Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.09.2018 року у справі №815/1744/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

30 жовтня 2018 року

справа №815/1744/18

адміністративне провадження №К/9901/61862/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експедитор» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року у складі судді Юхтенко Л. Р та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року у складі колегії суддів Ступакової І.Г., Бітова А.І., Лукянчук О.В. у справі № 815/1744/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експедитор» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Експедитор» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 10 січня 2018 року №0001631405 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 124 769 грн, в тому числі 99 815 грн за основним платежем та 24 954 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, а також №000167140 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 93 845 грн, в тому числі 83 545 грн за основним платежем та 10 300 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, з мотивів безпідставності їх прийняття.

22 червня 2018 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року, у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій висновувалися з доведеності податковим органом складу податкових правопорушень на підставі встановлення протиправності завищення позивачем доходу у 2014-2016 роках, а також наявності розбіжностей у задекларованих податкових зобов'язаннях.

18 вересня 2018 року позивачем подано касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій він посилається на помилкове тлумачення судами норм Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за № 860/4153 (далі - П(С)БО 15) та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за № 85/4306 (далі - П(С)БО 11).

Скаржник вказує, що застосовував класичну схему обліку господарських операцій при реалізації продукції через касу. Суди обох інстанцій не надали жодної оцінки доказам, наданим позивачем, таким як таблиці співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку Товариства в місяцях, що в них визначено наявність заниження податкових зобов'язань, аналітика якої свідчить про відсутність порушень, додатків Д5 до декларацій платника податків на додану вартість і платників податку на додану вартість, податкові і видаткові накладні про перехід права власності на товари, складені для платників податку на додану вартість, а також не відобразили в мотивувальній частині рішення своє ставлення до них.

Позивач, серед іншого, посилається на незаконність використання податковим органом автоматизованої системи співставлень податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів, у зв'язку з відсутністю атестатів відповідності на неї. Платник податків вказує також на наявність процесуальних порушень, допущених судом апеляційної інстанції, у вигляді безпідставної відмови у задоволенні клопотання про відкладення судового розгляду, хоча у судовому засіданні фактично таке задоволено.

Враховуючи зазначене, скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

20 вересня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано справу №815/1744/18 із Одеського окружного адміністративного суду.

02 жовтня 2010 року справа №815/1744/18 надійшла до Верховного Суду.

10 жовтня 2018 року податковим органом до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу, якому яких він спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є платником податку на додану вартість і здійснює роздрібну торгівлю деталями та приладдям для автотранспортних засобів.

У листопаді-грудні 2017 року посадовими особами податкового органу проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань, серед іншого, дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2017 року, за результатами якої складено акт від 19 грудня 2017 року № 1918/15-32-14-05/22455244 (далі - акт перевірки).

10 січня 2018 року заступником начальника податкового органу на підставі акта перевірки прийняті спірні податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.

Податковим повідомленням - рішенням № 000167140 за порушення підпункту 14.1.56, підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.4.1 пункту 135.4, пункту 135.1, пункту 135.2 статті 135, пункту 137.1, 137.3 статті 137 Податкового кодексу України, П(С)БО 15, пункту 5 П(С)БО 11 збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 93 845 грн, в тому числі 83 545 грн за основним платежем та 10 300 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, застосованими на підставі пункту 123.1 статті 123 цього Кодексу.

Податковим повідомленням-рішенням №0001631405 за порушення положень пункту 185.1 статті 185, підпункту а) пункту 186.1 статті 186, підпункту а) пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 124 769 грн, в тому числі 99 815 грн за основним платежем та 24 954 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, застосованими на підставі пункту 123.1 статті 123 цього Кодексу.

Склад податкового правопорушення, покладеного в основу прийняття податкового повідомлення-рішення №000167140 та частково податкового повідомлення-рішення №0001631405 обґрунтовується податковим органом тим, що Товариством до складу доходу від реалізації товарів у 2014 році не включено суму 30 165 грн, у 2015 році у сумі 235 145 грн, у 2016 році у сумі 198 731 грн. Вказане правопорушення, на думку податкового органу, призвело до заниження податку на прибуток у сумі 83 545 грн та заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 91 373 грн 25 коп.

Формування податкового зобов'язання з податку на додану вартість, визначеного податковим повідомленням - рішенням №0001631405, в частині 8 441 грн 67 коп. обумовлене виявленням податковим органом факту розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту, задекларованих позивачем та його контрагентами.

При визначенні податкового зобов'язання податковим повідомленням-рішенням №0001631405 податковим органом дотримано вимоги пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України та розраховано податкове зобов'язання за період грудень 2014 року по лютий 2017 року.

Перегляд касаційної скарги здійснюється Судом в межах доводів касаційної скарги, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо завищення платником податку доходу.

Факт заниження платником податків доходу у 2014-2015 роках, відповідно до акта перевірки, доводиться податковим органом на підставі того, що до складу рядка 02 «Дохід від операційної діяльності» Декларації з податку на прибуток за 2014 рік не включено дохід від реалізації товару на суму 30 165 грн. У податкових деклараціях з податку на прибуток за 2015 та 2016 роки - на загальну суму 433 976 грн., в тому числі у таких податкових періодах: за 2015 рік у сумі 235 245 грн, за 2016 рік у сумі 198 731 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з доведеності податковим органом факту заниження платником податку доходу у 2014-2016 роках, а відтак правомірності податкового повідомлення-рішення №000167140 та часткової правомірності податкового повідомлення-рішення №0001631405.

Суд апеляційної інстанції додатково зауважив, що Товариство не заперечує, що операції, за результатами яких контролюючим органом були встановлені вказані порушення мали місце, також ці операції підлягали оподаткуванню податком на додану вартість.

Суди попередніх інстанцій погодилися з податковим органом, який доводив факт завищення доходу на підставі того, що суми, відображені у деклараціях з податку на прибуток за відповідні періоди та податку на додану вартість, є меншими, ніж ті, що надійшли до каси підприємства та проведені у бухгалтерському обліку проводкою дт 301- кт 70. Суди попередніх інстанцій послалися на те, що показники в графі «Інші» додатку 5 (Д5) до податкової декларації з податку на додану вартість були меншими, аніж сума виручки від реалізації товару, яка надійшла до каси Товариства

Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними.

Згідно підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України продажем (реалізацією) товарів, є будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

За змістом пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла у 2014 році) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті. Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У 2015 -2016 роках змінено законодавчу регламентацію та передбачено, що для цілей застосування пункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи (підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України).

Відтак, розмір доходу, який враховується при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, має встановлюватися на підставі належних та допустимих первинних документів податкового та бухгалтерського обліку та визначатися за правилами бухгалтерського обліку.

Наказом Міністерства фінансів України №2890 від 29 листопада 1999 року затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», пунктом 5 якого передбачено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте, ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 25 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 25 лютого 2000 року № 39, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 березня 2000 року за N 161/4382, визначено форми фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва (далі - П(С)БО 25). У статті «Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва відображається дохід від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг без непрямих податків і зборів та інших вирахувань з доходу.

Пунктом дев'ятим П(С)БО 25 передбачено, що суб'єкти малого підприємництва, які мають право на застосування спрощеного обліку доходів і витрат та які не зареєстровані платниками податку на додану вартість, можуть систематизувати інформацію, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач зареєстрований платником податків на додану вартість, отже, зобов'язаний вести бухгалтерський облік із застосуванням методу подвійного запису.

Порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, затверджено Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 21 грудня 1999 року за № 893/4186 (Інструкція № 291).

Враховуючи положення Інструкції № 291, а також те, що позивач стверджував про належний бухгалтерських облік операцій, судам при здійсненні нового розгляду слід встановити чи досліджувалися податковим органом регістри синтетичного обліку операцій і на підставі чого саме зроблені висновки про завищення доходу. Вказане має важливе значення з огляду на те, що висновки акта перевірки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а в матеріалах справи наявні докази, надані позивачем (розрахунки і таблиці), на підтвердження того, що суми заниження податкових зобов'язань були вирахувані податковим органом шляхом співставлення щомісячних сум виручки від реалізації, які надійшли до каси Товариства та віднесена на доходи від реалізації (бухгалтерська проводка Дт 301- Кт 70) і даних додатка 5 до податкової декларації за відповідний місяць, а саме графи «Інші» розділу 1 «Податкові зобов'язання»

Спростовуючи доводи позивача у цій частині суди попередніх інстанцій послалися на те, що показники в графі «Інші» додатку 5 (Д5) до податкової декларації з податку на додану вартість були меншими, аніж сума виручки від реалізації товару, яка надійшла до каси товариства.

Верховний Суд зазначає, що у додатку Д5 до декларації з податку на додану вартість у графі «Інші» проводиться розшифровка операцій з продажу товарів суб'єкту (фізичним або юридичним особам), які не є платниками податків на додану вартість. Бухгалтерською проводкою Дт 301- Кт 70 відображають операції з отримання в касу виручки від реалізації готової продукції при здійсненні торгівлі за готівку, незалежно від того, хто є покупцем - фізична чи юридична особа, платник податку на додану вартість або ні.

Саме по собі твердження податкового органу про наявність розбіжностей між сумами, відображеними бухгалтерською проводкою Дт 301- Кт 70, та сумами, відображеними у графі «Інші» додатку Д5 до декларації з податку на додану вартість, не доводить складу податкового правопорушення, покладеного в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Судами попередніх інстанцій не встановлено на підставі дослідження яких первинних документів податкового та бухгалтерського обліку податковим органом зроблено висновок про завищення позивачем доходу, не досліджено показники його фінансових звітів як суб'єкта малого підприємництва за відповідні роки, що наявні у матеріалах справи. Судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено та не надано оцінки таблиці співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку Товариства в місяцях, що в них визначено наявність заниження податкових зобов'язань, податковим і видатковим накладним про перехід права власності на товари, складеним позивачем для платників податку на додану вартість.

Щодо наявності розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту, задекларованих позивачем та його контрагентами.

За положеннями пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

За приписами пункту 11 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить, зокрема понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

З 1 лютого 2015 року реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних підлягають всі податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних (у тому числі які не надаються покупцю, виписані за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування) незалежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній/розрахунку коригування.

Механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї (далі - податкова накладна та/або розрахунок коригування), до Єдиного реєстру податкових накладних (далі - Реєстр), звіряння даних, що містяться у виданих платникам податку на додану вартість - отримувачам (покупцям) товарів (послуг) податковій накладній та/або розрахунку коригування, з відомостями, які містяться у Реєстрі, регламентовано Порядком ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1246 (далі - Порядок № 1246).

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної до Єдиного реєстру є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Виявлення розбіжностей даних податкових накладних та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення податковими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках - покупця товарів/послуг і не є автоматичною підставою для збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, виходили з того, що наявні розбіжності між показниками податкових зобов'язань платника податків, які встановлені на підставі автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

Суд погоджується з висновком судів попередньої інстанції, щодо правомірного використання цієї системи податковими органами, оскільки її функціонування передбачено як статтями 74, 201 Податкового кодексу України.

Результатом автоматизованого співставлення даних податкової звітності з податку на додану вартість є розподіл платників податку на додану вартість за наявності операцій з контрагентами у поданій ними податковій звітності за такими категоріями: нульова категорія, перша категорія, друга категорія. Такий розподіл впливає на послідовність подальшого проведення податкових перевірок суб'єктів господарювання.

Підсумки перевірок за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з податку на додану вартість на центральному рівні відображаються в додатку до акта перевірки (камеральної, документальної невиїзної, планової, позапланової перевірки) або довідки у розрізі періодів та операцій з одним контрагентом та фіксуються в автоматизованій системі «Аудит».

Водночас судами попередніх інстанцій не враховано, що наслідки непроведення реєстрації податкових накладних продавцем та покупцем для цих суб'єктів господарювання є відмінними.

Нереєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки платників податків, при цьому за змістом пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на покупця покладено обов'язок скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою, відсутність зареєстрованої продавцем податкової накладної позбавляє покупця права на формування податкового кредиту на підставі такої накладної (крім випадків подання покупцем до податкового органу відповідної заяви (додаток 8 до декларації з податку на додану вартість).

Склад податкового правопорушення, визначеного податковим повідомленням-рішенням № 0001631405, частково доводиться виключно на підставі того, що за даними автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено розбіжності у сумі 8 605 грн, а саме: з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Виробничий Центр» за липень 2014 рік у сумі податку на додану вартість 163 грн. 33 коп. (не увійшла до розрахунку), з Комунальним підприємством «АТС» за липень 2015 року у сумі податку на додану вартість 1 665 грн, Товариства з обмеженою відповідальність «Хлібодарське» за грудень 2015 року - 4 149 грн 33 коп., з Торговим домом «Червона Калина» за квітень 2016 рік - 283 грн 32 коп., з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ісаївська Машино-Технологічна Станція» за травень 2016 року - 330 грн, з Приватним підприємством «Укрспецтехніка» за лютий 2017 року - 2013 грн 68 коп.

Судом попередніх інстанцій не встановлено внаслідок чого наявні вказані розбіжності і чи підлягають вони реєстрації продавцями товару з огляду на суми зазначеними ними податку на додану вартість та вимог такої реєстрації з огляду на дію норми права у часі.

Згідно з частинами першої, другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє після 15 грудня 2017 року) суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За змістом частин другої та третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінки кожному специфічному, доречному та важливому аргументу, що є порушенням не тільки вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, але й невиконанням зобов'язань щодо пункту 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експедитор» задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року у справі № 815/1744/18 скасувати.

Адміністративну справу № 815/1744/18 направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер