Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2020 року

Київ

справа №804/1085/17

адміністративне провадження №К/9901/29897/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В.М.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 березня 2017 року (головуючий суддя - Захарчук-Борисенко Н.В., судді - Гончарова І.А., Єфанова О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року (головуючий суддя - Семененко Я.В., судді - Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Національної поліції України, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України

третя особа - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Національної поліції України (далі - відповідач-1), Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі - відповідач-2), в якому просив: - визнати протиправним і скасувати наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 16.01.2017 № 7 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку із скороченням або проведенням організаційних заходів); - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Дніпропетровській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України; - стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначив, що п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" визначає як одну з підстав звільнення зі служби в поліції звільнення "у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів", про що особа повинна бути попереджена про майбутнє звільнення за два місяці. При цьому діючим законодавством передбачено, що власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Але, відповідач з 03.01.2017 до дати фактичного звільнення, не запропонував позивачу жодної відповідної посади у складі поліції. Також, на думку позивача, його повинні були залишити на службі в поліції з призначенням на посаду, рівнозначну раніше займаній посаді, з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, кваліфікації та досягнень у службовій діяльності. Крім того, позивач зазначив, що його вже було звільнено та на виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2016 у справі №804/1536/16 ОСОБА_1 поновлено на службі в поліції на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Дніпропетровській області Департаменту внутрішньої безпеки з 12 лютого 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 березня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 16.01.2017 №7 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 4 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням або проведенням організаційних заходів). Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Дніпропетровській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України. Стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 16 січня 2017 року по 3 березня 2017 року. Стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за один місяць.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що відповідачами не було дотримано встановленого законодавством порядку звільнення працівника за скороченням штату. Під час розгляду справи відповідачі не надали: доказів попередження позивача не пізніше ніж за два місяці про звільнення; доказів скорочення штатів Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України; доказів пропонування позивачу інших вакантних посад при попередженні про звільнення; доказів відмови позивача від подальшого проходження служби.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, погодився з висновками суду першої інстанції щодо порушення відповідачем процедури звільнення позивача, оскільки Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України не попередив позивача, у спосіб встановлений Законом, про можливе звільнення у зв`язку із скороченням посади. Встановивши порушення відповідачем порядку звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту порушеного права, у спірному випадку, є скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на посаді, яку він обіймав до звільнення і, як наслідок, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який обумовлений неправомірним звільненням. Посилання заявника апеляційної скарги на необґрунтованість застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень КЗпП України, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки, хоча суд першої інстанції помилково і застосував норми КЗпП України до спірних правовідносин, а не положення Закону України «Про Національну поліцію», яким врегульовано процедуру (порядок) звільнення із служби у зв`язку із скороченням посади, але ухвалив правильне рішення по суті спірних правовідносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі - скаржник) у червні 2017 року звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року.

У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що позивач був попереджений про його наступне звільнення у зв`язку з організаційно-штатними змінами, а від запропонованих посад позивач відмовився, про що було складено акт про відмову від запропонованих рівнозначних посад від 12.01.2017. Особа, яка має намір у подальшому проходити службу і погоджується на запропоновану посаду, має подати керівнику органу Національної поліції рапорт про призначення. При цьому, відсутній інший спосіб виявити бажання продовжувати проходження служби. Оскільки позивачем не було виявлено бажання проходити службу за однією з вакантних посад, із списком яких його було ознайомлено, у скаржника були відсутні підстави для переведення його на іншу посаду. Також скаржник вважає помилковим застосування судом першої інстанції приписів Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин, оскільки питання проходження служби в поліції врегульовані Законом України «Про Національну поліцію».

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 з 1992 року по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ.

Згідно з наказом Національної поліції України від 07.11.2015 №13 о/с "По особовому складу" відповідно до розділу ХІ Закону України "Про національну поліцію" з 07.11.2015 позивача призначено заступником начальника управління внутрішньої безпеки поліції в Дніпропетровській області ДВБ Національної поліції України та присвоєно спеціальне звання полковник поліції.

Під час проходження служби в поліції ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 5 (через службову невідповідність) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», але на виконання рішення суду, наказом від 03.01.2017 №2 о/с, ОСОБА_1 поновлено в займаній посаді.

Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України №7 о/с від 16.01.2017 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за підпунктом 4 (через скорочення штатів) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Підставою для видання наказу про звільнення стали: наказ Національної поліції України від 26.01.2016 №62, наказ Національної поліції України від 06.10.2016 №984, наказ Національної поліції України від 24.11.2016 №1214, якими вирішувалися питання про організаційно-штатні зміни в Національній поліції та відповідно до яких посада заступника начальника управління внутрішньої безпеки поліції в Дніпропетровській області була скорочена.

Відповідачі не надали суду доказів про те, що за два місяці позивача було повідомлено про скорочення посад, у тому числі і посаду яку обіймав до звільнення позивач.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частинами 1-3 ст. 68 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) встановлено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

З наведених приписів законодавства висновується, що поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення. З підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції, підлягає звільненню після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції.

До закінчення вказаного строку, поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції або звільнений зі служби в поліції з інших підстав.

З оскаржуваних судових рішень випливає, що відповідачами не надано доказів попередження позивача про можливе подальше звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Касаційна скарга не містить жодних доводів щодо невідповідності висновків судів попередніх інстанцій про недодержання вимоги персонального письмового попередження поліцейського, посада, якого скорочена, про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

З огляду на викладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції про протиправність звільнення позивача зі служби в поліції.

Також Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що помилкове застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України не призвело до ухвалення незаконного рішення.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

Н.В. Шевцова