Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.10.2018 року у справі №808/1396/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 жовтня 2018 року

Київ

справа №808/1396/17

адміністративне провадження №К/9901/5171/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Гончарової І.А., Хохуляка В.В., розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.08.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Транс» до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест-Транс» у травні 2017 року подало до суду позов, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.04.2017 № 0004871406 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 196 008,00 грн за основним платежем та в сумі 98 004,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та від 14.04.2017 № 0004881406 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 217 787,00 грн за основним платежем та в сумі 108 893,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що фактичне вчинення господарських операцій з придбання послуг у ТОВ «Промоушн Трейд» підтверджується належним чином оформленими первинними документами, копії яких додані до позовної заяви. Окрім того, Господарський суд Запорізької області в рішенні від 03.04.2017у справі № 908/232/17 установив обставини щодо фактичного виконання ТОВ «Промоушн Трейд» робіт, які згідно з вимогами частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають доказуванню.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 01.08.2017 адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 14.04.2017 № 0004871406 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 196 008,00 грн за основним платежем та в сумі 98 004,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та від 14.04.2017 № 0004881406 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 217 787,00 грн за основним платежем та в сумі 108 893,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28.11.2017 залишив без змін постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.08.2017.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Промоушн Трейд» є реальними, підтверджені дослідженими та оціненими первинними документами.

Головне управління ДФС у Запорізькій області подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, повністю не з'ясували обставини, що мають значення для повного та всебічного розгляду справи.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.01.2018 відкрив касаційне провадження, ухвалою від 18.10.2018 призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2018 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Гончарова І.А., Хохуляк В.В.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для визначення позивачу за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті позапланової виїзної перевірки, про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 196 008,00 грн за півріччя 2016 року та вимог підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14, підпункту «а» пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 217 787,00 грн за червень 2016 року.

Суть порушень полягає у тому, що позивач занизив об'єкт оподаткування податком на прибуток в результаті заниження ним прибутку шляхом безпідставного зменшення фінансового результату до оподаткування через безпідставне врахування при визначенні фінансового результату до оподаткування вартості послуг в сумі 1 088 933,00 грн за півріччя 2016 року, яка включена до собівартості придбаних у червні 2016 року послуг у ТОВ «ПРОМОУШН ТРЕЙД» за договором від 20.05.2016 № ЕМЗ/20.05.16р за відсутності її документального підтвердження, та занизив об'єкт оподаткування податком на додану вартість в результаті завищення податкового кредиту з цього податку. Контролюючий орган вважає, що надані позивачем первинні документи не підтверджують факту реального здійснення господарських операцій з придбання послуг з вивантаження вантажів, оскільки ТОВ «ПРОМОУШН ТРЕЙД» не мало умов для виконання послуг через відсутність трудових ресурсів.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

У пункті 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

У пункті 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Аналіз положень пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України свідчить, що платник податку на прибуток підприємств з метою визначення об'єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів, витрат та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248 (зі змінами) (далі Положення № 318), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

У пунктах 6, 7 розділу «Визнання витрат» зазначеного Положення № 318 визначено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Згідно з пунктом 10 розділу «Склад витрат» цього Положення № 318 собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

Відповідно до пункту 11 розділу «Склад витрат» цього Положення № 318 собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: - прямі матеріальні витрати; - прямі витрати на оплату праці; - інші прямі витрати; - змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

У пункті 11 розділу «Склад витрат» цього Положення передбачено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Виходячи з положень абзацу 11 частини першої статті 1, частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Аналіз вказаних норм законів свідчить, що показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, що передбачено у пункті 44.2 статті 44 Податкового кодексу України.

За змістом абзацу 11 частини першої статті 1, частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Таким чином, у податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.

До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.

Водночас нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, обумовлених лише посиланням на недостатність у контрагента покупця послуг трудових ресурсів.

Суди попередніх інстанцій не встановили жодного з порушень зазначених норм Податкового кодексу України, яке б позбавляло позивача права на формування показників обліку витрат та податкового кредиту, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та податкових зобов'язань.

Суди дослідили умови договору, первинні та інші документи, складені щодо господарських операцій: специфікації до договору, акти надання послуг, та за результатами їх оцінки дійшли висновків про відповідність первинних документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Суди також застосували положення частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначили, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.04.2017 у справі № 908/232/17 за позовом ТОВ «Промоушн Трейд» до ТОВ «Інвест-Транс» про стягнення 3% річних та втрат від інфляції встановлено факт належного виконання ТОВ «Промоушн Трейд» зобов'язань за договором від 20.05.2016 № ЕМЗ/20.05.16р.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди не допустили неправильного їх застосування. Доводи, наведені в касаційній скарзі, є ідентичними доводам, якими контролюючий орган обґрунтовував свою позицію щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в судах попередніх інстанцій, та є такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.08.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

І.А. Гончарова

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду