Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2018 року

Київ

справа №820/6677/16

провадження №К/9901/17623/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 820/6677/16

за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, за участю третіх осіб - Управління внутрішньої безпеки в Кіровоградській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Управління внутрішньої безпеки в Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Мар'єнко Л. М., суддів: Мельникова Р. В., Полях Н. А., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Бегунца А. О., суддів: Рєзнікової С. С., Старостіна В. В.,

І. Суть спору

1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі - Департамент внутрішньої безпеки), за участю третіх осіб - Управління внутрішньої безпеки в Кіровоградській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі - УВБ в Кіровоградській області), Управління внутрішньої безпеки в Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі - УВБ в Харківській області), в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту внутрішньої безпеки № 185 о/с від 21 листопада 2016 року "По особовому складу", яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника УВБ в Харківській області та призначено начальником УВБ в Кіровоградській області;

1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді начальника УВБ в Харківській області.

2. В обґрунтування позову зазначає, що 11 березня 2016 року Головою Національної поліції України Х. Деканоідзе видано наказ № 152 о/с "По особовому складу", яким капітана поліції ОСОБА_1 призначено начальником УВБ в Харківській області, звільнивши його з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих правах Департаменту захисту економіки.

2.1. Однак, 21 листопада 2016 року начальником Департаменту внутрішньої безпеки ОСОБА_4 видано наказ № 185 о/с, відповідно до якого позивача призначено начальником УВБ в Кіровоградській області.

2.2. Наголошує, що під час прийняття наведеного наказу відповідач формально виходив з наявності підстав, передбачених пункту 2 частини першої статті 65 Закону України "Про Національну поліцію", а саме: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, оскільки зазначені підстави жодним чином не обґрунтовані.

2.3. При цьому, на думку позивача, Департамент внутрішньої безпеки взагалі не мав права видавати вказаний наказ на підставі зазначеної норми, оскільки посада начальника УВБ в Кіровоградській області, на яку його було переведено, не є рівнозначною посаді начальника УВБ в Харківській області. Також, позивач зазначав, що його було переведено на роботу до іншої місцевості без його згоди, всупереч приписам статті 32 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

2.4. Вважаючи наказ № 185 о/с від 21 листопада 2016 року неправомірним, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про поновлення його на посаді начальника УВБ в Харківській області.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. 06 листопада 2015 року Національною поліцією України видано наказ № 1, яким затверджено структуру апарату Національної поліції України та її територіальних органів. Зокрема, до апарату Національної поліції України входить Департамент внутрішньої безпеки, якому підпорядковані відповідні управління внутрішньої безпеки, у тому числі УВБ в Харківській області та УВБ в Кіровоградській області.

4. На підставі рапорту ОСОБА_1 від 10 березня 2016 року Національною поліцією України видано наказ від 11 березня 2016 року № 152 о/с по Департаменту внутрішньої безпеки, відповідно до якого капітана поліції ОСОБА_1 призначено на посаду начальника УВБ в Харківській області з посадовим окладом 3600,00 грн., звільнивши його з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Департаменту захисту економіки.

5. На підставі доповідної записки заступника начальника Департаменту внутрішньої безпеки від 18 листопада 2016 року та відповідно до пункту частини першої статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, наказом Департаменту внутрішньої безпеки № 185 о/с від 21 листопада 2016 року позивача призначено на посаду начальника УВБ в Кіровоградській області з посадовим окладом 3500,00 грн., звільнивши його з посади начальника УВБ в Харківській області. Вказаний наказ отримано УВБ в Харківській області 25 листопада 2016 року.

6. Так, у доповідній записці, на підставі якої видано наказ № 185 о/с від 21 листопада 2016 року зазначено, що після призначення ОСОБА_1 на посаду начальника УВБ в Харківській області, до Департаменту внутрішньої безпеки неодноразово надходили скарги від працівників підрозділу щодо неналежної організації роботи підрозділу та незадовільного стану соціально-психологічного клімату в колективі. За вказаними фактами працівниками Департаменту внутрішньої безпеки проводились службові розслідування та перевірки оперативно-службової діяльності УВБ в Харківській області.

