Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2023 року

м. Київ

справа №640/36441/21

адміністративне провадження №К/990/15242/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Цикалевичем Володимиром Миколайовичем, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року, ухвалене у складі судді Добрівської Н.А., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року, прийняту в складі колегії суддів: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів Ганечко О.М., Василенко Я.М.,

У С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - Апарат ВРУ, відповідач), у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо відмови у нарахуванні та виплаті їй грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період роботи з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року;

- зобов`язати Апарат ВРУ нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період роботи з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року в сумі 26466,98 грн;

- зобов`язати Апарат ВРУ виплатити їй середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 06 вересня 2018 року по день фактичного розрахунку.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Апаратом ВРУ не виплачено позивачеві грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період її роботи з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України, а тому відповідач зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 відповідну грошову компенсацію та середній заробіток за весь час затримки виплати цієї компенсації.

ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період роботи з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року. Зобов`язано Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період роботи з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 454 грн за рахунок бюджетних асигнувань Апарату ВРУ.

4. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що: підставою для виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку є звільнення з посади останнього; ОСОБА_1 прийнято на посаду та звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату ВРУ і вона перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом ВРУ, а не з народним депутатом України; виплата грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України відноситься до видатків Апарату ВРУ у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень ВРУ; обмежене фінансування не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України; невикористані позивачем дні відпусток підлягають компенсації. При цьому визначення конкретної суми грошової компенсації за невикористані календарні дні відпусток, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачеві, є дискреційними повноваженнями відповідача, а тому суд не виявив підстав для задоволення позову у спосіб, обраний позивачем. Разом із тим, на час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому право позивача в цій частині не є порушеним. Заявлені позивачем вимоги у частині позову, що стосується стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у даному випадку є передчасними, фактично спрямовані на врегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за цим рішенням суду, а тому не підлягають задоволенню.

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року - без змін.

6. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що: оскільки позивач в апеляційній скарзі оскаржує судове рішення у частині незадоволених позовних вимог, то саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції; підставою для виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку є звільнення з посади останнього; суд першої інстанції цілком аргументовано вказав, що на час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачеві грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому право ОСОБА_1 у цій частині не є порушеним, а такі позовні вимоги є передчасними, позаяк спрямовані на врегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за рішенням суду. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що заявлені позивачем вимоги в частині позову, що стосується стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у даному випадку є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Адвокат Цикалевич В.М. подав в інтересах ОСОБА_1 до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року в частині незадоволення позовних вимог щодо зобов`язання Апарату ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період роботи з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року в сумі 26466,98 грн і зобов`язання Апарату ВРУ виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 06 вересня 2018 року по день фактичного розрахунку. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

8. Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, й ця справа становить значний суспільний інтерес.

9. Як підставу оскарження судових рішень скаржник визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вказавши, що суди неправильно застосували норми матеріального права (статті 116 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)), без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 березня 2023 року в справі №640/11699/21.

IV. Позиція інших учасників справи

10. Апаратом ВРУ відзиву на касаційну скаргу не подано.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

11. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А. ухвалою від 08 травня 2023 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 27 вересня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 28 вересня 2023 року.

VI. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

13. Відповідно до довідки від 11 листопада 2021 року №20-17/991, виданої Апаратом ВРУ, ОСОБА_1 з 17 грудня 2014 року по 29 червня 2016 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ВРУ восьмого скликання Арешонкова В.Ю. з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 09 календарних днів додаткової відпустки згідно зі статтею 35 Закону України «Про державну службу». З 30 червня 2016 року по 06 вересня 2018 року ОСОБА_1 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ВРУ восьмого скликання Арешонкова В.Ю. (патронатна служба). За період роботи з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року позивачем не використано 80 календарних днів щорічної основної відпустки. Одночасно зазначено, що відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та статті 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою ВРУ від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР із наступними змінами, народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів та надає грошову компенсацію за невикористану відпустку.

14. Листом Апарату ВРУ від 01 грудня 2021 року №15/26-2021/373164 на заяву ОСОБА_1 щодо надання довідки про розмір заробітної плати за 2017-2018 роки та виплати компенсації за невикористану відпустку повідомлено, що всі виплати помічникам-консультантам здійснюються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. Місячний фонд оплати праці помічників-консультантів народного депутата України восьмого скликання Арешонкова В.Ю. у 2018 році розподілений у повному обсязі. Бюджетним кодексом України визначено, що розпорядник бюджетних коштів використовує бюджетні кошти тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, встановленими законом України про Державний бюджет України за відповідний рік, та здійснює платежі з бюджету виключно за наявності відповідного бюджетного призначення. У зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів зазначеного вище народного депутата України та без внесення змін до закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, здійснити позивачеві нарахування і виплату компенсації при звільненні 06 вересня 2018 року не було правових підстав.

VІІ. Позиція Верховного Суду

15. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

17. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

18. За результатами розгляду справи №640/36441/21 Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 29 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період роботи з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року. Зобов`язав Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період роботи з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

19. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року оскаржуються в касаційному порядку ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цикалевич В.М., виключно у частині відмови в задоволенні позовних вимог.

20. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що визначення конкретної суми грошової компенсації за невикористані календарні дні відпусток, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачеві, є дискреційними повноваженнями відповідача, а тому суд не виявив підстав для задоволення позову у спосіб, обраний позивачем. Разом із тим, на час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому право позивача в цій частині не є порушеним, й заявлені вимоги у частині позову, що стосується стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у даному випадку є передчасними, фактично спрямовані на врегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за цим рішенням суду, а тому не підлягають задоволенню.

21. Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України - у межах доводів скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права (статей 116 117 КЗпП України) - без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 березня 2023 року в справі №640/11699/21.

22. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та судовим рішенням судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

23. Стаття 116 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлювала, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

24. Отже, указаною нормою на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, а невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, визначені статтею 117 КЗпП України, якою у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачалося, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

25. За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

26. Таким чином, законом покладено на підприємство, установу, організацію (роботодавця) обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи.

27. Установивши у цій справі, що позивачеві в день її звільнення підлягала компенсація за невикористані дні відпусток, яка не виплачена з вини Апарату ВРУ, що є порушенням законодавства про оплату праці, суд першої інстанції своїм рішенням зобов`язав Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період роботи з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року.

28. Разом із тим, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що визначення конкретної суми грошової компенсації за невикористані календарні дні відпусток, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачеві, є дискреційними повноваженнями відповідача, тому немає підстав для задоволення позову у спосіб, обраний позивачем.

29. Проте така позиція суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону та не відповідає усталеній практиці Верховного Суду з даного питання, згідно з якою суд, установивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата належних працівникові сум при звільненні), повинен визначити розмір суми, яка не була виплачена працівникові при звільненні, що є належним і ефективним способом захисту його порушених трудових прав та покликаний забезпечити належне виконання рішення суду.

30. Зокрема, Верховний Суд у пунктах 88 та 91 постанови від 21 березня 2023 року в справі №640/11699/21, на неврахування судом апеляційної інстанції висновків якої посилається скаржник, акцентував увагу на тому, що він уважає помилковими висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, в частині відмови позивачеві у задоволенні її позовних вимог про стягнення суми компенсації за невикористані дні відпустки, виходячи з того, що розрахунок суми такої компенсації належить до виключних повноважень відповідача. Встановивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівникові при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівникові заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

31. Отже, судом першої інстанції, що залишено поза увагою судом апеляційної інстанції, безпідставно не здійснено розрахунок невиплаченої ОСОБА_1 суми (розміру) грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період роботи з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року, яка підлягає стягненню на користь позивача.

32. Не ґрунтується на вимогах закону та не відповідає усталеній практиці Верховного Суду також позиція судів попередніх інстанцій щодо передчасності заявленої у цій справі ОСОБА_1 позовної вимоги, яка стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні/виплати компенсації за невикористані дні відпусток, оскільки така позовна вимога є похідною від основної позовної вимоги про стягнення належних позивачеві сум при звільненні (компенсації за невикористані дні відпусток).

33. Зокрема, як констатував Верховний Суд у пункті 75 постанови від 21 березня 2023 року в справі №640/11699/21, на неврахування судом апеляційної інстанції висновків якої посилається скаржник, сталою та послідовною є практика Верховного Суду про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, належної працівникові заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (не своєчасно виплаченої) працівникові заробітної плати (її частини) при звільненні (до прикладу постанови Верховного Суду від 11 серпня 2021 року в справі №640/9375/20, від 09 лютого 2023 року в справі №620/2338/20 та інші).

34. Таким чином, судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, а саме в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, пов`язаних зі стягненням конкретної суми (розміру) грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, а також із відшкодуванням позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні/виплати компенсації за невикористані дні відпусток, ухвалені з порушенням норм права та без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування. Доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині.

35. За таких обставин, виходячи із меж, визначених статтею 341 КАС України, з огляду на приписи статті 353 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року в справі №640/36441/21 у частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягають скасуванню, а справа у цій частині - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

36. Відповідно до Закону України від 13 грудня 2022 року №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності з 15 грудня 2022 року, ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві. Водночас у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, а тому ця справа у зазначеній частині направляється на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

37. Під час нового розгляду суду необхідно визначити суму (розмір) грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період роботи ОСОБА_1 з 17 грудня 2014 року по 06 вересня 2018 року, яка підлягає стягненню на користь позивача та обчислюється за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, а також розглянути по суті позовні вимоги ОСОБА_1 у частині зобов`язання Апарату ВРУ виплатити їй середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 06 вересня 2018 року по день фактичного розрахунку.

Керуючись статтями 341 345 349 350 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Цикалевичем Володимиром Миколайовичем, задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року в справі №640/36441/21 у частині відмови в задоволенні позовних вимог - скасувати і направити справу №640/36441/21 в цій частині на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

3. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року в справі №640/36441/21 в неоскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: О. Р. Радишевська

С. А. Уханенко