Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 березня 2019 року

м. Київ

справа №750/8924/17

адміністративне провадження №К/9901/21303/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 29.09.2017 (суддя Рахманкулова І.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017 (колегія суддів у складі: Аліменка В.О., Безименної Н.В., Кучми А.Ю.) у справі № 750/8924/17 за позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України (далі - позивач, Чернігівське ОУПФУ) звернулося до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - відповідач, УДВС ГТУЮ у Чернігівській області), в якому просило скасувати постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП № 54320245 від 31.08.2017 в сумі 57,18 грн.

Постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 29.09.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області перебував виконавчий лист №750/2146/17, виданий Деснянським районним судом міста Чернігова про зобов'язання Чернігівського ОУПФУ здійснити ОСОБА_5 донарахування сум: матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 3591,32 грн.; матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в розмірі 3591,32 грн.; індексації заробітної плати в розмірі 368,59 грн.; премій в розмірі 4353,86 грн.; винагороди в розмірі двох посадових окладів в сумі 1791,32 грн. та грошової допомоги в розмірі 10 місячних окладів державного службовця в сумі 6000 грн. у зв'язку з виходом на пенсію, відповідно до довідки Управління освіти Чернігівської міської ради від 17.11.2016 №183 за період з 01.07.2004 по 30.06.2006, до призначеної пенсії, перерахованої відповідно до постанови Деснянського районного суду міста Чернігова від 29.06.2016, починаючи з 28.11.2016 та виплатити недоотримані суми пенсії з урахуванням проведених раніше виплат.

31.08.2017 головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області Данілевський О.М. відповідно до статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 57,18 грн. У розрахунок витрат виконавчого провадження включено: витрати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження: 51,00 грн.; конверти: 2х0,34=0,68 грн.; друк аркушів: 0,50х11=5,50 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що приймаючи постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій державний виконавець діяв на підставі чинного законодавства та в межах наданих повноважень, а розрахунки, наведені в постанові, відповідають встановленим законодавством розмірам станом на дату їх обрахунку.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що оспорювана постанова про стягнення витрат на їх проведення не містить належного обґрунтування їх понесення. Зазначає про відсутність у відповідача повноважень стягувати кошти з позивача як з державного органу. Наголошує, що судами було проігноровано статтю 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються зі стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Згідно з частиною другою статті 42 Закону №1404-VIII витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Абзацом 3 частини третьої статті 42 Закону №1404-VIII передбачено, що розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Закону №1404-VIII на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Відповідно до п. 2 Розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону. У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Згідно з розділом I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2830/5 (далі - Наказ № 2830/5) до витрат виконавчого провадження належать, зокрема, витрати на виготовлення документів виконавчого провадження (папір; копіювання, друк документів; канцтовари), пересилання документів виконавчого провадження (конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку), плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

Відповідно до частин 1 і 2 Розділу ІІ Наказу № 2830/5 розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах; розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта».

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29.12.2016 № 3917/5 «Про встановлення розмірів плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з 05.01.2017 плата за користування системою становить 51,00 грн. за кожне відкрите виконавче провадження.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що витрати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження заявлені відповідачем правомірно.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що мотивувальна частина оспорюваної постанови містить детальний розрахунок витрат, понесених державним виконавцем, із зазначенням їх видів та розміру усіх складових загальної суми. При цьому, розрахунки, наведені в оскаржуваній постанові, відповідають встановленим Наказом № 2830/5 вимогам станом на дату їх обрахунку.

Колегія суддів відхиляє аргументи скаржника з приводу відсутності у відповідача повноважень щодо стягнення коштів з позивача, як з державного органу. Вказані аргументи стосуються виконання оспорюваної постанови і не мають безпосереднього впливу на вирішення питання стосовно її правомірності. Окрім того, компетенція державного виконавця приймати постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження прямо обумовлена статтею 42 Закону № 1404-VIII.

Норми статті 73 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у відповідній редакції), якими заборонено використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом, і на які посилається позивач у касаційній скарзі, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що приймаючи оскаржувану постанову відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, підстави для скасування рішень попередніх інстанцій відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 29.09.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: І.Л. ЖелтобрюхСудді: О.В. Білоус Т.Г. Стрелець