7. Відповідно до висновку від 14 липня 2016 року за результатами службового розслідування щодо можливих порушень з боку працівників УВБ в Харківській області встановлено ряд порушень службової дисципліни, у тому числі, ОСОБА_1 та його заступниками, що полягали у неналежній організації оперативно-службової діяльності очолюваного ним підрозділу, незабезпеченні дієвого контролю за працівниками, а також незадовільний стан соціально-психологічного клімату в колективі. Проте, позивача та його заступників не було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, внаслідок нетривалого перебування на посадах.

8. За результатами вивчення стану соціально-психологічного клімату в УВБ в Харківській області, проведеного працівниками відділу (з психологічного забезпечення) ДКЗ, виявлено тенденцію, коли процес групового зближення основується на загальному невдоволенні діяльністю та керівною роллю начальника управління та заступників начальника управління, а саме: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Як наслідок, виникає необхідність зміни керівництва підрозділу, оскільки діяльність зазначених керівників призвела до наявності в колективі певних тенденцій роз'єднаності, міжгрупових та міжособистісних конфліктів. Також, у доповідній записці зазначено, що у керівництва УВБ в Харківській області відсутній зворотній зв'язок з керівництвом Департаменту внутрішньої безпеки, що виражається у несвоєчасному інформуванні про надзвичайні події в області. Як наслідок, за матеріалами управління, зокрема, не складалися протоколи про скоєння працівниками поліції корупційних правопорушень.

9. У доповідній записці також вказано на наявність у Департаменті внутрішньої безпеки вакантної посади начальника УВБ в Кіровоградській області, перебування на якій може дати можливість ОСОБА_1 реалізувати свої професійні здібності у новому колективі. Ураховуючи вищевикладене, для збереження професійного ядра колективу працівників УВБ в Харківській області та комплектування вакантної посади начальника УВБ в Кіровоградській області, виходячи з інтересів служби, у відповідності до пункту 2 частини першої статті 65 Закону України "Про Національну поліцію", було запропоновано перевести капітана поліції ОСОБА_1 для подальшої служби до УВБ в Кіровоградській області та призначити на посаду начальника цього управління.

10. Вказана доповідна записка погоджена начальником Департаменту внутрішньої безпеки, яким накладено резолюцію для забезпечення її виконання.

11. В подальшому керівництвом 21 листопада 2016 року Департаментом внутрішньої безпеки проведено оперативну нараду, до порядку денної якої було включено доповідь керівництва УВБ в Харківській області за результатами оперативно-службової діяльності підпорядкованого підрозділу за 10 місяців 2016 року. В ході даної наради було заслухано начальника УВБ в Харківській області ОСОБА_1 та його заступників ОСОБА_6 та ОСОБА_5, в ході чого було вказано на недоліки в організації оперативно-службової діяльності керівництва УВБ в Харківській області, яку визнано незадовільною. Крім того, уповноваженою комісією на зазначеній нараді було ухвалено довести до відома ОСОБА_1 наказ Департаменту внутрішньої безпеки від 21 листопада 2016 року № 185 о/с щодо його ротації на посаду начальника УВБ в Кіровоградській області.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

12. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, в позові відмовлено.

13. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень, не було допущено порушень норм чинного законодавства при прийнятті оскаржуваного наказу, отже, останній є законним та обґрунтованим.

14. Зазначена позиція підтримана Харківським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

15. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

16. В обґрунтування касаційної скарги вказує на порушення судами попередніх інстанцій матеріального права, що полягає в застосуванні норм Закону, а саме положень статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" та незастосуванні до спірних правовідносин положень статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" та статей 43, 83 Закону України "Про державну службу", які підлягали застосуванню, оскільки в оскаржуваному наказі зазначено про те, що позивач був саме звільнений із займаної посади та призначений на посаду начальника управління внутрішньої безпеки в іншій місцевості.

17. Водночас, у запереченні на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

18. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

19. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

20. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

22. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України "Про Національну поліцію" та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

24. Процедура переміщення поліцейських в органах, закладах та установах поліції передбачена статтею 65 Закону України "Про Національну поліцію", частиною першою якої визначено, що таке переміщення здійснюється:

1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;

2) на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону;

3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону; 4) у зв'язку із зарахуванням на навчання до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, на денну форму навчання, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.

25. Частинами восьмою, дев'ятою статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" унормовано, що переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.

26. Водночас, за приписами пункту 8 частини десятої статті 62 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський може бути переміщений по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов'язків та своїх професійних, особистих якостей.

27. Разом з цим пунктом 40 Положення № 114 обумовлено, що призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції. При цьому враховується, в тому числі, що при призначенні на посади і переміщенні по службі осіб рядового і начальницького складу має забезпечуватися використання їх за основною чи спорідненою спеціальністю або згідно з набутим досвідом, а при необхідності використання на посадах за новою для них спеціальністю призначенню має передувати відповідна перепідготовка.

28. Згідно з підпунктом "б" пункту 42 Положення № 114 переміщення по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу провадиться: на рівнозначні посади - у разі службової необхідності, проведення планової заміни в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, а також для доцільнішого використання з урахуванням їх ділових і особистих якостей, стану здоров'я, віку та підготовки за новою спеціальністю.

VI. Позиція Верховного Суду

29. Зі змісту позовних вимог вбачається, що спірні правовідносини виникли з приводу застосування відносно позивача підпункту 2 пункту 1 частини першої статті 65 Закону України "Про Національну поліцію".

30. Так, аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що її застосування можливе виключно в разі переміщення особи на рівнозначну посаду.

31. В свою чергу визначення рівнозначної посади міститься в Законі України "Про державну службу" та відповідно до статті 2 цього Закону означає посаду державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

32. Так, за змістом статті 51 Закону України "Про державну службу", посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на такі групи оплати праці: до групи 1 належать посади керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 2 належать посади перших заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 3 належать посади заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 4 належать посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 5 належать посади заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади; до групи 7 належать посади головних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 8 належать посади провідних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 9 належать посади спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади. Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

33. Крім того зі змісту наведеної статті вбачається, що державні органи поділяються за юрисдикцією, яка поширюється: на всю територію України, на територію однієї або кількох областей, міста Києва або Севастополя, або на територію одного або кількох районів, міст обласного значення, в залежності від чого встановлюється відповідний розмір посадових окладів працівників.

34. Згідно з довідкою про склад грошового забезпечення посадовий оклад начальника УВБ в Харківській області становить 3600,00 грн., а посадовий оклад начальника УВБ в Кіровоградській області - 3500,00 гривень. Слід зазначити, що різниця у 100 гривень не може сприйматись як нерівнозначність грошового забезпечення за загаданими посадами, оскільки остаточне грошове забезпечення за згаданими посадами зрівнюється за рахунок премій.

35. Виходячи з функціональних обов'язків позивача як начальника УВБ в Харківській області, Верховний Суд звертає увагу, що обсяг повноважень, покладених на начальника УВБ в Кіровоградській області є тотожним повноваженням начальника УВБ в Харківській області у межах територіальної підвідомчості.

36. Щодо порівняння ступеню підпорядкованості, слід зауважити, що управління внутрішньої безпеки в областях є структурними підрозділами Департаменту внутрішньої безпеки, а їхні керівники підпорядковуються начальнику Департаменту, що свою чергу свідчить про рівнозначність посади начальника УВБ в Кіровоградській області посаді начальника УВБ в Харківській області, виходячи з однакового ступеню підпорядкованості - начальнику Департаменту внутрішньої безпеки, однакового кола посадових обов'язків та однакового грошового забезпечення, зрівняного за рахунок підвищених премій начальника УВБ в Кіровоградській області.

37. Стосовно доводів позивача про незаконність оскаржуваного наказу, оскільки такий наказ був виданий у період перебування позивача на лікарняному, Верховний Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 був у цей день на оперативній нараді в Департаменті внутрішньої безпеки, вийшов з території Міністерства внутрішніх справ України через КПП № 1 о 14:43 год., а отже не міг фізично, враховуючи відстань від міста Києва до міста Харкова, встигнути на прийом до лікаря ОСОБА_7, який згідно з журналом здійснення прийому пацієнтів лікарем - отоларингологом Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області" здійснював прийом 21 листопада 2016 року з 10:39 год. по 18:00 год., та яким видано листок непрацездатності. При цьому журнал прийому пацієнтів не містить в собі обліків щодо часу прийому пацієнтів у погодинно-хвилинному вигляді, що свідчить про відсутність можливості як підтвердити так і спростувати доводи з цього приводу.

38. Враховуючи, що позивача не було звільнено з роботи, а оскаржуваний наказ видано щодо переміщення на іншу рівнозначну посаду, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

39. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

40. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

41. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

42. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець