за квітень 2014 року у сумі 100 грн.

В обґрунтування заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість контролюючий орган посилається на те, що право на податковий кредит у позивача не виникло, оскільки не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності за договором від 25 червня 2010 року №2506-4 НП, укладеного із ТОВ «Віконд ОЙЛ».

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України) визначено, що господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, що включення позивачем до податкового кредиту березня 2011 року по контрагенту ТОВ «Віконд ОЙЛ» на підставі податкової накладної від 30 червня 2010 року № 10630000000002 на суму 20990852,13 грн. у т.ч, податку на додану вартість 3498475,36 грн., відбулося у зв'язку із здійсненням передплати у червні 2010 року ТОВ «Віконд ОЙЛ» за паливо (бензин А-95) відповідно до договору постачання нафтопродуктів №2506-4НП від 25 червня 2010 року. Протягом строку дії договору не відбулося поставки жодної партії товару, та позивачем не було вчинено будь-яких інших дій, що свідчили б про намір отримати придбаний товар. Додатковою угодою від 27 жовтня 2013 року за домовленістю сторін договір №2506-4-НП від 25 червня 2010 року припинено зв'язку зі зміною ціни на ринку нафтопродуктів та неможливості поставити товар по узгодженій ціні. В подальшому позивачем та ТОВ «Віконд ОЙЛ» укладені договори про переведення боргу з третіми особами, за умовами яких останні брали на себе зобов'язання здійснити оплату боргу в сумі 20990852,13 грн.

За таких обставин, колегія суддів Верховного суду погоджується із висновком апеляційного суду, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є придбання або виготовлення товарів/послуг та подальше їх використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку. Контролюючим органом правомірно зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за звітний період квітень 2014 року у розмірі 3497875,00 грн., оскільки позивачем фактично не отримано товар в період дії договору поставки нафтопродуктів №2506-4НП від 25 червня 2010 року.

Доводи позивача з посиланням на усталену практику Вищого адміністративного суду України, що формування податкового кредиту здійснено правовірно за правилом першої події: здійснення передплати є необґрунтованими з таких підстав. Згідно з вимогами податкового законодавства дійсно формування податкового кредиту здійснюється за правилами першої події відповідно до п.п.198.2 ст. 198 ПК України, тобто у даному випадку позивачем віднесено суму за датою списання коштів з банківського рахунку. Але визначальним є намір реального виконання укладеного правочину, про що зазначено у всіх судових рішеннях Вищого адміністративного суду України, в яких невиконання договору поставки здійснювалось протягом 10 днів або в іншій справі встановлено, що договір поставки було розірвано через місяць. Тобто, податковий кредит, який сформовано за правилом першої події підлягає коригуванню в залежності від здійснення (нездійснення) господарської операції. Натомість у даних правовідносинах суд апеляційної інстанції на підставі досліджених доказів, в тому числі ретельного аналізу змісту додаткових угод прийшов до висновку про непідтвердження наміру придбання товару з метою їх використання у господарській діяльності.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про відсутність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтійська торгівельна компанія» залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

............................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду